Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №752/26084/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 752/26084/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/15249/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букач Тетяни Ігорівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «СК «Вусо» про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обгрунтування заявленого позову зазначав, що ОСОБА_1 на законних підставах є власником автомобіля марки VОLKSWAGEN ID.6 CROZZ, д.н.з. НОМЕР_1 , котрий відповідно до Полісу страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування №НАН0АKS-24R35T, виданим ПрАТ «СК «ВУСО», перебував під повним страховим покриттям.

01 листопада 2024 року позивач, прибувши до міста Ізюма Харківської області, близько 10 години здійснив паркування автомобіля VОLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , на узбіччі проїзної частини з дотриманням усіх правил дорожнього руху, навпроти житлового будинку АДРЕСА_1 . Після надійної фіксації автомобіля в нерухомому стані, позивач відлучився з місця стоянки.

Приблизно о 14 годині 30 хвилин того ж дня, повернувшись до свого припаркованого автомобіля, позивач констатував факт його механічного пошкодження. Було візуально виявлено явні ознаки контакту з іншим, невстановленим транспортним засобом, який, очевидно, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

О 14 годині 35 хвилин, позивач негайно здійснив телефонний дзвінок до своєї страхової компанії для повідомлення про настання страхового випадку. Оператор call-центру, провівши первинну консультацію та підтвердивши, що подія має ознаки ДТП за участі невстановленого ТЗ, зобов`язала викликати співробітників Національної поліції для офіційної фіксації обставин.

На місці події працівниками поліції була відібрана у нього заява, офіційно складена схема місця дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, на додаткову вимогу оператора call-центру страховика було проведено детальну фотофіксацію як місця події, так і самих пошкоджень автомобіля. Зазначені фотоматеріали позивач негайно направив аварійному комісару страхової компанії для подальшого долучення до матеріалів страхової справи.

Незважаючи на належне виконання позивачем усіх договірних зобов`язань щодо фіксації та повідомлення про подію, 22 листопада 2024 року на його адресу надійшов лист від відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» за вихідним №5654/2024/вих/ел/2405392, яким було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування по події від 01 листопада 2024 року за автомобілем Volkswagen ID.6 (д.н. НОМЕР_4) з тих підстав, що позивачем нібито була надана недостовірна інформація щодо обставин настання страхового випадку з посиланням на п. 3 ч. 2. ст. 104 Закону України «Про страхування».

На вимогу АБ «ВБ «Верум» від 21 березня 2025 року надати детальне пояснення, яку саме недостовірну інформацію щодо обставин настання страхового випадку було надано ОСОБА_1 , відповідач надав письмову відповідь, яка не містить конкретних та обґрунтованих правових пояснень щодо начебто недостовірності даних.

Стверджував, що ПрАТ «СК «Вусо», фактично відмовивши у виплаті на підставі «технічної неспроможності», жодних конкретних фактів чи доказів, які б спростовували або ставили під сумнів правдивість наданої позивачем інформації, не навів.

Посилаючись на те, що правовідносини між сторонами у справі регулюються Законом України «Про страхування», яким передбачено, що у разі настання страхового випадку у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, страхова компанія відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

На підставі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

На підставі п. 34.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відмови відповідача у визнанні дорожньо-транспортної пригоди, за наслідками якої пошкоджено автомобіль позивача, останній скористався своїм правом на самостійне залучення експерта для визначення розміру шкоди. За результатами проведеної експертизи, 18 серпня 2025 року було складено Висновок експерта №8424, відповідно до якого повна вартість відновлювального ремонту автомобіля VОLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , включаючи коефіцієнт фізичного зносу та ПДВ, становить 349 323,75 грн.

ОСОБА_1 виконав усі договірні та законодавчі зобов`язання, за правовідносинами з відповідачем, оскільки факт дорожньо-транспортної пригоди (пошкодження автомобіля невстановленим транспортним засобом) був негайно заявлений страховику та офіційно зафіксований уповноваженими органами - Національною поліцією України (схема місця ДТП), а відповідач не надав жодних доказів неправдивості даних на наявність яких послався в обґрунтування прийнятого рішення про відмову у виплаті, відповідно у позивача виникло право на примусове стягнення з відповідача завданого йому збитку за наслідками пошкодження транспортного засобу - автомобіля VОLKSWAGEN д.н.з. НОМЕР_1 , який був застрахованим у відповідача у розмірі 349 323,75 грн..

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» страхове відшкодування в розмірі 349 323,75 грн., судові витрати, пов`язані із проведенням експертизи, в розмірі 7 124,54 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3 493,24 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 000,00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник представника ОСОБА_1 - адвокат Букач Т.І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції допущено істотне порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки фактично було розглянуто та вирішено іншу заяву, ніж та, щодо якої відкрито провадження у справі.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив зміст позиції позивача та неправильно застосував принцип диспозитивності

Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача та положенням договору страхування, на які він посилався. Крім того, суд послався на частину третю статті 264 ЦПК України як на норму, що визначає межі позовних вимог. Однак заборона виходу суду за межі позовних вимог передбачена частиною другою цієї статті. Частина третя статті 264 ЦПК України регулює інше питання можливість визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину за заявою позивача.

Предметом цього позову є стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування. Фактичними підставами позову є пошкодження автомобіля 01 листопада 2024 року, повідомлення страховика про подію, її фіксація працівниками поліції та подальша відмова страховика у здійсненні страхової виплати. Посилання позивача на різні взаємопов`язані положення одного договору страхування не змінювало ані предмета, ані фактичних підстав позову. Воно не додавало нової події, нового об`єкта страхування чи нової матеріально-правової вимоги. Позивач не просив суд першої інстанції установити іншу страхову подію або самостійно сформувати нову підставу для виплати. Натомість позивач просив надати правову оцінку одній і тій самій події в межах одного договору страхування та визначити, чи охоплюється вона хоча б одним із передбачених договором страхових ризиків. Принцип диспозитивності не дозволяв суду змінювати предмет або фактичні підстави позову. Отже, дослідження інших положень того самого договору не означало б виходу за межі позовних вимог. Навпаки, воно було необхідним для правильного вирішення заявленої вимоги про стягнення страхового відшкодування.

Відмовившись від такої оцінки, суд першої інстанції фактично ототожнив межі позовних вимог із межами дослідження змісту договору. Унаслідок цього суд не виконав обов`язку щодо встановлення змісту правовідносин сторін і визначення норм, які підлягали застосуванню, що не відповідає вимогам частини першої статті 264 ЦПК України

Крім того, суд першої інстанції не навів мотивованої оцінки аргументів позивача щодо застосування інших положень договору страхування та не зазначив причин їх відхилення, чим не дотримався вимог до мотивувальної частини рішення, передбачених частиною четвертою статті 265 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував частину четверту статті 263 ЦПК України, оскільки не встановив подібності правовідносин, у яких Верховний Суд сформулював відповідні правові висновки, та безпідставно поширив їх на спір, що має інший предмет, інші фактичні обставини та інший зміст матеріальних правовідносин. Це призвело до неправильного застосування принципу диспозитивності та неповного дослідження умов договору добровільного страхування, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору

Суд першої інстанції неповно витлумачив умови договору добровільного страхування. Висновок суду про відсутність страхового випадку є передчасним, оскільки зроблений без застосування правил системного тлумачення договору, передбачених статтями 213 та 637 ЦК України, без урахування правової природи договору приєднання та без повного дослідження всіх взаємопов`язаних умов договору добровільного страхування.

Зазначає, що суд першої інстанції застосував положення Закону України «Про страхування», який втратив чинність до виникнення спірних правовідносин, не перевірив правомірність рішення страховика у межах підстав, покладених ним в основу відмови у страховій виплаті.

Від ПрАТ «СК «ВУСО» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на законності рішення суду першої інстанції та на безпідставності доводів апеляційної скарги. В обґрунтування відзиву вказує на невідповідності заявленої події умовам страхового ризику «дорожньо-транспортна пригода». Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін та у відповідності до п. 12.1, п. 12.2 підписанням полісу страхувальник підтверджує та ознайомився з усією інформацією зазначеною в договорі та усіма умовами договору.

Вказує, що відповідно до п.6.1.1 Полісу страхування дорожньо-транспортна пригода це пошкодження чи знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме події, що сталась в процесі руху застрахованого транспортного засобу, в результаті якої заподіяні збитки застрахованому транспортному засобу.

З повідомлення позивача про страхову події та з матеріалів складених працівниками поліції за результатами звернення позивача відображено повідомлену ним версію про пошкодження автомобіля під час його перебування в нерухомому стані.

Позивач окремої письмової заяви про зміну підстав позову в порядку, передбаченому ст.49 ЦПК України не подавав, а отже за таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу в межах визначених позивачем підстав та надав оцінку заявленій події на предмет її відповідності умовам п.6.1.1. Полісу.

Зауважує, що у Висновку експерта №231/24 прямо зазначено, що автомобіль було пошкоджено в іншому місці та при інших обставинах, ніж указав ОСОБА_1 у поясненнях, наданих страховій компанії.

Отже, повідомлені страхувальником відомості суперечать установленим експертом технічним даним, що відповідно до п.3 ч.2 ст.104 Закону України «Про страхування» є самостійною підставою для відмови у здійсненні страхового випадку.

Вказує, що вигодонабувачем, згідно з п.4.4, п.п.4.41. Полісу страхування є АТ КБ «Приват Банк» на підставі кредитного договору №НАН0А00000660 від 27.09.2024 року, а отже з огляду га правовідносини , що склались при розгляді конкретної справи, та те, що вигодонабувач - АТ КБ «Приват Банк» не погоджував отримання ОСОБА_1 страхового відшкодування, як і не відмовився від свого права на його отримання, відсутні підстави для стягнення страхового відшкодування саме на користь ОСОБА_1 .

Зазначає, що апелянт не розмежував характер спірних матеріальних правовідносин та зміст урахованого судом процесуального висновку.

Щодо посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про страхування» який втратив чинність то зазначена помилка не може мати наслідком скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, а вразі визнання судом апеляційної інстанції необхідності її усунення може бути виправлено шляхом зміни мотивувальної частини рішення без зміни його резолютивної частини.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Безкоровайний В.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник ПрАТ «СК «Вусо» - адвокати Винокуров О.В., Сокол Д.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та його представника, представників відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 27 вересня 2024 року між ПрАТ «СК «Вусо» за участю АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Поліс №НАН0AKS-248R35T страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування (індивідуальна частина), відповідно до змісту вступної частини якого цей Поліс страхування наземних транспортних засобів за програмою автокредитування (далі Поліс) є індивідуальною частиною договору страхування наземних транспортних засобів за програмою авто кредитування (далі Договір) та підтверджує укладення Договору шляхом приєднання до Пропозиції щодо укладення договору страхування наземних транспортних засобів за програмою автокредитування, далі - Пропозиція, що є публічною частиною Договору яка є актуальною на дату укладання цього Поліса та повний текст якої доступний на вебсайті Страховика за посиланням https : // vuso . ua / informations ? item =35.

Як видно зі змісту п.12.1., п.12.2., п12.3 Полісу: Договір укладається у простій письмовій (паперовій) формі шляхом приєднання та складається з публічної частини Договору (Пропозиції) та індивідуальної частини договору (Полісу), підписанням якого клієнт (Страхувальник) приєднується до Договору в цілому; безумовним прийняттям Пропозиції Страховика укласти Договір вважається підписання клієнтом індивідуальної частини Договору (Полісу). Повний текст Пропозиції доступний на вебсайті Страховика за посиланням https : // vuso . ua / informations ? item =35; Поліс (індивідуальна частина Договору) містить всі істотні умови, передбачені чинним законодавством, у тому числі шляхом посилання на відповідні умови, викладені у Пропозиції (публічній частині Договору), а саме: порядок розрахунку, умови та строки здійснення страхових виплат - розділ 11 Пропозиції; перелік винятків зі страхових випадків та обмеження страхування, причини відмови у страховій виплаті - розділ 12 Пропозиції; права та обов`язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору - розділ 13 Пропозиції.

Так, за даними індивідуальної частини Договору - Полісу №НАН0AKS-248R35T страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування від 27.09.2024 року: страховий агент АТ КБ «Приватбанк» укладає договір та діє від імені та в інтересах Страховика на підставі Договору доручення на виконання страхових агентських послуг №002601-87-00-00 від 20.09.2017 року. Страхувальник ОСОБА_1 .. Предмет страхування, об`єкт страхування, страховий інтерес, вигодонабувач - предметом цього Договору є передача Страхувальником за плату ризику пов`язаного з об`єктом страхування Страховику на умовах визначених Договором; об`єктом страхування є наземний транспортний засіб з яким пов`язані - страхові інтереси Страхувальника, страхові ризики, що підлягають страхуванню за цим Договором; страховий інтерес - матеріальна заінтересованість та/або потреба потенційного Страхувальника (іншої особи, визначеної у Договорі) у страхуванні ризиків, передбачених Договором. Вигодонабувачем за Договором є АТ КБ «Приватбанк» , підстава кредитний договір №НАН0А100000660 від 27-09-2024; застрахований транспортний засіб, страхова сума та страховий тариф, страховий платіж - транспортний засіб Volkswagen ID.6., 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 , страхова сума 1478107.00, страховий тариф 6.99%, страховий платіж 103319.68 гривень; сторк дії Договору 12 (дванадцять) місяців з «27-09-2024» до «26-09-2025» включно.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ПрАТ «СК «Вусо» страхового відшкодування в розмірі 349 323,75 гривень що складає вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Volkswagen ID.6. з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що був пошкоджений 01.11.2024 року під час дорожньо-транспортної пригоди іншим невстановленим транспортним засобом, який залишив місце пригоди. Також вказав, що на виконання умов страхового договору своєчасно повідомив Страховика про подію, виконав вказівки останнього щодо невідкладного виклику на місце події співробітників Національної поліції для офіційної фіксації обставин, а також проведення детальної фотофіксації як місця події, так і самих пошкоджень, автомобіля, надав письмові пояснення та для огляду пошкоджений автомобіль. 22.11.2024 року на його адресу надійшов лист відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування по події від 01.11.2024 року з автомобілем Volkswagen ID.6. д.н.з. НОМЕР_3 .

За даними листа ПрАТ «СК «Вусо» за вихідним №5654/2024/вих./ел/2405392 від 22.11.2024 року на ім`я ОСОБА_1 , ПрАТ «СК «Вусо» повідомило, що виплата суми страхового відшкодування по події за участю автомобіля Volkswagen ID.6. д.н.з. НОМЕР_3 , яка відбулася 01.11.2024 року, в результаті якої було пошкоджено застрахований транспортний засіб не буде здійснюватися. Таке рішення прийнято відповідно до п.12.1.3. Пропозиції страхування наземних транспортних засобі за програмами автокредитування (далі Пропозиція), що є невід`ємною частиною Полісу №НАН0AKS-248R35T страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування від 27.09.2024 року «… підставою для відмови Страховика у здійсненні страхової виплати є подання Страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет страхування або про факт настання страхового випадку, а також приховування інформації про настання події, що має ознаки страхової …». Встановлено, що ОСОБА_1 було надано недостовірну інформацію щодо обставин настання страхового випадку. Керуючись п.3 ч.2 ст.104 Закону України «Про страхування» та підставами для відмови, передбаченими розділом 12 Пропозиції ПрАТ «СК «Вусо» повідомило ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування по вказаній події. (а.с.35).

Пунктом 11.3. Полісу №НАН0AKS-248R35T страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування від 27.09.2024 року передбачено, що рішення Страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати може бути оскаржено Страхувальником у судовому порядку.

На адвокатський запит адвокату Бескоровайному В. 14.04.2025 року за вихідним №70 ПрАТ «СК «Вусо» повідомило, що пояснення Страхувальника ОСОБА_1 стосовно обставин виникнення всього комплексу пошкоджень правої частини кузова автомобіля Volkswagen ID.6. д.н.з. НОМЕР_3 , технічно не спроможні (а.с.33).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем підстави для позову не знайшли свого підтвердження, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст. 982 ЦК України).

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України «Про страхування» вигодонабувач - особа, яка має право на отримання страхової виплати згідно з умовами договору страхування та/або відповідно до законодавства.

Страхувальник може визначити іншу особу (вигодонабувача), яка відповідно до договору страхування або законодавства має право на страхову виплату. Страхувальник, якщо інше не передбачено договором страхування та/або законодавством, має право до настання страхового випадку змінити вигодонабувача шляхом ініціювання внесення змін до договору страхування (ч. 5, ч. 6 ст. 90 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ч. 4 ст. 92 Закону України «Про страхування» при укладенні договору страхування щодо страхування ризиків, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном та/або можливими збитками чи витратами, страхувальник зобов`язаний повідомити страховику про наявність на законних підставах або на підставі інших правовідносин страхового інтересу щодо застрахованого майна, в тому числі у вигодонабувача (у разі визначення такої особи в договорі страхування).

Відповідно до ч. 4 ст. 636 ЦК України якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що страхувальник має право на отримання страхової виплати за договором, у якому визначено вигодонабувача, за погодженням із вигодонабувачем або у разі його відмови від права на отримання страхової виплати належить вигодонабувачу.

Вигодонабувачем, згідно з п. 4.4.1 Полісу, є АТ КБ «ПриватБанк» на підставі кредитного договору № НАН0А100000660 від 27 вересня 2024 року.

У матеріалах справи відсутні докази відмови АТ КБ «ПриватБанк» від права на отримання страхової виплати, надання банком згоди на її виплату безпосередньо ОСОБА_1 або внесення відповідних змін до договору страхування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 6 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведених вище обставин справи вбачається, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування було подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про факт (обставини).

Судом встановлено, що 27.09.2024 року між ПрАТ «СК «Вусо» за участю АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Поліс №НАН0AKS-248R35T страхування наземних транспортних засобів за програмами автокредитування (індивідуальна частина)

Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 , отже він погодився зі всіма пунктами та умовами вказаного договору.

Враховуючи викладене вигодонабувачем в даній ситуації є АТ КБ «Приватбанк», який і повинен був виступити позивачем у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Колегія апеляційного суду вважає, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

У пункті 114 постанови Великої Палати верховного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому є підстави відмовити в задоволенні позову з підстав не належно позивача.

З огляду на те, що суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції лише змінено в мотивувальній частині, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букач Тетяни Ігорівни задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді: