Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №520/4102/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 р.Справа № 520/4102/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В.) у справі №520/4102/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправними дії з відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України оформленої Протоколом №307 від 27.01.2026, в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.01.2026 року про нарахування та здійснення йому виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, з урахуванням висновків суду у даній справі;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформленого протоколом №307 від 27.01.2026 засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди, про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27 січня 2026 року про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, прийнявши за результатами розгляду рапорту відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити.

В обґрунтування вимог скарги зазначає, що спірним у цій справі є питання щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, зважаючи на те, що його було зараховано до списків Військової частини НОМЕР_1 25.04.2023 як військовослужбовця офіцерського складу, який мав на той час військове звання “молодшого лейтенанта запасу”.

Зазначає, що відповідно до умов вказаної постанови Кабінету Міністрів України право на отримання винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби, які на момент набрання чинності цією постановою були молодші 25 років та були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року до 13 лютого 2025 року.

Вказує, що єдиний виняток із вказаного правила викладений в абз.8,9 п.4 цієї постанови Кабінету Міністрів України, якими передбачена можливість виплати одноразової винагороди особам, які проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”, та проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Однак в обох цих випадках визначальним є те, що такі особи мали проходити військову службу як особи рядового, сержантського чи старшинського складу, і вже під час проходження військової служби ними було отримано первинні офіцерські звання або їх було переатестовано.

Зазначає, що позивач був прийнятий (призваний) на військову службу як особа офіцерського складу, у зв`язку з чим на нього не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”.

Наголошує, що у позивача відсутня одна з необхідних складових для набуття права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах - належність до осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуючи проти доводів скаржника, вважаючи останні необґрунтованими та безпідставними, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 25.04.2023 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 , згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.04.2023 №133 (а.с.38).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням НГУ 14.12.2023 (а.с.17).

Позивач звернувся із рапортом до відповідача, в якому просив клопотати перед вищим командуванням розглянути питання щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В рапорті зазначено, що у період проходження військової служби він брав безпосередню участь у бойових діях на територіях, де велись бойові дії.

Протоколом №307 від 27.01.2026 засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №387 від 01.04.2025 та №942 від 30.07.2025) фактично відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової винагороди.

В обґрунтування відмови зазначено, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період молодшим лейтенантом запасу наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2023 №133с/ч. Відповідно до витягів з наказу командира військової частини (по стройовій частині) про кількість діб участі та виплати винагороди 100 000 грн. безпосередня участь у бойових діях у Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України становить 190 днів. З посиланням на вищевказану постанову Кабінету Міністрів зазначено, що одноразова грошова винагорода виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу. На підставі наданих підтверджуючих документів одноразова грошова виплата 1 млн. грн. не передбачена позивачу (а.с.34-35).

Позивач, не погодившись з відмовою у нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 звернувся до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача є протиправним , прийнятим без врахування всіх обставин, а тому зобов`язав відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 27.01.2026 про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та прийняти за результатами його розгляду обґрунтоване рішення з урахуванням правових висновків суду у цій справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває станом на час розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі по тексту - Постанова КМУ №153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Постанова КМУ №153 набрала чинності - 13.02.2025.

Згідно п.3 Постанови КМУ №153:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач відмовляючи у виплаті спірної допомоги, виходив із відсутності у позивача права на її отримання, посилаючись на те, що позивач призваний на військову службу у військовому званні молодшого лейтенанта, тоді як Постанова КМУ №153 передбачає виплату такої допомоги особам рядового, сержантського і старшинського складу.

Тобто, єдиною підставою відмови позивачу у нарахуванні та виплаті, передбаченої Постановою КМУ №153, одноразової грошової винагороди відповідачем визначено наявність у позивача на дату набрання чинності Постанови КМУ №153 (13.02.2025) офіцерського звання молодшого лейтенанта.

Надаючи правову оцінку такій відмові, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз.2 п.4 Постанови КМУ №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Метою прийняття Постанови КМУ №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Відтак, аналіз п.4 Постанови КМУ №153 дає підстави для висновку, що на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. мають право, в тому числі, військовослужбовці, зазначені в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу (молодший лейтенант).

Згідно атестаційного листа від 30.08.2022 року, виданого Національною академією Національної гвардії України, позивача атестовано на присвоєння первинного військового звання молодший лейтенант запасу (а.с.13-14).

Як вірно встановлено судом, позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці до 25 років, зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 25.04.2023, де він проходить військову службу, є учасником бойових дій, що вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 25.04.2023 №133, довідки Військової частини НОМЕР_1 НГУ від 09.02.2026 №395, копією посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням НГУ 14.12.2023 (а.с.17, 28).

В період проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях на територіях, де велись бойові дії, а саме: з 01 по 31 серпня 2023 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 01 по 23 вересня 2023 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 26 по 31 жовтня 2023 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 01 по 30 листопада 2023 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 01 по 31 грудня 2023 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 01 по 03 січня 2024 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 06 по 12 квітня 2024 року - у районі Липецький напрямок, Харківська область, з 07 по 21 липня 2024 року - у районі Липецький напрямок, Харківська область, з 11-12, 14-15, 17-19 вересень 2024 року, з 08 по 27 листопада 2024 року - у районі Оріхівський напрямок, Запорізька область, з 03 по 28 лютого 2025 року - у районі Покровський напрямок, Донецька область, згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 07.09.2023 №272, від 09.10.2023 №302, від 09.11.2023 №335, від 06.12.223 №363, від 09.01.2024 №11, від 09.02.2024 №39, від 09.05.2024 №123, від 10.08.2024 №208, від 10.10.2024 №265, від 10.11.2024 №293, від 10.12.2024 №328, від 10.03.2025 №72 (а.с.39-50).

Відтак, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 13.02.2025 загальна тривалість участі позивача в бойових діях становила шість місяців.

Згідно протоколу №307 від 27.01.2026 засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди, безпосередня участь у бойових діях у Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України становить 190 днів (а.с.35).

Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання спірної винагороди виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою КМУ №153 сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Тлумачення п.4 Постанови КМУ №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу буде дискримінаційним відносно атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант та проходили військову службу.

Довільне трактування норм Постанови КМУ №153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст.8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії.

Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи.

Це узгоджується з положеннями ст.3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Оскільки позивач до набрання чинності Постановою КМУ №153 (13.02.2025) у віці до 25 років був прийнятий на військову службу, наразі проходить її, брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення, атестований до присвоєння первинного військового звання офіцерського складу (молодший лейтенант), а також не притягався до кримінальної, дисциплінарної чи адміністративної відповідальності за військові правопорушення, він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 цієї Постанови.

Відтак, оспорюване рішення відповідача, яким відмовлено у нарахуванні та виплаті позивачу спірну грошову винагороду, передбачену Постановою КМУ №153, є протиправним, про що правильно зазначено судом першої інстанції.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформленого протоколом №307 від 27.01.2026 засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди, про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови КМУ №153 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт позивача від 27 січня 2026 року про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови КМУ №153, прийнявши за результатами розгляду рапорту відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Щодо клопотання позивача про повернення апеляційної скарги.

Згідно п.3 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ч.ч.7,8 ст.44 КАС України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

При цьому, за змістом ч.ч.1,3 ст.55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.57 КАС України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:

1) довіреністю фізичної або юридичної особи;

2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

У тих випадках, коли законом для деякої категорії справ передбачено участь лише адвоката як представника, то його повноваження підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Отже, КАС України надано можливість учасникам справи брати участь у судовому процесі через самопредставництво або через представника та чітко визначено перелік документів, які необхідно подати для підтвердження такої участі.

Водночас, відповідно до ч.7 ст.59 КАС України у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі по тексту - Положення).

Пунктом 30 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення передбачено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства.

Згідно з п.31 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.

Відповідно до п.32 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).

Згідно з п.34 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.

Отже, ч.7 ст.59 КАС України та підрозділом 2 розділу ІІІ Положення визначено особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі.

Зі змісту вказаних норм випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.

Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

Подібні висновки щодо застосування ч.7 ст.59 КАС України були викладені у постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 560/11791/21, від 28.04.2022 у справі № 683/1199/21, від 04.08.2022 у справі № 300/8766/21, від 30.03.2023 у справах № 580/140/23 та № 580/6367/22, від 03.08.2023у справі № 580/142/23.

Правила посвідчення довіреності фізичної особи, передбачені ч.2 ст.59 КАС України, стосуються довіреностей, виданих у паперовій формі, і не застосовуються до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний Суд».

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 59 КАС України за подібних обставин висловлена Верховним Судом у постановах від 18.02.2021 у справі № 300/1329/20, від 30.06.2021 у справі № 380/830/21, від 11.11.2021 у справі № 560/10261/21 та від 20.12.2021 у справі № 560/9405/21.

Судом встановлено, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 подана через підсистему «Електронний суд» в електронній формі та підписана електронним підписом Малойван Є.І., як її представником.

На підтвердження своїх повноважень підписант – Малойван Є.І. надав:

довіреність у порядку передоручення від 08.08.2024, яка сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», та згідно з якою ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), на підставі Витягу з ЄДР від 30.01.24, щодо Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ), уповноважив, в порядку передоручення, Малойвана Є.І. (РНОКПП – НОМЕР_5 ) представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред`являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусову виконання до органів державної податкової служби (приватних виконавців). Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування.

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким ОСОБА_2 є керівником Військової частини НОМЕР_1 .

Вищевказана довіреність у порядку передоручення на ім`я Малойвана Є.І. підписана електронним підписом довірителя, яким є керівник Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

Доводи заявника клопотання про те, що відсутність нотаріального посвідчення довіреності робить цю довіреність неналежним підтвердженням повноважень, є необґрунтованими, оскільки не враховують особливостей електронної довіреності, передбачених ч.7 ст.59 КАС України та Положенням.

Відтак, апеляційна скарга підписана особою (Малойван Є.І.), яка наділена відповідними повноваженнями, а тому доводи заявника про те, що надані скаржником документи не підтверджують право на підписання апеляційної скарги, а сама вона підлягає поверненню на підставі п.1 ч.4 ст.298 КАС України, є необґрунтованими та колегією суддів відхиляються.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №520/4102/26 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц