Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них
Дата: 03 березня 2026 р.
Справа: №364/344/25
Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 364/344/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4983/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Самойлік А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренка Андрія Олександровича на заочне рішення Володарського районного суду Київської області від 3 листопада 2025 року (суддя Макаренко Л.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Клочка Олександра Петровича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій,
установив:
у квітні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом про визнання незаконною та скасування постанови приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Клочка О.П. від 7 квітня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 вона, її брат ОСОБА_4 та дружина померлого ОСОБА_6 подали заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , на підставі чого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Клочком О.П. було заведено спадкову справу № 2/2020 щодо майна померлого.
Позивачка посилалась на те, що згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Володарського районного нотаріального округу Київської області Клочком О.П. 4 вересня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 486, спадкодавець зробив розпорядження щодо належного йому майна, заповівши дружині ОСОБА_6 60 % частки у заснованому ним Фермерському господарстві «Гайок», та своїм дітям, тобто їй та ОСОБА_4 по 20% частки статутного (складеного) капіталу вказаного фермерського господарства кожному. Цим же заповітом заповідач підпризначив спадкоємця, обумовивши, що: «у разі смерті ОСОБА_6 до відкриття спадщини, або неприйняття спадщини, або відмови від спадщини чи усунення від права спадкування, призначеної їй 60% частки у статному капіталі вказаного фермерського господарства, призначаю сина - ОСОБА_4 та дочку ОСОБА_1 , в рівних частках кожному».
Позивачка зазначала, що 15 січня 2020 року приватним нотаріусом призначено Бевзу З.І. управителем спадщини, про що видане відповідне свідоцтво. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, а 24 грудня 2024 року приватним нотаріусом було заведено
спадкову справу № 35/2024, згідно якої спадкоємцями ОСОБА_6 є її брат - ОСОБА_2 та племінник ОСОБА_3 .
Позивачка посилалась на те, що 7 квітня 2025 року, у межах спадкової справи № 2/2020 до майна померлого ОСОБА_5 , вона подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на 50 % частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок». Цього ж дня аналогічну заяву подав її брат ОСОБА_4 . Разом з цим, за результатами розгляду її заяви, відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з видачі їй свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи це наявністю заповіту у спадковій справі № 2/2020 до майна померлого ОСОБА_5 , згідно якого спадкодавець розподілив частки у статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства «Гайок» іншим чином, ніж зазначено у заявах спадкоємців, а також на наявність спадкової справи № 35/2024 до майна померлої ОСОБА_6 та спадкоємців, які прийняли спадщину після неї, а також те, що строк прийняття спадщини в рамках цієї спадкової справи, ще не закінчився.
Позивачка вважала оскаржувану постанову незаконною, оскільки 4 липня 2017 року її батько зробив розпорядження щодо належної йому частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок» на випадок смерті дружини на користь своїх дітей. Крім цього, 8 квітня 2019 року затверджено нову редакцію статуту вказаного фермерського господарства, відповідно до п. 13.3. якого зазначено, що «після смерті дружини засновника ОСОБА_6 її частка у складеному капіталі господарства (60%) повинна передатись у спадщину тільки дітям засновника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частках кожному. Відчуження та розподіл спадкового майна господарства дружиною засновника іншим будь-яким особам, окрім дітей засновника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не допускається.
Позивачка вважала, що висловлена у статуті фермерського господарства воля його засновника може вважатись заповідальним розпорядженням по аналогії з заповідальним розпорядженням щодо банківського вкладу.
Також, позивачка зазначала, що дружина його батька ОСОБА_6 була членом Фермерського господарства «Гайок» та не могла бути не обізнаною зі змістом статуту господарства, при цьому не висловлювала жодних заперечень за життя ОСОБА_5 , в судовому порядку статут не оскаржувала.
Позивачка стверджувала, що після смерті батька саме її було призначено управителем спадковим майном, при цьому вона разом з братом беруть активну участь у діяльності фермерського господарства, мають великий досвід у цій сфері та докладають максимум зусиль для забезпечення його належної діяльності. При цьому, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не мають жодного відношення до їх сім`ї, тому не мають права на спадкування майна та майнових прав їх померлого батька.
Заочним рішенням Володарського районного суду Київської області від 3 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_11 судові витрати, пов`язані з витребуванням доказів, у розмірі 4 080грн та витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А.О. просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі із зобов`язанням приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Клочка О.П. видати свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 50 % частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок» кожному.
Представник позивачки посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що пункт 13.3 статуту Фермерського господарства «Гайок» в редакції від 8 квітня 2019 року є
додатковим та уточнюючим розпорядженням спадкодавця щодо 60 % частки після смерті ОСОБА_6 на користь дітей спадкодавця. У контексті зазначеного статуту, який був складений пізніше ніж заповіт, воля спадкодавця полягала у збереженні частки виключно для дітей-спадкоємців після смерті дружини, незалежно від того чи прийняла вона спадщину.
Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції не надав правову кваліфікацію положенням статуту Фермерського господарства «Гайок» та не врахував, що цей статут може розглядатись як спеціальне корпоративне розпорядження щодо спадкування, яке обмежує загальні цивільні правила спадкування в частині корпоративних прав.
Також, представник позивачки стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано обмежив застосування підпризначення спадкоємців (субституцію) у заповіті 2017 року лише випадком смерті до відкриття спадщини, однак умови цього заповіту мають тлумачитись більш розширено у світлі подальшого (пізнішого) волевиявлення в статуті як умова припинення права спадкування частки, якщо це право не було реалізовано, на користь дітей.
Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачка та її брат були призначені управителями спадщини, що свідчить про активну участь позивачки у діяльності фермерського господарства та відповідність волі спадкодавця. При цьому, суд першої інстанції необґрунтовано став на сторону третіх осіб, визнавши, що 60 % частки безумовно увійшли до спадщини ОСОБА_6 і тепер підлягають спадкуванню її родичами, фактично проігнорувавши обмежувальну умову у статуті фермерського господарства.
Представник позивачки вважає, що спадкодавець ОСОБА_5 передав дружині право власності з обмеженням (умовою), яке полягає в тому, що після смерті останньої її частка має перейти виключно до його дітей, а не увійти до загальної спадкової маси.
Також, представник позивачки зазначає, що нотаріус не мав права відмовляти у вчиненні дії в межах нотаріальної справи № 2/2020 з посиланням на те, що строк прийняття спадщини у іншій спадковій справі не закінчився.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Ковальчук Р.М. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що 60 % частки статутного капіталу Фермерського господарства «Гайок», які спадкодавець заповідав ОСОБА_6 , прийнято нею при житті, що підтверджується заявою від 14 січня 2020 року, тому успадковувати зазначений об`єм корпоративних прав мають її спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а не так як зазначає позивачка з посиланням на іншу частину заповіту ОСОБА_5 та статуту фермерського господарства.
Представник третьої особи вважає, що у позовній заяві та у апеляційній скарзі не наведено жодної норми матеріального права, якою б регламентувалась можливість будь-якого спадкодавця, який має право на заповіт, в уставному документі юридичної особи заповідати своє майно.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Леонов К.Ю. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на схожі доводи та зазначає, що твердження представника позивачки про необхідність застосування аналогії закону є безпідставним, оскільки аналогія закону застосовується виключно у випадку необхідності подолання правових колізій та прогалин у законодавстві, натомість спірні правовідносини врегульовані положеннями статей 1217, 1254, 1228 ЦК України та статті 23 Закону України «Про фермерське господарство», при цьому дані норми не конкурують між собою та не містять будь-яких правових колізій.
Відповідач - приватний нотаріус Клочко О.П., будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.112 т.3), у судове засідання не з`явився, клопотання про його відкладення не подав.
Третя особа ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету, у судове засідання не з`явився.
Враховуючи вищевикладене, на підставі положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідача та третьої особи ОСОБА_4 .
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Григоренка А.О., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Півторака І.І. та представника третьої особи ОСОБА_3 - адвоката Ковальчука Р.М., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідно до статуту Фермерського господарства «Гайок» його засновником був ОСОБА_5 , членом ФГ «Гайок» була ОСОБА_6 .
Пунктом 13.2. статуту фермерського господарства, у редакції від 8 квітня 2019 року, визначено, що у випадку смерті засновника до складу спадщини входить все майно (складений капітал) господарства, а також право на участь у господарстві. У випадку спадщини все майно засновника повинно буде розподілитися наступним чином: 60% усього складеного капіталу засновника передається у спадщину дружині засновника ОСОБА_6 ; 20% від складеного капіталу засновника передається у спадщину дочці засновника ОСОБА_1 ; 20% від складеного капіталу засновника передається синові засновника ОСОБА_4 .
Пункт 13.3. статуту фермерського господарства передбачає, що після смерті дружини засновника ОСОБА_6 її частка майна у складеному капіталі господарства (60%) повинна передатись у спадщину тільки дітям засновника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частинах кожному. Відчуження та розподіл спадкового майна господарства дружиною засновника іншим будь-яким особам, крім дітей засновника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не допускається.
4 вересня 2017 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Володарського районного нотаріального округу Київської області Клочком О.П., згідно пункту 2 якого спадкоємцем належного йому статутного капіталу у заснованому ним фермерському господарстві «Гайок», а саме 60% частки цього статутного капіталу, він призначив дружину - ОСОБА_6 .
У пунктах 3 та 4 заповіту спадкоємцями інших 40% статутного капіталу фермерського господарства ОСОБА_5 визначив своїх сина та дочку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у рівних частках, тобто по 20%.
Також у пункті 4 заповіту спадкодавець зазначив, що у разі смерті ОСОБА_6 до відкриття спадщини або не прийняття спадщини, або відмови від спадщини чи усунення від права спадкування, спадкоємцями призначеної її 60% частки у статутному капіталі вказаного фермерського господарства він призначив сина ОСОБА_4 та дочку ОСОБА_1 у рівних частках кожному.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть повторно виданого Володарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 14 січня 2020 року.
14 січня 2020 року заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Клочка О.П. подала ОСОБА_6 , у зв`язку із чим була заведена спадкова справа № 2/2020.
Також 14 січня 2020 року заяви про прийняття спадщини подали син спадкодавця - ОСОБА_4 та його дочка - ОСОБА_1
15 січня 2020 року приватним нотаріусом Клочком О.В. видано свідоцтво про призначення ОСОБА_6 управителем майновими правами Фермерського господарства
«Гайок».
16 травня 2022 року приватним нотаріусом Клочком О.В. видано ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 20 листопада 2024 року Київським відділом реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
4 грудня 2024 року приватним нотаріусом Клочком О.В. видано свідоцтво про призначення ОСОБА_1 управителем майновими правами Фермерського господарства «Гайок».
24 грудня 2024 року із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Клочка О.П. звернувся ОСОБА_2 , брат ОСОБА_6 , у зв`язку із чим була заведена спадкова справа № 35/2024.
26 грудня 2024 року заяву про прийняття спадщини ОСОБА_6 подав її племінник ОСОБА_3 .
7 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Клочку О.П. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на 50% частки у статутному капіталі фермерського господарства «Гайок».
Постановою приватного нотаріуса Клочка О.П. від 7 квітня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 50% частки в статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства «Гайок» на підставі п. 9 ст.49 Закону України «Про нотаріат», посилаючись на те, що заповітом померлого ОСОБА_5 спадкодавець розподілив частки в статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства «Гайок» іншим чином, ніж зазначено в заявах спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Також нотаріус зазначив про наявність спадкової справи № 35/2024 до майна померлої ОСОБА_6 та спадкоємців, які прийняли спадщину після неї, а також те, що строк прийняття спадщини ОСОБА_6 не закінчився.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Клочко О.П. діяв правомірно відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 50% частки в статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства «Гайок», оскільки на час звернення до нотаріуса із заявою строк прийняття спадщини ОСОБА_6 не закінчився.
Також суд першої інстанції зазначив, що підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі положень Статуту Фермерського господарства «Гайок» немає, так як правовідносини спадкування урегульовані нормами цивільного законодавства і застосування аналогії закону не потребують.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, тобто згідно визначеної законом черговості спадкоємців.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Клочком О.П. 4 вересня 2017 року, у якому розпорядився належним йому майном, у тому числі і статутним капіталом Фермерського господарства «Гайок».
Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.
Стаття 23 Закону № 973-IV передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі. (п. 63 постанови ВП ВС від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц).
Частина 5 статті 1268 ЦК України визначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Суд першої інстанції установив, що на момент смерті ОСОБА_5 він був головою та засновником Фермерського господарства «Гайок», склав заповіт, яким здійснив розподіл часток у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства між спадкоємцями, його дружина ОСОБА_6 прийняла спадщину за заповітом, тому вона належить їй з часу відкриття спадщини, а відтак її спадщина підлягає спадкуванню за законом її спадкоємцями.
Колегія суддів зазначає, оскільки вимоги статті 23 Закону № 973-IV передбачають успадкування фермерського господарства відповідно до закону, а ЦК України (книга шоста, спадкове право) не встановлює спеціальний порядок успадкування фермерського господарства, спадкування майна фермерського господарства здійснюється на загальних підставах.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував, що пункт 13.3 статуту Фермерського господарства «Гайок» в редакції від 8 квітня 2019 року є додатковим та уточнюючим розпорядженням спадкодавця щодо 60 % частки після смерті ОСОБА_6 на користь дітей спадкодавця, тому у контексті зазначеного статуту, який був складений пізніше ніж заповіт, воля спадкодавця полягала у збереженні частки виключно
для дітей-спадкоємців після смерті дружини, незалежно від того чи прийняла вона спадщину, колегія суддів вважає безпідставними.
Стаття 1233 ЦК України визначає, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 вказано, що:
«право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.»
Положення статті 1254 ЦК України передбачають, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи не містять інформації про зміну ОСОБА_5 свого заповіту у порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту.
Положення пункту 13.3. статуту Фермерського господарства «Гайок» суперечать нормам ЦК України (книга шоста, спадкове право), оскільки діти ОСОБА_5 не є спадкоємцями за законом його дружини ОСОБА_6 , відповідного заповіту вона також не складала.
Колегія суддів звертає увагу, що спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України, норми якого не можуть бути змінені положеннями статуту фермерського господарства.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що статут фермерського господарства може розглядатись як спеціальне корпоративне розпорядження щодо спадкування, яке обмежує загальні цивільні правила спадкування в частині корпоративних прав, не ґрунтуються на нормах матеріального права, які таких положень не містять.
Крім того, положення статуту фермерського господарства не скасовують заповіт ОСОБА_5 , спадщина якого була прийнята його спадкоємцями, у тому числі і ОСОБА_6 , на підставі його заповіту, який недійсним не визнавався.
Твердження в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції необґрунтовано обмежив застосування підпризначення спадкоємців (субституцію) у заповіті 2017 року лише випадком смерті до відкриття спадщини, однак умови цього заповіту мають тлумачитись більш розширено у світлі подальшого (пізнішого) волевиявлення в статуті як умова припинення права спадкування частки, якщо це право не було реалізовано на користь дітей, апеляційний суд вважає безпідставними.
У заповіті ОСОБА_5 чітко визначив випадки, коли призначена ОСОБА_6 частка у статутному капіталі фермерського господарства переходить до його дітей у рівних частках кожному, зокрема, у разі смерті ОСОБА_6 до відкриття спадщини.
ОСОБА_6 померла після відкриття спадщини ОСОБА_5 , яку вона прийняла у встановленому законом порядку, і яка належить їй з моменту відкриття спадщини, а відтак вона є її власністю і спадкується вже, як її спадщина.
Доводи представника позивачки, що спадкодавець ОСОБА_5 передав дружині право власності з обмеженням (умовою), яке полягає в тому, що після смерті останньої її частка має перейти виключно до його дітей, а не увійти до загальної спадкової маси, не ґрунтуються на умовах заповіту ОСОБА_5 , які таких обмежень не містять.
Посилання представника позивачки на те, що нотаріус не мав права відмовляти у вчиненні дії в межах нотаріальної справи № 2/2020 з посиланням на те, що строк прийняття спадщини у іншій спадковій справі не закінчився, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Частина 1 статті 1296 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5.
Стаття 34 Закону України «Про нотаріат» містить вичерпний перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси.
Згідно з статтею 42 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів.
Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус
або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.
Нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії (постанова Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19).
За обставинами даної справи 7 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Клочка О.П. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 50% частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок».
Підставою відмови приватного нотаріуса ОСОБА_12 у вчиненні зазначеної нотаріальної дії стало те, що у заповіті ОСОБА_5 , спадкоємицею якого є ОСОБА_1 , по іншому визначено розподіл часток у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок» між його спадкоємцями, ніж зазначено у заяві ОСОБА_1 .
Також приватний нотаріус Клочко О.П. зазначив, що спадкоємець ОСОБА_5 - ОСОБА_6 померла після прийняття спадщини ОСОБА_5 , тому розподіл часток у статутному капіталі Фермерського господарства «Гайок» необхідно здійснювати з врахуванням прав спадкоємців, які прийняли спадщину ОСОБА_6 .
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу (постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 523/4642/22).
Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова приватного нотаріуса Клочка О.П. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на 50% частки у статутному капіталі фермерського господарства є правомірною, оскільки спадкодавець у своєму заповіті, який на день відкриття його спадщини не змінив, розподілив частки у статутному капіталі фермерського господарства по іншому, ніж зазначено у заяві ОСОБА_1 . При цьому, нотаріальна діяльність в якості свого предмета має безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, як наслідок, нотаріус позбавлений можливості самостійно змінити розмір розподілу спадкового майна померлого ОСОБА_5
в Фермерському господарстві «Гайок», за наявності спору між його спадкоємцями щодо визначення цих часток.
Таким чином, приватний нотаріус Клочко О.П. діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскільки видача 7 квітня 2025 року ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на 50% статутного капіталу Фермерського господарства «Гайок» суперечила б волі заповідача ОСОБА_5 та могла призвести до порушення майнових прав спадкоємців ОСОБА_6 .
При цьому колегія суддів зазначає, що оцінює постанову приватного нотаріуса Клочка О.П. про відмову у вчиненні нотаріальних дій в межах заявлених підстав позовних вимог.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному спорі приватний нотаріус Клочко О.П. є неналежним відповідачем.
В постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18 зазначено, що тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.
В постанові від 30 червня 2021 року у справі № 761/40184/16-ц Верховний Суд сформулював правові висновки, що «законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса.»
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справі, яка переглядається, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з огляду на те, що її вимоги, викладені у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину, суперечили змісту заповіту спадкодавця ОСОБА_5 .
Отже, в даному конкретному випадку позовна вимога щодо оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії могла бути пред`явлена безпосередньо до нотаріуса, оскільки цей нотаріальний акт стосувався лише прав та інтересів спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що зазначений заповіт оспорюється іншими спадкоємцями.
Однак, враховуючи, що судом першої інстанції надана оцінка доводам позивачки про неправомірність постанови приватного нотаріуса Клочка О.П., з якими погоджується апеляційний суд, і суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам, суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренка Андрія Олександровича залишити без задоволення, заочне рішення Володарського районного суду Київської області від 3 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 листопада 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua