Вирок від 27 жовтня 2026 р. у справі №463/3253/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа №463/3253/26

Провадження №1-кп/463/423/26

В И Р О К

Іменем України

28 жовтня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова

в складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі с/з - ОСОБА_2 ,

з участю прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 42026142040000004 від 08.01.2026 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, 2025 р.н., військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 у військовому званні матрос, раніше не судимого, зареєстрованого за місцем проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 ,

за ч. 3 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

В обвинуваченого ОСОБА_5 у невстановлений час та місці, але не пізніше січня 2026 року виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном (грошовими коштами) шляхом обману. Так, ОСОБА_5 , діючи з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, підшукав ОСОБА_6 , якому за грошову винагороду, не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, пообіцяв незаконно переправити його через державний кордон України. Так, в січні 2026 року (точного часу та місця не встановлено) ОСОБА_5 під час телефонної розмови з ОСОБА_6 , знаючи, що останній є особою призовного віку та підлягає мобілізації, повідомив ОСОБА_6 неправдиву інформацію про те, що він може організувати йому незаконний перетин державного кордону України до країн Євросоюзу поза межами контрольно-пропускних пунктів за грошову винагороду в розмірі 13000 доларів США. При цьому ОСОБА_5 , не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, запевнив ОСОБА_6 , шо може провезти його через контрольно-пропускні пункти безпосередньо до державного кордону України з Республікою Румунія та у подальшому надати йому інструкції, поради та вказівки щодо пішого перетину ним кордону України поза межами контрольно-пропускних пунктів. У свою чергу, ОСОБА_6 , усвідомивши незаконність вищевказаних дій ОСОБА_5 , з метою викриття злочинної діяльності останнього звернувся до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення та у подальшому діяв під контролем працівників правоохоронних органів. 05.02.2026 ОСОБА_5 , реалізуючи злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном (грошовими коштами) шляхом обману, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю з ОСОБА_6 прибув до місця зустрічі на автомобілі «Renault Megane» із номерним знаком НОМЕР_2 на АЗС «СТЕЛС», що знаходиться на автодорозі М-09 у м. Винники Львівської міської територіальної громади Львівської області, де підібрав ОСОБА_6 , та мав отримати від нього обумовлену суму грошових коштів у розмірі 13000 доларів США, що згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на 05.02.2026 становить 561203 гривень, та є великим розміром, як нібито оплату за організацію незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України поза межами встановлених контрольно-пропускних пунктів. Після цього протиправна діяльність ОСОБА_5 була припинена працівниками правоохоронних органів, а не справжні (імітаційні) грошові кошти у розмірі 13000 доларів США, які ОСОБА_5 вважав справжніми, були вилучені з його автомобіля. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив усі дії, які вважав необхідними для заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 шляхом обману у великому розмірі, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як ОСОБА_5 після отримання грошових коштів, не маючи можливості ними розпорядитися, був затриманий працівниками правоохоронних органів, а предмет кримінального правопорушення (імітаційні грошові кошти, які ОСОБА_5 вважав справжніми) був вилучений під час проведення слідчих дій.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винність у вчиненні інкримінованого йому стороною обвинувачення злочину заперечив, визнав винність у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві) та надав наступні показання. На час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення він неофіційно підробляв, таксуючи на позиченому автомобілі. Тоді з ним зв`язався не знайомий на той час ОСОБА_6 , який чомусь у нього попросив, щоб він відвіз його якимось чином закордон. У цей період в нього були фінансові труднощі через необхідність утримувати сім`ю та малолітню дитину, а тому вирішив скористатись можливістю та заволодіти грошовими коштами потерпілого. Для цього він, не маючи реальної можливості забезпечити перетин ОСОБА_6 державного кордону, неодноразово вів з ним розмови, показуючи нібито обізнаність та компетентність у вирішенні його питання. Насправді, його намір полягав у заволодінні грошовими коштами потерпілого, а саме 13000 доларів США, які той мав передати нібито за перетин державного кордону поза пунктом пропуску з України у Румунію. 05.02.2026 він домовився з незнайомим таксистом за викликом через відповідний додаток «Bolt», щоб той відвіз ОСОБА_6 до КПП «Нижні Ворота», який знаходиться після в`їзду до Закарпатської області, однак далеко до кордону України зі суміжними державами. Однак ОСОБА_6 відмовився їхати з незнайомим таксистом, і він змушений був самостійно везти його. Через невеликий проміжок часу як він підібрав ОСОБА_6 та їхав трасою біля м. Львова був зупинений та затриманий працівниками поліції, які до нього застосували надмірний примус, хоч жодного опору він не чинив. З приводу наявної у його телефоні переписки з невідомими особами на предмет різних можливостей ухилення від мобілізації пояснив, що в цей період шукав будь-яких шляхів заробітку, а тому хотів бути обізнаним з такими можливостями. Ствердив, що у скоєному розкаявся, та, перебуваючи в лавах ЗСУ, зрозумів соціальну шкідливість своєї протиправної діяльності.

Окрім визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні закінченого замаху на заволодіння чужим майном (грошовими коштами) шляхом обману (шахрайстві), його винність у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення стверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Із постанови слідчого про залучення особи до конфіденційного співробітництва та проведення НСРД від 16.01.2026, та письмової згоди ОСОБА_6 від 16.01.2026 вбачається, що ОСОБА_6 за його згодою був залучений до проведення НСРД у кримінальному провадженні № 42026142040000004 від 08.01.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Із протоколу невідкладного обшуку від 05.02.2026 з додатками, погодженого ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10.02.2026, вбачається, що в присутності понятих за участю обвинуваченого ОСОБА_5 слідчим СВ Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_7 із залученням оперативних працівників в період з 22.29 год. по 23.18 год. був проведений обшук автомобіля, що перебував у тимчасовому користуванні обвинуваченого, «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , в ході якого виявлено та вилучено наступні речі, а саме: зовні схожі грошові кошти номіналом 100 Доларів США в кількості 128 шт. однієї серії та номера НОМЕР_3 ; два пластикові посвідчення на ім`я ОСОБА_5 ; мобільний телефон моделі «Iphone 16 Pro МАХ»; автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , із ключами та свідоцтвом про його реєстрацію.

Вказані речі постановою слідчого від 06.02.2026 визнані речовими доказами, й на такі ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.02.2026 накладено арешт. Також ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 09.03.2026 накладено арешт на частку квартири, яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 , що розташована: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 19416316), з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Під час проведення огляду предмету (протокол від 30.03.2026) речового доказу, який був опечатаний під час обшуку, було встановлено, що загальна кількість зовні схожих грошових кошті номіналом 100 Доларів США становить 130 шт. однієї серії та номера KB06043797J.

Тоді ж 05.02.2026 о 19.00 год. було проведено затримання ОСОБА_5 , та під час проведення особистого обшуку останнього жодних речей не вилучалось, що підтверджується даними протоколу затримання від 05.02.2024. Встановлено, що останній звертався про вчинення кримінального правопорушення з приводу перевищення необхідних заходів для його затримання. Постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, від 26.06.2026 закрито розпочате за цим фактом кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України. Водночас, суд враховує, що про наявність відповідної постанови сторона захисту дізналася у судовому засіданні та не позбавлена права її оскарження та доведення наведених нею у заяві про вчинення кримінального правопорушення фактів у процесуальний спосіб.

Також судом враховується, що органом досудового розслідування вживалися заходи щодо фізичного затримання ОСОБА_5 на місці вчинення кримінального правопорушення, наслідком чого могли бути певні фізичні ушкодження на тілі обвинуваченого та пошкодження його одягу, а тому на час розгляду справи судом відсутні правові підстави для задоволення скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 з цього приводу. Разом із тим, остаточна правова оцінка правомірності дій працівників правоохоронних органів при затриманні ОСОБА_5 повинна бути надана за результатами досудового розслідування зазначених фактів.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 07.02.2026 ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб з утриманням у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№ 19)», та визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 266240 грн., яка була внесена, у зв`язку з чим ОСОБА_5 09.02.2026 звільнений з-під варти. Відносно останнього продовжує діяти запобіжний захід у виді застави.

Ухвалами слідчого судді Львівського апеляційного суду від 23.01.2026 було надано дозвіл на проведення комплексу перелічених в ухвалі НСРД відносно обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 .

Постановою прокурора від 02.02.2026 було вирішено здійснити контроль за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту без зміни обстановки із залученням свідка ОСОБА_6 та використанням попередньо ідентифікованих спеціальних імітаційних засобів у вигляді грошових коштів у сумі 13000 доларів США, які будуть передані ОСОБА_5 . Було надано доручення на проведення НСРД від 03.02.2026 оперативним підрозділам, а саме співробітникам головного оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 та співробітникам УМП ГУМП у Львівській області.

З метою забезпечення проведення НСРД було проведено слідчі дії та складено за їх результатами протоколи: від 04.02.2026 про виготовлення імітаційних коштів, від 04.02.2025 огляду та вручення ОСОБА_6 імітаційних коштів.

Згідно протоколів НСРД з відповідними додатками (носіями інформації), які були оглянуті та досліджені судом, а саме: протокол аудіоконтролю особи ОСОБА_5 від 06.02.2026 (телефонні розмови ОСОБА_6 зі ОСОБА_5 з 30.01.2026 по 05.02.2026), протокол аудіоконтролю особи ОСОБА_6 від 06.02.2026 (телефонна розмова ОСОБА_6 зі ОСОБА_5 05.02.2026) та аналогічні протоколи від 11.03.2026, протокол контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 09.02.2026, протокол про результати НСРД спостереження за особою ОСОБА_6 від 17.03.2026 (за період 12.30 – 17.43 год. 05.02.2026), протокол про результати НСРД спостереження за особою ОСОБА_5 від 17.03.2026 (за період 07.45 – 17.45 год. 05.02.2026), підтверджуються обставини, зазначені у пред`явленому ОСОБА_5 обвинуваченні, а також у наданих ним суду показаннях, зокрема щодо спілкування останнього з ОСОБА_6 в зазначений у протоколах час та місці телефоном та особисто з приводу можливого сприяння та організації обвинуваченим ОСОБА_5 перетину свідком ОСОБА_6 державного кордону України за грошову винагороду в сумі 13000 доларів США, залишену ОСОБА_5 в його автомобілі у вигляді імітаційних грошових засобів, які після вручення були вилучені в останнього під час проведення обшуку автомобіля.

Висновком експерта від 20.07.2026 № 316/26-22 за результатами проведення судової семантико-текстуальної експертизи підтверджується, що з об`єктивного змісту висловлювань ОСОБА_5 , що зазначені у протоколах за результатами проведення НСРД, а саме аудіо-відео контролю особи № 419нт/23-2026 від 11.03.2026 та № 418нт/23-2026 від 11.03.2026 випливає інформація про те, що ОСОБА_8 займався організацією незаконного переправлення особи через державний кордон України, сприяв вчиненню порадами та вказівками.

З протоколу огляду речей та предметів від 06.03.2026 вбачається, що предметом огляду є мобільний телефон ОСОБА_5 , в якому наявні численні переписки з різними абонентами з приводу обставин та можливості невиконання особами законодавства про мобілізацію та мобілізаційну підготовку в Україні.

Оцінюючи обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення, суд погоджується із доводами сторони захисту щодо наявності правових підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України. До вказаного висновку суд приходить з наступних підстав.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Верховним Судом, у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 466/5535/23, якщо особа під приводом організації незаконного перетину державного кордону військовозобов`язаним отримує від нього грошові кошти, не маючи реального наміру виконувати обіцяне, а лише використовує вигадану інформацію як спосіб заволодіння чужим майном, такі дії слід кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК), а не як організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК). Визначальним для розмежування цих складів кримінальних правопорушень є мотив та мета вчиненого діяння. Зазначений висновок обґрунтовується наступним.

Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК настає за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене з корисливих мотивів.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення може проявлятися у чотирьох формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України, 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України, 4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація - це дії, які виявляються в розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.

Сприяння - це будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Сприяння порадами чи вказівками полягає в наданні особам інформації щодо найбільш зручних маршрутів руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання та інших обставин, які є необхідними для реалізації намірів на незаконне перетинання кордону.

Керівництво - це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: надання відповідних настанов, проведення інструктажу щодо виконання тих чи інших дій, їх координація, забезпечення їх прикриття, віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов`язків тощо.

Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв`язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

Щодо кримінальної відповідальності за ст. 190 КК, то положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.

Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман) або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно (пасивний обман). Обманом є введення людини в оману або підтримка вже наявної омани шляхом впливу на її психіку з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює.

У свою чергу, обман у намірах полягає у тому, що під час отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання винна особа ще в момент заволодіння цим майном має на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання.

Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.

Заволодінням установлюється панування над річчю, що і є результатом застосованого обману потерпілого, якого в такий спосіб зовні добровільно спонукають передати винуватому майно чи право на майно, фактичним наслідком чого є заподіяння матеріальної шкоди.

У свою чергу, суб`єктивна сторона складу кримінальних правопорушень, передбачених як ч. 3 ст. 332, так і ч. 1 ст. 190 КК, характеризується такими юридичними ознаками, як прямий умисел, корисливі мотив і мета (за ч. 2 ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання).

Спрямовуюча функція мотиву полягає в постановці суб`єктом мети кримінального правопорушення і визначенні шляху її досягнення. Мета кримінального правопорушення - це результат, якого намагається досягти суб`єкт під час вчинення правопорушення, керуючись певним мотивом; суб`єктивний образ бажаного результату дії чи бездіяльності, тобто ідеальна в думках модель майбутнього кінцевого результату, до якого прагне суб`єкт кримінального правопорушення.

Мета кримінального правопорушення підпорядкована мотиву. Саме на основі мотиву, керуючись ним, суб`єкт ставить собі мету, досягненню якої він підкорює своє діяння.

Для кваліфікації діяння за елементами складу необхідно встановити відповідність (тотожність, ідентичність) між мотивом і метою, якими фактично керувався або переслідував суб`єкт кримінального правопорушення та законодавчому закріпленні цих ознак у кримінально-правовій нормі.

У такому разі потрібно встановити домінуючий мотив, який і буде покладено в основу кваліфікації кримінального правопорушення.

У випадках, коли винна особа, вчиняючи правопорушення, керувалася мотивом, який є характерний для декількох статей особливої частини КК, то належить з`ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати дії за тією частиною статті КК, якою визначено відповідальність за вчинення правопорушення з такого мотиву.

Суб`єктивна сторона дозволяє розмежувати суміжні кримінальні правопорушення, відмежувати їх від інших правопорушень та від діяння, яке не є кримінально караним.

Установлення ознак суб`єктивної сторони допомагає правильно розкрити інші елементи складу кримінального правопорушення.

Ретельне дослідження фактичних обставин вчиненого особою діяння забезпечить можливість правильно оцінити суб`єктивну сторону (вину, мотив та мету) конкретного складу кримінального правопорушення.

Зміст прямого умислу утворюють два моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний визначається усвідомленням суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків, у той час як вольовий - бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, що передбачаються винною особою.

У цьому провадженні важливим для правильної кваліфікації кримінального правопорушення є і встановлення умислу засудженого, чи був він спрямований на об`єкт посягання - грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України.

Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел розмежовується на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований). Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб`єкт передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає.

Визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення визначеної мети, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного з двох чи більше, але індивідуально визначених наслідків.

Вчиняючи шахрайство, винна особа цілком усвідомлює: суспільну небезпечність самого діяння, тобто фактичну сторону діяння та його суспільне значення; об`єкт і предмет кримінального правопорушення, цінність матеріальних благ і інших предметів спеціального призначення; спосіб вчинення правопорушення, той факт, що свідомо вводить потерпілого в оману шляхом обману чи зловживання довірою, що останній лише зовнішньо добровільно передає їй предмет кримінального правопорушення, тоді як фактично ця воля потерпілого є фіктивною; факт заволодіння майном, правом на майно чи предметами спеціального призначення.

Таким чином, об`єктивна та суб`єктивна сторона шахрайства як конкретного акту вольової поведінки суб`єкта кримінального правопорушення перебувають у тісному взаємозв`язку і взаємообумовленості. Вчинюване шляхом обману чи зловживання довірою заволодіння майном, правом на майно, предметами спеціального призначення є свідомим та вольовим діянням, яке обумовлено потребами, інтересами винної особи, прагненням досягнення конкретного результату свідомо вибраним шляхом.

Як вбачається з матеріалів цього кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, сприянні цьому шляхом надання порад, вказівок та усуненням перешкод, вчиненого з корисливих мотивів.

Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_8 в ході судового розгляду надав зізнавальні показання у вчиненні дій шахрайського характеру, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом обману.

Незважаючи на фіксацію спілкування обвинуваченого зі свідком ОСОБА_6 щодо можливого переправлення за кордон, орган досудового розслідування не встановив реальності жодних із цих можливих домовленостей, механізму їх виконання та надалі фактичного перетинання за допомогою ОСОБА_5 цієї особи через державний кордон України.

Виходячи з установлених фактичних обставин справи, суд вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні й беззаперечні докази, які б доводили поза розумним сумнівом, що ОСОБА_8 з корисливих мотивів організовував незаконне переправлення особи через державний кордон України, керував цим чи сприяв цьому шляхом надання порад, настанов, інструктажу, а тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 332 КК є неправильною.

Важливим у цьому провадженні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, заволодіваючи чужим майном, зокрема, беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мав наміру їх виконувати, використовуючи певні обставини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності його фактичних дій.

Також судом враховується правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 718/263/25 та від 10.03.2026 у справі № 138/1733/25, відповідно до якої для правильної кваліфікації кримінального правопорушення важливо встановити, на що був спрямований умисел засудженого: на об`єкт посягання - грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України. Зокрема, у постанова ККС ВС від 10 березня 2026 року у справі №138/1733/25 судом було встановлено, що засуджений систематично повідомляв свідку про порядок перетину кордону України в Республіку Молдова, а саме про: необхідність мати гідрокостюм, оскільки перетин буде через річку Дністер; речі, які потрібно із собою брати; подальші дії після перетину; те, що він співпрацював з начальником зміни серед прикордонників, який мав організувати півгодинний коридор для безперешкодного перетину кордону; вартість оплати такої послуги та розподіл грошей, а також про момент передачі їх засудженому. Отже, зазначені дії засудженого з підготовки перетину державного кордону, з визначенням часу та місця такого перетину, суми винагороди та її розподілу, залучення інших осіб свідчать, що його умисел був спрямований саме на отримання грошових коштів за організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, а не на шахрайське заволодіння коштами за неіснуючу послугу.

З покладених в основу обвинувачення доказів вбачається, що обвинувачений жодних планів та деталей реалізації переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України не розробляв, не обумовлював таких можливостей та не мав справжніх намірів, а його розмови зводилися до обману для незаконного заволодіння грошовими коштами, що, на думку суду, безумовно свідчить про те, що дії ОСОБА_5 були способом шахрайства (вигаданою інформацією), а його умисел був спрямований саме на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, а не на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України, тобто на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК. Такі дії були вчинені ним в умовах воєнного стану та зводилися до заволодіння грошовими коштами в розмірі 13000 доларів США, що згідно довідки НБУ станом на 05.02.2026 становить 561203 гривень, та є великим розміром заподіяної шкоди.

Судом встановлено, що на момент отримання грошових коштів ОСОБА_8 не мав на меті виконувати зобов`язання з організації незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон, оскільки, як встановлено оглядом його мобільного телефону, первинно контактував про доставлення останнього до КПП «Нижні ворота» із випадковим таксистом сервісу «Bolt». Крім того, доставлення свідка ОСОБА_6 до КПП «Нижні ворота» жодним чином не усуває перешкоди та не полегшує перетин останнім державного кордону, оскільки таке знаходиться на великій віддалі від державного кордону України з будь-якою державою (близько 90 км до найближчого державного кордону з Угорщиною та 130 км до кордону з Румунією, куди нібито повинен був у подальшому направлятися ОСОБА_6 ), й дорога до нього не містить жодних перешкод у вигляді інших контрольно-пропускних пунктів, які б перешкоджали вільному проїзду автомобільного транспорту до місця призначення.

Будь-якої іншої інформації, в тому числі за результатами НСРД, щодо спілкування з третіми особами про шляхи переправлення ОСОБА_6 через державний кордон матеріали кримінального провадження не містять, хоч органом досудового розслідування тривалий час здійснювався аудіоконтроль особи ОСОБА_5 . Не містять такої інформації й дані протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_5 .

Як вбачається з неодноразових розмов ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , які зафіксовані матеріалами НСРД, протягом усього часу ОСОБА_8 не повідомляв останньому жодної важливої інформації про конкретні механізми, шляхи перетину державного кордону, спосіб у який це буде здійснено, залучених осіб та не надавав йому жодних істотних порад чи вказівок, інструктажу, окрім загальної інформації, яка мала за мету створити в останнього хибне уявлення про його можливості та обізнаність у вирішенні цього питання. У цьому контексті судом розглядається висновок експерта від 20.07.2026 № 316/26-22 за результатами проведення судової семантико-текстуальної експертизи, який лише підтверджує бажання ОСОБА_5 своїми висловлюваннями створити враження у ОСОБА_6 , що він має можливості та зможе забезпечити переправлення його через державний кордон України. Більше того, матеріали кримінального провадження не містять жодної інформації щодо подальших необхідних дій свідка ОСОБА_6 після прибуття до КПП «Нижні ворота». Таким чином, обґрунтовані сумніви щодо наявності в діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, органом досудового розслідування не усунуті, у зв`язку з чим його дії необхідно кваліфікувати саме як шахрайство, винуватість в якому підтверджується сукупністю досліджених доказів.

Зважаючи на викладене вище та ураховуючи мету і мотив дій ОСОБА_5 , він мав конкретизований, простий, визначений умисел, спрямований на досягнення мети у виді заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 , а не порушення порядку перетинання державного кордону України.

Надаючи кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_5 , судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 27.02.2018 у справі № 541/440/15-к, згідно якої шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб. Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства. Згідно з ч. 2 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Як видно з матеріалів справи і це встановлено судовими інстанціями, засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для заволодіння грошима потерпілого, проте злочин не було закінчено причин, які не залежали від його волі, оскільки відразу після передачі потерпілим грошей засудженого було затримано на місці, що позбавило можливості розпорядитися зазначеними грошима. Таким чином, нормативне визначення закінченого злочину в поєднанні з фактичними обставинами справи, щодо яких судовими інстанціями постановлено оспорені судові рішення, дають підстави дійти висновку про те, що дії засудженого не утворюють закінченого шахрайства, а мають розцінюватись як закінчений замах на шахрайство, оскільки він не мав реальної можливості розпорядитися грошима на свій розсуд.

У цьому конкретному кримінальному провадженні аналогічно встановлено, що ОСОБА_8 був затриманий на місці події кримінального правопорушення, що позбавило його можливості розпорядитися переданими йому грошовими коштами (імітаційними коштами), а слідча дія обшуку розпочалася одразу після його затримання. При цьому судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вважав отримані ним імітаційні грошові кошти справжніми, а тому вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як останнього було затримано на місці вчинення злочину.

Враховуючи, що сторона захисту повністю визнає вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, фактичні обставини якого підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, з метою покращення становища обвинуваченого суд вважає за можливе перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, та вважає доведеною винність обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненого в умовах воєнного стану, у великих розмірах. Його дії слід вірно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючою ознакою, злочин, вчинений у великих розмірах.

Висновок суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення ґрунтується на зізнавальних показаннях обвинуваченого ОСОБА_5 , даних протоколу обшуку та протоколів НСРД, оглядом речового доказу мобільного телефону ОСОБА_5 , якими зафіксовано встановлені судом обставини щодо вчинення ОСОБА_10 закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві) у великих розмірах, та не спростовується іншими дослідженими судом доказами.

При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу винного.

Кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 , відноситься до тяжких злочинів. Обвинувачений ОСОБА_5 є раніше не судимою особою, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проходження військової служби та місцем здійснення громадської діяльності.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки останній визнав винуватість та надав відповідні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які встановлені в ході судового розгляду. Обставини, що обтяжують його покарання, відсутні.

З врахуванням наведеного, даних, які характеризують особу обвинуваченого, враховуючи наявність обставини, яка пом`якшує покарання, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком в межах санкції статті обвинувачення у її мінімальному визначеному в законі розмірі.

Разом із тим, враховуючи обставини вчиненого злочину, а саме спрямованість дій обвинуваченого на заволодіння грошовими коштами у великому розмірі, встановлені судом обставини щодо введення в оману потерпілої від його дій особи та формування в останнього помилкового усвідомлення можливості незаконного перетину державного кордону України, що в умовах воєнного стану становить підвищену суспільну небезпеку, і може мати наслідком нехтування такою особою необхідності виконання військового обов`язку під час повномасштабного вторгнення в Україну окупаційних військ рф, зазначені обставини у своїй сукупності, на переконання суду, вказують на те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 і попередження вчинення ним нових злочинів можливо досягнути в умовах його ізоляції від суспільства, а тому суд не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, у зв`язку з чим вирок суду в частині призначеної міри покарання підлягає реальному відбуттю.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Оскільки клопотань про зміну обвинуваченим міри запобіжного заходу не заявлялось, обвинувачений не порушував процесуальних обов`язків, покладених на нього законом, не ухилявся від суду, а тому суд не вбачає підстав для зміни йому запобіжного заходу у виді застави до набрання вироком законної сили, яку після набрання вироком законної сили слід повернути заставодавцям. Також слід вирішити питання процесуальних витрат у розмірі 18320,40 грн., оскільки саме на зазначену суму долучена довідка про вартість витрат на залучення експерта, які слід стягнути з обвинуваченого, та долю речових доказів у кримінальному провадженні з врахуванням вимог ст. 100 КПК України, та накладеного арешту на майно, врахувавши ту обставину, що судом обвинуваченому не призначається міра покарання у виді конфіскації майна, яка санкцією ч. 4 ст. 190 КК України не передбачена. Одночасно на підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України мобільний телефон моделі «Iphone 16 Pro МАХ» як засіб вчинення кримінального правопорушення підлягає конфіскації у власність держави.

Керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Строк покарання за цим вироком – рахувати з часу затримання ОСОБА_5 в порядку приведення вироку до виконання.

Зарахувати ОСОБА_5 у строк відбуття покарання період його затримання та тримання під вартою з 05.02.2026 по 09.02.2026.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_5 у виді застави – залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 266240 грн., внесену заставодавцями: ОСОБА_11 в частині суми 177240 грн. (двома квитанціями на 79240 грн. та 98000 грн.) та ОСОБА_12 в частині суми 89000 грн., в інтересах ОСОБА_5 , на рахунок ТУ ДСА у Львівській області UA598201720355219002000000757, ЄДРПОУ 26306742, відкритий у ДКС України (МФО 820172), – повернути заставодавцям у відповідній внесеній ними частині.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 18320,40 грн. процесуальних витрат на залучення експерта.

Після набрання вироком законної сили – арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 09.03.2026 (провадження 1-кс/463/2476/26), – скасувати, та зняти арешт із частки квартири, яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19416316).

Після набрання вироком законної сили – арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.02.2026 (провадження 1-кс/463/1616/26), – скасувати, а речові докази:

імітаційні грошові кошти в кількості 130 одиниць номіналом по 100 доларів США – зберігати у матеріалах кримінального провадження;

два пластикові посвідчення на ім`я ОСОБА_5 – повернути ОСОБА_5 ;

мобільний телефон моделі «Iphone 16 Pro МАХ» – конфіскувати у власність держави;

автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , із ключами та свідоцтвом про його реєстрацію – залишити власнику ОСОБА_13 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1