Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №757/32758/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/17365/2026

Справа № 757/32758/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 листопада 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Хайнацького Є.С. в м. Київ 31 серпня 2026 року про повернення заяви позивачеві у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Посольство Гватемали в Україні про визнання інформації недостовірною, її спростування та відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати інформацію, яку ОСОБА_2 публікував щодо ОСОБА_1 на forum.audiogames.net, недостовірною, зобов`язати ОСОБА_2 опублікувати спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 та сплатити йому компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, а ухвалою суду від 31 серпня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції від 31 серпня 2026 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвал, порушення норм матеріального та процесуального права, допущення надмірного формалізму, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2026 року та направити справу для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження) до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в мережі Інтернет функціонує публічний міжнародний форум за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період з 24 червня 2025 року по липень 2025 року у темі «Windows 10 ends support in 4 months. What are you going to do?» (Windows 10 припиняє підтримку через 4 місяці. Що ви збираєтеся робити?) ОСОБА_1 , як користувач з нікнеймом «ІНФОРМАЦІЯ_2», брав участь у дискусії, посилаючись на свій фаховий досвід та наявність вищої освіти - диплом бакалавра з комп`ютерної інженерії, здобутий в українських закладах вищої освіти.

Відповідач ОСОБА_2 (користувач «ignatriay»), будучи громадянином Республіки Гватемала, розпочав цілеспрямовану систематичну та публічну кампанію з дискредитації його честі, гідності та ділової репутації. Відповідач неодноразово публікував дописи, в яких стверджував, що ОСОБА_1 вводить інших в оману щодо своєї освіти, що здобуття зазначених дипломів у вказані ним строки є «фізично неможливим», звинувачував його у підробці фактів власної біографії та погрожував подальшою дискредитацією, незважаючи на публікацію ОСОБА_1 посилань на скан-копії реальних дипломів, виданих державою Україна. Крім того, відповідач здійснив так званий «доксинг», опублікувавши його повне реальне ім`я та прізвище, зібравши ці дані за межами форуму, що супроводжувалося образливими коментарями щодо безпідставності спроб позивача захистити свої права в суді.

Вказував, що з метою захисту своїх порушених немайнових прав (ст. 201, 277 ЦК України), 10 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ним було подано позов.

При зверненні до суду першої інстанції ним було дотримано всіх вимог, передбачених ст. 175, 177 ЦПК України. Правова позиція позову ґрунтувалася на наступному: спір містить іноземний елемент (відповідач - громадянин Гватемали, форум розміщений на серверах за межами України). Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди України розглядають справи, якщо на території України мала місце дія або подія, що стала підставою для подання позову, або якщо шкода була завдана на території України.

Оскільки інформація була поширена у всесвітній мережі Інтернет, вона є доступною на території України. ОСОБА_1 є громадянином України, його дипломи, дійсність яких була публічно піддана сумніву відповідачем, видані українськими державними університетами (НТУ «ХПІ», НЮУ ім. Ярослава Мудрого). Його честь, гідність і репутація існують та охороняються передусім у державі його громадянства. Відтак, наслідки дифамації (шкода) настали на території України. Саме на цій підставі позов було подано до Печерського районного суду м, Києва.

Зазначав, що у позові ним чітко вказано, які саме висловлювання відповідача порушують його права (звинувачення у брехні щодо освіти, знецінення дипломів). Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Отже, тягар доказування достовірності інформації лежить на відповідачеві, а на ньому, як позивачеві, лежить лише тягар доказування самого факту поширення такої інформації. Ним було надано роздруківки з форуму, які підтверджують цей факт.

Повідомляв, що суд першої інстанції залишив позов без руху з таких мотивів: нібито відсутність обґрунтування підсудності судам України та конкретно Печерському районному суду, вимагав надати докази, кому поширена інформація, чи була вона доступна в Україні, і як порушила права в Україні. Також суд зазначив, що позов переважно складається з цитування повідомлень, позивачем нібито не конкретизовано, що саме є недостовірним, і чим підтверджується належність постів відповідачу. Також суд послався на нібито відсутність обґрунтування моральної шкоди, зажадавши доказів моральних страждань та розрахунку суми у 10000 грн. вже на стадії відкриття провадження. Суд вимагав пояснень, як рішення вплине на Посольство Гватемали, як третьої особи в даній справі. Суд вказав, що позивачем не вказано контакти відповідача та немає доказів направлення йому позову через «Електронний суд». Суд констатував, що ухвалу від 01 серпня 2025 року доставлено в електронний кабінет ОСОБА_1 лише 22 червня 2026 року, тобто майже через 11 місяців, та повернув позовну заяву з підстав неусунення недоліків.

Вважав, що зазначені ухвали підлягають безумовному скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на грубі порушення норм процесуального права та винятковий, безпрецедентний формалізм, застосований судом.

Вказував, що суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів юрисдикцію судів України.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, справи про захист честі, гідності та ділової репутації, у яких інформація поширена в мережі Інтернет, можуть розглядатися судами України незалежно від того, де фізично розташований сервер або від місця проживання особи, що поширила інформацію, оскільки мережа Інтернет є транскордонною, і шкода репутації особи завдається там, де ця особа соціально чи професійно інтегрована.

Пояснював, що його професійна кваліфікація (дипломи XПІ НЮУ ім. Ярослава Мудрого) безпосередньо пов`язана з Україною. Відповідач публічно не визнавав легітимність його української вищої освіти. Відтак, шкода його гідності завдається насамперед в юрисдикції, яка видала ці документи.

Вказував, що суд першої інстанції, вимагаючи на стадії відкриття провадження доказів, кому саме була поширена інформація, на яку аудиторію розраховані публікації, чи були доступні користувачам в Україні, перебрав на себе повноваження з розгляду по суті на етапі вирішення питання про відкриття провадження. Встановлення аудиторії та охоплення - це предмет судового дослідження під час розгляду справи по суті, а не вимога до форми позовної заяви (ст. 175 ЦПК України).

Зазначав, що ст. 175 ЦПК України не встановлює вимоги обґрунтування подання до певного суду, лише суддя певного суду має право вирішити, чи підлягає справа розгляду у певному суді за територіальною юрисдикцією.

Суд першої інстанції вказав, що позов не містить чіткого викладення, які саме відомості позивач вважає недостовірними. Вважав, що таке твердження суперечить тексту самої позовної заяви. У позові було дослівно наведено пряму мову відповідача (в перекладі) «ви або брешете, або позуєте.. право та комп`ютерна інженерія не мають абсолютно нічого спільного.. я не вірю в твердження, що ви якийсь магістр подвійної дисципліни.. це фізично неможливо через робоче навантаження».

Наводив зміст абз. 1 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно якого недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Вказував, що суд першої інстанції в ухвалі фактично вимагав від нього довести, що інформація є недостовірною, та надати вичерпні докази цього вже при поданні позову, що є фундаментальним порушенням презумпції добропорядності.

Вважав, що вимагаючи докази належності публікацій відповідачу на стадії залишення позову без руху, суд порушив ст. 81 ЦПК України, адже збір і надання доказів триває на стадії провадження.

ОСОБА_1 було надано листування, оцінка їх належності та допустимості мала здійснюватись у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення, а не слугувати підставою для блокування доступу до суду.

Наводив зміст ст. 280 ЦК України, відповідно до якої, якщо фізичній особі внаслідок порушення ї особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Факт поширення про особу недостовірної, принизливої інформації, звинувачень позивача у неправдивих висловлюваннях у публічному міжнародному просторі сам по собі безумовною підставою для душевних страждань (моральної шкоди). Оцінка співмірності заявленої суми (10000 грн.) та перевірка обґрунтованості глибини страждань здійснюється виключно під час розгляду справи по суті (ст. 23 ЦК України, ст. 264 ЦПК України). Суддя першої інстанції не мас процесуального права залишати позов без руху через те, що йому здалося недостатнім обґрунтування моральної шкоди у тексті позову, і це є прямим втручанням у дискрецію позивача щодо формування своєї правової позиції.

Вказував, що згідно позиції Верховного Суду у постанові по справі № 817/48/18, «моральну шкоду, зважаючи на ї сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю». Таким чином, моральна шкода не підлягає оцінці в розумінні ст. 176 ЦПК України, сторона позивача може висловити лише думку щодо її оцінки, з якою суддя може погодитися або ні, та здійснити остаточне оцінювання моральної шкоди.

Вказівки суду першої інстанції про надання доказів надсилання позовної заяви з додатками відповідачу та третій особі вважав проявом формалізму та некомпетентності у застосуванні норм ЦПК України.

Пояснював, що згідно з ч. 7 ст. 43 ЦПК України, обов`язок надсилати документи іншим учасникам через Електронний кабінет стосується лише тих учасників справи, які мають зареєстрований Електронний кабінет. Відповідачем у даній справі є громадянин Гватемали ОСОБА_2 , у якого відсутній РНОКПП, український паспорт, ЕЦП (КЕП), і він апріорі не може бути зареєстрований у підсистемі «Електронний суд» України.

Вважав неможливим виконання вимоги суду і надіслання копії позову через систему «Електронний суд» особі, якої не існує в цій системі. За таких умов застосовуються загальні правила: якщо позов подано в електронній формі, позивач або долучає квитанцію про відправку поштою паперових копій, або сплачує судовий збір за роздруківку судом копій документів для відповідача (відповідно до Положення про ЄСІТС).

Пояснював, що він є особою з інвалідністю І групи, що звільняє його від сплати будь-якого судового збору (п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»), у тому числі за роздруківку документів. Відповідно, обов`язок роздрукувати позовну заяву та надіслати її іноземному відповідачу (в порядку судового доручення згідно з Гаазькою конвенцією) покладався на державу в особі суду.

Замість належної організації міжнародного судового співробітництва, суд першої інстанції вирішив заблокувати позов, висунувши фізично нездійсненну вимогу відправити електронний документ громадянину Гватемали через українську ДІЮ/Електронний суд.

Щодо відсутності номерів телефонів відповідача пояснював, що згідно з п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ці дані зазначаються, якщо такі відомі. У позові було чітко вказано адресу перебування відповідача. Контактний номер телефону ОСОБА_1 не відомий, про що свідчить об`єктивна реальність. Суд не може вимагати надання невідомої інформації.

Щодо залучення Посольства Гватемали як третьої особи, пояснював, що залучення Посольства було обумовлено статусом відповідача як іноземця та необхідністю забезпечення належного повідомлення громадянина Гватемали через дипломатичні канали (враховуючи міжнародно-правові механізми вручення судових документів).

Зазначав, що навіть якщо суд першої інстанції вважав залучення цієї третьої особи безпідставним, процесуальним наслідком цього відповідно до ст. 53 ЦПК України є відмова у залученні третьої особи під час відкриття провадження або у підготовчому засіданні, а аж ніяк не залишення всієї позовної заяви без руху. Вважав, що суд першої інстанції безпідставно розширив підстави для застосування ст. 185 ЦПК України.

Стверджував, що ухвала від 01 серпня 2025 року та похідна від неї ухвала від 31 серпня 2026 року є яскравим прикладом надмірного формалізму, що суперечить принципу верховенства права, завданням адміністративного судочинства та порушує гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на доступ до суду.

Наводив зміст ч. 1 ст. 2, п. 3, 4 ч. 5 ст. 12, ч. 4 ст. 10 ЦПК України, судову практику ЄСПЛ щодо права на справедливий суд і доступ до правосуддя.

Вважав, що вимоги суду довести суть дифамації на стадії подачі позову, довести обсяг моральної шкоди в тексті позову, з`ясувати іноземні номери телефону, переслати позов через національну електронну систему іноземному громадянину є нічим іншим, як штучними бар`єрами, створеними виключно метою не відкривати провадження у складній цивільній справі з іноземним елементом.

Стверджував, що сам факт того, що ухвала від 01 серпня 2025 року була доставлена йому до Електронного кабінету лише 22 червня 2026 року (через 10 місяців і 21 день), свідчить про глибокий організаційний колапс у роботі суду першої інстанції. Зважаючи на те, що вимоги ухвали від 01 серпня 2025 року були завідомо незаконними та об`єктивно нездійсненними (наприклад, направлення позову іноземному громадянину через Електронний суд), а також вимагали переписування позову для зміни процесуального тягаря доказування, він був позбавлений можливості ефективно усунути ці вигадані недоліки. Повернення позовної заяви на підставі незаконної ухвали про залишення без руху підлягає скасуванню.

Вказував, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали за п. 1 - 2, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відтак ухвала Печерського районного суду м. Києва від 3І серпня 2026 року про повернення позовної заяви підлягає скасуванню.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що у липні 2025 року ОСОБА_1 подав позовну заяву до Печерського районного суду м. Києва, у якій зазначив відповідачем ОСОБА_2 , третьою особою - Посольство Гватемали в Україні, просив визнати інформацію, яку ОСОБА_2 публікував щодо ОСОБА_1 на forum.audiogames.net недостовірною, зобов`язати ОСОБА_2 опублікувати спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 та сплатити йому компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Посилався на те, що в мережі Інтернет існує форум, розміщений за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1/, 24 червня 2025 року на зазначеному форумі була створена тема «Підтримка Windows 10 припиняється через 4 місяці. Що ви збираєтеся робити?» У цій темі ОСОБА_1 , посилаючись на свою вищу освіту бакалавра комп`ютерної інженерії, висловив свою позицію. 27 - 28 червня 2025 року у даній темі в нього з іншим користувачем ignatriay відбувся діалог, в ході якого, згідно доводів позивача, користувач ignatriay завдав шкоди його честі та гідності своїми висловлюваннями, а саме, що ОСОБА_1 не має освіти, не може подати позов до нього, що ОСОБА_1 нібито погрожував йому.

Наводив зміст ст. 201, 277 ЦК України, зазначав, що наскільки йому відомо, власником користувача ignatriay є громадянин Гватемали ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 8, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повідомив про наявність у нього оригіналів доказів, копії яких він додає до заяви, та що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 175 ЦПК України повідомив, що звільняється від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю І групи.

До позовної заяви долучено копію довідки МСЕК про встановлення І групи інвалідності, а також роздруківка теми форуму.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк у п`ять днів з дня отримання ним копії ухвали, для усунення зазначених недоліків.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції вказав, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Посилаючись на ч. 1 ст. 27 ЦПК України, суд першої інстанції вказав, що позивачем заявлено позов до громадянина Республіки Гватемала ОСОБА_2 , місцем проживання якого, відповідно до відомостей позовної заяви, є територія Республіки Гватемала. Разом з тим позовна заява не містить належного обґрунтування того, з яких саме підстав даний спір підлягає розгляду судами України, а також не містить обґрунтування територіальної підсудності справи Печерському районному суду міста Києва.

Зокрема, позивач обмежився загальним посиланням на положення статей 76 - 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», не зазначивши конкретних передбачених законом підстав, з якими пов`язується міжнародна підсудність цього спору судам України, а також не навів обставин, які б свідчили про наявність зв`язку спірних правовідносин із територією України.

Крім того, у позовній заяві не наведено обставин та правових підстав, з якими закон пов`язує територіальну підсудність даної справи саме Печерському районному суду міста Києва, враховуючи, що відповідач проживає за межами України, а позовна заява не містить належного обґрунтування місця виконання зобов`язання, місця заподіяння шкоди чи інших обставин, які б могли впливати на визначення підсудності спору.

Суд першої інстанції звернув увагу, що із змісту позовної заяви неможливо встановити обставини поширення спірної інформації, які мають значення для визначення юрисдикції та підсудності даного спору.

Позивачем також не зазначено, кому саме була поширена спірна інформація, на території якої держави вона була поширена, на яку аудиторію були розраховані відповідні публікації, чи були вони доступними користувачам на території України, а також яким чином поширення такої інформації порушило права позивача саме в Україні. При цьому позивач проживає на території Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, відповідач проживає на території Республіки Гватемала, а наведені у позовній заяві відомості не дають можливості встановити, який саме зв`язок спірних правовідносин існує з територією України та з яких підстав даний спір має розглядатися судами України.

За таких обставин суд першої інстанції вказав, що позивачу необхідно надати належне правове та фактичне обґрунтування підсудності даного спору судам України та Печерському районному суду міста Києва із зазначенням відповідних норм права та обставин, якими підтверджується наявність юрисдикції суду для розгляду даної справи.

Також суд першої інстанції, посилаючись на п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, вказав, що зміст позовної заяви переважно складається з цитування окремих повідомлень, витягів з мережі Інтернет та форумів, посилань на власне сприйняття змісту відповідних публікацій та правових норм, однак не містить належного, чіткого та послідовного викладення фактичних обставин справи. Із позовної заяви неможливо однозначно встановити, які саме конкретні відомості позивач вважає недостовірними, які саме висловлювання підлягають спростуванню, ким саме вони були поширені, якими доказами підтверджується належність відповідних публікацій відповідачу, а також які саме права позивача порушені такими діями. Крім того, позовна заява не містить належного обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не зазначено, у чому саме полягають моральні страждання, якими доказами вони підтверджуються та з яких підстав розмір моральної шкоди визначено у сумі 10000 грн.

Також суд першої інстанції зазначив, що із позовної заяви не вбачається, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права чи обов`язки Посольства Гватемали в Україні та з яких підстав зазначену особу залучено до участі у справі як третю особу.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що позовна заява не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено відомі номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти відповідача та третьої особи, а також не наведено відомостей щодо наявності або відсутності їх електронних кабінетів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу необхідно подати позовну заяву у новій редакції, у якій чітко викласти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, конкретизувати відомості, які позивач просить визнати недостовірними та спростувати, зазначити докази на підтвердження кожної із наведених обставин, обґрунтувати заявлений розмір моральної шкоди, а також навести правові та фактичні підстави залучення до участі у справі третьої особи.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Позивачем подано позовну заяву через систему «Електронний суд», проте останнім не надано суду докази надсилання позовної заяви з додатками відповідачу та третій особі.

Також суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року доставлено ОСОБА_1 в електронному кабінеті 22 червня 2026 року, згідно довідки суду про доставку електронного документу (а. с. 45).

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 31 серпня 2026 року, суд першої інстанції керувався ст. 185 ЦПК України та виходив із того, що останнім днем усунення недоліків було 02 липня 2026 року, однак станом на 31 серпня 2026 року позивач виявлені судом недоліки не усунув, рухом справи не цікавився.

Апеляційний суд в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частина друга статті 185 ЦПК України визначає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).

Залишаючи позов ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що до позову не додано доказів надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу, та вказав, що позивачу для усунення недоліків необхідно надати суду докази надсилання відповідачу позовної заяви з додатками.

Посилаючись в апеляційній скарзі на невиконуваність вказівок суду першої інстанції щодо надіслання копії позову через систему «Електронний суд» особі, якої не існує в цій системі, ОСОБА_1 залишив поза увагою, що в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року, якою його позов було залишено без руху, до позивача не ставилося вимог про надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів саме з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи.

Таким чином, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України направити відповідачу копію позовної заяви з додатками у паперовій формі листом з описом вкладення, та направити до суду першої інстанції відповідні докази.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

За даних обставин доводи апеляційної скарги про незаконність та невиконуваність вимоги суду є помилковими, зводяться до незгоди з правильними висновками суду та не спростовують їх.

Доводи апеляційної скарги, що у випадку, якщо позов подано в електронній формі, позивач або долучає квитанцію про відправку поштою паперових копій, або сплачує судовий збір за роздруківку судом копій документів для відповідача (відповідно до Положення про ЄСІТС), не ґрунтуються на вимогах Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (із змінами), яке не містить вимог щодо сплати позивачем судового збору за роздруківку судом копій документів для відповідача у разі подання позову в електронній формі, прямо суперечать вищенаведеним приписам ч. 7 ст. 43 ЦПК України та відхиляються апеляційним судом.

Перевіривши обґрунтованість доводів ОСОБА_1 у апеляційній скарзі та дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд висновує, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви відповідає вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені заявником, не спростовують висновків суду та не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України ОСОБА_1 у позовній заяві дійсно зазначено відому йому інформацію щодо відповідача і третьої особи, зазначено зміст позовних вимог, спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом, який позивач просить суд визначити у рішенні, викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначено докази, що підтверджують вказані обставини, та долучено їх до позову.

Вимоги до деталізації цих відомостей положеннями ст. 175 ЦПК України не встановлені, а отже викладення їх змісту віднесено на розсуд позивача.

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20), від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848 св 23).

Враховуючи вищевикладене, покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку усунення недоліків позовної заяви шляхом надання додаткових доказів та викладання додаткових обставин на стадії відкриття провадження, дійсно є помилковим.

Крім того, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Отже, оскільки вимог до викладання позивачем у позовній заяві обґрунтування підсудності справи конкретному суду або наявності підстав щодо залучення до участі в справі третіх осіб стаття 175 ЦПК України не містить, покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку усунення недоліків позовної заяви шляхом надання належного правового та фактичного обґрунтування підсудності даного спору судам України та конкретно Печерському районному суду міста Києва, із зазначенням відповідних норм права та обставин, якими підтверджується наявність юрисдикції суду для розгляду даної справи, а також покладення на позивача обов`язку наведення обґрунтування, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права чи обов`язки Посольства Гватемали в Україні, та з яких підстав зазначену особу залучено до участі у справі як третю особу, є помилковим також.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти учасників справи зазначаються у позові, лише якщо такі відомі, а отже відсутність таких відомостей не може бути підставою для висновку суду про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України.

Відтак, знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів юрисдикцію судів України, що суд першої інстанції, вимагаючи на стадії відкриття провадження доказів, кому саме була поширена інформація, на яку аудиторію розраховані публікації, чи були такі доступні користувачам в Україні, перебрав на себе повноваження з розгляду по суті на етапі вирішення питання про відкриття провадження, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції в ухвалі фактично вимагав від нього довести, що інформація є недостовірною, та надати вичерпні докази цього вже при поданні позову, що вимагаючи докази належності публікацій відповідачу на стадії залишення позову без руху, суд порушив ст. 81 ЦПК України.

Також є доречними доводи позивача, що суд послався на відсутність обґрунтування моральної шкоди, зажадавши від нього доказів моральних страждань та розрахунку суми у 10000 грн. вже на стадії відкриття провадження, залишивши поза увагою, що оцінка співмірності заявленої суми та перевірка обґрунтованості глибини страждань здійснюється виключно під час розгляду справи по суті.

Апеляційний суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 , що згідно з п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, номери засобів зв`язку зазначаються, лише якщо такі відомі, а також що суд першої інстанції безпідставно розширив підстави для застосування ст. 185 ЦПК України, зажадавши від позивача зазначення підстав залучення Посольства Гватемали як третьої особи.

Разом із тим, зазначені обставини не спростовують правильності висновків суд першої інстанції в ухвалі від 31 серпня 2026 року щодо неусунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 , враховуючи те, що законну вимогу суду першої інстанції надати докази надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів останнім виконано не було.

Відтак, доводи апеляційної скарги, що при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 було дотримано всіх вимог, передбачених ст. 175, 177 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує, що на спростування висновків суду першої інстанції щодо відсутності належного обґрунтування того, з яких саме підстав даний спір підлягає розгляду судами України, а також відсутності обґрунтування територіальної підсудності справи Печерському районному суду м. Києва, ОСОБА_1 не повідомив про наявність у нього зареєстрованого місця проживання на території України.

Так, згідно відповіді № 3412374 від 07 жовтня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманої на запит апеляційного суду, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Апеляційний суд враховує, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про обмеження заявника у доступі до правосуддя, апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції надавав ОСОБА_1 можливість усунути недоліки позовної заяви, залишивши позовну заяву без руху та надавши позивачу час для усунення недоліків. Невиконання законної процесуальної вимоги про надання доказів надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 ЦПК України мало своїм наслідком обґрунтоване повернення позовної заяви позивачу, а тому немає підстав вважати, що позивач був обмежений у доступі до правосуддя.

Аргументи апеляційної скарги, що ухвала від 01 серпня 2025 року була доставлена йому до Електронного кабінету лише 22 червня 2026 року, не є самі по собі підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, передбаченою ст. 376 ЦПК України, оскільки з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху і до постановлення ухвали про повернення позовної заяви 31 серпня 2026 року, тобто більше ніж у двомісячний строк, ОСОБА_1 не вжито будь-яких дій для усунення недоліків позовної заяви.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.