Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №520/10874/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 р.Справа № 520/10874/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) у справі №520/10874/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №205250015681 від 21.11.2025 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зарахувати до трудового стажу період навчання в МПТУ №83 м. Білицьке Донецької області з 16.01.1982 по 24.07.1982 згідно диплома НОМЕР_1 від 25.07.1982, періоди роботи з 18.03.1981 по 26.07.1982 в шахті управління ім.21 з`їзду КПСС в/о «Добропіллявуголь», з 10.03.1985 по 20.11.1986 в колгоспі ім. Жданова; з 21.11.1986 по 27.12.1986 в колгоспі ім. Леніна; з 06.01.1987 по 02.02.1987 в Васільківському міжгосподарському підприємство з виробництва ставкової риби; з 14.02.1987 по 01.10.1989 р. в колгоспі «Зорі комунізму»; з 06.07.1994 по 14.10.1994 в колгоспі «40 років Жовтня»; з 06.04.1992 по 31.01.1994 в Добропільському шахтобудівельному управлінні треста «Добропіллявуглестрой»; по виробленню згідно трудової книжки НОМЕР_2 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 задоволено позов.

ГУ ПФУ в Тернопільській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разі відсутності в неї трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Зазначає, що спірні періоди роботи та навчання набуті позивачем до набрання чинності Законом № 1058.

Як встановлено судом, трудова книжка позивача не містить інформації про встановлений та вироблений позивачем мінімум трудової участі у громадському господарстві за період роботи в колгоспі.

При цьому, за відсутності у трудовій книжці позивача записів про виконання встановленого мінімуму трудової діяльності в колгоспі, а також з огляду на те, що позивачем не надано , зокрема документів, виданих архівними установами, які підтверджують виконання ним як членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі у сільськогосподарському підприємстві, висновки суду першої інстанції щодо зобов`язання пенсійного органу зарахувати періоди роботи з 10.03.1985, з 21.11.1986 по 27.12.1986, з 14.02.1987 по 01.10.1989 та з 06.07.1994 по 14.10.1994 є такими, що ухвалені при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Позивачем не надано документів для підтвердження неточностей у записах трудової книжки за періоди роботи з 18.03.1981 по 26.07.1982, з 06.01.1987 по 02.02.1987, з 01.04.1990 по 01.09.1990 та з 06.04.1992 по 31.01.1994, як то відсутність дати прийняття на роботу, виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та відсутність наказу про прийняття на роботу, що унеможливлює можливість належного обчислення страхового стажу для призначення пенсії.

Наявність у трудовій книжці позивача неточних записів про періоди роботи не є підставою щодо не подання до органів Пенсійного фонду документів, що підтверджують спірні періоди роботи.

Також просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 17.11.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.

За результатом розгляду заяви рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №205250015681 від 21.11.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки).

Згідно рішення трудовий стаж становить 19 років 07 місяців та 21 день.

Так, до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки:

період навчання в МПТУ №83 м. Білицьке Донецької області з 16.01.1982 по 24.07.1982 згідно диплома НОМЕР_1 від 25.07.1982, оскільки відсутня печатка навчального закладу на свідоцтві;

період роботи з 18.03.1981 по 26.07.1982, оскільки відсутній наказ про прийняття;

період роботи в колгоспі ім. Жданова з 10.03.1985, період роботи в колгоспі і. Леніна з 21.11.1986 по 27.12.1986, період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 14.02.1987 по 01.10.1989 та період роботи в колгоспі « 40 років Жовтня» з 06.07.1994 по 14.10.1994, оскільки відсутні довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві;

період роботи з 06.01.1987 по 02.02.1987, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства та відсутнє прізвище відповідальної особи на записі про звільнення; період роботи з 01.04.1990 по 01.09.1990, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про прийняття містяться виправлення;

період роботи з 06.04.1992 по 31.01.1994, оскільки в даті наказу про прийняття міститься виправлення.

Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, звернувся з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення пенсійного органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог вищевказаної норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі по тексту - Порядок №637).

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до п.1.1 "Загальні положення" Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Згідно з п.п.2.11, 2.12 Інструкції №58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1 Інструкції №58).

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в яку записи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавляти особу права на зарахування періодів роботи до його страхового стажу.

Судом встановлено, що підставою відмови позивачу в призначенні пенсії за віком зазначено відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, а саме 32 років.

Відповідно до оспорюваного рішення пенсійного органу, страховий стаж позивача становить 19 років 7 місяців та 21 день.

Пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди роботи:

період навчання в МПТУ №83 м. Білицьке Донецької області з 16.01.1982 по 24.07.1982 згідно диплома НОМЕР_1 від 25.07.1982, оскільки відсутня печатка навчального закладу на свідоцтві;

період роботи з 18.03.1981 по 26.07.1982, оскільки відсутній наказ про прийняття;

період роботи в колгоспі ім. Жданова з 10.03.1985, період роботи в колгоспі ім. Леніна з 21.11.1986 по 27.12.1986, період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 14.02.1987 по 01.10.1989 та період роботи в колгоспі «40 років Жовтня» з 06.07.1994 по 14.10.1994, оскільки відсутні довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві;

період роботи з 06.01.1987 по 02.02.1987, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства та відсутнє прізвище відповідальної особи на записі про звільнення;

період роботи з 01.04.1990 по 01.09.1990, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про прийняття містяться виправлення;

період роботи з 06.04.1992 по 31.01.1994, оскільки в даті наказу про прийняття міститься виправлення.

Щодо доводів апеляційної скарги стовно не зарахування періодів роботи: з 18.03.1981 по 26.07.1982, оскільки відсутній наказ про прийняття; з 06.01.1987 по 02.02.1987, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства та відсутнє прізвище відповідальної особи на записі про звільнення; з 01.04.1990 по 01.09.1990, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про прийняття містяться виправлення; з 06.04.1992 по 31.01.1994, оскільки в даті наказу про прийняття міститься виправлення.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить записи щодо періодів роботи :

з 18.03.1981 по 26.07.1982 в шахті управління ім. 21 з`їзду КПСС в/о «Добропіллявуголь» учнем слюсара (запис №3);

з 06.01.1987 по 02.02.1987 в Васільківському міжгосподарському підприємство з виробництва ставкової риби електрослюсарем(запис№ 20);

з 01.04.1990 по 01.09.1990 в Чаплинському шовкорадгоспі;

з 06.04.1992 по 31.01.1994 в Добропільським шахтобудівельному управлінні треста «Добропіллявуглестрой» трактористом (запис № 30) (а.с.12-14, зворотний бік арк.).

Так, вказані записи здійснені послідовно, не містять виправлень та фактично дають підстави встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи.

Відсутність в записі № 20 в заголовку повного найменування підприємства та прізвища відповідальної особи на записі про звільнення, не є недоліком, що дає підстави не врахувати зазначений період роботи, оскільки в записі № 21 про звільнення позивача міститься печатка, на які зазначено назву підприємства, а також міститься посилання на наказ.

В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 у справі №159/4178/16-а.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, вказані пенсійним органом підстави не спростовують факту роботи позивача у зазначені періоди, а відтак не можуть слугувати обґрунтованою причиною для їх не зарахування до стажу останнього.

Відтак, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його стажу.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позивачем не надано документів для підтвердження неточностей у записах трудової книжки за вищевказані періоди роботи, йому обґрунтовано відмовлено в їхньому зарахуванні, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо періодів роботи позивача в колгоспі ім. Жданова з 10.03.1985, в колгоспі ім. Леніна з 21.11.1986 по 27.12.1986, періоду роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 14.02.1987 по 01.10.1989 та в колгоспі «40 років Жовтня» з 06.07.1994 по 14.10.1994, мотивуючи це відсутністю довідок із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Відповідно до п.п.1, 2, 5, 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі по тексту - Основні положення), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: III “Членство в колгоспі”, де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; IV “Відомості про роботу” - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V “Трудова участь у громадському господарстві” - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до п. 8 Основних положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, їх облік, зберігання та видачу несе спеціальна уповноважена особа.

Також, колегія суддів зазначає, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на голову колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи, а не на працівника. Повноваження щодо заповнення трудової книжки працівника належать роботодавцю.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Колегія суддів наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Отже, трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.

Судом встановлено, що даними трудової книжки позивача підтверджуються спірні періоди роботи позивача. Зазначені записи у трудовій книжці позивача є зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.

При цьому, згідно з вимогами ст.101 Закону "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені органи, що призначають пенсії.

У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до архівних установ для отримання відомостей щодо спірних періодів роботи позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вищевказані періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до стажу позивача.

Щодо посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23, про те, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації зазначеної у трудовій книжці, отже судом першої інстанції правомірно її враховано.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, є предметом оскарження у даній справі.

Відтак, доводи скаржника щодо правомірності оспорюваного рішення, є необґрунтованими та суперечать висновкам суду.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 у справі №520/10874/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова