Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №367/6993/26 — Київський апеляційний суд

справа № 367/6993/26 головуючий у суді І інстанції Мерзлий Л.В.

провадження № 22-ц/824/15413/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мерзлого Л.В., у м. Ірпені, Київської області, повне текст рішення виготовлено 02 липня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її користь додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що викликані особливими обставинами (необхідністю лікування) разово в сумі 91 350,00 грн., а саме половину понесених позивачем витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 2012 по 2016 роки позивач проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання однією сім`єю у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина є інвалідом дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.06.2020 року, часто хворіє, потребує регулярних медичних обстежень, лікування, реабілітації, денного догляду, оздоровлення у санаторно-курортних закладах, прийому дороговартісних ліків. у 2016 році відповідач залишив позивача наодинці з дитиною інвалідом та почав проживати окремо. 03 лютого 2020 року Ірпінським міським судом Київської області видано судовий наказ по справі № 367/267/20 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи 11 січня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач з 2016 року не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина, не проявляє заінтересованості життям своєї дитини, жодним чином не піклується про нього, не цікавиться станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. Таке відношення батька шкодить інтересам малолітньої дитини. Відповідач відмовляється добровільно приймати участь у забезпеченні фінансування та утримання сина, рекомендував позивачу будь-які фінансові питання вирішувати через суд, що і змушує її звертатися до суду з даним позовом. Участі у незапланованих додаткових витратах на лікування дитини та його розвиток останніх років відповідач не приймав. Останнім часом аліменти не покривають витрат на утримання сина, а доходи позивача знизилися, у порівнянні з іншими роками. У зв`язку частими хворобами та інвалідністю з діагнозом «Аутизм», дитина потребує додаткових витрат на лікування, денний догляд та індивідуальні заняття з деффектологом у центрі розвитку. Дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, проте останній складно самостійно утримувати сина та повністю забезпечити необхідні витрати на лікування дитини та утримання його в шкільному закладі. Понесені витрати за період з 01 березня 2025 року по 28 березня 2026 року склали 182 700,00 грн. за відвідування центру розвитку у ФОП « ОСОБА_6 », що підтверджується довідкою вих. № 30/0З від 30 березня 2026 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 липня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , вказує, що сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за рішенням суду першої інстанції, з об`єктивних причин є непомірною через його матеріальне становище та інші, обставини. У такому випадку коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Так, суд першої інстанції під час прийняття рішення обмежився лише тим, що відповідач є працездатною особою, не надавши при цьому оцінку його матеріальному стану, а саме розміру його заробітної плати, сума якої за весь 2025 рік склала 257 600,00 грн., а за 6 місяців 2026 року 115 740,00 грн., чверть з якої утримуються на оплату аліментів. Інших доходів він немає. За таких обставин, ураховуючи зазначений розмір отриманої заробітної плати, позивач фактично позбавлений можливості сплатити кошти у розмірі 91 350,00 грн., визначений судом. Крім того, суд безпідставно залишив поза увагою інші обставини, врахування яких обов`язковим для прийняття рішення. Відповідач також має на утриманні іншу дитину - доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та непрацездатних батька ОСОБА_8 і мати ОСОБА_9 . Дитина відповідача потребує певних витрат коштів. Непрацездатні батьки за станом здоров`я хворіють, а тому відповідач, враховуючи наведені положення Сімейного кодексу України, також вимушений нести матеріальні витрати на їх лікування. Так, мати відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 ) у жовтні 2025 року проходила лікування у Державному національному науковому центрі хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова, у грудні 2025 року перенесла операцію на суглобі, яка була проведена в лікувально-діагностичному центрі «Світодар», за надані послуги в якому відповідачем було перераховано кошти 25 грудня 2025 року в сумі 30 000,00 грн., 29 грудня 2025 року в сумі 48 000,00 грн. та 26 грудня 2025 в сумі 40 000,00 грн. за придбані ліки, що підтверджується долученими медичними та платіжними документами. Разом з тим, наведені обставини були залишені судом поза увагою під час розгляду справи та прийняття рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , батьками якого є позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 .

Судовим наказом Ірпінського міського суду Київської області від 03 лютого 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця і до досягнення нею повноліття, починаючи з 11 січня 2020 року.

Малолітній син сторін - ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 03 червня 2020 року. Законним представником якого у вказаному посвідчені зазначена позивач ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Центр відновлення фізичних функцій дитини ОСОБА_10 «Самотужка Плюс», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться на постійній реабілітації в спеціалізованому центрі для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату «Самотужка» (ТОВ Самотужка Плюс). B період з 05 лютого 2022 року було проведено 196 годин корекційних занять. Реабілітація складається з індивідуальних занять зі спеціалістами з лікувальної фізкультури та корекційних занять у басейні.

За період проведення курсу занять в Самотужці у ОСОБА_4 помітно покращилася координація та контроль себе у просторі, дрібна моторика та робота рук. Загальний фізичний стан та самоконтроль хлопчика стає помітно кращим. Для закріплення та покращення наявних результатів реабілітації та подальшої позитивної динаміки розвитку дитини рекомендовано продовжувати регулярні відвідування центру мінімум двічі на тиждень.

Відповідно до довідки, виданої ФОП « ОСОБА_6 » позивач з 01 березня 2025 року по 28 березня 2026 року понесла витрати на денне перебування у центрі розвитку та індивідуальні заняття з дефектологом для її сина ОСОБА_4 склали 182 700,00 грн., що були сплачені ОСОБА_3 в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є непрацездатним, не має жодного доходу або об`єктивно позбавлений можливості виконати свій батьківський обов`язок. Навпаки, відповідач визнав, що є працездатною особою, офіційно працює та отримує заробітну плату. Доказів, які б свідчили про виняткові обставини, що унеможливлюють його участь у фінансуванні додаткових витрат на дитину, суду не надано. Також судом враховано, що позивач фактично одноособово забезпечує повсякденний догляд за дитиною, її лікування, реабілітацію та розвиток, тоді як відповідач, окрім виконання обов`язку зі сплати аліментів, участі у фінансуванні спірних витрат не брав. Вирішуючи питання про розмір участі відповідача у понесених додаткових витратах, суд виходив із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Оскільки доказів існування виняткових обставин, які б давали підстави відступити від рівного розподілу таких витрат між батьками, судом не встановлено, вимога позивача про стягнення з відповідача половини фактично понесених додаткових витрат у сумі 91 350,00 грн. є обґрунтованою, співмірною та такою, що відповідає вимогам статті 185 Сімейного кодексу України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини.

Тому, заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дитину, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність.

Тобто якщо ці витрати пов`язані з особливим станом здоров`я дитини, то необхідно надавати медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, тривалості та періодичність лікування та з урахуванням цього розрахунок його вартості, а також про вартість ліків, які необхідно придбавати дитині.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_4 має встановлений діагноз розладу аутистичного спектру та статус дитини з інвалідністю, що саме по собі свідчить про наявність особливих обставин у розумінні статті 185 СК України та необхідність здійснення певних додаткових витрат, пов`язаних із лікуванням, реабілітацією та корекцією стану здоров`я дитини.

На підтвердження понесених витрат на лікування дитини позивачем додано копії медичних документів, зокрема проведення медичних оглядів, призначення, проведення реабілітаційних заходів.

Вказані витрати були здійснені з метою проведення реабілітації дитини ОСОБА_4 за наслідками діагностованої хвороби, а отже, є такими, що викликані особливими обставинами та були понесені саме у зв`язку з потребою у відповідній медичній допомозі дитині, пов`язані з її здоров`ям, а отже, є додатковими витратами та регулюються ст. 185 СК України.

При цьому, відповідач не надав доказів, що його матеріальне становище не дозволяє забезпечити оплату 50% додаткових витрат на лікування дитини.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 185 СК України, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

За приписами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, врахування обставин, що мають істотне значення, відповідно до ч. 2 ст. 185 СК України, насамперед передбачає врахування матеріального становища того з батьків до кого пред`явлено вимогу про стягнення додаткових витрат на дитину.

Висновки про матеріальне становище, в даному випадку батька дитини, суд робить з урахуванням обставин, які враховуються при визначенні розміру аліментів (ст. 182 СК України).

Вказуючи не неможливість сплати частини додаткових витрат на дитину, що пов`язані з її лікуванням, відповідач послався виключно на розмір своєї заробітної плати, наявність іншої дитини та хворих батьків, які потребують допомоги.

Разом з тим, суду не було надано доказів матеріального становища батьків відповідача, а відтак і необхідності отримання допомоги від нього.

Розмір заробітної плати відповідача не є обставиною, яка дає підстави для зменшення обсягу участі батька у додаткових витратах на лікування дитини або звільнення від їх сплати, оскільки не підтверджує матеріального становища відповідача, з урахуванням обставин визначених у ст. 182 СК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав до стягнення на користь позивача додаткових витрат на дитину у розмірі половини понесених нею витрат в сумі 91 350,00 грн.

Позивач надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції.

Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, суд виходячи з положень ст. 185 СК України дійшов правильного висновку про задоволення позову, з цим висновком погоджується і апеляційний суд враховуючи фактичні обставини справи.

Також апеляційний суд враховує, що батьки мають рівні обов`язки з утримання дитини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.