Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: усунення перешкод у користуванні майном
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №367/11509/24
Суддя: Кашперська Тамара Цезарівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження 22-ц/824/14586/2026
Справа № 367/11509/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
28 жовтня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Одарюка М.П., ухвалене в м. Ірпені 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліневич Сервіс», ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні та користуванні майном,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати неправомірними дії ТОВ «Ліневич Сервіс» щодо здійснення управління (утримання) багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , обмеження позивача у доступі до квартири АДРЕСА_2 та гаражу № НОМЕР_1 , визнати за ОСОБА_1 право користування підземним паркінгом багатоквартирного будинку за вказаною адресою та гаражем № НОМЕР_1 , що знаходиться у цьому паркінгу, зокрема право в`їзду і виїзду з паркінгу на автомобілі, право користування входом до паркінгу на -1 поверх через сходову клітину першого під`їзду, право користування ліфтом для спуску до паркінгу на -1 поверх, що відображені на план-схемі у додатку до цього позову; зобов`язати ТОВ «Ліневич Сервіс» і ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у володінні та користуванні гаражем № НОМЕР_1 у підземному паркінгу за вказаною адресою шляхом відновлення прокладеного електричного кабелю від лічильника квартири АДРЕСА_2 до гаражу № НОМЕР_1 та відновити електропостачання та освітлення гаражу № НОМЕР_1 у підземному паркінгу багатоквартирного будинку відповідно до технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 від 21 червня 2021 року, стягнути з ТОВ «Ліневич Сервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн., покласти на ТОВ «Ліневич Сервіс» судові витрати.
Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 з 17 листопада 2022 року є власником гаражу № НОМЕР_1 у паркінгу багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , замовником будівництва даного будинку є відповідач ОСОБА_3 .
З моменту набуття позивачем у власність гаражу за вказаною адресою ТОВ «Ліневич Сервіс», яке самовільно і безпідставно здійснює управління багатоквартирним будинком, з листопада 2022 року чинить перешкоди у володінні і користуванні гаражем шляхом припинення дії електронних ключів доступу до паркінгу, що є неприпустимим порушенням права власності. Крім того, відповідач обмежує позивача у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , яка належить його дочці ОСОБА_4 , у якій позивач зареєстрований та проживає, шляхом припинення дії електронних ключів доступу до воріт на прибудинкову територію та під`їзду, самовільно відключив позивача від інтернет-провайдеру та демонтував електричний кабель електроживлення до гаражу № 66, що належить позивачу.
З приводу систематичного недопуску ТОВ «Ліневич Сервіс» до його паркомісця позивач 08 вересня 2023 року викликав поліцію та надавав пояснення патрульним поліцейським, а у зв`язку з відсутністю доступу до свого гаражу 11 вересня 2023 року подав до ТОВ «Ліневич Сервіс» вимогу про негайне надання йому безперешкодного доступу, у відповідь на яку товариство повідомило, що здійснює обслуговування багатоквартирного будинку, а паркінг цього будинку в обслуговування не передавався та товариством його обслуговування не здійснюється. На сьогоднішній день в паркінгу тривають ремонтні роботи, задля збереження матеріальних цінностей доступ до нього забудовником обмежений, електронні ключі доступу до паркінгу не виготовлялись та жодному мешканцю будинку не видавались.
Оскільки доступ до гаражу позивача та всього паркінг не було відновлено, 12 вересня 2024 року позивач повторно звернувся до Бучанського РУП ГУНП у Київській області з заявою про злочин з боку ТОВ «Ліневич Сервіс» за ст. 356 КК України, надавши відповідні пояснення.
15 вересня 2023 року від сильних пережитих хвилювань та стресу, пов`язаного з вчиненням з боку відповідача перешкод у доступі до його майна, у позивача стався крововилив у око, підтверджений консультаційним висновком медичного закладу.
27 лютого 2024 року внаслідок того, що доступ до гаражу та паркінгу все ще було заблоковано, позивач звернувся до поліції з заявою про притягнення посадових осіб ТОВ «Ліневич Сервіс» за ст. 356, 364-1 КК України та надав відповідні пояснення.
15 березня 2024 року позивач отримав через месенджер Viber від ТОВ «Ліневич Сервіс» лист-вимогу про демонтаж електрокабелю, прокладеного від квартири АДРЕСА_3 , яка належить дочці позивача і у якій фактично проживає позивач, до гаражу № НОМЕР_1 для функціонування електродвигуна до воріт гаражу, холодильника та системи відеоспостереження. У відповідь на цю вимогу позивач та ОСОБА_4 заперечували право ТОВ «Ліневич Сервіс» на демонтаж будь-яких кабелів, оскільки останнє не є належним управителем будинку, безпідставно та неправомірно обмежує позивача у доступі до квартири та гаражу. 20 березня 2024 року, незважаючи на заперечення позивача, електрокабель, що забезпечував постачання гаражу електроенергією, було демонтовано ТОВ «Ліневич Сервіс», що було зафіксовано актом від 02 квітня 2024 року. 15 травня 2024 року на підставі даного акту позивачем була надіслана вимога до ТОВ «Ліневич Сервіс» про усунення перешкод у доступі до нерухомого майна та негайного відновлення демонтованих кабелів, однак дана вимога була проігнорована відповідачем.
Зазначав, що йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з відсутністю безперешкодного доступу до його майна внаслідок протиправних дій відповідача, та яку оцінює у 100000 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2026 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність рішення, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, покласти на відповідачів судові витрати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом не були досліджені обставини безпідставності управління ТОВ «Ліневич Сервіс» будинком та територією підземного паркінгу, за відсутності у матеріалах справи договору про надання послуг з управління будинком.
Суд не перевірив наявність підстав у ТОВ «Ліневич Сервіс» на здійснення управління будинком та підземним паркінгом, що передбачені ст. 9, 10, 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 5, 15, 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суд першої інстанції взагалі не встановив, на якій правовій підставі ТОВ «Ліневич Сервіс» протягом періоду з 30 серпня 2021 року здійснювало управління багатоквартирним будинком, збирало та отримувало грошові внески із співвласників, керувало системою контролю доступу, приймало рішення про видачу або невидачу електронних ключів, обмежувало позивача у доступі до належного йому гаража та втручалося у реалізацію його права власності.
З матеріалів справи вбачається, що лише 14 лютого 2025 року між ТОВ «Ліневич Сервіс» та співвласниками багатоквартирного будинку було укладено договір № 2 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Водночас спірні правовідносини між сторонами виникли набагато раніше, а систематичне обмеження позивача у доступі до належного йому майна, невидача електронних ключів, встановлення власних правил користування паркінгом, демонтаж електричного кабелю та інші дії, які стали предметом цього спору, здійснювалися задовго до укладення договору. Відповідач при цьому не був уповноважений загальними зборами співвласників будинку і відповідно не мав права здійснювати функції управителя.
Вказував, що не були досліджені обставини обмеження позивача у доступі до квартири АДРЕСА_2 та гаражу № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку. Суд першої інстанції не врахував, що в судовому засіданні 26 травня 2025 року представник ТОВ «Ліневич Сервіс» фактично підтвердив існування системи доступу до житлового комплексу та підземного паркінгу, за допомогою якої обмежує позивача у доступі до належного йому гаражу у підземному паркінгу. Відповідачем фактично визнано, що він визначає порядок доступу до будинку та підземного паркінгу, приймає рішення щодо видачі ключів доступу, а також пов`язує можливість отримання такого доступу з підписанням договору утримання та виконання встановлених правил, хоча підстав для таких повноважень ним не наведено. Суд також не дослідив, що одночасно із блокуванням доступу до підземного паркінгу ТОВ «Ліневич Сервіс» обмежував позивача у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , у якій позивач зареєстрований та проживає. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було припинено дію електронних ключів доступу до території будинку та під`їзду, самовільно відключено та демонтовано електричний кабель, який забезпечував електропостачання гаражу № НОМЕР_1 .
Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що позивач із самого початку вчинення протиправних дій неодноразово звертався як до ТОВ «Ліневич Сервіс», так і до правоохоронних органів з вимогою припинити порушення його прав.
Вказував, що судом помилково зроблено висновок про неналежність позовної вимоги про визнання права користування підземним паркінгом у будинку, гаражем № НОМЕР_1 , що знаходиться у цьому паркінгу. Пояснював, що така позовна вимога не може підлягати захисту в порядку негаторного позову, оскільки позивач не є співвласником паркінгу. Оскільки право позивача на доступ до паркінгу, у якому знаходиться належний йому гараж, обмежувалось і не визнавалось ТОВ «Ліневич Сервіс», а позивач не може вважатись співвласником будинку, він не міг застосувати негаторний позов для захисту свого інтересу та просив визнати за ним право користування паркінгом для захисту свого права на володіння і користування гаражем.
Не надано висновку щодо неправомірності відключення майна позивача від електропостачання. Зазначав, що судом не було враховано, що докази повідомлення позивачем ТОВ «Ліневич Сервіс» про прокладення кабелю від квартири до гаражу надавались позивачем разом з позовом, а дозвіл на його прокладення позивач не повинен був отримувати у відповідачів, адже ТОВ «Ліневич Сервіс» не був управляючою компанією в будинку, а забудовник після здачі будинку в експлуатацію не має до нього відношення. Вказаний кабель експлуатувався майже два роки, протягом яких ТОВ «Ліневич Сервіс» не висувало жодних претензій щодо способу його прокладення, не вимагав демонтажу, і лише 15 березня 2024 року в односторонньому порядку здійснило демонтаж кабелю, при цьому жодного рішення співвласників, жодного припису контролюючого органу чи іншого документа матеріали справи не містять. Суд першої інстанції не встановив, на підставі якої норми закону або якого рішення ТОВ «Ліневич Сервіс» набуло повноважень здійснювати демонтаж електричного кабелю позивача та фактично припиняти електропостачання належного йому гаража, яке було передбачено при його будівництві. Суд підмінив предмет доказування, зосередившись на обставинах, які не мають значення для правильного вирішення спору.
Не було досліджено докази та обставини завдання позивачу моральної шкоди. Суд не встановив ані характеру душевних страждань позивача, ані тривалості протиправної поведінки ТОВ «Ліневич Сервіс», ані впливу такої поведінки на повсякденне життя позивача, хоча ці обставини мають враховуватися при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Повідомляв про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та повного припинення правовідносин між ними, які закінчились з моменту державної реєстрації за позивачем 21 листопада 2022 року права власності на машиномісце № НОМЕР_1 . Пояснював, що він не є управителем будинку, не здійснює обслуговування підземного паркінгу, не встановлює правила доступу до майна та не володіє жодними виконавчими чи розпорядчими повноваженнями щодо об`єкта після введення його в експлуатацію та передачі співвласникам. Відтак, пред`явлені до нього позовні вимоги є безпідставними, і ОСОБА_3 є неналежним відповідачем.
Посилався на безпідставність вимог про усунення перешкод шляхом відновлення електричного кабелю, з огляду на відсутність дозвільної та проектної документації, загрозу пожежній та технологічній безпеці, правовий режим, і що суд не може зобов`язати сторони відновити самовільно змонтовану та потенційно небезпечну мережу, прокладену з порушенням встановленого законодавством порядку.
Погоджувався з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, зазначав, що така вимога є похідною від вимог про визнання дій неправомірними та усунення перешкод. Оскільки судом правомірно відмовлено в основних позовних вимогах за відсутністю складу цивільного правопорушення, підстави для задоволення похідної вимоги відсутні. Крім того, позивачем не надано доказів того, що будь-які дії чи бездіяльність саме ОСОБА_3 завдали позивачу моральних чи фізичних страждань. Посилання на медичні довідки не містять причинно-наслідкового зв`язку з діями ОСОБА_3 , який ще у 2022 році виконав свої договірні зобов`язання і передав майно позивачу.
Від відповідача ТОВ «Ліневич Сервіс» також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Звертав увагу, що вся доказова база позивача складається з власних письмових заяв, вимог і листів позивача, адресованих відповідачу та іншим особам, заяв до правоохоронних органів та протоколів за такими заявами, фотографій та скриншотів переписки у месенджерах, і жоден із цих документів не встановлює обставини, а тому не є доказом факту у розумінні ст. 76 ЦПК України, при цьому жодного нового доказу до апеляційної скарги не додано.
Стверджував, що обов`язок доказування, покладений на позивача, не виконано ним ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі, і що це має вирішальне значення для оцінки вимог позивача, зокрема в частині усунення перешкод у володінні та користуванні машиномісцем № 66. Усі доводи скарги в цій частині щодо обмеження доступу, невидачі електронного ключа, демонтажу кабелю спростовуються саме тим, що жодного належного доказу вчинення ТОВ «Ліневич Сервіс» таких дій та створення реальних перешкод, які тривають на момент розгляду справи, позивачем не надано. Апеляційна скарга в цій частині зводиться до цитування усних пояснень представника відповідача в судовому засіданні та їх довільного тлумачення, проте пояснення сторони не звільняють іншу сторону від обов`язку доказування, а тлумачення таких пояснень позивачем не є встановленою обставиною у розумінні ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Вказував, що суд першої інстанції належним чином оцінив та встановив, що ТОВ «Ліневич Сервіс» здійснює управління багатоквартирним будинком на підставі договору № 2 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 14 лютого 2025 року, укладеного ТОВ «Ліневич Сервіс» та співвласниками будинку, і наявність цього договору позивачем не спростована. Доводи скарги про те, що суд нібито безпідставно визнав відповідача управителем через відсутність у матеріалах справи самого тексту договору, вважав неспроможними з процесуальної точки зору, оскільки позивач не заявляв клопотання про його витребування.
Погоджувався з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про визнання за позивачем прав користування підземним паркінгом та машиномісцем № 66, оскільки передумовою для звернення до суду і задоволення позову є наявність спору про право, який у даній справі відсутній. Відповідачі не оспорювали право власності на майно позивача та похідне від нього право користування.
Зазначав, що відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою, задоволення якої можливе за наявності доведеного протиправного порушення прав, доведеного факту завдання шкоди та причинного зв`язку між ними, у цій справі позивач не довів жодного з цих елементів.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились і явку представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронного кабінету.
Від ТОВ «Ліневич Сервіс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з проведенням документальної позапланової перевірки ГУ ДПС у Київській області у період з 27 жовтня по 02 листопада 2026 року, яка проводиться безпосередньо за місцезнаходженням ТОВ «Ліневич Сервіс», в зв`язку з чим відповідач об`єктивно позбавлений можливості забезпечити явку представника в судове засідання.
Апеляційним судом зазначене клопотання було залишено без задоволення як необґрунтоване, з огляду на те, що ТОВ «Ліневич Сервіс», як юридична особа, не було позбавлене можливості забезпечити явку в судове засідання іншого представника, зазначені причини неявки визнані судом неповажними.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позову, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його прав.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30 серпня 2021 року згідно сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів було прийнято в експлуатацію об`єкт «Будівництво житлового комплексу з вбудованим нежитловим приміщенням та підземним паркінгом в межах вулиць Вишневої, Лесі Українки та АДРЕСА_1 » 1 черга. І пусковий комплекс та ІІ пусковий комплекс (а. с. 9 т. 1 зворот).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві власності належить об`єкт нерухомого майна: машиномісце, загальною площею 21,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 25 т. 1).
Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, машиномісце НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_5 станом на 01 січня 2021 року, АДРЕСА_1 має електропостачання та освітлення (а. с. 17 т. 1).
18 серпня 2022 року ОСОБА_4 повідомила директора ТОВ «Ліневич Сервіс», що вона придбала у 2022 році паркомісце 66, яке оформила на свого батька ОСОБА_1 . У березні 2021 року вона проклала електрокабель та виту пару у гофрі від щитка своєї квартири до паркомісця 66, але він не був підключений. Повідомила про заплановану дату встановлення ролети та додала схему прокладки живлення до свого паркомісця (а. с. 27 зворот, 28 т. 1).
11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Ліневич Сервіс» з вимогою про надання доступу до нерухомого майна, в якій вимагав негайно, але не пізніше 24 годин з моменту надсилання цієї вимоги, надати йому безперешкодний доступ до машиномісця, площею 21,7 кв.м., що належить йому на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2022 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 33 т. 1).
12 вересня 2023 року ТОВ «Ліневич Сервіс» повідомило ОСОБА_1 , що товариство здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Паркінг цього будинку в обслуговування товариству не передавався та обслуговування товариством не здійснюється. В паркінгу тривають ремонтні роботи, задля збереження матеріальних цінностей, доступ до нього забудовником обмежений (а. с. 37 т. 1).
15 березня 2024 року ТОВ «Ліневич Сервіс» направило ОСОБА_4 та ОСОБА_1 лист-вимогу про демонтаж кабелю в термін до 19 березня 2024 року, та попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги кабель буде демонтовано для використання шахти за призначенням (а. с. 50 зворот т. 1).
15 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Ліневич Сервіс» з вимогою про надання доступу до нерухомого майна, в якій вимагав негайно, але не пізніше 24 годин з моменту надсилання цієї вимоги, відновити демонтовані кабелі електропостачання до машиномісця № НОМЕР_1 та надати йому безперешкодний доступ до машиномісця, площею 21,7 кв.м., що належить йому на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2022 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 52, 53 т. 1).
Крім того, до матеріалів справи долучені копії технічних паспортів на гараж (машино-місце) № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 (а. с. 10 - 14, 19 - 24 т. 1), копії заяв ОСОБА_1 до відділення поліції з приводу дій ТОВ «Ліневич Сервіс», копії протоколів прийняття заяв від ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення, копії пояснень ОСОБА_1 , відібраних працівниками поліції з приводу поданих ним заяв, копія протоколу допиту потерпілого, копію витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження 12025116420000022, зареєстрованого 12 лютого 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, без відомостей щодо осіб, яким повідомлено про підозру (а. с. 29 - 32, 38 - 40, 44 - 47, 188 - 198 т. 1, а. с. 56 - 58 т. 2), копія медичної документації (консультаційного висновку спеціаліста) (а. с. 41 т. 1), фотознімки без прив`язки до геолокації (а. с. 120 - 125 т. 1), копії заяв ОСОБА_1 від 19 лютого 2025 року, від 26 квітня 2025 року, від 05 червня 2025 року, від 19 червня 2025 року, від 30 червня 2025 року, від 15 липня 2025 року до ТОВ «Ліневич Сервіс» про надання інформації та про негайне надання безперешкодного доступу до належного йому гаражу та про усунення перешкод в доступі (а. с. 199 - 204 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права приватної власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права приватної власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначила, що «негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); в позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 910//23, від 05 листопада 2025 року у справі № 926/3869/23 від 30 червня 2026 року у справі № 922/2153/23 та інших.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відтак, неподання ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позову.
Як встановлено судом першої інстанції і не заперечувалося сторонами, ОСОБА_1 на праві власності належить машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 площею 31,7 кв.м.
Також суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Ліневич Сервіс» здійснює управління багатоквартирним будинком за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору № 2 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 14 лютого 2025 року, укладеного між ТОВ «Ліневич Сервіс» та співвласниками багатоквартирного будинку.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 особисто посилався на цей договір у зверненні до ТОВ «Ліневич Сервіс» від 19 червня 2025 року, 15 липня 2025 року та в апеляційній скарзі, фактично визнаючи факт його укладення.
Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно визнав ТОВ «Ліневич Сервіс» управителем будинку через відсутність у матеріалах справи самого тексту договору, з огляду на те, що клопотання про витребування у відповідача зазначеного договору ОСОБА_1 не заявляв.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що управління (утримання) багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Ліневич Сервіс» неправомірно, такі обставини не знайшли підтвердження в судовому засіданні, як і обставини обмеження ТОВ «Ліневич Сервіс» позивача у доступі до квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою та до машиномісця № НОМЕР_1 , також позивачем не надано суду доказів невизнання відповідачами за ним права користування квартирою, підземним паркінгом та машиномісцем № 66.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки докази, долучені ОСОБА_1 до позовної заяви, не містять інформації щодо предмета доказування і у своїй сукупності не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доводи апеляційної скарги, що спірні правовідносини між сторонами виникли набагато раніше, інші дії, які стали предметом цього спору, здійснювалися задовго до укладення договору, і відповідач при цьому не був уповноважений загальними зборами співвласників будинку і відповідно не мав права здійснювати функції управителя, відхиляються апеляційним судом як безпідставні з огляду на те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростував як правомірності здійснення ТОВ «Ліневич Сервіс» управління (утримання) багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору № 2 від 14 лютого 2025 року, так і не надав належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача до укладення цього договору.
Так, власні заяви і звернення позивача про існування певної обставини не є доказом цієї обставини, а є лише викладенням його власної позиції. Такі документи підтверджують виключно факт самого звернення, але не підтверджують правдивість викладених у ньому тверджень.
Долучені до позову копії заяв ОСОБА_1 до органів поліції про вчинення кримінальних правопорушень та матеріали перевірок, а також витяг з ЄРДР, у якому не зазначено осіб, яким було повідомлено про підозру, за відсутності будь-яких процесуальних рішень, прийнятих за результатами цих перевірок, та за відсутності ухваленого вироку за результатами розгляду кримінальної справи, не є самі по собі доказом протиправності дій відповідача.
Надані позивачем фотографії, з яких не можна встановити дату, час і місце зафіксованих на них подій, також не відповідають вимогам належності та достовірності доказів і не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Посилаючись на те, що договором, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , передбачалось електропостачання гаражу, позивач не підтвердив цих обставин належними та допустимими доказами, з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_4 , яка у повідомленні від 18 серпня 2022 року до ТОВ «Ліневич Сервіс» зазначила, що нею було прокладено кабель від квартири АДРЕСА_2 до паркомісця № 66.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на відсутність доказів належності кабелю на праві власності ОСОБА_1 , а не самій ОСОБА_4 , яка повідомляла про прокладення цього кабелю ТОВ «Ліневич Сервіс».
Також апеляційний суд звертає увагу, що матеріали справи не містять дозвільної та проектної документації, виданої власнику квартири, щодо прокладення кабелю від квартири АДРЕСА_2 до гаражу № НОМЕР_1 у 2022 році.
За даних обставин, а також оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів користування ним квартирою АДРЕСА_3 , яка належить іншій особі, оскільки відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою в матеріалах справи відсутні, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання ОСОБА_1 в позові на обмеження його в доступі до квартири є безпідставними.
Установивши відсутність перешкод з боку ТОВ «Ліневич Сервіс» у користуванні ОСОБА_1 належним йому майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога стосовно визнання за позивачем права користування підземним паркінгом та гаражем не буде направлена на відновлення його прав, оскільки є декларативним правом, а крім того, позивачу на праві власності належить машиномісце, що включає в себе і право користування.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у цій частині позову внаслідок неналежного способу захисту порушеного права, є помилковими і ґрунтуються на помилковому тлумаченні мотивів суду, оскільки зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що підставою відмови в позові є неефективність, а не неналежність способу захисту, оскільки право позивача на користування паркомісцем вже захищено реєстрацією за ним права власності.
Крім того, за недоведеності протиправних дій ТОВ «Ліневич Сервіс», судом першої інстанції було відмовлено і у задоволенні похідних вимог про відшкодування моральної шкоди, з чим погоджується апеляційний суд.
За недоведеності протиправних дій відповідача у суду не виникло процесуального обов`язку досліджувати докази та обставини завдання позивачу моральної шкоди, встановлювати характер душевних страждань позивача та вплив поведінки ТОВ «Ліневич Сервіс» на повсякденне життя позивача, як він помилково вважає в апеляційній скарзі.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на доведення вчинення ТОВ «Ліневич Сервіс» ряду протиправних дій, а саме обмеження доступу до квартири і паркомісця, невидачі електронного ключа, демонтаж кабелю, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки аргументи позивача ОСОБА_1 у цій частині скарги зводяться до цитування усних пояснень представника відповідача в судовому засіданні та їх довільного тлумачення, що не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України.
Апеляційний суд також приймає до уваги, що ОСОБА_1 у позові не заявляв вимог про усунення йому перешкод у володінні та користуванні гаражем шляхом видачі електронного ключа, відтак його доводи в цій частині скарги є безпідставними.
Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції про відмову в позові в цілому.
Апеляційний суд звертає увагу, що в мотивувальній частині рішення судом помилково зазначено про часткове задоволення позовних вимог, що з урахуванням змісту ухваленого судом рішення є очевидною опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 269 ЦПК України і не впливає на правильність висновків суду.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з судовим рішенням та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua