Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №761/8014/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13376/2026

Справа № 761/8014/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Волошина В.О. в м. Київ 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В березні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому, остаточно збільшивши позовні вимоги 16 лютого 2022 року, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості у розмірі 350 000 доларів США за договорами позики, у вигляді боргових розписок від 15 листопада 2018 року, 07 лютого 2019 року, 3 % річних у сумі в розмірі 22352 доларів США; судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивував тим, що 15 листопада 2018 року між позивачем як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, яка була складена та підписана особисто відповідачем, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 280000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 31 грудня 2019 року

07 лютого 2019 року між позивачем як позикодавцем та відповідачем як позичальником було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, яка була складена та підписана особисто відповідачем, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 70000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 31 грудня 2019 року.

В досудовому порядку відповідач відмовляється повернути позивачу суми позики в розмірі 350000 доларів США, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, додатково просив суд застосувати наслідки порушення грошового зобов`язання та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних від простроченої суми, що складає 22352 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних за договорами позики від 15 листопада 2018 року, від 07 лютого 2019 року у розмірі 372352 долара США, судовий збір у розмірі 12712 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 107466 грн. В решті судових витрат відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи щодо виконання ОСОБА_1 зобов`язань. Як вбачається зі змісту мотивувальної частини рішення, під час розгляду справи відповідач стверджував про часткове повернення боргу позивачу як у готівковій, так і у безготівковій формі. На підтвердження зазначених обставин до суду були подані скриншоти листування сторін у месенджері Whatsapp, які містили інформацію щодо взаєморозрахунків між сторонами. Однакс суд фактично відмовився надавати оцінку зазначеним доказам, обмежившись висновком про неможливість встановити з них факт виконання зобов`язань саме за договорами позики. При цьому суд не вжив жодних заходів для з`ясування змісту листування, не запропонував сторонам надати електронні носії інформації, не дослідив походження відповідних повідомлень, не перевірив належність телефонних номерів сторонам спору та фактично відхилив подані докази без належного мотивування.

Такі дії суперечать вимогам статей 76, 77, 89 ЦПК України шодо повного та всебічного дослідження доказів.

Крім того, у спірному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав відомостей щодо точної суми погашення боргу та залишку заборгованості. Водночас, відсутність у матеріалах справи математично точного розрахунку не свідчить про відсутність факту часткового виконання зобов`язання. Натомість суд фактично виходив із презумпції повної неповерненості боргу лише через перебування оригіналів розписок у позивача.

Разом із тим положення статті 545 ЦК України не встановлюють безумовної неспростовної презумпції невиконання зобов`язання у випадку знаходження боргового документа у кредитора.

Вказував, що під час розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, які були безпосередньо присутні під час передачі позивачу погашення боргу за договорами позики. Зазначені свідки могли підтвердити істотні для правильного вирішення спору обставини, а саме факт передачі відповідачем грошових коштів позивачу, дату та місце передачі коштів, розмір переданих сум. Однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, фактично позбавивши відповідача можливості довести обставини, на які він посилався, як на підставу своїх заперечень проти позову.

Більш того, у мотивувальній частині рішення суд послався на відсутність належних доказів повернення боргу та недоведеність відповідних обставин відповідачем. Таким чином суд одночасно відмовив відповідачу у дослідженні доказів, які могли підтвердити його позицію, та використав відсутність цих доказів як підставу для задоволення позову.

Вважав, що такий підхід суперечить принципу справедливого судового розгляду, рівності сторін та змагальності процесу, гарантованим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 12, 13 ЦПК України.

Оскільки показання свідків стосувалися ключової обставини справи (факт часткового погашення заборгованості), відмова у їх допиті призвела до неповного з`ясування фактичних обставин справи.

Вказував, що суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 107 466 витрат на професійну правничу допомогу, і висновок суду про стягнення витрат у такому розмірі не відповідає вимогам статей 133, 141 ЦПК України.

Посилався на ч. 4 ст. 137 ЦПК України, згідно якої розмір витрат оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконання адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг; ціною позову та значенням справи для сторони. При визначенні розміру компенсації суд повинен перевіряти не лише оплати послуг адвоката, а й реальність, необхідність та розумність відповідних витрат.

Однак суд першої інстанції фактично обмежився констатацією факту укладення договору про надання правничої допомоги та здійснення позивачем платежів на користь адвоката, виконаної роботи, не надавши належної оцінки обсягу фактично виконаної роботи.

Матеріали справи свідчать, що представником позивача протягом розгляду справи фактично не подавалися процесуальні документи, які містили б складний правовий аналіз, сформовану правову позицію або значний обсяг правової роботи.

Вважав, що предмет спору не є складним у правовому відношенні, справа є типовою для судової практики. Фактично спір стосувався лише обставин виконання зобов`язань та розміру непогашеної заборгованості.

При цьому значна частина часу розгляду справи була пов`язана із зупиненням провадження у справі з 25 квітня 2023 року до 09 грудня 2025 року, тобто понад два з половиною роки справа фактично не розглядалася. Незважаючи на це, суд стягнув із відповідача значну суму витрат на правничу допомогу, не перевіривши реальну необхідність кожної із заявлених послуг та їх співмірність складності справи. Вважав, що особливої уваги заслуговує те, що суд сам дійшов висновку про завищення частини витрат та зменшив їх розмір, однак не навів переконливих мотивів, чому саме сума 107 466 грн. відповідає критеріям розумності та співмірності.

У мотивувальній частині рішення відсутній аналіз фактично витраченого адвокатом часу, відсутня оцінка складності окремих процесуальних дій та відсутнє обґрунтування вартості відповідних послуг. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодуванню підлягають лише фактичні, необхідні та розумні витрати, а суд не повинен автоматично покладати на іншу сторону всі витрати, понесені клієнтом за договором із адвокатом. Таким чином, стягнення з відповідача 107 466 грн. витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, розумності та необхідності.

Позивачем ОСОБА_3 в особі представника Журавель В.І. направлено відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказував, що у поданій апеляційній скарзі підставами оскарження рішення суду відповідач зазначає порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, при цьому не зазначає, які ж саме норми матеріального права були нібито порушені судом.

Доводи відповідача про дії суду, які нібито суперечать вимогам статей 76, 77, 89 ЦПК України щодо повного та всебічного дослідження доказів, повністю спростовуються як змістом оскарженого рішення та матеріалами справи, так і технічним записом судових засідань, якими підтверджується, що судом були розглянуті всі клопотання учасників справи.

Посилаючись на положення ст. 89 ЦПК України, вказував, що доводи апеляційної скарги про те, що суд відмовився надавати оцінку скриншотам листування, прямо суперечать змісту оскарженого рішення. Так, суд надав оцінку долученим представником відповідача до клопотання від 29 листопада 2022 року скриншотам, зазначивши, що вони не дають змогу ідентифікувати особу відправника та отримувача(чів) даних повідомлень (тобто учасників листувания), не вказують, про виконання яких конкретно зобов`язань йде мова у листуванні, чи стосуються вони боргових зобов`язань саме ОСОБА_6 і саме перед ОСОБА_3 і за яким конкретно договором позики, не вказують чітко суму та валюту коштів, про які йде мова у листуванні.

Наголошував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 вказала, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст, і аналогічні висновки наведені і у постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі 285/7922/23.

Звертав увагу, що надані скриншоти не ідентифікують обидві сторони листування і не підтверджують факт повернення позичених коштів. Частина листування на долучених представником відповідача скриншотах містить дати за 2019 та 2020 рік, а деякі взагалі не містять жодної дати. Долучене також листування за 10 січня 2018 року, при тому, що перший договір позики, який є предметом позовних вимог, укладений сторонами лише 15 листопада 2018 року.

Пояснював, що ОСОБА_3 надав суду ще одну розписку від 01 серпня 2019 року, яка не відноситься до даного спору і є доказом існування між сторонами інших боргових відносин, згідно з якою 01 серпня 2019 року ОСОБА_7 взяв у борг для ОСОБА_8 у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 70000 доларів США зі строком повернення до 31 грудня 2020 року. На даній борговій розписці містяться записи про повернення грошових коштів на загальну суму 20000 доларів США, що свідчить про те, що ОСОБА_9 у 2020 році міг здійснювати повернення коштів, отриманих ОСОБА_10 .

Зазначав, що із клопотання представника відповідача та із долучених до нього скриншотів неможливо встановити валюту грошових коштів, про які йдеться у листуванні, зокрема, «180», «10», «13», «п`ять». Також у листуванні від 08 лютого 2020 року йдеться про незрозумілі «південні гроші», a також про те, що якісь кошти отримували/передавали якісь невідомі треті особи.

Вважав, що надані скріншоти є недопустимими доказами, оскільки паперові копії електронних доказів відповідно до ч. 3 статті 100 ЦПК України мали бути посвідчені у порядку встановленому законом, чого зроблено не було.

Вказував, що з рішення суду також вбачається, що оцінка скриншотам була надана у сукупності з іншими доказами, зокрема, виписками з двох рахунків ОСОБА_3. у ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року, які свідчать про відсутність надходжень коштів від ОСОБА_1 на погашення боргових зобов`язань, які є предметом спору. ОСОБА_11 не надав суду будь-які докази ні про перерахування ним безготівкових коштів на рахунки позивача, ні про повернення готівкою.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд не вжив жодних заходів для з`ясування змісту листування, не запропонував сторонам надати електронні носії інформації, не дослідив походження відповідних повідомлень, не перевірив належність телефонних номерів сторонам, вважав, що такі доводи є перекладенням відповідальності за свою бездіяльність на суд. З приводу посилання у скарзі на «не з`ясування судом змісту листування» зазначав, що таке твердження спростовується записом судового засідання від 11 лютого 2026 року, під час якого суд по кожному скриншоту задавав питання представнику відповідача, з`ясовуючи їх зміст.

Щодо доводів скарги про відмову у допиті свідків, які могли підтвердити позицію відповідача про часткове повернення боргу, зазначав, що навіть в апеляційній скарзі сам відповідач не зазначає суму, яка нібито була повернута, і не зазначає, якими допустимими доказами це підтверджується.

Наводив зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України, ст. 1046 ЦК України, вказував, що наявність розписки (чи іншого боргового документа) у боржника підтверджує виконання ним своїх обов`язків. Відповідно ж наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником свого обов`язку, в тому числі і щодо повернення боргу. Це позиція Верховного Суду, яка є послідовною і сталою, зокрема висловлена у постановах від 24 червня 2026 року у справі № 192/2257/19, від 13 травня 2026 року у справі № 183/4502/16, від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20 та інших.

У справі № 569/24347/18 судами було установлено, що на час пред`явлення позову оригінал договору позики з розпискою позичальника про отримання коштів був у позикодавця. Проте перша інстанція, з висновками якої погодився й апеляційний суд, виходила з того, що факт повернення відповідачем коштів за договором підтвердили на судовому засіданні свідки. Верховний Суд, скасовуючи ухвалені рішення і задовольняючи позов про стягнення боргу, виснував, що заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Проте рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Так само поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, і аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у справі № 143/280/17 від 18 липня 2018 року. Отже, відмова суду у допиті свідків з метою підтвердити факт часткового погашення боргу не призвела до неповного з`ясування обставин справи.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення судових витрат па правничу допомогу, пояснював, що розгляд справи тривав понад п`ять років, з урахуванням періоду зупинення провадження (фактично розгляд справи тривав 2,5 роки) та об`єктивно вимагає від представника позивача систематичного надання ОСОБА_3 професійної правничої допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу суду були надані договір № 07/21 від 24 листопада 2021 року про надання правничої допомоги, з двома додатками до нього, додаткова угода № 2 до договору про надання правничої допомоги, разом із протоколом створення та перевірки кваліфікованого удосконаленого електронного підпису, акти наданих послуг та платіжні документи, детальний опис робіт, виконаних адвокатом, які підтверджують реальні витрати ОСОБА_3., понесені у зв`язку з наданням йому правничої допомоги у даній справі.

Вказував, що заява про стягнення судових витрат від 28 квітня 2026 року, яка містила детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та кінцевий розрахунок суми понесених витрат протягом усього розгляду справи, який включав розрахунок усіх попередніх сум, у цей же день доставлена до електронних кабінетів ОСОБА_1 та його представника.

Проте ні ОСОБА_1, ні його представник, будучи обізнаними про заяву позивача про стягнення судових витрат, з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не звернулись, заперечення проти заявлених витрат суду не подали.

У своєму рішенні, з посиланням на висновки Верховного Суду та врахувавши критерії визначення та розподілу судових витрат, суд першої інстанції не обмежився формальним дослідженням договору про надання правничої допомоги та приєднаних доказів, а дослідив їх та визначив види правничої допомоги, витрати на які не підлягають компенсації за рахунок відповідача, зокрема витрати на підготовку апеляційних та касаційної скарг, клопотань про поновлення провадження на загальну суму 35500 грн., оскільки у їх задоволенні було відмовлено.

Визначена судом сума 107 466 грн. не є довільною, а є результатом застосування судом критеріїв, визначених ч. 3 ст. 141 ЦПК України та оцінки конкретного обсягу правничої допомоги, фактично наданої позивачу протягом тривалого судового розгляду.

Наголошував, що доводи апеляційної скарги не містять посилань та заперечень проти конкретних видів наданих послуг та їх реальності чи співмірності, і фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції розміру витрат, однак самі по собі така незгода та бажання відповідача зменшити суму компенсації не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду в цій частині.

Повідомляв про орієнтовний розрахунок суми судових витрат у апеляційній інстанції, який становитиме не менше 70000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами було укладено два договори позики у вигляді боргових розписок від 15 листопада 2018 року на суму 280 000 доларів США строком до 31 грудня 2019 року, та від 07 лютого 2019 року на суму 70000 доларів США строком до 31 грудня 2019 року, і у зазначений строк суму позики не було повернуто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за вказаними договорами, а також 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01 січня 2020 року по 16 лютого 2022 року в розмірі 22352 доларів США.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 15 листопада 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, за змістом якої ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_3 суму 280 000 доларів США до 31 грудня 2019 року, та підтвердив, що отримав дану суму повністю 15 листопада 2018 року (а. с. 165 т. 1).

Крім того, 07 лютого 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, за змістом якої ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_3 суму 70000 доларів США до 31 грудня 2019 року, та підтвердив, що отримав дану суму повністю 07 лютого 2019 року (а. с. 166 т. 1).

Відповідачем до матеріалів справи долучено роздруківки листування між сторонами в застосунку «WhatsApp» з 11 грудня 2019 року по 13 грудня 2020 року, за змістом якого співрозмовниками обговорюються фінансові і ділові питання (а. с. 56 - 66 т. 2).

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено виписки з банківських рахунків ОСОБА_3 в АТ КБ «ПриватБанк» за періоди з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року (а. с. 11 - 55 т. 4).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Судом першої інстанції заслухано представника позивача, яка звертала увагу суду, що сторони по справі (позивач та відповідач) мали дружні стосунки, які базувались на довірі, тому ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_1 погодився надати останньому позику. Відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти у строк до 31 грудня 2019 року, про що власноручно написав та підписав розписки, але борг не повернутий ні в строк, указаний в розписках, ні на час розгляду справи в суді, відповідач уникає спілкування і зустрічей, не відповідає на телефонні дзвінки, отже, діє недобросовісно та порушує право позивача на мирне володіння своїм майном. Лише у лютому 2026 року він запропонував мирову угоду, умови якої були неприйнятними для позивача. Оригінали розписок наявні у позивача, як кредитора, що свідчить про невиконання боржником свого обов`язку та ухилення від його виконання, що дає також підстави для застосування норми ст. 625 ЦК України та стягнення 3,0 % річних. Також представник просила стягнути понесені позивачем судові витрати за весь період розгляду даної справи.

В судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача зазначила, що сторона відповідача заперечує проти задоволення позову, при цьому визнає факт укладення між сторонами договорів позики у вигляді боргових розписок та отримання відповідачем у борг зазначеної суми коштів. Також, представник відповідача вказувала, що відповідачем борг частково був повернутий позивачу, як готівкою, так, і у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок позивача ОСОБА_3 , про що свідчать скриншоти телефонного листування між сторонами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині 3 ст. 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21, від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Згідно правових висновків Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23), Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених в постановах від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21, від 17 листопада 2025 року у справі № 931/96/24, від 25 лютого 2026 року у справі № 523/5657/20, від 22 червня 2026 року у справі № 523/13382/21 та інших, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України боргова розписка, з огляду на реальний характер договору позики, є доказом його укладення. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення так і умови договору та отримання певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21, від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З урахуванням положень ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України судом першої інстанції надано належну правову оцінку наданим для огляду в судовому засіданні саме позивачем (кредитором), а не боржником, оригіналам боргових документів - борговим розпискам, які не містили будь-яких записів чи відміток, як зі сторони позивача, так, і зі сторони відповідача, про виконання відповідачем, як боржником повністю чи частково своїх зобов`язань щодо повернення позивачу суми позик.

Крім того, є правильною критична оцінка судом першої інстанції наданих стороною відповідача в якості доказів скриншотів з екрана мобільного телефону відповідача ОСОБА_1 про його листування з позивачем ОСОБА_3 у мережі «WhatsApp», згідно якої, суд дійшов висновку про неможливість встановлення обставин, чи дійсно відповідачем, як боржником виконувались зобов`язання саме за договорами позики, укладеними з позивачем, які є предметом даного спору.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи, що зі змісту вказаного листування, у якому співрозмовниками обговорюються фінансові питання передачі грошових коштів, в тому числі через третіх осіб, не можна дійти беззаперечного висновку, що вони стосуються саме правовідносин позики в даній справі, а не будь-яких інших договірних правовідносин, а також, що вони мають відношення саме до договорів позики, укладених сторонами 15 листопада 2018 року та 07 лютого 2019 року.

При цьому частина листування на долучених представником відповідача скриншотах містить дати за 2019 та 2020 рік, а деякі взагалі не містять жодної дати. Долучене також листування за 10 січня 2018 року, при тому, що перший договір позики, який є предметом позовних вимог, укладений сторонами лише 15 листопада 2018 року.

Крім того, із зазначених скриншотів неможливо встановити валюту грошових коштів, про які йдеться у листуванні, зокрема, «180», «10», «13», «п`ять». Також у листуванні від 08 лютого 2020 року йдеться про «південні гроші», a також про те, що кошти отримували/передавали треті особи.

Апеляційний суд не може погодитися з безпідставними доводами апеляційної скарги, що суд фактично відмовився надавати оцінку наданим відповідачем скриншотам листування сторін у месенджері WhatsАpp, які містили інформацію щодо взаєморозрахунків між сторонами, такі доводи прямо суперечать змісту оскарженого рішення, оскільки суд надав критичну оцінку долученим представником відповідача скриншотам, а сама по собі незгода відповідача з такою оцінкою не надає йому підстав вважати її відсутньою.

З рішення суду першої інстанції також вбачається, що оцінка скриншотам була надана у сукупності з іншими доказами, зокрема, виписками з двох рахунків ОСОБА_3 у ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року (а. с. 7 - 55 т. 4), які не містять відомості про часткове чи повне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами позики, що є предметом спору.

Зазначеними обставинами також спростовуються доводи відповідача в апеляційній скарзі, що суд фактично виходив із презумпції повної неповерненості боргу лише через перебування оригіналів розписок у позивача.

Апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що суд не вжив жодних заходів для з`ясування змісту листування, не запропонував сторонам надати електронні носії інформації, не дослідив походження відповідних повідомлень, не перевірив належність телефонних номерів сторонам спору та фактично відхилив подані докази без належного мотивування, оскільки такі доводи є перекладенням відповідальності за невчинення відповідачем своїх процесуальних дій на суд.

Так, згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, надання доказів у змагальному процесі є процесуальним обов`язком саме сторони, яка бере участь у справі, а не суду.

Крім того, доводи відповідача, що суд нібито не вжив жодних заходів для з`ясування змісту листування, спростовуються матеріалами справи, а саме технічним записом судового засідання від 11 лютого 2026 року, під час якого суд по кожному скриншоту задавав питання представнику відповідача, з`ясовуючи їх зміст.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні представник відповідача не могла пояснити суду, яка, на думку сторони відповідача, наявна чи відсутня сума заборгованості за кожним із договорів позики, не зазначено нею і обставин, за яких відповідачем була повернута вся сума позик, чи лише їх частини, та у якій валюті.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що протягом всього тривалого часу розгляду справи в суді, ні відповідачем особисто, ні його представниками не подавалися до суду відзив на позов, в якому б сторона могла чітко висловити свою правову позицію, та навести відповідні обставини.

Отже, ОСОБА_11 не надав суду будь-які докази ні про перерахування ним безготівкових коштів на рахунки позивача, ні про повернення готівкою.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, фактично позбавивши відповідача можливості довести обставини, на які він посилався, як на підставу своїх заперечень проти позову, не ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 78 ЦПК України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 26 грудня 2023 року у справі № 127/35718/21, від 12 січня 2026 року у справі № 752/25354/21, від 06 травня 2026 року у справі № 756/2321/23, від 13 травня 2026 року у справі № 757/136/22-ц, поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики.

Отже, відмова суду у допиті свідків з метою підтвердити факт часткового погашення боргу не призвела до неповного з`ясування обставин справи.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що у строк, визначений договорами позики, відповідач не повернув позивачу суму позики у розмірі 280000 доларів США та 70000 доларів США відповідно, тому вимога позивача про повернення суми заборгованості і про стягнення на його користь з відповідача 3 % річних у розмірі 22352 доларів США підлягає до задоволення.

Апеляційний суд приймає до уваги, що впродовж розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі розрахунок заявлених до стягнення сум грошових коштів відповідачем спростований не був.

Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду також доводи апеляційної скарги, що дії суду суперечать вимогам статей 76, 77, 89 ЦПК України щодо повного та всебічного дослідження доказів.

Так, 17 лютого 2022 року у підготовчому провадженні представником ОСОБА_6 було подано дві окремі заяви про виклик свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_7 (а. с. 238 - 239 т. 1). Відповідно до протоколу судового засідання від 17 лютого 2022 року суд вказане клопотання розглянув і залишив без задоволення (а. с. 241 т. 1).

Ухвалою суду від 06 червня 2022 року підготовче провадження, яке тривало більше одного року, було закрите та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні (а. с. 17 - 18 т. 2).

Вже після закриття підготовчого провадження, а саме 29 листопада 2022 року, представником ОСОБА_1 були подані клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження (мотивоване передчасним закриттям підготовчого засідання), про витребування у АТ КБ «Приватбанк» інформації про відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_3 та надходження на них коштів 12 березня 2020 року, 13 грудня 2019 року та 05 січня 2018 року (мотивоване передчасним закриттям підготовчого засідання та неотриманням відповіді на адвокатський запит іншого змісту), про виклик свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_7 (повторне), про долучення скриншотів листування з екрана телефону, про залишення без розгляду клопотань позивача про відшкодувания судових витрат (а. с. 49 - 82 т. 2).

У судовому засіданні 29 листопада 2022 року судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та розпочато обговорення клопотання про долучення доказів, а саме скриншотів листування, але його розгляд не був закінчений (а. с. 85 т. 2).

21 лютого 2023 року представником позивача подано заперечення проти клопотань про витребування та долучення доказів (а. с. 91- 94 т. 2).

У наступних призначених судом судових засіданнях клопотання представника відповідача не розглядались, оскільки у судовому засіданні 23 лютого 2023 року вирішувалось питання про відвід головуючому судді (а. с. 132 - 133 т. 2), 23 березня 2023 року засідання не відбулось через тимчасову непрацездатність головуючого судді (а. с. 165 т. 2), а 25 квітня 2023 року ухвалою суду зупинене провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі у ЗСУ (а. с. 186 - 188 т. 2).

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року поновлено зупинене провадження у даній справі (а. с. 212 - 213 т. 3).

У судовому засіданні 11 лютого 2026 року суд повернувся до розгляду невирішених клопотань, зокрема, розглянув клопотання про витребування доказів про виклик свідків і у їх задоволенні відмовив, та розглянув клопотання про долучення скриншотів з екрана телефону, яке задовольнив (а. с. 232 - 233 т. 3).

Отже, судом були розглянуті всі клопотання учасників справи.

Вирішуючи питання щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що 24 листопада 2021 року між позивачем та Адвокатським бюро «Валентини Журавель» було укладено договір про надання правничої допомоги № 07/21, з відповідними додатками та додатковими угодами.

В процесі розгляду даної справи позивачу ОСОБА_3 були надані правничі послуги, про що складено та підписано позивачем та адвокатом акти наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 24 листопада 2021 року №07/21, зокрема, від 23 грудня 2021 року, від 10 січня 2022 року, від 21 лютого 2022 року, від 23 вересня 2022 року, від 29 вересня 2022 року, від 29 листопада 2022 року, від 06 грудня 2022 року, від 09 січня 2023 року, від 23 лютого 2023 року, від 23 березня 2023 року, від 07 квітня 2023 року, від 09 травня 2023 року, від 26 квітня 2023 року, від 01 грудня 2023 року, від 23 квітня 2024 року, від 08 липня 2024 року, від 06 травня 2025 року, від 17 липня 2025 року, від 07 жовтня 2025 року, від 09 грудня 2025 року, від 12 лютого 2026 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем фактично було сплачено кошти за надані послуги з правничої допомоги в сумі 142966 грн., про що свідчать копії платіжних документів, які наявні у матеріалах справи: квитанція № 0.0.2393068086 від 23 грудня 2021 року, платіжна інструкція № @2PL109570 від 10 січня 2022 року, квитанція № 0.0.2565916427.1 від 03 червня 2022 року, квитанція № 0.0.2687414272.1 від 26 вересня 2022 року, платіжна інструкція № @2PL647491 від 04 жовтня 2022 року, платіжна інструкція № @2PL463917 від 06 грудня 2022 року, платіжна інструкція № @2PL463370 від 06 грудня 2022 року, платіжна інструкція № @2PL528573 від 20 січня 2023 року, платіжна інструкція № 92-87-9643-8162-2401 від 27 лютого 2023 року, платіжна інструкція №9300-3689-4982-0500 від 23 березня 2023 року, платіжна інструкція № Р24А1059151856D8409 від 10 квітня 2023 року, платіжна інструкція №9306-2343-5705-8377 від 21 травня 2023 року, платіжна інструкція №9306-3352-2280-0884 від 22 травня 2023 року, платіжна інструкція № 9340-1428-2050-3232 від 24 квітня 2024 року, платіжна інструкція № 9347-6501-0433-5907 від 08 липня 2024 року, платіжна інструкція № 8377-8415-3917-7115 від 06 травня 2025 року, платіжна інструкція № 8385-2396-2659-2998 від 19 липня 2025 року, платіжна інструкція № 8394-7811-4499-8252 від 22 жовтня 2025 року, платіжна інструкція №8401-1794-7996-6933 від 25 грудня 2025 року, платіжна інструкція № 8406-4368-6086-2558 від 16 лютого 2026 року.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24, від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24, додатковій постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20 та інших.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за договорами позики, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 107466 грн.

Так, відмовляючи у компенсації за рахунок відповідача вартості таких видів юридичних послуг, як підготовка та направлення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року - 4000,00 грн.; підготовка та направлення до суду клопотання про поновлення провадження у справі - 6750,00 грн., участь адвоката у судовому засіданні від 09 квітня 2024 року - 4050,00 грн.; підготовка та направлення 23 квітня 2024 року апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року - 6750,00 грн.; підготовка та направлення 08 липня 2024 року касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги від 05 червня 2024 року - 9450,00 грн.; підготовка та направлення до суду клопотання про поновлення провадження у справі - 5400,00 грн., на загальну суму 32800,00 грн., суд першої інстанції правомірно виходив із того, що вказані заяви/скарги були залишені без задоволення.

У своєму рішенні, з посиланням на висновки Верховного Суду та врахувавши критерії визначення та розподілу судових витрат, суд першої інстанції не обмежився формальним дослідженням договору про надання правничої допомоги та приєднаних доказів, а дослідив їх та визначив види правничої допомоги, витрати на які не підлягають компенсації за рахунок відповідача, зокрема витрати на підготовку апеляційних та касаційної скарг, клопотань про поновлення провадження на загальну суму 35500 грн., оскільки у їх задоволенні було відмовлено.

Апеляційний суд констатує, що визначена судом сума 107 466 грн. не є довільною, а є результатом застосування судом критеріїв, визначених ч. 3 ст. 141 ЦПК України та оцінки конкретного обсягу правничої допомоги, фактично наданої позивачу протягом тривалого судового розгляду.

Натомість, доводи апеляційної скарги не містять посилань та заперечень проти конкретних видів наданих послуг та їх реальності чи співмірності, і зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції розміру витрат, однак самі по собі така незгода та бажання відповідача зменшити суму компенсації не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду в цій частині.

Апеляційний суд враховує, що заява позивача про стягнення судових витрат від 28 квітня 2026 року, яка містила детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та кінцевий розрахунок суми понесених витрат протягом усього розгляду справи, який включав розрахунок усіх попередніх сум, у цей же день доставлена до електронних кабінетів ОСОБА_1 та його представника.

Проте ні ОСОБА_9 ні його представник, будучи обізнаними про заяву позивача про стягнення судових витрат, з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не звернулись, заперечення проти заявлених витрат суду не подали.

Отже, доводами апеляційної скарги не спростовуються правильні висновки суду першої інстанції, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 107 466 грн. є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

23 жовтня 2026 року до апеляційного суду від ОСОБА_3 в особі представника Журавель В.І. надійшла заява про стягнення понесених судових витрат, у якій заявник посилався на те, що 24 листопада 2021 року ОСОБА_3 скористався правничою допомогою, уклавши з Адвокатським бюро «Валентини Журавель» договір про надання правової (правничої) допомоги № 07/21.

У додатку № 1 до договору вказано, що сторони погодили гонорар (винагороду) адвоката згідно розцінок Адвокатського бюро «Валентини Журавель», і що клієнт зобов`язується сплатити передоплату у розмірі 10000 грн. за надання правової допомоги, яка включає в себе надання консультацій і роз`яснень, підготовку запитів, їх надсилання, виготовлення копій, формування досьє, вивчення законодавства по правовому питанню, ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Згідно додатку № 1/2 до договору сторони погодили, що гонорар складається з погодинної та фіксованої оплати послуг за надану адвокатом Адвокатського бюро правничу допомогу. Також п. 1 додатку № 1/2 до договору сторони погодили, що з 24 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року вартість 1 години роботи адвоката становить 2500 грн., а з 01 березня 2022 року - 2700 грн.

25 листопада 2021 року ОСОБА_3 вніс передоплату в розмірі 10000 грн.

18 листопада 2025 року Адвокатське бюро «Валентини Журавель» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги, яку підписали електронним цифровим підписом. Відповідно до даної угоди погодинна вартість послуг адвоката встановлюється та оплачується клієнтом згідно з розцінками Адвокатського бюро «Валентини Журавель», а саме з розрахунку 3500 грн. за 1 годину роботи адвоката, без ПДВ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказала орієнтовний розмір витрат, які ОСОБА_3 планує понести на професійну правничу допомогу, зокрема, не менше 70000 грн.

На підтвердження понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу надає суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акт наданих послуг № 24/26 від 24 серпня 2026 року, платіжний документ від 25 серпня 2026 року, які підтверджують реальні витрати ОСОБА_3 , понесені в зв`язку з наданням йому правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Так, згідно акту наданих послуг № 24/26 від 24 серпня 2026 року, виконавцем були виконані наступні роботи: підготовка та направлення 05 серпня 2026 року заяви про вступ у справу як представника позивача та направлення копії апеляційної скарги - 0,33 години, 1155 грн., підготовка та направлення 28 серпня 2026 року відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року у справі № 761/8014/21 - 4,5 години, 15750 грн.

Згідно платіжної інструкції від 25 серпня 2026 року, ОСОБА_3 сплачено 17009 грн., призначення платежу «Адвокатські послуги за договором 07/21 від 24 листопада 2021 року».

На підставі вищевикладеного просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16905 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічні правові висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінюючи дотримання принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності та необхідності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, апеляційний суд враховує, що розмір судових витрат 16905 грн. за підготовку та складання заяви про вступ у справи як представника позивача та направлення копії апеляційної скарги, підготовку та направлення відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження яких позивачем надано акт наданих послуг та платіжну інструкцію, є розумним та співмірним зі складністю справи в контексті пред`явлених вимог, обсягом виконаної адвокатом роботи, значенням справи для сторін, такі витрати погоджені і оплачені позивачем, є обґрунтованими та відповідають дійсним і необхідним витратам, які змушений був понести позивач у цій справі, а тому ці витрати відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню відповідачем, у позові якого за наслідками апеляційного перегляду було відмовлено.

У свою чергу, відповідачем не доведено неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, за наслідками розгляду цієї заяви, апеляційний суд приходить до висновку, що до відшкодування на користь позивача підлягають понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 16905 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16905 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.