Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №755/8245/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 755/8245/26 Головуючий у суді першої інстанції - Катющенко В.П.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14387/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У зазначеній квартирі проживає ОСОБА_2 , з якою він певний час підтримував близькі особисті стосунки без реєстрації шлюбу.

На даний час ОСОБА_2 фактично продовжує проживати у належній йому квартирі попри відсутність його згоди на подальше спільне проживання та попри неодноразові прохання припинити спільне проживання і врегулювати ситуацію мирним шляхом. Будь-які домовленості щодо подальшого спільного проживання між ними відсутні. Його неодноразові спроби врегулювати конфлікт мирним шляхом позитивного результату не дали.

При цьому ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

Подальше спільне проживання в одному житловому приміщенні є фактично неможливим через постійні конфлікти, психологічний тиск та агресивну поведінку з боку ОСОБА_2 .

Останнім часом поведінка ОСОБА_2 щодо нього набула систематичного конфліктного та агресивного характеру і супроводжується психологічним тиском, образами, погрозами, приниженням честі та гідності, а також створенням постійної психологічно напруженої та конфліктної атмосфери у квартирі.

Систематичний характер конфліктної поведінки ОСОБА_2 викликає у нього постійне психологічне напруження та обґрунтовані побоювання подальшої ескалації конфлікту.

Вважає, що подальше неприйняття заходів реагування створює ризик подальшої ескалації конфлікту, посилення психологічного насильства та погіршення психоемоційного стану всіх учасників конфлікту, у тому числі дитини.

Посилаючись на викладене, просив суд застосувати захід тимчасового обмеження прав кривдниці у вигляді заборони перебувати у місці спільного проживання (перебування) із постраждалою особою за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким заяву про видачу обмежувального припису задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, замість аналізу ймовірності подальшого розвитку конфлікту суд обмежився оцінкою окремих доказів минулих подій та дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування обмежувального припису.

Вказує, що суд не надав належної оцінки наданим заявником аудіо- та відеозаписам та відповіді Національної поліції, відповідно до якої відносно ОСОБА_2 були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та направлені до суду.

Зазначає, що суд не забезпечив однакового підходу до оцінки доказів сторін, не врахував системний характер конфлікту та його динаміку та помилково звів справу до житлового або майнового конфлікту.

Зауважує, що після ухвалення рішення суду першої інстанції конфлікт не припинився. Навпаки, відбулися нові конфліктні ситуації, які підтверджують реальність ризиків, про заявник попереджав суд

Відзив на апеляційну скаргу від заінтресованої особи до суду не надходив.

В судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь заявник ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Із пояснень сторін суд першої інстанції встановив, що заявник та заінтересована особа з 2022 року проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, мають спільну малолітню дитину, наразі їх сімейно-шлюбні стосунки припинені, однак вони проживають разом в квартирі, що належить заявнику на праві власності, разом із ними проживає спільна малолітня дитина до двох років та неповнолітня дитина заінтересованої особи від першого шлюбу. Квартира складається із двох кімнат, одна з яких є прохідною.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3-6, 8, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру..

Відповідно статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19), в якій визнав порушення ст.8 Конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). Згідно до ст.8 Конвенції з прав людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. ЄСПЛ у даній справі вказав, що покладаючись на статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини, суди не мають бути надмірно формалістичними у своїх рішеннях, які викликають у особи почуття безкарності та піддають заявника, ще більшому ризику психологічного переслідування та нападу.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19, обмежувальний припис, передбачений вищезазначеним законом, за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм кримінального законодавства), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених цим законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Також Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 754/11171/19, звернув увагу щодо необхідності оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи при застосуванні обмежувального припису.

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У кожному конкретному випадку суд має враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Встановлено, що за результатами перевірки звернень ОСОБА_1 Дніпровським управлінням поліції ГУ НПУ у м. Києві прийняті рішення про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та надана відповідь в порядку визначеному ЗУ «Про звернення громадян».

Так, згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 30.12.2025, розглянуто звернення ОСОБА_1 про надання інформації та фіксації телефонного дзвінка поліцейського. Матеріал зареєстрований в системі електронного документообігу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві за № К-53671ез від 26.12.2025. Інформують, що 25.12.2025 до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшло звернення громадянки, з якою він раніше спільно проживав, щодо вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. На виконання поліцейських повноважень, 25.12.2025 у зв`язку з існуючими підставами вважати, що він володієте інформацією по даній справі, його було запрошено 27.12.2025 до поліцейського приміщення сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, розташованого за адресою: м. Київ, б-р. Ярослава Гашека, 17 (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію України»). Крім того, інформують, що за результатами проведеної перевірки, зокрема за наданими ним зверненнями щодо фіксації обставин конфліктної ситуації з громадянкою, з якою він раніше спільно проживав, провадження у справі про адміністративне правопорушення розпочато не було (ч. 1 ст. 247 КУпАП), оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, що виключає необхідність його явки.

Згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 08.05.2026, розглянуто звернення ОСОБА_1 , яке зареєстровано Вхідної кореспонденції за № К-14337/ез від 13.04.2026 по факту можливих неправомірних дій зі сторони ОСОБА_3 . Працівниками управління проводилася повна та всебічна перевірка з даного факту. Рекомендовано для вирішення даного питання та щодо відшкодування завданих моральних збитків звернутися до суду із позовною заявою в порядку передбаченим Цивільним законодавством України

Також, згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 19.05.2026, розглянуто звернення ОСОБА_1 з приводу вчинення домашнього насильства та можливих неправомірних дій (бездіяльності) окремими поліцейськими, яке зареєстроване в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за територією обслуговування Дніпровського УП ГУНП у м. Києві за № 28229 від 27.04.2026. У зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились. Проведеною перевіркою неналежного відношення до виконання своїх службових обов`язків з боку працівників сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві встановлено не було.

У справі, що переглядається, суду не надано ні протоколів про адміністративне правопорушення, складених уповноваженою особою органів Національної поліції щодо ОСОБА_2 ; ні термінового заборонювального припису щодо кривдника, винесеного працівником уповноваженого підрозділу поліції; ні обмежувального припису, винесеного судом у кримінальному провадженні; ні постанов про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Тобто, не надано належних та достатніх доказів вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання заявника, як на доказ вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, на аудіозаписи їх розмов, а також відеозаписи, не можуть беззаперечно свідчити про вчинення домашнього насильства, оскільки такі записи є фрагментарними, з них неможливо встановити причинно-наслідкові обставини та події.

Як видно зі змісту пояснень сторін, конфліктні ситуації, що виникають між сторонами пов`язані із особистими неприязними відносинами між ними та стосуються, зокрема, утримання та виховання спільного сина, а дії заявника по зверненню до суду із даною заявою, направлені не на його захист як постраждалої особи, а на виселення заінтересованої особи із його житла. В той же час, за наявності відповідних підстав заявник має право звертатися до суду з позовом про виселення в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 756/2072/18.

У відповідності до ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Згідно із загальним принципом цивільного судочинства - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В даному випадку, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чітко визначає, що обставинами на підставі яких може бути виданий обмежувальний припис є: ризики продовження скоєння домашнього насильства; ризики повторного вчинення домашнього насильства; ризики настання тяжких або особливо тяжких наслідків; ризики смерті постраждалої особи.

Досліджені надані заявником докази не дають суду підстави дійти висновку про наявність в діях заінтересованої особи, ОСОБА_2 , психологічного або фізичного насильства щодо заявника ОСОБА_1 , а також ризиків вчинення такого насильства в подальшому.

Заявником не додано доказів які б підтверджували наявність фактів погроз з боку заінтересованої особи, вчинення нею щодо заявника будь-яких фізичних дій, які б можливо було б розцінити як фізичне чи психологічне насильство. Відсутні в матеріалах справи і докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної або іншої відповідальності за вчинення дій, які можуть бути розцінені як прояв насильства в сім`ї.

Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у зв`язку із її необґрунтованістю.

Доводи апеляційної скарги заявника в цілому повторюють доводи його заяви про видачу обмежувального припису, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, оскаржувані рішення та ухвала суду підлягають залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 02 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома