Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №463/5194/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/5194/26

Провадження № 2/463/2152/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Цебрик Х.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно збережених (утриманих) коштів, -

в с т а н о в и в :

представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позов мотивує тим, що ОСОБА_1 12.01.2026 року оплатив адміністративний штраф згідно постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності № R284328 від 07.01.2026 року в розмірі 8 500,00 грн. Сихівським районним судом м. Львова у справі №464/314/26 постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R284328 від 07.01.2026 по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП – скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП– закрито.

З метою реалізації свого права на повернення сплаченої суми, 10.04.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою за вих. № 100426/3, у якій просив підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області подання про повернення коштів помилково сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 8 500,00 грн за постановою №R284328 від 07.01.2026. Окрім того, 05.05.2026 Позивачем було подано безпосередньо до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області заяву за вих. № 050526/2 з проханням повернути кошти помилково сплаченого адміністративного штрафу. У подальшому, з метою врегулювання питання повернення коштів, представник позивача також неодноразово звертався до відповідачів із адвокатськими запитами. Проте ІНФОРМАЦІЯ_4 досі не надав відповідь, а Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області фактично переклало обов`язок щодо вирішення цього питання з себе на ІНФОРМАЦІЯ_4 . У листі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області за вих.№05.1-09-06/3812 від 11.05.2026 зазначено, що, оскільки штраф накладений ІНФОРМАЦІЯ_4 , для повернення з державного бюджету сплачених коштів необхідно звернутися саме до відповідного ТЦК та СП.

Таким чином, після скасування постанови №R284328 від 07.01.2026 у відповідачів були наявні всі правові підстави для вчинення необхідних дій, спрямованих на повернення позивачу сплаченого адміністративного штрафу. Однак фактично відповідачі ухилились від вчинення необхідних дій для повернення сплачених коштів, що унеможливлює реалізацію його права на повернення штрафу та зумовили подальше безпідставне утримання належних йому коштів. Саме така протиправна поведінка відповідачів, яка полягає у невчиненні дій щодо повернення позивачу сплаченого штрафу після скасування постанови, і зумовила необхідність звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 08.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

10.07.2026 на адресу суду від представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області надійшов відзив, у якому просив відмовити у задоволення позовних вимог. Зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, оскільки кошти було зараховано не на рахунок Державної казначейської служби України, а на користь Державного Бюджету. Головне управління Казначейства не уповноважене на прийняття рішень про повернення/стягнення коштів зарахованих до бюджету, а лише здійснює виконання рішень уповноважених органів на прийняття рішень про повернення/стягнення коштів зарахованих до бюджету.

Також, відповідно до листа Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.12.2025 № 116/14/3/113277 лише ІНФОРМАЦІЯ_6 є відповідальним за повернення помилково або надміру сплачених штрафів за порушення правил військового обліку у Львівській області. Отже належним відповідачем в даній справі має бути ІНФОРМАЦІЯ_6 , а не Головне управління Казначейства.

Також, норми щодо надміру сплачених податків, штрафів, обов`язкових платежів є спеціальними, тому до бюджетних правовідносин загальні правила цивільного законодавства про безпідставне набуття майна не застосовуються, якщо інше прямо не передбачено законом.

Порядок їх повернення чітко регламентується Податковим та Бюджетним кодексами України через спеціальну адміністративну процедуру (поданням заяви до органів, що контролюють справляння надходжень бюджету).

На сьогоднішній день (для прикладу) така процедура ефективно реалізована у справах про повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, коли суди, у разі наявності підстав для задоволення позову приймають рішення про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як органа, що контролює справляння надходжень у даних правовідносинах сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про повернення суми помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі сплаченого згідно наданої квитанції.

17.07.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що в цій справі важливим є саме незаконне утримування цих коштів, попри законодавчу вказівку на обов`язкове повернення коштів, правова підстава утримування яких відпала. Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №R284328 від 07.01.2026 по справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП – скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП – закрито. Тому застосуванню підлягає ст. 296 КУпАП України, а саме: скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. Невиконанням наведеної норми відповідач порушує положення частини 1 та 2 ст.1212 ЦК України згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Разом з тим, кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі, дії по розпорядженню якими здійснюють органи державної влади, зокрема, органи Казначейства. А вимогами позивача є повернення його коштів, направлених туди через помилкове стягнення. Сам відповідач посилається на норму статті 45 Бюджетного кодексу України, у якій зазначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Юридичне значення має саме той факт, що перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до державного бюджету через єдиний рахунок, здійснюється Казначейством України. А відповідач, знаючи про порушення прав Позивача на отримання незаконно утримуваних коштів, не вчиняє жодних дій по їх поверненню.

Відповідач також зазначає, що суд може стягнути з Державного бюджету України на користь платника сплачену до Державного бюджету України суму, якщо підстава такого перерахування відпала, з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані у межах сплачених ним до бюджету коштів, фактично частково погоджуючись із позицією позивача.

Відповідач у своїх доводах посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, в якому суд зазначає про те, що у таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Однак Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також вказує наступне: відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету); у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Таким чином вважає, що заперечення відповідача доводи позивача не спростовують.

29.09.2026 представник позивача на адресу суду подав клопотання про залучення співвідповідачем у справі ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває у безпосередньому підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Ухвалою суду від 29.09.2026 залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно збережених (утриманих) коштів, співвідповідача – ІНФОРМАЦІЯ_6 .

09.10.2026 від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 на адресу суду надійшов відзив, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_6 є органом, посадовою особою структурного підрозділу якого винесена постанова про накладення адміністративного штрафу, однак сам по собі факт винесення постанови не свідчить про те, що зазначений орган набув право власності на сплачені позивачем кошти або отримав їх у своє розпорядження. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_6 не є фактичним набувачем зазначених коштів, не здійснює їх зберігання та не розпоряджається ними. Зазначене має принципове значення для визначення належного відповідача за вимогою про повернення коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України. До того ж, підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. немає.

12.10.2026 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що що контроль за справлянням надходжень бюджету за відповідним кодом бюджетної класифікації не є тотожним функції з подання про повернення повернення помилково сплаченого адміністративного штрафу в сумі 8500,00грн., на виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_9 NoR284328 від 07.01.2026 року. Відтак, Позивач напередодні звернення до суду із позовною заявою звертався до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою за вих.№050526/1 від 05.05.2026 року із проханням підготувати та передати подання про повернення коштів помилково сплаченого адміністративного штрафу в розмірі 8500,00 грн. за постановою №R284328 від 07.01.2026 року, внесених ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (ЄДРПОУ 38008294), на що отримав відмову від ІНФОРМАЦІЯ_7 у відповіді за вих.№11591/4272 від 17.05.2026 року на вищезазначену заяву.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, суд вважає, що позов слід частково задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) представників сторін.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 07 січня 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову № R284328, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 12.01.2026 року оплатив адміністративний штраф згідно постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності № R284328 від 07.01.2026 року в розмірі 8 500, 00 грн, що підтверджується квитанцією № 639ae131_5412_48f3_8838_b7d39d22d1ca_0 від 12.01.2026 року.

Рішенням Сихівський районний суд м. Львова від 05 березня 2026 року у справі № 464/314/26 постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R284328 від 07.01.2026 по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП – скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП – закрито.

10.04.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою за вих.№100426/3, у якій просив підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області подання про повернення коштів помилково сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 8 500,00 грн за постановою №R284328 від 07.01.2026.

Окрім того, 05.05.2026 позивачем було подано безпосередньо до відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області заяву за вих.№050526/2 з проханням повернути кошти помилково сплаченого адміністративного штрафу.

Станом на час подання позову та розгляду справи судом кошти позивачу не повернуто.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі №3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №910/9072/17.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Згідно з п.п 2 п. 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

При цьому, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. Разом з тим, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Аналогічний висновок викладено у Постанові Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 490/9579/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 з аналогічними фактичними обставинами викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.

«39. Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

41. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

42. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

43. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

44. З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

45. За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

46. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

47. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду).

48. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

….

51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому неможна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

52. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

….

57. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

…

62. Беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і №910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду(№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 іЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу) Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.»

Оскільки, Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2026 року у справі №464/314/26 постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №R284328 від 07.01.2026 по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП – скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП – закрито, то отримані Державою на підставі вказаної постанови кошти сумі 8 500,00 гривень підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, за якою вони були отримані, відпала.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 8 500 гривень.

Що стосується заявлення позивачем позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_9 слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що: філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20)); юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що:

«приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

Відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21 (провадження № К/990/20744/22).

Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.11.2025 у справі №524/7691/23: «поза увагою судів залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.»

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак не має статусу юридичної особи; філії та представництва, яка не є юридичною особою, не наділена цивільною процесуальною дієздатністю та не може виступати стороною у цивільному процесі.

З огляду на вищевикладене, саме ІНФОРМАЦІЯ_11 є належним відповідачем у даній справі, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з ІНФОРМАЦІЯ_8 в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1 064,96 гривень. Доказів понесення інших витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273 ЦПК України, суд –

у х в а л и в :

позов – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень безпідставно збережених коштів, які були перераховані на підставі платіжної інструкції № 639ae131_5412_48f3_8838_b7d39d22d1ca_0 від 12.01.2026 року.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

У задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Текст рішення складено та підписано суддею 02.11.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 , АДРЕСА_2 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ;

відповідач: Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, код ЄДРПОУ 38008294, Львівська область, Львівський район, місто Львів, вул. К. Левицького, буд. 18.

Суддя: Мармаш В. Я.