Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №361/1242/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 361/1242/26 Головуючий у суді І інстанції Гізатуліна Н.М.

Провадження № 22-ц/824/12528/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року до Броварського міськрайонного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, який був поданий представником позивача - адвокатом Селезньовим М.В.

Позов мотивований тим, що 05 травня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, від якого мають неповнолітню дитину. Останнім часом шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільне господарство не ведеться. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача.

Позивач просив розглянути справу без його участі у спрощеному провадженні, розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за наявності обставин, передбачених ЦПК України, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, яке надіслати до органу ДРАЦС.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 травня 2007 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 881 - розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачка в особі представника - адвоката Чайки А.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, інформація про начебто погані відносини між сторонами, невдалий шлюб та втрачене почуття любові є неправдивою.

ОСОБА_1 стверджує, що позивач ніколи не виявляв бажання розривати між ними шлюб, а тому критично відноситься до висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, яке суперечить інтересам обох сторін.

Наголошує на тому, що ОСОБА_2 приховав від суду відомості про дійсне місце проживання подружжя, а саме починаючи з 2013 року сторони проживають в США на підставі виданих їм грін-карт. Їх син ОСОБА_3 також народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в штаті Джорджія, США. Крім того, позивач має водійське посвідчення та медичну страховку, що видані в США. На підтвердження зазначених обставин відповідачка надає апеляційному суду відповідні докази.

Таким чином, даний спір щодо розірвання шлюбу виник між громадянами України, які постійно проживають за її межами, а тому відповідно до статті 29 ЦПК України наявні підстави для визначення підсудності цієї справи суддею Верховного Суду.

Відповідачка вважає, що факт проживання обох сторін за межами України був навмисно прихований позивачем з метою приховати дійсні причини позову про розірвання шлюбу, позбавити її можливості ознайомитись із процесуальними документами у справі, а також бути проінформованою про відкриття провадження у справі і подати до суду відзив та інші заяви (клопотання), чим порушено її право на захист.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції, не вживши спроб встановити, чи була повідомлена відповідачка про пред`явлений до неї позов, позбавив її можливості надати заперечення щодо позовної заяви та вирішив спір по суті з порушенням закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

Крім того, з урахуванням того, що їй не було відомо від позивача про його намір розірвати шлюб, позовна заява підписана його представником - адвокатом Селезньовим М.В., відповідачка просила суд визнати явку позивача в судове засідання обов`язковою для з`ясування його позиції щодо суті спору.

Позивач та його представник правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідачки надіслав заяву про розгляду справи без його участі, представник позивача причини неявки до апеляційного суду не повідомив, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 05 травня 2007 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї зареєстрований шлюб, актовий запис № 881. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_2 ».

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що регулювання шлюбно-сімейних відносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаємопорозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу. Враховуючи, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і примушування до шлюбу не допускається, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про розгляд судової справи відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Неповідомлення судом учасників процесу про розгляд справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Отже, відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка про одержання судової повістки, яка разом з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повісток про виклик до суду без зазначення конкретної причини повернення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки таке повернення повістки про виклик до суду не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Подібного правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №130/3251/13.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2026 року Броварський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Селезньова М.В. до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/ повідомлення сторін.

На виконання вимог статті 190 ЦПК України 25 лютого 2026 року копію зазначеної ухвали було направлено ОСОБА_1 на встановлену судом адресу її зареєстрованого місця перебування як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявної у матеріалах справи роздруківки трекінгу із сайту АТ «Укрпошта» поштове відправлення за № R067117187893 повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Отже, судом першої інстанції не був дотриманий порядок повідомлення відповідачки про пред`явлений до неї позов та про розгляд справи, встановлений ЦПК України, тому вона не змогла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, у тому числі заявити про необхідність дотримання положень процесуального законодавства щодо непідсудності даного спору Броварському міськрайонному суду Київської області, що є істотним у цій справі.

За таких обставин розгляд справи за відсутності обізнаності відповідачки про існування вказаного судового провадження, а також недобросовісні дії позивача щодо не зазначення інформації про фактичне місце проживання сторін за межами України, не дозволило суду з'ясувати усі істотні обставини справи та призвело до порушення положень цивільно-процесуального закону щодо підсудності спору між сторонами про розірвання шлюбу.

Оскільки ОСОБА_1 не була у встановленому законом порядку повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції та не брала участі у такому розгляді, зазначене є підставою, визначеною частиною третьою статті 367 та частиною другою статті 378 ЦПК України, для прийняття та оцінки апеляційним судом доказів, які долучені відповідачкою до апеляційної скарги і не були з об`єктивних причин подані до суду першої інстанції на підтвердження обставин щодо відкриття провадження у справі з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Так, до апеляційної скарги відповідачка додала низку документів, як то: посвідчення постійного резидента США на ім`я ОСОБА_1 із терміном дії з 07 грудня 2018 року по 07 грудня 2028 року та на ім`я ОСОБА_2 із терміном дії з 22 червня 2017 року по 22 червня 2027 року, паспорт громадянина США спільного сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія, виданого в США на ім`я ОСОБА_2 , медичні страховки та страховки майна, копії рахунків тощо, які безпосередньо доводять факт проживання подружжя на час пред`явлення позову в США.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Поняття «суд, встановлений законом», відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Усі справи, які надходять до суду, в першу чергу перевіряються судом на дотримання правил територіальної підсудності виходячи з предмета і підстав позову.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

За змістом вказаної норми права виключно Верховний Суд має повноваження на визначення підсудності конкретної справи про розірвання шлюбу між громадянами України, які проживають за межами України.

Факт громадянства України та проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за межами України підтверджується документами, що долучені відповідачкою до матеріалах справи, тому у даному випадку були наявні підстави для визначення підсудності цивільної справи в порядку статті 29 ЦПК України.

Отже, зазначена справа розглянута судом першої інстанції із порушенням встановлених законом правил підсудності, оскільки Броварський міськрайонний суд Київської області, який розглянув справу та ухвалив у ній рішення по суті спору, не є належним судом, бо підсудність йому не визначалася.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Розгляд справи судами з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Частиною першою статті 378 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не має змоги самостійно визначити суд, якому територіально підсудна дана справа, оскільки, як вказувалося вище, згідно вимог статті 29 ЦПК України визначення підсудності справи за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, належить до компетенції судді Верховного Суду.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції як такого, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, із направленням справи до Верховного Суду для вирішення питання про визначення територіальної юрисдикції (підсудності) у встановленому статті 29 ЦПК України порядку.

Керуючись статтями 367, 372, 374, 378, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року скасувати.

Цивільну справу № 361/1242/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу направити до Верховного Суду для визначення територіальної юрисдикції (підсудності).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній