Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №758/9830/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 758/9830/25 Головуючий у суді першої інстанції - Ковбасюк О.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14458/2026 Дповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Лифарем Дмитром Володимировичем на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася із вказаним позовом до Подільського районного суду міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1991 року вона працювала двірником, двірником-доглядачем будинків на території Подільського району.

Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 859 від 10.07.2003 «Про включення житлової площі до числа службових та її надання» з нагоди Дня працівників житлового господарства та побутового обслуговування населення її сім`ї надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

30.07.2003 вона отримала на вказану квартиру ордер № 8706.

01.08.2003 вона підписала договір найму житла з Житлово-комунальною конторою № 705 КП УЖГ Подільського району м. Києва.

Наприкінці 2024 року позивачка розпочала процедуру виключення квартири з числа службових з метою подальшої її приватизації.

Однак на адвокатський запит її представника Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією було повідомлено про відсутність відомостей щодо юридичної особи ЖКК № 705, із якою нею укладався договір найму квартири, оскільки таку контору було ліквідовано, а на її базі утворено КП «Галицьке Подільського району міста Києва», яке на даний час також перебуває у стадії припинення.

З метою виведення квартири зі статусу службової позивач звернулася до голови комісії з припинення вказаного комунального підприємства та отримала відповідне клопотання, яке було надане нею до Подільської РДА.

Однак адміністрацією їй було повідомлено, що надане клопотання КП «Галицьке Подільського району міста Києва» не є підставою для виключення квартири із числа службових приміщень, а від КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва», яке на даний час є балансоутримувачем квартири, клопотання про виключення квартири із числа службових не надходило.

Отримавши відповідний лист-клопотання від КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва», позивачка знову звернулася до Подільської РДА із заявою щодо зняття з квартири статусу «службова», однак їй у цьому було відмовлено із посиланням на те, що відповідно до п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР факт проживання у службових житлових приміщеннях працівників, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення житлових приміщень із числа службових.

Ураховуючи наведене, позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила зобов`язати Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити квартиру АДРЕСА_2 зі складу службових приміщень.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у 2010 році було проведено адміністративну реформу, внаслідок якої ліквідовано районні ради в Києві, тому функції рад перейшли до районних в місті Києві державних адміністрацій.

Відповідно до п. 29 додатку 4 «Перелік повноважень у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку» до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» зі змінами та доповненнями визначено, що прийняття рішень про включення жилих приміщень до числа службових та виключення їх із числа службових, затвердження рішень про надання службових жилих приміщень делеговано районним в місті Києві державним адміністраціям.

Тобто, на даний час безпосередню Подільська районна в місті Києві державна адміністрація - виконує відповідні функції.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові у зв`язку із неналежністю відповідача.

Зазначає, що єдиною підставою для виключення жилого приміщення з числа службових у законі визначено: «Відпала потреба в такому його використанні.».

Житлово-комунальна контора № 705 КП УЖГ Подільського району м. Києва з якою підписано договір вже ліквідовано, а інформація про неї відсутня навіть в ЄДРПОУ. Тобто відсутня будь яка потреба у використанні відповідної Квартири Житлово-комунальною конторою № 705 КП УЖГ Подільського району м. Києва.

КП «Галицьке Подільського району міста Києва» повідомило, що на даний час відпала потреба у такому використанні даного приміщення. «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» теж повідомила, що на даний час відпала потреба у такому використанні даного приміщення.

За таких обставин суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про виключення/зняття з квартири АДРЕСА_2 з числа службових житлових приміщень (зняття з квартири статусу «службова»).

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник позивачки адвокат Лифар Д.В., який підтримав апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає чатковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що, згідно з розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації № 859 від 10.07.2003 «Про включення житлової площі до числа службових та її надання» ОСОБА_1 , яка була прописана та проживала по АДРЕСА_3 складом сім`ї із 3 осіб (вона, син, мати), де займала двокімнатну квартиру № 190 , житловою площею 25,4 кв.м, на квартирному обліку не перебувала, з 21.10.1991 працювала в системі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства двірником - доглядачем будинків, з нагоди Дня працівників житлового господарства та побутового обслуговування населення Київська міська державна адміністрація актом № 137 від 16.04.2003 передала Подільській районній у м. Києві державній адміністрації однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , для сім`ї ОСОБА_1 , яка дала згоду на заселення у вищевказану квартиру, та надано вищезазначену квартиру ОСОБА_1 на час її роботи на цій посаді на склад сім`ї із двох осіб: вона та її син ОСОБА_2 .

30.07.2003 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_1 було видано ордер № 8706 на право зайняття вказаної квартири як службового жилого приміщення, на склад сім`ї із двох осіб: ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2

01.08.2003 між Житлово-комунальною конторою № 705 КП УЖГ Подільського району м. Києва та ОСОБА_1 було укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду щодо вказаної квартири.

Крім того 01.08.2003 позивачку було зареєстровано у квартирі за вказаною адресою, що підтверджується копією її паспорта, на сторінці 12 якого міститься відповідний штамп, проставлений Подільським РУ ГУМВС України, а також витягом з реєстру територіальної громади від 29.01.2025.

Згідно з відомостями трудової книжки позивачки у період з 21.10.1991 по 08.09.2003 вона працювала двірником, двірником-доглядачем будинків, робітником з комплексного прибирання та утримання будинків на території Подільського району.

24.02.2025 позивачка звернулася до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою щодо зняття із наданої їй квартири статусу «службова», надавши при цьому відповідне клопотання КП «Галицьке Подільського району міста Києва» від 12.02.2025.

Листом № 106-106/ОП/С-136-444 від 27.02.2025 відповідач повідомив позивачці про те, що клопотання КП «Галицьке Подільського району міста Києва» не є підставою для виключення квартири АДРЕСА_6 із числа службових жилих приміщень, а клопотання від комунального підприємства по утриманню житлового господарства Подільського району міста Києва до адміністрації не надходило.

07.05.2025 позивачка повторно звернулася до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою щодо зняття з квартири статусу «службова», надавши відповідне клопотання КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва».

Листом № 106-106/ОП/С-136/1-950 від 20.05.2025 адміністрація їй повідомила, що відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37, виключення із числа службових жилих приміщень проводиться відповідно до клопотання підприємства, установи, організації, за яким закріплено зазначене жиле приміщення та подається до відповідної районної в місті Києві державної адміністрації. Службове житло надається на період роботи на підприємстві. Відповідно до п. 6 вищевказаного Положення факт проживання у службових жилих приміщеннях працівників, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення жилих приміщень із числа службових.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд послався на те, що квартира АДРЕСА_2 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, інтереси якої представляє Київська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, незалежно від делегування певних повноважень її окремим виконавчим органам.

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище положення законодавства та правові висновки Верховного Суду, суд виснував, що Подільська районна в місті Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем за даним позовом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (п.п. 1 і 4 ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) вказано, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем».

У справі, що переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_2 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 29 додатку 4 «Перелік повноважень у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку» до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» зі змінами та доповненнями визначено, що прийняття рішень про включення жилих приміщень до числа службових та виключення їх із числа службових, затвердження рішень про надання службових жилих приміщень делеговано районним в місті Києві державним адміністраціям.

Оскільки спірна квартира знаходиться у Подільському районі м. Києва, саме Подільська районна у м. Києві державна адміністрація є органом, уповноваженим на прийняття рішень про виключення цієї квартири із числа службових. Суд першої інстанції вказаного не урахував та дійшов помилкового висновку про те, що Подільська районна у м. Києві державна адміністрація не є належним відповідачем у справі.

Апеляційний суд також зауважує, що Подільська районна у м. Києві державна адміністрація відмовила позивачці у задоволенні її заяви у зв`язку із припиненням трудових відносин позивачки з підприємством, а не у зв`язку із відсутністю у адміністрації повноважень на прийняття відповідного рішення.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення позовної заяви з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи своїх вимоги, позивачка вказувала, що дії відповідача щодо відмови у задоволенні заяви про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 50,03 кв.м. (житлова площа - 17,17 кв.м.) в зі складу службових приміщень є протиправними, тому просила суд зобов`язати Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити квартиру АДРЕСА_2 зі складу службових приміщень.

Правовий статус службового житла визначений Житловим кодексом України, Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення».

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилом ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до статей 119,121 ЖК України перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також порядок надання службових жилих приміщень, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення.

Вказаною постановою затверджено також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Пунктом 2 вказаного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Відповідно до п.3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п.5 Положення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв`язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Судом встановлено, що сім`ї позивачки ОСОБА_1 розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 859 від 10.07.2003 «Про включення житлової площі до числа службових та її надання» з нагоди Дня працівників житлового господарства та побутового обслуговування населення надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Після чого, 30.07.2003 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_1 було видано ордер № 8706 на право зайняття вказаної квартири як службового жилого приміщення, на склад сім`ї із двох осіб: ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2

01.08.2003 між Житлово-комунальною конторою № 705 КП УЖГ Подільського району м. Києва та ОСОБА_1 було укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду щодо вказаної квартири.

Тобто, ОСОБА_1 правомірно вселилась у квартиру у встановленому законом порядку як працівниця комунального підприємства по утриманню житлового господарства.

Відповідно до п. 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Між тим, сама лише подача підприємством клопотання про виключення житла зі складу службового не передбачає обов`язку адміністрації приймати позитивне рішення з цього питання. Вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком виконавчого комітету відповідної ради. Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.

Сам по собі факт довгострокового проживання позивача не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових.

Як видно зі змісту листа № 106-106/ОП/С-136/1-950 від 20.05.2025, адміністрація відмовила їй у виключенні квартири з числа службових, пославшись на п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37, відповідно до якого факт проживання у службових жилих приміщеннях працівників, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення жилих приміщень із числа службових.

Разом з цим, як встановлено судом, підставою звернення позивачки щодо виключення квартири із числа службових жилих приміщень є не факт її проживання у квартирі, а клопотання КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва», у якому підприємство клопоче про виключення квартири із числа службових жилих приміщень підприємства, оскільки відпала потреба у такому використанні приміщення, що, відповідно до п. 6 Положення, є самостійною та достатньою підставою для виключення приміщення з числа службових.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про безпідставність та неправомірність відмови Подільської РДА у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17.12.2004, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» викладено позицію щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення» визначена певна процедура виключення житлових приміщень з числа службових. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про виключення приміщення з числа службових.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від10 липня 2024 року по справі №760/10769/22.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню, але в наступній редакції, а саме - зобов`язанні відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Лифарем Дмитром Володимировичем задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язати Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 50,03 кв.м. (житлова площа - 17,17 кв.м.) в зі складу службових приміщень, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальні частині цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома