Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №760/26320/25 — Хорошівський районний суд Житомирської області

Справа № 760/26320/25

Провадження по справі №2/276/809/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Збаражського А.М.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, -

в с т а н о в и в:

Позиції учасників справи та процесуальні дії у справі

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі – ПрАТ «СК «АРКС», позивач) через представника – адвоката Сечка С.В. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 7791,93 грн та судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.03.2024 о 13 год. 00 хв. у м. Києві по Володимирському узвозі, 2/6 (парковка) сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю транспортного засобу «Chrysler», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2024 у справі № 757/12602/24-п ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент ДТП майнові інтереси власника автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , були застраховані ПрАТ «СК «АРКС» за договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 025а24ц від 23.01.2024. На підставі акта огляду транспортного засобу (дефектної відомості), рахунку-фактури № 2024004502 від 12.03.2024, страхового акта № ARX4052605 від 26.03.2024 та розрахунку страхового відшкодування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 27403,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1046184 від 27.03.2024.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Chrysler», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 217923503, яке сплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 18042,31 грн згідно з платіжною інструкцією № 24813 від 03.05.2024 (страхове відшкодування з урахуванням зносу автомобіля «Toyota»). Між ПрАТ «СК «АРКС» та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» було укладено угоду про здійснення страхового відшкодування від 02.05.2024 та Додаток № 1 до неї, згідно з якими розмір страхового відшкодування становить 19611,21 грн, а узгоджений між сторонами розмір страхового відшкодування – 18042,31 грн.

Посилаючись на ст. 993, 1166, 1188, 1194 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача на різницю між сумою виплаченого ним страхового відшкодування та розміром страхового відшкодування, визначеним страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача, яка становить 27403,14 грн – 19611,21 грн = 7791,93 грн, і просить стягнути цю суму з відповідача.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 11.06.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.

06.08.2026 відповідач звернулася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та 07.08.2026 ознайомилася з ними.

10.08.2026 відповідач подала заяву про відкладення розгляду справи, у якій просила надати їй достатній строк для вивчення позовної заяви з додатками та подання відзиву.

22.08.2026 відповідач направила засобами поштового зв`язку до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, а також заявила клопотання про поновлення строку для подання відзиву.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву позов визнала частково – в сумі 1500,00 грн, що дорівнює розміру франшизи за полісом № 217923503, а в задоволенні решти позовних вимог у сумі 6291,93 грн просила відмовити.

Відповідач не заперечувала факт ДТП, свою вину в ній, встановлену постановою Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2024, факт виплати позивачем страхового відшкодування в розмірі 27403,14 грн, факт страхування своєї цивільно-правової відповідальності в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з франшизою 1500,00 грн та факт сплати ПАТ «НАСК «ОРАНТА» позивачу 18042,31 грн. Також відповідач погодилася з правовою оцінкою позивача щодо загального механізму переходу права вимоги до страховика (ст. 993 ЦК України) та обов`язку особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (ст. 1194 ЦК України).

Разом з тим відповідач заперечила проти розміру такої різниці, зазначивши, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, ст. 29 якого передбачає відшкодування витрат на відновлювальний ремонт з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, тобто відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі – Методика). Згідно з п. 7.38 Методики коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для складників легкових колісних транспортних засобів (далі – КТЗ) (крім виробництва країн СНД), строк експлуатації яких не перевищує 7 років. Пошкоджений автомобіль «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , 2019 року випуску, вперше зареєстрований 17.10.2019, на дату ДТП експлуатувався менше 7 років.

Із документів страхової справи № 24-33-4350, отриманих відповідачем від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» 20.08.2026 на її звернення від 17.08.2026, вбачається, що в Розрахунку страхового відшкодування та Страховому акті № ОЦВ-Р-СП-24-33-4350/1 зазначено номер кузова НОМЕР_4 та 2016 рік випуску, тобто дані іншого транспортного засобу (державний номерний знак НОМЕР_5 ), що призвело до безпідставного застосування коефіцієнта зносу 40 % до вартості деталей, які замінюються (15729,82 грн), та до зменшення страхового відшкодування на 6291,93 грн. Дійсні ідентифікаційні дані пошкодженого транспортного засобу підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, рахунком-фактурою та актом огляду ТОВ «Автосаміт ЛТД», Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц, відомостями про пошкодження транспортних засобів до протоколу про адміністративне правопорушення, а також Розрахунком коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, складеним фахівцем ПАТ «НАСК «ОРАНТА», який, однак, містить внутрішні суперечності. Підстав для винятку із правила про нульовий знос (інтенсивна експлуатація, попередні пошкодження чи ремонт замінюваних складників, використання як таксі) матеріали справи не містять, а наявні докази їх спростовують.

Згідно з доводами відповідача, за правильного застосування Методики розмір страхового відшкодування за полісом № 217923503 мав становити 27403,14 грн – 1500,00 грн = 25903,14 грн, а різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яку відповідач зобов`язана сплатити відповідно до ст. 1194 ЦК України, – 1500,00 грн (розмір франшизи). Сума 6291,93 грн є наслідком помилки страховика цивільно-правової відповідальності та не може бути покладена на відповідача. Угода про здійснення страхового відшкодування від 02.05.2024 є домовленістю двох страховиків і не є доказом дійсного розміру шкоди чи правильності застосування зносу.

31.08.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до участі у справі ПАТ «НАСК «ОРАНТА» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, обґрунтоване тим, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ПАТ «НАСК «ОРАНТА», оскільки в майбутньому у позивача може виникнути право стягнення з нього доплати за полісом № 217923503.

08.09.2026 відповідач подала письмові пояснення, у яких не заперечувала проти задоволення зазначеного клопотання.

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 09.09.2026 клопотання позивача задоволено, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі – ПАТ «НАСК «ОРАНТА», третя особа) залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, та визначено третій особі п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для надання суду пояснень щодо позову з одночасним направленням їх копій іншим учасникам справи. В ухвалі, зокрема, викладено доводи відзиву відповідача про неправомірне застосування ПАТ «НАСК «ОРАНТА» зносу складових автомобіля «Toyota» під час виплати страхового відшкодування за полісом № 217923503. Ухвалу доставлено до електронного кабінету ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 14.09.2026, тож строк для подання третьою особою пояснень сплив 21.09.2026. Розгляд справи відкладено на 13.10.2026.

30.09.2026 представник позивача подав клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 13.10.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке задоволено ухвалою суду від 30.09.2026.

12.10.2026 відповідач подала додаткові письмові пояснення від 09.10.2026 та клопотання про розгляд справи за її відсутності. Суд відповідно до ч. 5 ст. 174 ЦПК України прийняв додаткові пояснення відповідача, оскільки вони стосуються питання, що виникло після залучення до участі у справі третьої особи та спливу встановленого їй строку для подання пояснень, нових доказів не містять, а їх копії направлено іншим учасникам справи.

13.10.2026 ухвалою суду, постановленою без оформлення окремим документом, відповідачу поновлено пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву. Вирішуючи викладене у відзиві клопотання відповідача щодо строку його подання, суд врахував, що строк для подання відзиву встановлено ухвалою від 11.06.2026 тривалістю п`ятнадцять днів з дня вручення копії ухвали. Поштові відправлення суду з копією ухвали та судовими повістками повернуто до суду без вручення, тобто фактично копії ухвали відповідач не отримала. Про розгляд справи відповідач дізналася 06.08.2026 з офіційного веб-порталу «Судова влада України», того ж дня звернулася із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, 07.08.2026 ознайомилася з ними, 10.08.2026 просила надати їй строк для подання відзиву, за результатами чого розгляд справи було відкладено на 09.09.2026, і 22.08.2026, тобто протягом п`ятнадцяти днів з дня ознайомлення з матеріалами справи, здала відзив на пошту (ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 124 ЦПК України). Прийняття відзиву не призвело до затягування розгляду справи, оскільки його подано до судового засідання, на яке розгляд справи було відкладено, а позивач, отримавши копію відзиву, мав можливість подати відповідь на нього у строк, встановлений ухвалою від 11.06.2026, проти прийняття відзиву не заперечував і в клопотанні від 31.08.2026 сам послався на викладені у відзиві доводи, які, крім того, наведено в ухвалі суду від 09.09.2026. За таких обставин суд визнав поважними причини, з яких відповідач не подала відзив раніше, та, задовольняючи клопотання відповідача, викладене у відзиві, прийняв відзив і додані до нього докази до розгляду (ст. 127, ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Також судом відкладено судове засідання за клопотанням представника позивача, у зв`язку з необхідністю подання відповіді на відзив.

20.10.2026 представником позивача подано письмові пояснення, за змістом яких останній просив задовольнити позов у повному обсязі. Додатково зазначив, що оскільки у 2021 році транспортний засіб «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , був пошкоджений та його складові відновлювались ремонтом, то ПАТ «НАСК «ОРАНТА» у відповідності до вимог ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п. 7.39 Б Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів застосувало коефіцієнт зносу складових КТЗ та визначило суму страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № 217923503 в розмірі 19 611 грн 21 коп.

02.11.2026 відповідачем надано додаткові пояснення, згідно з якими ОСОБА_1 заперечила проти доводів, викладених представником позивача у пояснення, оскільки додані ним акт огляду, рахунок-фактура та ремонтна калькуляція містять ідентифікаційні дані іншого автомобіля, а тому не можуть бути враховані.

Явка учасників справи

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, підтримавши позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, до суду подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, позицію щодо позову виклала у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи третю особу повідомлено належним чином шляхом доставки судових повідомлень до її електронного кабінету, причини неявки суду не повідомлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає, оскільки позиції учасників справи викладені письмово, а наявних у справі матеріалів достатньо для її вирішення по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

10.03.2024 о 13 год. 00 хв. у м. Києві на Володимирському узвозі, 2/6 (парковка) водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Chrysler 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху не переконалася, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, та допустила зіткнення з автомобілем «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушила вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2024 у справі № 757/12602/24-п, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, обов`язкова для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої її ухвалено, у питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Крім того, відповідач свою вину в ДТП не заперечує.

Автомобіль «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить Посольству Грузії в Україні. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 ідентифікаційний номер (VIN) цього автомобіля – NMTBE4BE70R033700, рік випуску – 2019, дата першої реєстрації – 17.10.2019. Ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 та реєстраційний документ серії НОМЕР_6 пошкодженого автомобіля «Toyota Corolla» зазначено також у відомостях про пошкодження транспортних засобів до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 719187 від 10.03.2024, у яких зафіксовано пошкодження заднього бампера.

Між ПрАТ «СК «АРКС» (страховик) та Посольством Грузії в Україні (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 025а24ц від 23.01.2024 зі строком дії з 27.01.2024 по 26.01.2025. Відповідно до Додатка № 2 до цього договору автомобіль «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , 2019 рік випуску, страхова сума - 647000,00 грн, особливість використання - «Службове». Автомобіль «Toyota Corolla» з ідентифікаційним номером НОМЕР_4 , 2016 року випуску, застрахований за тим самим договором, має інший державний номерний знак – НОМЕР_5 .

10.03.2024 ПрАТ «СК «АРКС» зафіксовано звернення страхувальника із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу (справа № 1.003.24.0003355). Водночас, в розділі цієї заяви щодо застрахованого транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_2 зазначено дані іншого автомобіля страхувальника, де рік випуску - «2016» та номер кузова - « НОМЕР_4 ».

Згідно з актом огляду транспортного засобу (дефектною відомістю) та рахунком-фактурою № 2024004502 від 12.03.2024, складеними ТОВ «Автосаміт ЛТД» щодо автомобіля «COROLLA, кузов НОМЕР_3 , держ. № НОМЕР_2 , 2019 рік випуску», вартість відновлювального ремонту (заміна заднього бампера, упорів заднього бампера, кріплень бампера, ремонтні та фарбувальні роботи) з урахуванням ПДВ становить 27403,14 грн. Записи щодо пошкоджень, не пов`язаних з ДТП, у відповідному полі акту відсутні.

Страховим актом № ARX4052605 від 26.03.2024 подію визнано страховим випадком, а платіжним дорученням № 1046184 від 27.03.2024 ПрАТ «СК «АРКС» перерахувало страхове відшкодування в розмірі 27403,14 грн в оплату рахунку № 2024004502 від 12.03.2024 станції технічного обслуговування (код ЄДРПОУ 14369855). Розмір фактичної шкоди (вартості відновлювального ремонту) учасники справи не оспорюють.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як страхувальника щодо забезпеченого транспортного засобу «Chrysler 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за внутрішнім електронним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № 217923503 від 15.11.2023) зі строком дії з 16.11.2023 по 15.11.2024, страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, 160000,00 грн на одного потерпілого та франшизою 1500,00 грн.

22.04.2024 ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із заявою про стягнення заборгованості в порядку регресу № 4675/18/ЦВ на суму 27403,14 грн.

Згідно з Розрахунком страхового відшкодування та Страховим актом № ОЦВ-Р-СП-24-33-4350/1, складеними ПАТ «НАСК «ОРАНТА» у страховій справі № 24-33-4350, як показники транспортного засобу потерпілої особи зазначено: «№ кузову ТЗ NMTBB0JE10R182073», «Рік випуску ТЗ 2016»; знос транспортного засобу на день страхового випадку визначено в розмірі 40,00 %; вартість відновлювального ремонту без урахування зносу – 27403,14 грн, у тому числі вартість деталей, що замінюються, без урахування зносу – 15729,82 грн, вартість ремонтних робіт – 11317,50 грн, вартість матеріалів – 355,82 грн; вартість деталей з урахуванням зносу – 9437,89 грн; розмір матеріального збитку з урахуванням зносу – 21111,21 грн; франшиза – 1500,00 грн; сума зменшення страхового відшкодування на підставі угоди – 1568,90 грн; сума страхового відшкодування – 18042,31 грн. Як повідомила третя особа в листі від 20.08.2026 № 09-01-04/14163, огляд пошкодженого транспортного засобу її представником не проводився.

У матеріалах страхової справи ПАТ «НАСК «ОРАНТА» міститься також Розрахунок коефіцієнта фізичного зносу КТЗ станом на 10.03.2024 (у документі дату зазначено як «3/10/2024» у форматі місяць/день/рік, у тому самому форматі, що й дату випуску «9/1/2019»), складений начальником відділу експертиз Ковалем А.Л. і наданий третьою особою відповідачу разом з листом від 20.08.2026 № 09-01-04/14163 (далі – Розрахунок зносу), у якому щодо автомобіля «Toyota Corolla», ідентифікатор НОМЕР_3 , зазначено рік випуску 2019, строк експлуатації 4,53 року, річний нормативний пробіг 19,5 тис. км, річний фактичний пробіг 4,348 тис. км, недопробіг 15,152 тис. км, і водночас з посиланням на п. 7.41 Методики та на положення щодо складових КТЗ іноземного виробництва зі строком експлуатації понад 12 років, за якими значення коефіцієнта зносу приймається рівним 0,7, визначено коефіцієнт фізичного зносу 0,4744 та вартість матеріального збитку 5024,50 грн. Цей розрахунок не узгоджується ні з даними, на підставі яких його складено, ні з розрахунком, за яким фактично визначено страхове відшкодування.

02.05.2024 між ПрАТ «СК «АРКС» (компанія) та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» (платник) укладено угоду про здійснення страхового відшкодування, за якою платник зобов`язався сплатити компанії узгоджену суму страхових відшкодувань за переліком майнових вимог, наведеним у Додатку № 1. У п. 10 Додатка № 1 щодо вимоги № 4675/18/ЦВ (ДТП 10.03.2024, DP068003, поліс № 217923503) зазначено: сума регресної вимоги – 27403,14 грн, франшиза – 1500,00 грн, розмір страхового відшкодування, розрахований у порядку Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», – 19611,21 грн, узгоджений сторонами розмір страхового відшкодування – 18042,31 грн. Згідно з п. 2.2.3 угоди компанія відмовилася від вимог до заподіювачів шкоди на суму різниці між розміром страхового відшкодування, розрахованого в порядку Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», та узгодженим сторонами розміром страхового відшкодування.

Платіжною інструкцією № 24813 від 03.05.2024 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» сплатило ПрАТ «СК «АРКС» 18042,31 грн з призначенням платежу «Стр. відшк. зг. регр. вимоги №4675/18/ЦВ від 22.04.2024».

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність – достатньою. Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 993 ЦК України (у редакції Закону України від 18.11.2021 № 1909-IX) до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки. Згідно з ч. 1, 2 ст. 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, введеного в дію з 01.01.2024 і чинного на час виплати позивачем страхового відшкодування, страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат; якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Посилання позивача на ст. 27 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР суд не бере до уваги, оскільки цей Закон втратив чинність з 01.01.2024 на підставі п. 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1909-IX, однак зазначене не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Перехід права вимоги в порядку ст. 993 ЦК України є суброгацією: деліктне зобов`язання не припиняється, а відбувається заміна кредитора – потерпілого замінює страховик, який виплатив страхове відшкодування. Отже, до позивача перейшло право вимоги в тому обсязі, який мав сам потерпілий (власник автомобіля «Toyota Corolla»), і з тими самими обмеженнями, що встановлені законом для відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Оскільки договір обов`язкового страхування № 217923503 укладено 15.11.2023, а страховий випадок настав 10.03.2024, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі – Закон № 1961-IV) у редакції, чинній на день ДТП, а не Закон України від 21.05.2024 № 3720-IX з такою самою назвою, введений в дію з 01.01.2025, на підставі якого Закон № 1961-IV втратив чинність. На положення саме Закону № 1961-IV посилаються позивач і відповідач; про здійснення виплати в порядку цього Закону повідомила відповідача і третя особа (лист від 20.08.2026 № 09-01-04/14163). Статті 993 і 1194 ЦК України застосовуються в редакції Закону України від 18.11.2021 № 1909-IX, яка введена в дію з 01.01.2024, тобто була чинною на день ДТП та на час здійснення страхових виплат. Процесуальні питання вирішуються відповідно до ЦПК України в редакції, чинній на час вчинення відповідних процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якої відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих; страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, ст. 29 Закону № 1961-IV не встановлює обов`язку застосовувати знос у будь-якому випадку, а відсилає до порядку його розрахунку, встановленого законодавством. Таким порядком є Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395, у редакції наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.05.2022 № 2060/5/496, чинній на день ДТП, на яку посилалася відповідач і на яку міститься посилання також у Розрахунку зносу, наданому третьою особою.

Відповідно до п. 7.38 Методики (у редакції наказу від 21.10.2019 № 3207/5/1033) значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років – для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років – для інших легкових КТЗ.

Згідно з п. 7.39 Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 2 до Методики (легковий автомобіль експлуатувався в режимі таксі; легковий автомобіль або автобус спеціалізованого призначення; КТЗ застосовувався поза дорогами загального користування (не менше 30 % пробігу).

Відповідно до п. 7.41 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7; для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення Ез приймається рівним 0,7.

Згідно з п. 1.6 Методики строк експлуатації – це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки. Як встановлено судом, автомобіль «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , є легковим автомобілем виробництва Toyota (не країн СНД) 2019 року випуску, вперше зареєстрованим 17.10.2019. За даними Розрахунку зносу (дата випуску – 01.09.2019), строк його експлуатації на дату ДТП (10.03.2024) становив 4,53 року; навіть якщо обчислювати його з початку 2019 року, він не перевищував 5 років 3 місяців, тобто був меншим за 7 років, встановлених п. 7.38 Методики для легкових КТЗ, крім виробництва країн СНД.

Обставин, які відповідно до п. 7.39 Методики виключали б застосування нульового коефіцієнта зносу, матеріали справи не містять, а щодо обставин, передбачених підпунктами «а» і «ґ», наявні докази їх спростовують: а) за даними Розрахунку зносу фактичний середньорічний пробіг автомобіля (4,348 тис. км) не лише не перевищує вдвічі нормативний (19,5 тис. км), а становить менше його чверті; б), в), г) доказів відновлення складових частин кузова ремонтом до ДТП, наявності наскрізної корозії чи деформацій, не пов`язаних з цією ДТП, немає: в акті огляду ТОВ «Автосаміт ЛТД» записи щодо пошкоджень, не пов`язаних з ДТП, відсутні, пошкодження заднього бампера та його елементів є наслідком ДТП 10.03.2024, огляд пошкодженого автомобіля третьою особою не проводився, а ні Розрахунок страхового відшкодування, складений ПАТ «НАСК «ОРАНТА», ні Розрахунок зносу не містять посилання на п. 7.39 Методики і не обґрунтовують застосування зносу жодною з передбачених ним обставин; ґ) згідно з Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц, наданим самим позивачем, автомобіль мав особливість використання «Службове» (транспорт дипломатичної установи), а доказів його використання як таксі, як КТЗ спеціалізованого призначення чи поза дорогами загального користування немає. Ні позивач, ні третя особа не посилалися на наявність таких обставин і не надали доказів на їх підтвердження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що застосування ПАТ «НАСК «ОРАНТА» коефіцієнта зносу 40 % до вартості деталей пошкодженого автомобіля не відповідає вимогам ст. 29 Закону № 1961-IV та п. 7.38 Методики; при цьому в розрахунку страхового відшкодування використано ідентифікаційні дані іншого транспортного засобу (VIN НОМЕР_4 , 2016 рік випуску). Розрахунок зносу суд оцінює критично, оскільки, вказуючи правильні ідентифікаційні дані автомобіля та строк його експлуатації 4,53 року, він посилається на п. 7.41 Методики, що визначає граничне значення коефіцієнта зносу та його значення для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років, тобто положення, яке до автомобіля 2019 року випуску не застосовується, визначає коефіцієнт зносу (0,4744), відмінний від застосованого в розрахунку страхового відшкодування (40 %), та розмір збитку (5024,50 грн), обчислений виходячи з вартості відновлювального ремонту 7277,99 грн, яка не відповідає ні рахунку-фактурі № 2024004502 (27403,14 грн), ні жодному з інших документів страхової справи, а тому не є належним і достовірним доказом обґрунтованості застосованого зносу. Водночас відомості Розрахунку зносу про ідентифікаційний номер, дату випуску та строк експлуатації автомобіля узгоджуються з іншими доказами (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц), а відомості про його пробіг походять від самої третьої особи і учасниками справи не спростовані, тому в цій частині суд їх враховує; критично суд оцінює лише здійснений у ньому розрахунок коефіцієнта зносу.

Зазначений висновок підтверджується і документами, поданими самим позивачем разом із позовною заявою, незалежно від документів страхової справи третьої особи. Ідентифікаційні дані пошкодженого автомобіля (VIN NMTBE4BE70R033700, 2019 рік випуску, перша реєстрація 17.10.2019) підтверджуються доданими позивачем свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц, а вартість відновлювального ремонту та її складові – доданим позивачем рахунком-фактурою ТОВ «Автосаміт ЛТД» № 2024004502 від 12.03.2024, згідно з яким вартість бампера заднього (12449,84 грн) та упорів заднього бампера (658,34 грн) становить разом 13108,18 грн без ПДВ, або 15729,82 грн з ПДВ; саме цю суму ПАТ «НАСК «ОРАНТА» визначило як вартість деталей, що замінюються, віднісши вартість кріплень бампера (296,52 грн без ПДВ, або 355,82 грн з ПДВ) до вартості матеріалів, що використовуються для відновлювального ремонту. У позовній заяві позивач сам зазначив, що ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виплатило страхове відшкодування з урахуванням зносу автомобіля «Toyota», а згідно з доданим позивачем Додатком № 1 до угоди від 02.05.2024 розмір страхового відшкодування за вимогою № 4675/18/ЦВ визначено в сумі 19611,21 грн при сумі регресної вимоги 27403,14 грн та франшизі 1500,00 грн.

Отже, вже з документів, поданих позивачем, вбачається, що заявлена до стягнення сума 7791,93 грн складається з двох частин: франшизи в розмірі 1500,00 грн та суми 6291,93 грн (27403,14 грн – 1500,00 грн – 19611,21 грн), на яку страхове відшкодування зменшено внаслідок урахування зносу і яка математично відповідає 40 % вартості деталей, що підлягали заміні (15729,82 грн ? 40 % = 6291,93 грн). Інших складових заявленої суми позивач не навів.

Щодо відсутності потреби в призначенні експертизи

Висновок суду про те, що коефіцієнт фізичного зносу складників пошкодженого автомобіля дорівнює нулю, не ґрунтується на самостійному розрахунку судом цього коефіцієнта. Розрахунок коефіцієнта фізичного зносу за формулами, передбаченими Методикою, необхідний лише тоді, коли знос підлягає застосуванню. Натомість п. 7.38 Методики встановлює нормативне правило, за яким значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, якщо строк експлуатації легкового КТЗ (крім виробництва країн СНД) не перевищує 7 років. Для застосування цього правила необхідно встановити дві обставини: дату (рік) виготовлення автомобіля, що підтверджується письмовими доказами (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц, Розрахунком зносу), та відсутність обставин, передбачених п. 7.39 Методики. Вибір і застосування положень нормативно-правового акта до встановлених на підставі доказів фактів є питанням права, яке відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України не може бути предметом висновку експерта.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 755/518/19 (провадження № 61-22992св19), у якій, застосувавши п. 7.38 Методики до автомобіля 2017 року випуску, дійшов висновку, що «значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, з огляду на що призначення експертизи з метою з`ясування розміру шкоди з урахуванням фізичного зносу не мало правового значення для вирішення справи».

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У цій справі перша з цих умов відсутня: рік випуску, строк експлуатації, середньорічний пробіг та умови використання автомобіля, від яких залежить застосування п. 7.38 Методики та підпунктів «а» і «ґ» п. 7.39 Методики, встановлюються з письмових доказів, а на наявність обставин, передбачених підпунктами «б»–«г» п. 7.39 Методики (відновлення складових частин ремонтом, наскрізна корозія, деформації), встановлення яких могло б потребувати спеціальних знань, позивач і третя особа не посилалися, тоді як відповідач їх наявність заперечувала, тому спірного питання, яке потребувало б експертного дослідження, немає. Крім того, учасники справи клопотань про призначення експертизи не заявляли, а відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цим справа відрізняється від справи № 922/1436/17 (постанова Верховного Суду від 10.07.2018), у якій Верховний Суд вказав на необхідність визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та, за потреби, обговорення питання про призначення судової експертизи саме тому, що було встановлено виняток, передбачений п. 7.39 Методики, і знос підлягав застосуванню, а отже, і розрахунку. У цій справі такого винятку не встановлено, а нульове значення коефіцієнта зносу випливає безпосередньо з п. 7.38 Методики і розрахунку не потребує.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02.04.2025 у справі № 369/15321/20 (провадження № 61-5479св24) зазначив, що право страхувальника на оскарження рішення страховика про здійснення страхового відшкодування, передбачене п. 36.7 ст. 36 Закону № 1961-IV, «не обмежує його право на оспорення (заперечення) обґрунтованості такого рішення у будь-якому судовому спорі за вимогами про відшкодування такої шкоди ним, у тому числі за вимогою страховика потерпілого про її відшкодування в порядку суброгації». У тій справі застосування зносу до автомобіля зі строком експлуатації менше семи років страховик обґрунтував винятком, передбаченим п. 7.39 Методики (попередній ремонт), а відповідач цього не спростував і не оплатив призначену судом експертизу. У цій справі, навпаки, розрахунок третьої особи не містить посилання на жодну з обставин, передбачених п. 7.39 Методики, знос застосовано на підставі ідентифікаційних даних іншого транспортного засобу, а відповідач подала письмові докази, які спростовують правомірність застосованого зносу.

Суд також враховує розподіл тягаря доказування. Позивач обчислив ціну позову як різницю між сумою виплаченого ним відшкодування 27403,14 грн та розміром страхового відшкодування 19611,21 грн, визначеним із застосуванням зносу 40 %. Отже, правомірність застосування такого зносу є обставиною, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог, і відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України її має довести позивач. Оскільки строк експлуатації пошкодженого автомобіля не перевищував 7 років, застосування зносу могло бути правомірним лише за наявності обставин, передбачених п. 7.39 Методики. Позивач, обґрунтовуючи розмір позовних вимог розрахунком із застосуванням зносу 40 %, на жодну з таких обставин не посилався і доказів їх наявності не надав. Не довів позивач і правомірності застосування п. 7.41 Методики, на який міститься посилання в Розрахунку зносу, оскільки цей пункт до автомобіля зі строком експлуатації 4,53 року не застосовується. Висновку експерта, складеного на замовлення позивача чи третьої особи (ст. 106 ЦПК України), до суду не подано. Огляд пошкодженого автомобіля третьою особою не проводився, вартість ремонту оплачено позивачем станції технічного обслуговування 27.03.2024 на підставі рахунку від 12.03.2024, а відомостей про збереження замінених складників матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України ризик настання наслідків невчинення процесуальних дій щодо доведення правомірності застосованого зносу несе позивач.

Водночас висновок суду про безпідставність застосованого зносу не залежить від розподілу тягаря доказування. Навіть якщо виходити з того, що обов`язок спростувати правильність розрахунку страховика цивільно-правової відповідальності покладався на відповідача, вона цей обов`язок виконала: подані нею письмові докази разом з документами, поданими самим позивачем (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, Додатком № 2 до договору страхування № 025а24ц, рахунком-фактурою № 2024004502), підтверджують рік випуску та строк експлуатації пошкодженого автомобіля, його фактичний пробіг і умови використання, чим спростовано наявність винятків, передбачених підпунктами «а» і «ґ» п. 7.39 Методики, тоді як на наявність інших винятків позивач і третя особа не посилалися, а наданих відповідачем доказів не спростували.

Розрахунок страхового відшкодування, складений працівниками ПАТ «НАСК «ОРАНТА», та Розрахунок зносу, що містяться в матеріалах страхової справи третьої особи, не є висновками експерта в розумінні ст. 102, 106 ЦПК України: вони не підготовлені для подання до суду та не містять зазначення про обізнаність їх авторів з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок (ч. 7 ст. 102, ч. 5 ст. 106 ЦПК України). Ці документи є письмовими доказами, які суд оцінює разом з іншими доказами за правилами ст. 89 ЦПК України. Навіть якби вони мали статус висновку експерта, такий висновок відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України не має для суду заздалегідь встановленої сили, а мотиви, з яких суд їх не приймає як доказ правомірності застосованого зносу, наведено вище.

Розмір фактичної шкоди (27403,14 грн) учасники справи не оспорюють, тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина доказуванню не підлягає і також не потребує експертного дослідження.

Отже, розмір страхового відшкодування, яке ПАТ «НАСК «ОРАНТА» було зобов`язане виплатити за полісом № 217923503 відповідно до Закону № 1961-IV, становить: (15729,82 грн + 11317,50 грн + 355,82 грн) – 1500,00 грн (франшиза) = 25903,14 грн, що не перевищує страхової суми за шкоду, заподіяну майну, визначеної полісом (160000,00 грн).

Що стосується додаткових письмових пояснень представника позивача та доданих позивачем копій акту огляду від 04.08.2021, рахунку- фактури № ST21009433 від 11.08.2021 та ремонтної калькуляції № 1.003.21.0 від 11.08.2021, то суд вважає їх непереконливими, оскільки вони стосуються транспортного засобу з іншим VIN — НОМЕР_4 . В акті та рахунку вказано 2016 рік випуску, а в калькуляції — першу реєстрацію 30.12.2016.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не містить інформації про VIN-код автомобіля та рій його випуску, а тому не підтверджує, що подія 2021 року стосувалася саме автомобіля, пошкодженого у спірній ДТП.

Окрім того, у додатку № 2 до договору страхування № 025а24ц від 23.01.2024 зазначено різні автомобілі: ToyotaCorolla, номерний знак НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_4 , 2016 року випуску; а також ToyotaCorolla, номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , 2019 року випуску.

Відтак, суд вважає обгрунтованими твердження відповідача про те, що VIN та рік випуску у документах за 2021 рік відповідає іншому автомобілю із застрахованого позивачем переліку, а не автомобілю, пошкодженому у ДТП 10.03.2024 року.

Щодо меж відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність

Відповідно до ст. 1194 ЦК України (у редакції Закону № 1909-IX) особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначила, що «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування» (пункти 56, 72); «покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)» (пункти 57, 73). Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 58, 74). Перехід до страховика потерпілого права вимоги, що належало потерпілому в деліктному зобов`язанні, є суброгацією (пункти 43, 70). Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Ці висновки підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), у якій вона наголосила, що «основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми» (пункт 85); «у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди» (пункт 104); у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (пункт 154).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок виплатити відшкодування виникає в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, «якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування» (пункт 149); принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування ст. 1194 цього Кодексу (пункт 155); «частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)» (пункт 159), а якщо такої різниці немає, підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні (пункт 156).

Вжитий у наведених постановах термін «ліміт відповідальності страховика» відповідає терміну «страхова сума», яким його замінено в тексті Закону № 1961-IV згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5090-VI.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.07.2018 у справі № 922/1436/17, розглядаючи спір між страховиком потерпілого та страховиком цивільно-правової відповідальності винної особи, зазначив, що спеціальні норми Закону № 1961-IV обмежують розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком, зокрема вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29), а «виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності». Страховик відповідальності винної особи «на підставі спеціальної норми статті 29 … здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків».

У тій самій постанові Верховний Суд, застосовуючи п. 7.38 Методики, виходив з того, що коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для складників легкових колісних транспортних засобів (крім виробництва країн СНД) зі строком експлуатації, що не перевищує 7 років, і визнав застосування зносу до автомобіля 2013 року випуску обов`язковим лише тому, що було встановлено виняток, передбачений п. 7.39 Методики (використання автомобіля як таксі).

Висновки, викладені в зазначеній постанові, підлягають врахуванню в цій справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, оскільки Касаційний господарський суд діє у складі Верховного Суду (ч. 2 ст. 37 цього Закону). Правовідносини у справі № 922/1436/17 та в цій справі є подібними за змістовим критерієм, який відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункти 25, 26, 39), є основним: в обох випадках спірними є обсяг обов`язку страховика цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, порядок урахування зносу за ст. 29 Закону № 1961-IV та Методикою і розмір різниці, що покладається на особу, яка завдала шкоди, за ст. 1194 ЦК України. Відмінність у суб`єктному складі учасників справи (спір між страховиками) не впливає на правове регулювання цих відносин. Зміна з часу ухвалення зазначеної постанови редакцій ст. 993, 1194 ЦК України та Методики не стосується застосованих у ній правил п. 7.38 Методики та ст. 29 Закону № 1961-IV.

Отже, відповідно до наведеного підходу Верховного Суду знос, різницю на суму якого відшкодовує особа, яка завдала шкоди, – це знос, розрахований у порядку, встановленому законодавством, тобто відповідно до Методики. Суд не відступає від правила, за яким така різниця покладається на особу, яка завдала шкоди. Проте в цій справі знос, розрахований відповідно до Методики, дорівнює нулю, а тому різниці на суму правомірного зносу немає.

З наведеного вбачається, що поняття «страхова виплата (відшкодування)» у ст. 1194 ЦК України означає суму, яку страховик цивільно-правової відповідальності зобов`язаний виплатити відповідно до закону та договору в межах страхової суми з урахуванням франшизи та зносу, правомірно розрахованого в установленому законодавством порядку, а не будь-яку суму, фактично виплачену страховиком чи погоджену ним з іншим страховиком. Саме в межах цієї суми, визначеної законом (п. 22.1 ст. 22, ст. 29 Закону № 1961-IV, Методика), а не розсудом страховика, страховик є боржником у деліктному зобов`язанні (пункт 104 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 147/66/17). Інше тлумачення означало б, що помилка страховика цивільно-правової відповідальності у розрахунку страхового відшкодування, з якою погодився страховик потерпілого, автоматично збільшує обсяг відповідальності особи, яка виконала встановлений законом обов`язок застрахувати свою цивільно-правову відповідальність, що суперечить меті такого страхування (ст. 3 Закону № 1961-IV) та наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Такий висновок узгоджується і з природою суброгації. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 993 ЦК України та ч. 2 ст. 108 Закону № 1909-IX до позивача перейшло право вимоги, яке мав потерпілий – власник автомобіля «Toyota Corolla». Сам потерпілий у межах цього деліктного зобов`язання мав право вимагати від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виплати страхового відшкодування в розмірі 25903,14 грн, а від відповідача – лише різниці між фактичним розміром шкоди і цією сумою, тобто 1500,00 грн. Позивач, який замінив потерпілого як кредитора, не може набути щодо відповідача більшого обсягу прав, ніж мав сам потерпілий.

У цій справі шкода не перевищує страхової суми, визначеної полісом, обов`язок ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з виплати страхового відшкодування виник, а тому обсяг відповідальності відповідача обмежується різницею між фактичним розміром шкоди (27403,14 грн) і страховим відшкодуванням, яке підлягало виплаті відповідно до закону (25903,14 грн), тобто сумою 1500,00 грн, яка дорівнює франшизі за полісом № 217923503. Ця сума є франшизою за договором обов`язкового страхування № 217923503, на яку зменшується страхове відшкодування (п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV), а не франшизою за договором добровільного страхування № 025а24ц (франшизу за збитками внаслідок ДТП Додатком № 2 до нього встановлено в розмірі 0 %), тому вона входить до фактично виплаченого позивачем страхового відшкодування, і в її межах до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Сума 6291,93 грн (15729,82 грн ? 40 %), на яку страхове відшкодування було зменшено внаслідок безпідставного застосування зносу, перебуває в межах обов`язку страховика цивільно-правової відповідальності, а не відповідача, і не може бути стягнута з відповідача на підставі ст. 1194 ЦК України.

Щодо угоди між страховиками від 02.05.2024

Посилання позивача на те, що розмір страхового відшкодування 19611,21 грн визначено угодою від 02.05.2024 між ПрАТ «СК «АРКС» та ПАТ «НАСК «ОРАНТА», суд відхиляє. Відповідач не є стороною цієї угоди, а відповідно до ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. Угода є домовленістю двох професійних учасників страхового ринку щодо врегулювання сукупності регресних (суброгаційних) вимог, і зазначена в Додатку № 1 до неї у графі «Розмір страхового відшкодування, розрахований в порядку ЗУ «Про ОСЦПВ»» сума є лише відображенням розрахунку ПАТ «НАСК «ОРАНТА», правильність якого спростовано вище. Така угода не є доказом дійсного розміру страхового відшкодування, яке підлягало виплаті відповідно до закону, і не може збільшувати обсяг відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.10.2021 у справі № 362/3043/18 (провадження № 61-13063св20) зазначив, що «домовленістю між двома сторонами не може бути збільшено обсяг відповідальності третьої особи, не сторони такого договору», а «обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком». Хоча в зазначеній справі домовленість було укладено між потерпілим і страховиком, цей висновок застосовний і до угоди страховика цивільно-правової відповідальності зі страховиком потерпілого, до якого право вимоги потерпілого перейшло в порядку суброгації в тому самому обсязі (ст. 514 ЦК України). Обставину, від якої залежить застосування цього висновку, – що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю, є меншим за розмір, що підлягав виплаті відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV, – відповідач довела.

Суд також виходить з того, що виконання угоди від 02.05.2024 не має наслідком покладення на відповідача тієї частини шкоди, яку ПАТ «НАСК «ОРАНТА» було зобов`язане відшкодувати відповідно до закону. За умовами угоди після сплати платником узгодженої суми компанія відмовляється від будь-яких претензій до платника відносно страхових випадків, зазначених у Додатку № 1, «виключно в межах складених Компанією відповідних страхових актів» (п. 2.2.2), вважає використаним своє право регресу/суброгації до платника, крім випадків, передбачених п. 2.1.3 угоди (п. 7.2), та «вважає виконаним обов`язок ПАТ «НАСК «ОРАНТА» по сплаті страхового відшкодування відносно страхових випадків, виключно в межах складених Компанією відповідних страхових актів, перелік яких зазначено в Додатку № 1 до цієї Угоди у повному обсязі» (п. 7.3). Водночас за п. 2.1.3 угоди компанія не позбавлена права вимоги до платника у випадку складання додаткових страхових актів щодо страхових випадків, зазначених у Додатку № 1.

Велика Палата Верховного Суду пов`язує можливість покладення відповідальності на особу, яка застрахувала свою відповідальність, з тим, що «згідно з цим договором або Законом … у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37)», або з перевищенням шкодою ліміту відповідальності страховика (пункти 56, 72 постанови у справі № 755/18006/15-ц). У цій справі ПАТ «НАСК «ОРАНТА» склало Страховий акт № ОЦВ-Р-СП-24-33-4350/1 і здійснило виплату страхового відшкодування, визначивши розмір збитку на підставі рахунку станції технічного обслуговування, на підстави для відмови у виплаті, передбачені ст. 37 Закону № 1961-IV, не посилалося, а отже у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» відповідно до цього Закону та договору № 217923503 виник обов`язок з виплати страхового відшкодування в розмірі 25903,14 грн. Те, що цей обов`язок не було виконано в повному обсязі, є наслідком не закону чи договору страхування, а добровільної домовленості позивача зі страховиком, за якою позивач погодився прийняти меншу суму і вважати обов`язок страховика виконаним. Розпорядження позивачем своїм правом вимоги до страховика, який у межах страхового відшкодування є боржником у деліктному зобов`язанні, не може збільшувати обсяг обов`язку іншої особи, яка не була стороною угоди (ч. 1 ст. 511 ЦК України) і відповідальність якої обмежена законом різницею між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, що підлягало виплаті (ст. 1194 ЦК України).

Суд також враховує, що в п. 2.2.3 угоди позивач відмовився від вимог до заподіювачів шкоди на суму різниці між розміром страхового відшкодування, розрахованого в порядку Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», та узгодженим сторонами розміром страхового відшкодування. Ця умова, як і зазначений у Додатку № 1 до угоди розмір страхового відшкодування 19611,21 грн, відображає лише домовленість двох страховиків і не свідчить про відповідність цієї суми закону, а тому не створює обов`язків для відповідача, який не є стороною угоди (ч. 1 ст. 511 ЦК України).

У постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні позову до особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, зокрема з огляду на те, що позивач «не посилається на те, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування» (пункт 158). У цій справі позивач до страховика звернувся, однак не навів жодних обставин, які не залежали від нього та перешкодили отримати від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» страхове відшкодування у визначеному законом розмірі, і не довів, що вжив розумних, необхідних та достатніх заходів для цього. Суд враховує, що помилкові дані про рік випуску та номер кузова автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 містяться в заяві про подію, поданій самим позивачем до суду, а серед додатків до регресної вимоги від 22.04.2024 № 4675/18/ЦВ позивач зазначив як копію заяви про настання страхового випадку, так і копії договору страхування та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; у Страховому акті ПАТ «НАСК «ОРАНТА» щодо копій свідоцтва про реєстрацію та договору страхування потерпілого зазначено «Ні». З наявних доказів неможливо достовірно встановити, з якого документа помилкові дані потрапили до розрахунку третьої особи, однак ця обставина не має вирішального значення: незалежно від джерела помилки позивач, володіючи достовірними даними про застрахований автомобіль, погодився з розміром страхового відшкодування, визначеним на підставі даних іншого транспортного засобу, і доказів перевірки правильності такого розрахунку суду не надав, а обсяг відповідальності відповідача в будь-якому разі обмежений ст. 1194 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.12.2023 у справі № 759/28079/21 (провадження № 61-5522св23), розглядаючи спір щодо наслідків погодження потерпілою особою зі страховиком цивільно-правової відповідальності розміру страхового відшкодування, меншого за належний, виходив з того, що особа, яка добровільно, на власний розсуд погодилася з розміром страхового відшкодування та правовими наслідками такої виплати, несе наслідки свого волевиявлення, а подальші вимоги, що суперечать її попередній поведінці, суперечать засадам розумності та диспозитивності; доктрина заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується на засаді добросовісності, базується на тому, що «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці» (пункти 74–78). Хоча в зазначеній справі цей висновок зроблено щодо вимоги потерпілої до страховика, наведені засади так само виключають перекладення наслідків такого погодження на особу, яка не була його учасником. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Вимога позивача про стягнення з відповідача суми, щодо якої позивач, погодившись із розрахунком страховика, прийняв від нього меншу виплату, суперечить цим засадам.

Позивач як страховик за договором № 025а24ц володів достовірними даними про застрахований автомобіль (Додаток № 2 до договору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, рахунок СТО) і, звертаючись до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з регресною вимогою, як професійний учасник страхового ринку мав можливість перевірити достовірність даних, на підставі яких визначалося страхове відшкодування, та правильність здійсненого розрахунку. Наслідки погодження позивачем розміру страхового відшкодування, обчисленого із застосуванням необґрунтованого зносу, є ризиком самого позивача і не можуть бути перекладені на відповідача.

Питання щодо наявності чи відсутності у позивача права вимоги до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про доплату страхового відшкодування з урахуванням умов угоди від 02.05.2024 не є предметом розгляду в цій справі, і суд його не вирішує. Водночас суд зауважує, що ПАТ «НАСК «ОРАНТА», будучи залученим до участі у справі як третя особа та маючи процесуальну можливість, жодних пояснень на обґрунтування правильності свого розрахунку не надало, а позивач правом на подання відповіді на відзив (ст. 179 ЦПК України) не скористався і доводів відповідача не спростував, що відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України є ризиком позивача.

Щодо часткового визнання позову

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Визнання відповідачем позову в частині стягнення 1500,00 грн, викладене у відзиві на позовну заяву, підписаному відповідачем особисто, не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб та узгоджується з висновками, яких дійшов суд за результатами дослідження доказів, а тому суд приймає його.

Таким чином, право вимоги, що перейшло до позивача відповідно до ст. 993 ЦК України, відповідач порушила лише в частині несплати 1500,00 грн; в іншій частині (6291,93 грн) права позивача відповідачем не порушені, оскільки ця сума перебуває в межах обов`язку страховика цивільно-правової відповідальності.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, п. 58) зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматися як вимога детально відповідати на кожен аргумент. Наведені в цьому рішенні мотиви містять відповіді на всі доводи учасників справи, які мають істотне значення для вирішення спору.

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 1500,00 грн у межах права вимоги, що перейшло до позивача відповідно до ст. 993 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 108 Закону № 1909-IX. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 6291,93 грн слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн (платіжне доручення № 1132980 від 30.04.2025). Позовні вимоги задоволено на 19,25 % (1500,00 грн ? 100 : 7791,93 грн), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 582,89 грн (3028,00 грн ? 19,25 %).

Інших судових витрат учасники справи не заявляли, докази їх понесення до суду не подавали.

Керуючись ст. 3, 5, 511, 514, 993, 1166, 1188, 1194 ЦК України, ст. 3, 12, 22, 29, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, ст. 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, п. 1.6, 7.38, 7.39, 7.41 Методики, ст. 13, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76–83, 89, 102, 103, 106, 110, 123, 124, 141, 174, 206, 211, 223, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (код ЄДРПОУ 20474912) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (код ЄДРПОУ 20474912) судовий збір у розмірі 582 (п`ятсот вісімдесят дві) гривні 89 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186.

Повне судове рішення складено 02.11.2026.

Суддя А.М. Збаражський