Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №285/5268/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/5268/25

провадження у справі № 2/0285/488/26

26 жовтня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…...…………….................Літвин О. О.,

секретаря………………………....................Клечковської М. М.,

з участю:

представника позивача (адвоката)................Семеньки В. М.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах представником ОСОБА_2 ,

до ОСОБА_3

про поділ спільного майна подружжя, –

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом /а.с.2-8/, в якому просив визнати автомобіль Volkswagen Golf, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі по тексту – автомобіль), спільною сумісною власністю сторін, припинити право спільної сумісної власності на нього, виділити автомобіль відповідачці та стягнути з неї на користь позивача грошову компенсацію за 1/2 частку його ринкової вартості в розмірі 158 246,64 грн.

Позов обґрунтований тим, що автомобіль придбано під час шлюбу, а тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу сторони не досягли згоди щодо його поділу.

Після проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи представник позивача 08.05.2026 /а.с.129-131/ подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути компенсацію в сумі 226 850 грн, що становить половину визначеної експертом середньої ринкової ціни аналогічного автомобіля.

Надалі, 06.08.2026 /а.с.161-163/, представник позивача подав нову редакцію позовної заяви, в якій залишив лише вимогу про стягнення з відповідачки грошової компенсації за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що підтримує останню редакцію позову в частині способу захисту, однак щодо розміру компенсації наполягає на стягненні 226 850 грн відповідно до попередньої заяви від 08.05.2026.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, у заяві від 23.10.2026 просила розглянути справу за її відсутності та врахувати подані нею відзиви.

У відзивах та запереченні на позов та його уточнені редакції від 24.10.2025 /а.с.43-48/, від 29.10.2025 /а.с.133-138/ та від 07.09.2026 /а.с.180/ ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позову, стверджуючи, що спірний автомобіль, хоча й придбаний під час шлюбу, є її особистою приватною власністю, оскільки був подарований їй позивачем з нагоди народження дитини.

Водночас, на випадок визнання автомобіля спільним майном подружжя, не погодилася з визначеною позивачем його вартістю, посилаючись на звіт суб`єкта оціночної діяльності, за яким вартість автомобіля становить 166 829,60 грн. Вважала, що розмір компенсації має визначатися за дійсною ринковою вартістю автомобіля на час розгляду справи з урахуванням його технічного стану та експлуатаційного зносу.

Також заперечила проти окремих способів захисту, обраних позивачем, та розміру заявлених витрат на правничу допомогу.

У відзиві на останню редакцію позову відповідачка підтримала попередні заперечення щодо належності автомобіля до її особистої приватної власності. Водночас не заперечувала проти можливості поділу неподільного майна шляхом залишення його одному зі співвласників із присудженням іншому грошової компенсації.

Основні заперечення стосувалися вартості автомобіля, визначеної судовим експертом в сумі 453 700 грн, та розрахованої на її підставі компенсації в розмірі 226 850 грн. Відповідачка вважала таку вартість завищеною, оскільки експерт не здійснював безпосереднього огляду автомобіля та, на її думку, не врахував його фактичного технічного стану, дефектів і експлуатаційного зносу.

На підтвердження заперечень послалася на звіт суб`єкта оціночної діяльності, яким вартість автомобіля визначено у 166 829,60 грн, а також на ціну його придбання та оголошення про продаж аналогічних транспортних засобів. Наголосила на необхідності оцінки всіх доказів в сукупності, зазначивши, що відмова в призначенні повторної експертизи не свідчить про беззаперечність висновку первинної експертизи.

Водночас відповідачка зазначила, що розрахована нею компенсація в сумі 83 414,80 грн є лише альтернативним визначенням вартості 1/2 частки автомобіля на випадок визнання його спільним майном подружжя та не свідчить про часткове визнання позову.

Крім того, заперечила проти покладення на неї судових витрат позивача, вважаючи їх необґрунтованими, та просила врахувати її спроби мирного врегулювання спору.

Заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить такого висновку.

Щодо правового режиму спірного автомобіля

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, яка може бути спростована особою, що заперечує поширення такого правового режиму на конкретне майно.

За правилами ст.ст.63, 70 СК України дружина та чоловік мають рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а їхні частки у разі поділу є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.09.2017 /а.с.13/.

З договору купівлі-продажу транспортного засобу від 12.01.2023 вбачається, що ОСОБА_3 придбала автомобіль Volkswagen Golf, 2010 року випуску, за ціною 280 000 грн /а.с.54/.

Згідно з інформацією територіального сервісного центру МВС від 28.08.2025 автомобіль зареєстровано за відповідачкою 12.01.2023, і станом на 27.08.2025 його перереєстрація на інших осіб не здійснювалася /а.с.14-15/.

Отже, спірний автомобіль набуто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, що зумовлює поширення на нього презумпції спільної сумісної власності подружжя.

Заперечуючи проти позову, відповідачка стверджувала, що автомобіль є її особистою приватною власністю, оскільки був подарований їй позивачем з нагоди народження дитини.

Проте зазначені доводи не підтверджені належними доказами набуття відповідачкою автомобіля саме за договором дарування або за кошти, які належали їй особисто.

Навпаки, наданий відповідачкою договір від 12.01.2023 підтверджує придбання автомобіля за договором купівлі-продажу в період шлюбу. Реєстрація транспортного засобу на її ім`я сама собою не свідчить про виникнення права особистої приватної власності.

Саме лише твердження про те, що автомобіль придбано з нагоди певної сімейної події та зареєстровано на відповідачку, не є достатнім для спростування встановленої законом презумпції спільності майна подружжя.

Доказів існування домовленості сторін, яка б змінювала правовий режим спірного майна, або інших передбачених ст.57 СК України підстав для віднесення автомобіля до особистої приватної власності відповідачки суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки сторін у цьому майні є рівними.

Щодо способу поділу спільного майна.

Відповідно до ст.ст.69, 71 СК України дружина та чоловік мають право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу, а за відсутності домовленості спір про його поділ вирішується судом.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст.183 ЦК України).

Автомобіль за своїм призначенням є неподільною річчю, оскільки його поділ у натурі неможливий без втрати цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 роз`яснила особливості присудження грошової компенсації за частку в неподільному майні подружжя. Зокрема, згода того зі співвласників, якому залишається неподільна річ, на виплату компенсації іншому співвласнику не є обов`язковою, якщо останній погоджується отримати таку компенсацію за власну частку.

Метою позивача є отримання грошової компенсації за належну йому частку автомобіля без передачі цього майна у його володіння.

Відповідачка фактично користується автомобілем і не заперечує проти можливості вирішення спору шляхом залишення транспортного засобу їй із виплатою компенсації позивачу, хоча й заперечує правовий режим майна та розмір заявленої компенсації.

Враховуючи неподільність автомобіля, його перебування у володінні відповідачки та згоду позивача на отримання грошової компенсації, суд вважає обраний спосіб поділу майна таким, що відповідає характеру спірних правовідносин та забезпечує захист майнових прав сторін.

При цьому саме по собі стягнення компенсації за частку у вартості автомобіля не потребує повторного вирішення питання про визнання його спільною сумісною власністю окремою резолютивною вимогою, оскільки правовий режим майна встановлюється судом під час вирішення спору про його поділ.

Щодо визначення вартості автомобіля та оцінки доказів.

Вартість майна, що підлягає поділу, за відсутності домовленості сторін визначається виходячи з його дійсної ринкової вартості на час розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 23.07.2024 у справі №752/9168/20 (пункт 47) зазначив, що за неможливості встановити дійсну ринкову вартість неподільної речі визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями та технічними характеристиками майна на час розгляду справи.

У матеріалах справи наявні два документи, якими сторони обґрунтовують різну вартість спірного автомобіля.

Відповідачкою надано звіт суб`єкта оціночної діяльності від 29.09.2025 /а.с.56-58/, за яким ринкову вартість автомобіля визначено в сумі 166 829,60 грн.

Зі змісту звіту вбачається, що оцінювач застосував порівняльний підхід із відповідними коригуваннями, зокрема на зазначений технічний стан та пошкодження автомобіля.

Водночас ухвалою суду від 09.12.2025 за клопотанням позивача призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу /а.с.81-82/, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За висновком експерта КНДІСЕ від 30.03.2026 №339/26-54 /а.с.112-119/ середня ринкова ціна аналогічного Volkswagen Golf 2010 року випуску станом на 25.03.2026 становить 453 700 грн.

Експерт зазначив, що безпосередній огляд автомобіля не проводився через ненадання його на дослідження, тому визначено саме середню ринкову ціну аналога на підставі довідкових цінових даних відповідно до застосованої методики.

Відсутність огляду автомобіля у цьому випадку не є обставиною, яку суд може оцінювати відокремлено від поведінки сторін під час проведення експертизи.

Ухвалою від 09.12.2025 /а.с.82/ на відповідачку, у володінні якої перебуває автомобіль, покладено обов`язок надати його експерту для дослідження.

Під час вирішення клопотання про призначення повторної експертизи, відповідачка була завчасно обізнана з необхідністю надати автомобіль на огляд, визначеним експертом порядком його проведення та наслідками ненадання транспортного засобу.

Попри це автомобіль для первинного огляду не надала, натомість запропонувала забезпечити огляд за місцем його перебування з покладенням відповідних організаційних заходів на позивача.

Наведені обставини оцінено судом в ухвалі від 06.08.2026 /а.с.172-147/, якою відмовлено в задоволенні клопотання відповідачки про призначення повторної експертизи.

Водночас суд враховує, що повідомлення про повторно призначений експертом огляд на 13.03.2026 було направлене відповідачці після визначеної дати, тому непредставлення автомобіля саме в цей день не розцінюється як її ухилення.

Згідно з ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Тому відповідачка не може обґрунтовувати недостовірність висновку судової експертизи лише відсутністю безпосереднього огляду автомобіля, проведенню якого вона сама не сприяла, попри покладений на неї судом обов`язок.

При цьому суд не надає висновку судового експерта наперед встановленої сили, а оцінює його у сукупності з іншими доказами відповідно до ст.ст.89, 110 ЦПК України.

Звіт оцінювача, наданий відповідачкою, містить індивідуальні коригування вартості транспортного засобу, зокрема зниження вартості з огляду на зазначені у ньому недоліки технічного стану.

Однак наведена у звіті вартість сформована з урахуванням стану автомобіля на дату його оцінки у вересні 2025 року та застосованих оцінювачем коригувальних показників.

Суд бере до уваги, що наявність пошкоджень і зносу транспортного засобу може впливати на його ринкову вартість, проте відповідні коригування мають бути обґрунтованими та підтверджуватися достатніми вихідними даними.

В свою чергу, висновок КНДІСЕ містить визначену за встановленою методикою середню ринкову ціну аналогічного транспортного засобу станом на березень 2026 року, що є більш наближеною датою до часу розгляду справи.

Суд також враховує, що ціна придбання автомобіля у 2023 році та ціни пропозицій його аналогів на інтернет-майданчиках не є тотожними ринковій вартості конкретного автомобіля на час вирішення спору.

За наведених обставин суд надає перевагу висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи як більш переконливому доказу для визначення вартості майна, зважаючи на час проведення дослідження, застосовану методику, встановлені технічні характеристики автомобіля-аналога та обставини, які унеможливили дослідження індивідуального стану спірного транспортного засобу.

При цьому висновок експерта використовується судом не як безумовне підтвердження індивідуальної ринкової вартості спірного автомобіля, а як доказ середньої ринкової ціни аналогічного транспортного засобу, визначення якої є допустимим за неможливості встановлення дійсної вартості конкретної неподільної речі.

Щодо розміру грошової компенсації

Виходячи з визначеної експертом середньої ринкової ціни аналогічного автомобіля в сумі 453 700 грн, вартість 1/2 частки становить 226 850 грн.

При цьому доводи відповідачки щодо недоведеності розміру компенсації суд відхиляє з наведених вище мотивів, оскільки вони не спростовують сукупності обставин, встановлених судом, та не дають достатніх підстав для визначення вартості автомобіля виключно за поданим нею звітом.

Отже, з урахуванням встановленого правового режиму майна, неподільності автомобіля, рівності часток подружжя, згоди позивача на отримання компенсації та оцінених судом доказів його вартості позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача 226 850 грн грошової компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У силу приписів ст.141 ЦПК України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3164,93 грн /а.с.1/ та 1392,65 грн /а.с.128/.

Крім того, за подання заяви про забезпечення позову, яку судом задоволено, позивач сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 5163,18 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що представник позивача повідомив про намір надати докази їх розміру після ухвалення рішення відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України. На час ухвалення рішення такі докази суду не надано, а тому питання розподілу таких витрат за умови своєчасного подання відповідних доказів може бути вирішене судом у порядку, передбаченому ст.ст.246, 270 ЦПК України.

Підстав для скасування заходів забезпечення позову суд не встановив. Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України такі заходи продовжують діяти протягом дев`яноста днів із дня набрання рішенням законної сили, а в разі відкриття протягом цього строку виконавчого провадження за заявою стягувача – до повного виконання рішення (ч.8 ст.158 ЦПК України).

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобіля Volkswagen Golf, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,

в сумі 226 850 грн, а також 5163,18 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.

Дата виготовлення повного тексту судового рішення – 03.11. 2026.

Головуюча суддя О. О. Літвин