Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №361/1142/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/1142/25

Провадження № 2/361/404/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.26

08 жовтня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі Михальовій М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що між сторонами було укладено шлюб 03.10.2009 року, який у подальшому було розірвано рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 24.12.2014 року.

За період шлюбу народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21.07.2020 року між сторонами було зареєстровано повторний шлюб, що підтверджується актовим записом №297, складеним Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Після чого, шлюб повторно було розірвано рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року у справі №361/11737/24.

За період шлюбу, сторонами було придбано наступне майно, а саме:

-земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221289001:01:065:0111, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 51000,00 грн.;

-земельну ділянку площею 0,0173 га, кадастровий номер 3221289001:01:078:0081, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 11000,00 грн.

Крім цього, на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221289001:01:065:0111, сторонами було розпочато будівництво житлового будинку (10х17), збудований фундамент, водозабірна свердловина, проведена лінія електромережі до місця зведення будинку, зроблена висипка прибудинкової території піском і щебенем, придбані газоблоки для зведення стін та деревину для перекриття підлоги, даху будинку на загальну суму робіт та матеріалів 572 625,00 грн.

Враховуючи наведене, позивач просить суд поділити майно подружжя та визнати за нею з відповідачем право власності на земельні ділянки по частки кожному та визнати за нею право власності на частку вартості будівельних матеріалів та обладнання, використаних для будівництва будинку та господарських споруд на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221289001:01:065:0111 у сумі 286 312,50 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.0.2025р. у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Мозговий О.О. підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, висловивши обґрунтування, аналогічні позовній заяві.

Присутні у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Хоменко І.М. позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у їх задоволенні, зазначали про відсутність належних та допустимих доказів здійснення будівельних робіт на земельній ділянці та відсутності будь-яких розрахункових підтверджень їх вартості.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 21.07.2020 року між сторонами було зареєстровано повторний шлюб, що підтверджується актовим записом №297, складеним Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Після чого, шлюб повторно було розірвано рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року у справі №361/11737/24.

За період шлюбу, сторонами було придбано наступне майно, а саме:

- земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221289001:01:065:0111, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 51000,00 грн., що підтверджується договором купівлі -продажу земельної ділянки, серія та номер 354, виданий 05.03.2021р., власником зазначений ОСОБА_3 ;

- земельну ділянку площею 0,0173 га, кадастровий номер 3221289001:01:078:0081, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 11000,00 грн., що підтверджується договором купівлі -продажу земельної ділянки, серія та номер 2270, виданий 24.12.2021р., власником зазначений ОСОБА_3 .

Інших доказів на підтвердження наявності визначеного у позовній заяві майна, що підлягало б поділу, суду не надано, клопотань про витребування таких доказів до суду не надходило.

Вирішуючи по суті позовні вимоги сторін, суд виходить з наступного.

Так, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також, варто вказати, що згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 Кодексу).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Згідно ч.4 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

На вимогу ч.5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об`єктом спільної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об`єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об`єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об`єктів майна одному з подружжя, частину - іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.

У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 369/7613/17, від 09 червня 2021 року в справі № 523/15462/16-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 127/7830/17 наголошується: «... вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності».

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У даному випадку, підлягає поділу майно подружжя у вигляді двох земельних ділянок по ідеальній частині кожному.

Посилання позивача на будівництво житлового будинку (10х17), його фундаменту, водозабірної свердловини, проведення лінії електромережі до місця зведення будинку, висипки прибудинкової території піском і щебенем, придбання газоблоків для зведення стін та деревину для перекриття підлоги, даху будинку на загальну суму робіт та матеріалів 572 625,00 грн. – не підтверджено жодним доказом, та ґрунтується лише ствердженням позивача, що не можу бути визнано судом за належний та допустимий доказ, тому у цій частині слід відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також суд вирішує питання щодо стягнення судових витрат відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України.

З врахуванням зазначеного, на думку суду, такий розподіл майна по відношенню до сторін буде справедливими, відповідатиме інтересам осіб та не буде порушувати їх прав.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.60, 69, 70, 57, 65 Сімейного кодексу України,ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 280, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Поділити майно подружжя - визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221289001:01:065:0111, розташовану по АДРЕСА_1 - та визнати за кожним з них право власності на ідеальну частку вказаного майна.

Поділити майно подружжя - визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0173 га, кадастровий номер 3221289001:01:078:0081, розташовану по АДРЕСА_1 - та визнати за кожним з них право власності на ідеальну частку вказаного майна.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 2422,40 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Писанець Н.В.