Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №362/1719/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визначення місця проживання дитини

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №362/1719/26

Суддя: Кашперська Тамара Цезарівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/17080/2026

Справа № 362/1719/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Кравченко Л.М. у м. Васильків 04 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , надати дозвіл на виїзд ОСОБА_3 за межі України до досягнення нею повноліття та без супроводу батька ОСОБА_2 для проживання, навчання, лікування та відпочинку, надати право матері ОСОБА_1 оформлювати та отримувати без згоди батька паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші необхідні документи дитини за потреби, допустити негайне виконання рішення суду у частині визначення місця проживання дитини, покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2026 року позовну заяву повернуто заявнику.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2026 року її позовну заяву було залишено без руху. На виконання цієї ухвали 25 березня 2026 року нею через підсистему «Електронний суд» було подано позовну заяву в новій редакції, у якій позовні вимоги були істотно уточнені та залишена вимога про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька. При цьому всі недоліки, які мали значення для нового предмета позову, були усунені. Незважаючи на це, лише 04 вересня 2026 року, тобто більш ніж через п`ять місяців після отримання судом нової редакції позовної заяви, суд постановив ухвалу про її повернення.

При цьому висновок суду про те, що позовна заява не містить доказів порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, суперечить фактичному змісту позовної заяви в новій редакції від 25 березня 2026 року. У розділі «Обставини справи» прямо зазначено, що у 2023 та 2024 роках виникали ситуації, коли для виїзду дитини за кордон була необхідна згода батька, однак відповідач спочатку погоджувався її надати, а безпосередньо перед поїздками змінював свою позицію та висував вимоги щодо сплати грошових коштів у розмірі 100000 грн.

У позові також прямо вказано, що факт звернення дитини до батька з проханням надати дозвіл на виїзд за кордон підтверджується електронним листуванням, і що батько ухиляється від надання згоди, уникає вирішення питання по суті та демонструє поведінку, що свідчить про відсутність наміру сприяти реалізації прав дитини. Крім того, в окремому розділі «Досудове врегулювання спору» зазначено, що позивач вживала заходів щодо досудового врегулювання спору, однак відповідач відмовився від надання згоди на виїзд дитини та ухиляється від вирішення питання, що свідчить про наявність спору.

Таким чином, у позовній заяві визначено, у чому полягає спір між сторонами, викладено конкретні обставини поведінки відповідача, прямо зазначено про відмову та ухилення відповідача від надання згоди, зазначено доказ, яким такі обставини підтверджуються - електронне листування, викладено відомості щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору. Більше того, до позову були додані відповідні матеріали листування. Отже, висновок суду про відсутність у позові відомостей та доказів щодо наявності спору не відповідає змісту поданої 25 березня 2026 року позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Вказувала, що суд першої інстанції неправильно застосував п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, яким не передбачено обов`язку позивача вже на стадії вирішення питання про відкриття провадження довести суду достатність, достовірність та переконливість відповідних доказів. Позивачем виконано саме ту процесуальну вимогу, яка передбачена п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, викладено обставини відмови та ухилення відповідача від надання згоди та зазначено докази, які це підтверджують. Натомість суд першої інстанції фактично ототожнив обов`язок позивача викласти обставини та зазначити докази з обов`язком уже до відкриття провадження довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що не відповідає змісту ст. 175, 177, 185 ЦПК України.

Вказувала, що питання про те, чи підтверджує надане листування відмову або ухилення відповідача, чи є такі докази достатніми, чи визнає або заперечує відповідач зазначені обставини, чи існує реальна необхідність у судовому дозволі, чи відповідає надання такого дозволу найкращим інтересам дитини є питаннями, які мають вирішуватися під час розгляду справи по суті після відкриття провадження, із забезпеченням відповідачу можливості подати відзив та заперечення, а позивачу - реалізувати процесуальні права щодо доказування.

Зазначала, що оцінка достатності доказів не може підміняти передбачену ст. 185 ЦПК України формальну перевірку дотримання вимог ст. 175, 177 ЦПК України. Зі змісту оскаржуваної ухвали неможливо встановити, якого саме конкретного документа, передбаченого ст. 177 ЦПК України, не було додано до позовної заяви. Суд не зазначив, що законом передбачено обов`язкове отримання позивачем нотаріально посвідченої письмової відмови другого з батьків, окремої заяви відповідача про незгоду на виїзд, будь-якого іншого спеціального документа передумови для звернення до суду.

Натомість позивач навела конкретні фактичні обставини існуючого спору та послалася на електронне листування. Якщо суд вважав відповідні докази недостатніми для задоволення позову, це не давало йому правових підстав вважати позовну заяву такою, що не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України. Інакше стадія відкриття провадження в справі фактично перетворюється на розгляд справи по суті без участі сторін.

Стверджувала, що інші недоліки, зазначені в ухвалі від 24 лютого 2026 року, були усунені. Оскільки ухвала від 24 лютого 2026 року містила низку зауважень до первісної позовної заяви, у новій редакції позову від 25 березня 2026 року уточнено предмет позову, залишено одну основну матеріально-правову вимогу немайнового характеру, наведено відомості щодо досудового врегулювання, зазначено, що оригінали письмових доказів знаходяться у позивача, зазначено про направлення копій позовної заяви та додатків відповідачу, наведено попередній розрахунок судових витрат, додано квитанцію про сплату судового збору, наведено перелік додатків. В оскаржуваній ухвалі від 04 вересня 2026 року суд уже не зазначає як підставу для повернення позову несплату судового збору, ненаправлення документів відповідачу, відсутність відомостей про оригінали доказів, недоліки формулювання позовних вимог, інші недоліки, наведені в ухвалі від 24 лютого 2026 року. Отже, фактично суд визнав усунення цих недоліків, єдиною підставою повернення стало твердження про відсутність доказів порушення права, хоча відповідні обставини та докази прямо зазначені в новій редакції позову.

Вказувала, що суд першої інстанції порушив строки, прямо передбачені ст. 185 ЦПК України, оскільки нова редакція позовної заяви подана через систему «Електронний суд» 25 березня 2026 року, а оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена 04 вересня 2026 року. Таке тривале невирішення питання щодо відкриття провадження не відповідає прямим вимогам процесуального закону та завданню цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду справ. Особливого значення це набуває з огляду на те, що предмет спору безпосередньо стосується прав та інтересів неповнолітньої дитини.

Зазначала, що повернення позову є проявом надмірного формалізму та непропорційно обмежує право на доступ до суду.

Стверджувала, що суд не врахував характер спірних правовідносин та інтереси дитини. Предметом спору є забезпечення можливості безпечного пересування неповнолітньої дитини, яка фактично проживає разом із матір`ю в Ірландії та має там законний статус перебування. У позові зазначалося, що дитина має намір приїжджати в Україну, однак існує ризик виникнення перешкод для її подальшого повернення до місця фактичного проживання. Таким чином, спір безпосередньо стосується стабільності становища дитини, можливості її пересування, навчання та проживання. За таких обставин п`ятимісячне невирішення питання про відкриття провадження з подальшим поверненням позову з формальних підстав суперечить не лише принципу своєчасності цивільного судочинства, але й необхідності першочергового врахування найкращих інтересів дитини.

Підсумовувала, що у даній справі судом неправильно застосовано ст. 175 ЦПК України, ч. 3 ст. 185 ЦПК України, фактично здійснено оцінку доказів до відкриття провадження, не враховано фактичний зміст нової редакції позовної заяви, не враховано, що обставини відмови та ухилення відповідача і відповідні докази прямо зазначено в позові, порушено передбачений ч. 5 с. 185 ЦПК України строк вирішення питання про повернення позовної заяви, допущено непропорційне обмеження права позивача на доступ до суду.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , надати дозвіл на виїзд ОСОБА_3 за межі України до досягнення нею повноліття та без супроводу батька ОСОБА_2 для проживання, навчання, лікування та відпочинку, надати право матері ОСОБА_1 оформлювати та отримувати без згоди батька паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші необхідні документи дитини за потреби, допустити негайне виконання рішення суду у частині визначення місця проживання дитини, покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивувала тим, що є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З вересня 2025 року дитина фактично та постійно проживає разом із нею в Ірландії, законно перебуваючи в країні на підставі наданого державою статусу тимчасового захисту. Будь-яких судових рішень або рішень органів опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини не існує, а між батьками наявний тривалий конфлікт щодо реалізації батьківських прав та виконання батьківських обов`язків.

Відповідач ОСОБА_2 з листопада 2021 року проживання фактично окремо від сім`ї та належної участі у вихованні доньки не бере, не забезпечує стабільної батьківської участі та відповідальної поведінки щодо потреб дитини. Протягом значного періоду відповідач ухилявся від сплати аліментів, в зв`язку з чим було ініційовано кримінальне провадження за фактом систематичного ухилення від сплати аліментів. Наразі відповідач сплачує аліменти у незначному розмірі та одночасно вчиняє дії, спрямовані на зменшення такого розміру у судовому порядку. Крім того, у Київському окружному адміністративному суді розглядається справа щодо зобов`язання державного виконавця перевірити фактичні доходи відповідача та здійснити перерахунок аліментів, оскільки наявні підстави вважати, що відповідач ухилявся та/або приховував доходи протягом усього періоду виконання рішення.

Вказувала, що поведінка відповідача має негативний вплив на психоемоційний стан дитини, крім того, він системно ухиляється від надання згоди на виїзд дитини за межі України. Протягом останніх двох років дитина неодноразово зверталася до батька з проханням надати нотаріальну згоду на виїзд за кордон для відпочинку, проте відповідач маніпулював ситуацією, висував фінансові вимоги, шантажував та в результаті такої згоди не надав. Ці обставини підтверджуються наданими скріншотами листування.

Вказувала, що неодноразово зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї, соціальних служб, а також до Національної поліції та ювенальної превенції з повідомленням про ситуацію, що склалася, та необхідність захисту інтересів дитини, однак ефективних заходів реагування вжито не було.

Зауважувала, що на момент розгляду справи в Україні діє правових режим воєнного стану, що об`єктивно впливає на рівень безпеки та стабільності умов проживання дітей. Перебування дитини у безпечному середовищі в Ірландії відповідає найкращим інтересам дитини та сприяє стабільному розвитку і збереженню психоемоційного стану.

На підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги, нею до позову надано копію свідоцтва про народження дитини, витяг з місця реєстрації дитини та матері, копію документа, що підтверджує статус тимчасового захисту/дозвіл на проживання дитини в Ірландії, висновок психолога, скріншоти листування щодо відмови/ухилення відповідача від надання згоди на виїзд дитини, документи, що підтверджують звернення до служби у справах дітей/соціальних служб/поліції та отримані відповіді, документи щодо аліментів, кримінального провадження, виконавчого провадження.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, з наданням строку п`ять днів для усунення недоліків позовної заяви. Залишаючи без руху позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 4 ч 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Як вбачається з прохальної частини позову, вимоги п.п. 4-7 не є вимогами, які суд буде визначати у рішенні, а тому позивачу слід уточнити зміст заявлених вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (1331 грн. 20 коп.) за кожну заявлену вимогу немайнового характеру. Оскільки прохальна частина позову містить три вимоги немайнового характеру, що не є похідними, то позивачем має бути доплачений судовий збір у сумі 2 662,40 грн. ( 3 993 грн. 60 коп. - 331 грн. 20 коп.) за вказаними реквізитами.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Позовна заява не містить доказів направлення копії позовної заяви з додатками до неї відповідачу.

Щодо вимоги про зобов`язання служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області (орган опіки та піклування): провести оцінку потреб дитини та оцінку сімейної ситуації; зібрати пояснення сторін та дослідити надані матеріали та іншу інформацію, що має значення для справи; надати суду письмовий висновок та інше, то, за вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Тому слід уточнити позовні вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Позивачем причин неможливості отримати самостійно від служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області запитуваних документів та висновків не вказано. Окрім того, з доданих матеріалів, вбачається неможливість виконання службою у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області своїх обов`язків саме через недобросовісність позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позовна заява не містить доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, зокрема щодо місця проживання дитини, надання їй дозволу на виїзд за кордон та виготовлення паспорту.

Тобто позивачу у відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 173 ЦПК України слід викласти у позові обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Окрім вказаного, у порушення вимог п.п. 6- 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Роз`яснено, що для усунення недоліків позивачеві належить подати позов у новій редакції, і що у разі неусунення недоліків у встановлений в ухвалі строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повертається позивачеві.

25 березня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду нову редакцію позовної заяви про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька, у якій просила надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , у супроводі матері - ОСОБА_1 , з метою проживання, навчання, лікування та відпочинку, до досягнення дитиною повноліття.

Мотивуючи позов, посилалася на те, що є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З вересня 2025 року дитина фактично та постійно проживає разом із нею в Ірландії, законно перебуваючи в країні на підставі наданого державою статусу тимчасового захисту. Дитина має право на проживання у вказаній державі до 04 березня 2026 року, термін продовжено до 04 березня 2027 року, що свідчить про наявність стабільного середовища проживання, навчання та соціалізації. Дитина бажає приїхати в Україну на період літніх канікул з метою спілкування з бабусею, дідусем та друзями. Однак у зв`язку з попередньою поведінкою батька існує обґрунтований ризик того, що у разі в`їзду дитини на територію України батько може перешкоджати її повернення до місця фактичного проживання разом з матір`ю. У 2023 та 2024 роках мали місце ситуація, коли для виїзду дитини за кордон необхідна була згода батька. Батько дитини спочатку погоджувався надати таку згоду, однак безпосередньо перед поїздками змінював свою позицію та висував вимоги щодо сплати грошових коштів у розмірі 100000 грн. Факт звернення дитини до батька з проханням надати дозвіл на виїзд за кордон підтверджується електронним листуванням. Батько ухиляється від надання згоди, уникає вирішення питання по суті та демонструє поведінку, що свідчить про відсутність наміру сприяти реалізації прав дитини.

Відповідач систематично створює перешкоди у реалізації прав дитини на свободу пересування та належне спілкування з родичами, зловживаючи своїми батьківськими правами, що негативно впливає на психологічний стан дитини та порушує її інтереси. На даний час надання дозволу судом є єдиним способом гарантувати безпечне повернення дитини до місця її фактичного проживання.

Повідомляла, що вживала заходів щодо досудового врегулювання спору, однак відповідач відмовився від надання згоди на виїзд дитини та ухиляється від вирішення питання, що свідчить про наявність спору.

Вказувала, що оригінали письмових доказів, копії яких надано до позовної заяви, знаходяться у неї та будуть надані суду для огляду. Копії позовної заяви та доданих до неї документів направлені відповідачу, що підтверджується відповідними доказами.

Зазначала попередній розрахунок судових витрат у вигляді судового збору.

На підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги, нею до позову надано письмові пояснення свідків, копію документа, що підтверджує статус тимчасового захисту/дозвіл на проживання дитини в Ірландії, висновок психолога, витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання, роздруківки електронного листування, копію свідоцтва про народження дитини.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто заявникові.

За змістом даної ухвали, 25 березня 2026 року позивачем через систему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали від 24 лютого 2026 року про залишення позовної заяви без руху подано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька, в новій редакції. Проте, позивачем не були усунені недоліки в повному обсязі, які були зазначені в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2026 року а саме позовна заява не містить доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, зокрема щодо надання їй дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Зокрема, відповідно до ч. 3 - 6 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18, надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року в справі № 990/114/23 зазначено, що головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті, однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що позивачем не усунуто недоліки в повному обсязі, які були зазначені в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2026 року а саме позовна заява не містить доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, зокрема щодо надання їй дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України.

При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 175 ЦПК України ОСОБА_1 в позовній заяві викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначено докази, що підтверджують вказані обставини, оскільки у розділі «Обставини справи» нею зазначено, що у 2023 та 2024 роках виникали ситуації, коли для виїзду дитини за кордон була необхідна згода батька, однак відповідач спочатку погоджувався її надати, а безпосередньо перед поїздками змінював свою позицію та висував вимоги щодо сплати грошових коштів у розмірі 100000 грн. У позові також зазначено, що факт звернення дитини до батька з проханням надати дозвіл на виїзд за кордон підтверджується електронним листуванням, і що батько ухиляється від надання згоди, уникає вирішення питання по суті та демонструє поведінку, що свідчить про відсутність наміру сприяти реалізації прав дитини. Крім того, в окремому розділі «Досудове врегулювання спору» зазначено, що позивач вживала заходів щодо досудового врегулювання спору, однак відповідач відмовився від надання згоди на виїзд дитини та ухиляється від вирішення питання, що свідчить про наявність спору.

Вимоги до деталізації цих відомостей положеннями ст. 175 ЦПК України не встановлені, а отже викладення їх змісту віднесено на розсуд позивача.

Вказуючи, що позивачем не надано доказів, які, на думку суду, мали бути надані разом із позовом, суд першої інстанції втрутився у право позивача самостійно визначати обсяг доказової бази і фактично вдався до оцінки обґрунтованості позову, залишивши поза увагою, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішується судом під час ухвалення рішення по суті справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20), від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848 св 23).

Враховуючи вищевикладене, покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку усунення недоліків позовної заяви шляхом надання додаткових доказів на стадії відкриття провадження є безпідставним.

Суд першої інстанції фактично ототожнив обов`язок позивача викласти обставини та зазначити докази з обов`язком уже до відкриття провадження довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що не відповідає змісту ст. 175, 177, 185 ЦПК України.

Зі змісту оскаржуваної ухвали неможливо встановити, якого саме конкретного документа, передбаченого ст. 177 ЦПК України, не було додано до позовної заяви.

Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов`язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд враховує та погоджується з доречними доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції порушив строки, прямо передбачені ст. 185 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Зважаючи на те, що нова редакція позовної заяви подана ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» 25 березня 2026 року, а оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви, яка безпосередньо стосується прав та інтересів неповнолітньої дитини, постановлена лише 04 вересня 2026 року після спливу п`ятимісячного строку з дня отримання судом нової редакції позовної заяви, таке тривале невирішення питання щодо відкриття провадження не відповідає прямим вимогам процесуального закону та завданню цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду справ.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua