Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №946/139/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/139/26

Провадження № 2/946/2264/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Пащенко Т.П.,

за участю секретаря судового засіданні Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.11.1998 року Озернянська сільська рада прийняла рішення № 24, яким йому передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 1500 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку і господарсько-побутових споруд, гаражу, яка розташована в АДРЕСА_1 . Відповідно до прийнятого рішення Озернянська сільська рада установила в натурі кордони земельної ділянки і визначили план цієї земельної ділянки. Згідно довідки Озернянської сільської ради № 149 від 10.04.2000 року на підставі рішення ради № 24 від 11.11.1998 року в Погосподарській книзі відкритий окремий особовий рахунок № НОМЕР_1 . Розпорядженням № 105/а-2000 від 17.05.2000 р. Ізмаїльська районна державна адміністрація дозволила позивачу будівництво житлового будинку і господарських будівель на переданій у приватну власність земельній ділянці, на якій він залив бетонний фундамент для житлового будинку, але через матеріальний стан вимушений був зупинити будівництво. Позивач вказує, що йому на теперішній час стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 замовила землевпорядну документацію та отримала кадастровий номер 5122084800:02:003:0253 на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 цільове призначення 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Водночас, 10.12.2025 року Саф?янівська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області на запит адвоката повідомила, що дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, розташованої за адресою ізмаїльський район АДРЕСА_1 , Саф?янівська сільська рада не надавала, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, розташованої за вищевказаною адресою не затверджувалась. Вважає, що ОСОБА_2 порушує його право власності на земельну ділянку та на збудований фундамент під житловий будинок. З урахуванням викладеного позивач просить визнати за ним право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку і господарсько-побутових будівель, гаражу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , отриману на підставі рішення Озернянської сільської ради Ізмаїльського району № 24 від 11.11.1998 року.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. від 30.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та розпочато підготовче провадження у справі (а.с.21).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.07.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні (а.с.38).

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Петров В.С. підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, просив їх задовольнити та не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв чи клопотань по справі суду не надала, тому суд відповідно до ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у зв`язку з відсутністю заперечень проти такого вирішення справи представника позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання був сповіщений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з цим, приписами процесуального права також визначено (стаття 4 ЦПК України), що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З огляду на вказані положення статті 4 ЦПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).).

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно ч. 5 ст. 177 ЦК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що він, ОСОБА_1 на підставі рішення Озернянської сільської ради № 24 від 11.11.1998 року, прийнятого згідно положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , але належним чином оформленого документа на право власності на земельну ділянку не має.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» сільським, селищним, міським Радам народних депутатів доручено забезпечити передачу громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, даного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання встановленої законодавством процедури реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, його звернення до уповноважених органів для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості), подальше звернення до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою реєстрації права власності на вищевказану земельну ділянку та відмова в державній реєстрації права власності на земельну ділянку.

Також у своїй позовній заяві позивач зазначає, що право власності на земельну ділянку належну йому порушує ОСОБА_2 , яка, як стверджує позивач, замовила землевпорядну документацію та отримала кадастровий номер на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту замовлення відповідачкою землевпорядної документації та отримання нею кадастрового номеру на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Більш того, згідно листа Саф?янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області № 01/01-38/4251/4045 від 10.12.2025 року, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , Саф?янівською сільською радою Ізмаїльського району Одеської області не надався, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, розташованої за вищевказаною адресою не затверджувалась.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження факту порушення його прав чи охоронюваного законом інтересу, зокрема діями відповідачки по справі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі зазначеної норми Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

З урахуванням положень статті 6 Конституції України та сталої судової практики, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем процедури реєстрації права власності на земельну ділянку чи отримання відмови в реєстрації за ним права власності на земельну ділянку. Відповідно, ОСОБА_1 не позбавлений можливості вирішити це питання в установленому законом порядку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не надано доказів порушення нею прав позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку, відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача та стягненню не підлягають.

Таким чином, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача та стягнення не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 82, 83, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , до ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , третя особа – ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:Т.П.Пащенко