Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №361/11266/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/11266/25

Провадження № 2/361/4205/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.26

08 жовтня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

секретаря Михальової М.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначив, що 29.05.2023 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн. з датою повернення до 29.08.2023 року. При цьому, у разі несвоєчасного повернення коштів, відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити пеню в розмірі 1% від зазначеної суми за кожен день прострочки повернення боргу, а також взяв на себе зобов`язання виплачувати відсотки 25 числа щомісяця в розмірі 12000,00 грн. Про отримання вказаних грошових коштів та погодження з визначеними умовами, ОСОБА_2 було власноруч написано розписку в присутності свідка ОСОБА_3 .

В подальшому, 30.08.2023р., на прохання відповідача, строк повернення боргу було подовжено до 29.10.2023р. на тих самих умовах, про що ОСОБА_2 було здійснено доповнення у первісній розписці.

Однак, як у визначений строк, так і до моменту звернення з позовною заявою, відповідачем не виконані умови договору позики, а саме: не повернуто основна сума боргу 400000,00 грн., не сплачено пеню впродовж 573 дні (з 01.03.2024р. по 24.09.2025р.) з розрахунку 400 000,00 :100 х 573 = 2 292 000,00 грн., а також не сплачено відсотки за користування грошовими коштами з розрахунку 12 000,00 грн. протягом 18 місяців, що дорівнює 12000,00 х 18 = 216 000,00 грн.

Разом, заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем становить: 2 908 000,00 грн., з яких: 400 000,00 грн. основна заборгованість, 2 292 000, 00 грн. пеня за кожен день прострочення, 216 000,00 грн. відсотки за щомісячне користування коштами.

Позивач зазначає, що на неодноразові звернення до відповідача щодо сплати боргу, результат досягнутий не був, за весь час, ОСОБА_2 було сплачено на адресу позивача лише пеню та відсотки за користування коштами за період включно до 29.02.2024р.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь : 2 908 000,00 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору 15 140,00 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2025р. у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

16.02.2026р. від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Криштоф Р.С., надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначено про часткове визнання позовних вимог, оскільки відповідач підтверджує отримання грошових коштів у розмірі 400000,00 грн. при обставинах, зазначених у розписці. При цьому, відповідач стверджує про часткове повернення суми боргу, шляхом сплати на користь позивача у період з червня 2023 року по лютий 2024р. по 12000,00 грн., що становить: 12 000,00 х 9 місяців = 108 000,00 грн. Враховуючи наведене, відповідач вважає належним до стягнення з нього на користь позивача суми боргу з врахуванням вказаної вже сплаченої суми, що становить: 400 000,00 – 108 000,00 грн. = 292 000,00 грн. Інші вимоги позивача щодо стягнення з нього щомісячно 12000,00 грн. та пені 1% за кожен день прострочення вважає такими, що не підлягають до задоволення, посилаючись на існуючу норму п.18 п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язання повернення позики.

Сповіщені належним чином про час та дату розгляду справи позивач та його представник адвокат Марисик О.О. до зали суду не з`явились, направили заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягали, звертали увагу суду на зміст розписки від 29.05.2023 року щодо ознайомлення відповідача з обставинами воєнного стану у країні на момент її написання, та відсутності підстав для застосування вимог п.18 п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Криштоф Р.С. позовні вимоги визнав частково на підставах та обґрунтуваннях, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 29.05.2023 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн. Факт отримання ним вказаної суми позики підтверджується власноручно складеною та підписаною ним розпискою від 29.05.2023 року та не оспорюється відповідачем.

Відповідно до умов боргової розписки від 29.05.2023 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 отримані кошти в повному обсязі своєчасно до 29.08.2023 р.

У разі несвоєчасного повернення коштів, відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити пеню в розмірі 1% від зазначеної суми за кожен день прострочки повернення боргу, а також взяв на себе зобов`язання виплачувати відсотки 25 числа щомісяця в розмірі 12000,00 грн.

В подальшому, 30.08.2023р., строк повернення боргу було подовжено до 29.10.2023р. на тих самих умовах, про що ОСОБА_2 було здійснено доповнення у первісній розписці.

Окрім цього, за змістом розписки, відповідачем власноруч зазначено про не прийняття до уваги форсмажорних обставин, у тому числі і наявних бойових дій.

Долучена розписка не містить відомостей про часткове повернення грошових коштів, однак, за змістом позовної заяви, відзиву та пояснень представника відповідача у судовому засіданні, встановлено часткову сплату 108 000,00 грн. із розрахунку 12 000,00 грн. х 9 місяців за період з червня 2023 року по лютий 2024 року.

Враховуючи періодичність та розмір щомісячної вищевказаної виплати, а також зміст розписки від 29.05.2023 року, суд відносить сплачені відповідачем грошові кошти у сумі 108 000,00 грн. як відсотки за користування грошовими коштами.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, тобто загальна сума заборгованості за борговою розпискою від 29.05.2023р. на суму 2 908 000,00 грн., з яких: 400 000,00 грн. основна заборгованість, 2 292 000, 00 грн. пеня за кожен день прострочення, 216 000,00 грн. відсотки за щомісячне користування коштами.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

На підставі ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Верховний Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Також суд враховує, що якщо договором позики між фізособами було передбачено плату за користування грошима (фіксований відсоток), ці відсотки продовжують нараховуватися та підлягають сплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 обов`язок повернути позику у строк та в порядку, що встановлений договором, належним чином не виконав, суму позики в повному обсязі не повернув.

Посилання представника відповідача на необхідність застосування у даній справі п.18 п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язання повернення позики – не підлягають застосуванню, оскільки сторони, будучи вільними у складанні умов договору, зауважили про таке незастосування, що вбачається зі змісту самої розписки від 29.05.2023р.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про підставність та задоволення позовних вимог у повному обсягу.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 280, 282, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29.05.2023р. на суму 2 908 000,00 грн., з яких: 400 000,00 грн. основна заборгованість, 2 292 000, 00 грн. пеня за кожен день прострочки, 216 000,00 грн. відсотки за щомісячне користування коштами.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 15 140,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Писанець Н.В.