Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №523/13307/25 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 523/13307/25

Провадження № 2/492/141/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючої судді – Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Арцизі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного утримання та виховання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому проситьвстановити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 ; встановити факт самостійного утримання та виховання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що під час спільного проживання з відповідачкою у них народилося двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з ним. Мати дітей, відповідачка у справі ОСОБА_2 , перебуває на лікуванні у КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр ООР». Отже, позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дітей усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується їх фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`ям та успіхами, виявляє інтерес до їхнього внутрішнього світу. А тому враховуючи те що позивач ОСОБА_1 проживає разом зі своїми неповнолітніми дітьми, а також повністю самостійно утримує та виховує їх, виникла потреба у зверненні до суду з метою встановлення місця проживання дітей з батьком, а також встановлення відповідного факту – факту самостійного утримання та виховання.

Згідно ухвали від 11 вересня 2025 року Пересипського районного суду міста Одеси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного утримання та виховання передано на розгляд Арцизькому районному суду Одеської області, так як місце проживання відповідачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказана цивільна справа надійшла до Арцизького районного суду Одеської області 15 жовтня 2025 року.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 жовтня 2025 року, визначено суддю ОСОБА_5 .

Відповідно до реєстру судових справ та матеріалів, переданих для розгляду судді, вказану справу передано судді Гусєвій Н.Д. – 20 жовтня 2025 року.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 11 червня 2026 року з посади судді Арцизького районного суду Одеської області за поданням заяви про відставку, 29.06.2026 року, відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Арцизького районного суду Одеської області Череватій В.І.

Ухвалою судді Череватої В.І. від 01 липня 2026 року, справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного утримання та виховання та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ярошенко А.І. в судове засідання не з`явились, звернулись до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, згідно якої позов підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, 04.05.2026 року звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позов визнала та не заперечувала проти його задоволення.

Представник третьої особи - орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позов визнав.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , позивач у справі та ОСОБА_2 , відповідачка у справі, що підтверджується відповідними копіями свідоцтва про народження дітей.

Як видно з копії довідки, виданої виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 06.06.2025 року № 638/02-16, ОСОБА_1 , позивач у справі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 та до складу його сім`ї входять: співмешканка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачка у справі, пасинок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №112 від 19.08.2024 року, ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги на період лікування та дообстеження. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3 групи (загальне захворювання).

Як вбачається з копії медичної документації неповнолітня ОСОБА_3 єдитиною з інвалідністю, що також підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .

В позовній заяві позивач зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 має високий ступень втрати здоров`я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, на підтвердження чого надав копію висновку лікарсько-консультативної комісії.

Відповідно до копії довідки №942/02-13 від 06.06.2025 року, виданої Великомихайлівською селищною радою Роздільняньского району Одеської області, на утриманні ОСОБА_1 перебувають діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з ним, що також підтверджується копією акту обстеження умов проживання від 03.11.2025 року. Мати дітей ОСОБА_2 перебуває на лікуванні у КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр ООР».

Позивач ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується добре. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.12.2023 року.

Неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем навчання характеризуються добре.

Рішенням виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, як органом опіки та піклування, № 91 від 05.03.2026 року затверджено висновок про визначення місця проживання дітей, яким орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, судом встановлено, що зміст правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , є правовідносинами, пов`язаними із здійсненням батьківських прав та обов`язків щодо їх неповнолітніх дітей, зокрема визначенням місця проживання дітей.

Норми права, які застосовував суд.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша – третя статті 89 ЦПК України).

Як встановлено судом при дослідженні доказів у справі, фактично спір щодо місця проживання дітейбув ініційований батьком дітей, з яким, відповідно до позову, дітиі так фактично проживаютьі від якого мати дітейне вимагала та не вимагає зміни їх місця проживання.

Також суд наголошує, що після звернення батька дітейдо суду з позовом про визначення місця проживання дітей, відповідачка не заперечила проти його задоволення, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітейіз матір`ю суду не надала. Тобто фактично відповідачка не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дітейз батьком, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю суду не надала.

За встановлених обставин, суд не вбачає, щоб на день звернення із позовом до суду та на час розгляду справи по суті у позивача і відповідачки виник та існував реальний спір щодо місця проживання дітей, які, як встановлено судом, проживають із батьком, а мати дітейне вимагала від батька дітейзмінити їх місце проживання, не порушувала у судовому порядку питання щодо відібрання дітейу позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дітейразом з собою і не заперечує щодо проживання дітейз батьком.

На думку суду, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дітеймає передувати спір між батьками дітейщодо місця їх проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітейі з цього приводу між ними існує спір.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2024 року справі № 127/16211/23.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 року у справі № 299/8679/23.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дітей, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання дітей, які проживають разом із батьком, що свідчить про її згоду щодо місця проживання дітейі відсутність спору.

На час розгляду справи відповідачка не заперечила проти проживання дітейразом із батьком, що свідчить про те, що спір щодо місця проживання дітейміж їх батьками відсутній.

Вирішення судом спору, який може виникнути у майбутньому і на майбутнє, законом не передбачено. Питання про майбутні правовідносини сторін знаходяться за межами компетенції суду і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача чи наперед встановлювати, що між сторонами у майбутньому може виникнути спір.

У разі виникнення у майбутньому спору щодо місця проживання дітейкожен із батьків вправі звернутися до суду з відповідним позовом, обґрунтувавши його належними, достатніми та допустимими доказами.

Крім того, як вбачається з копії довідки, виданої виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 06.06.2025 року № 638/02-16, ОСОБА_1 , позивач у справі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 та до складу його сім`ї входять: співмешканка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачка у справі, пасинок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що заявлений позивачем позов про визначення місця проживання малолітніх дітей задоволенню не підлягає, оскільки встановлено відсутність між сторонами реального спору щодо місця проживання малолітніх дітей, які фактично проживають разом із батьком, відповідачка не заперечила проти такого проживання та не заявляє вимог про зміну місця проживання дітей, відповідачці, як встановлено в судовому засіданні відомо, що малолітні діти проживають разом з батьком, у зв`язку з чим підстави для судового втручання у зазначені правовідносини відсутні.

Розподіл судових витрат.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 19, 141, 161 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 84, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного утримання та виховання – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому наявного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлений 03 листопада 2026 року.

Суддя В.І. Черевата