Суд: Шевченківський районний суд м. Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №336/5480/26
Суддя: Боєв Є. С.
ЄУН справи: 336/5480/26
Номер провадження: 1-кп/336/1255/2026
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026082080000386 від 16.03.2026 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Комишуваха Оріхівського району Запорізької області, громадянина України, який має середню освіту, перебуває у цивільному шлюбі, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого продовжена до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до положень ст. 3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
Положеннями ст. 3, 27 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.
Однак, незважаючи на наведені вимоги законодавства України, військовослужбовець ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, будучи військовослужбовцем, за наступних обставин.
16 березня 2026 року, не пізніше 19 год. 41 хв., перебуваючи у приміщенні кімнати АДРЕСА_3 разом із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи умисно, з мотивів особистої неприязні до нього, під час раптово виниклого конфлікту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс ножем один удар в область тулубу ОСОБА_6 , чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді проникного колото-різаного поранення бокової поверхні передньої черевної стінки, наскрізного поранення 6 сегмента печінки, евентерації петель тонкого кишківника, внутрішньочеревної кровотечі важкого ступеню, гіповолемічного шоку 3-4 ст., гострої постгеморагічної анемії важкого ступеню. Заподіяне потерпілому тілесне ушкодження є тяжким, небезпечним для життя в момент заподіяння.
В судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного правопорушення визнавав частково. Пояснив, що потерпілий, коли вживає алкогольні напої, веде себе неадекватно – спочатку він долонею ударив жінку, ОСОБА_7 , яка доводиться потерпілому матір`ю. Надалі ОСОБА_4 зробив потерпілому зауваження, той вдарив обвинуваченого долонею та схопився за ніж та став погрожувати. Обвинувачений вибив ножа, який тримав у руках потерпілий, та цим ножем вдарив потерпілого. Сам обвинувачений був абсолютно тверезий. Зазначає, що винуватий у тому, що, знаючи до яких наслідків може привести нанесення ударом ножем, все ж таки наніс потерпілому такий удар. Можливо, він перебував у стані афекту. Водночас стверджував, що не заперечує кваліфікацію своїх дій, що викладена в обвинувальному акті. Наприкінці судового розгляду зазначив, що свою вину визнає, щиро кається у вчиненому.
Незважаючи на суперечливу позицію обвинуваченого, його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України за наведених вище обставин, доведена сукупністю досліджених доказів.
Так, потерпілий пояснив, що обвинувачений проживає разом з його матір`ю, ОСОБА_7 , в цивільному шлюбі приблизно 10 років. Вони усі разом мешкають у кімнаті гуртожитку. Обвинувачений завжди допомагав їм матеріально. 16.03.2026 потерпілий повернувся додому, приніс пляшку горілки. Вдома був обвинувачений із матерію. Потерпілий запропонував випити, випили по 50 грамів. Потерпілий хотів запропонувати випити обвинуваченому, підійшов до нього. Обвинувачений показав йому ніж, після чого вдарив цим ножем. Потерпілий пояснив суду, що вів себе адекватно, хоча і перебував у стані алкогольного сп`яніння, обвинуваченому не погрожував. Чому обвинувачений його вдарив, не знає, можливо, обвинувачений щось згадав. Раніше з обвинуваченим не мав конфліктів. Претензій він до обвинуваченого не має, просить суд призначити обвинуваченому несуворе покарання, не пов`язане із позбавленням волі.
Під час слідчого експерименту 26.03.2026 потерпілий показав, що приніс додому харчі та горілку. Дома перебували обвинувачений та ОСОБА_7 . Він запропонував випити, хто саме пив, не пам`ятає. Здається хтось відмовився. Він сам перебував у стані сп`яніння, хоча і не дуже сильного. Випивши 50 г горілки, потерпілий піднявся з дивана, та підійшов до обвинуваченого, який сидів на дивані навпроти. ОСОБА_4 дістав ніж з-за спини та вдарив ним потерпілого в живіт. Потерпілий показав механізм нанесення удару. Після отримання удару ножем він втратив свідомість. Потерпілий показав, що ніяких дій, які б обвинувачений сприймав би як загрозу, не вчиняв, також не говорив ОСОБА_4 нічого поганого. Раніше конфліктів між ними не виникало. Також потерпілий показав, де зазвичай обвинувачений зберігав цей ніж – біля ліжка праворуч (т. 1, а.с. 170-179).
Свідок ОСОБА_7 показала, що обвинувачений є її цивільним чоловіком, разом мешкають біля 10 років. Того дня вони втрьох вживали горілку обсягом 0,5 л. Між обвинуваченим і потерплим виникла сварка, в ході якої ОСОБА_8 ніяких активних дій не вчиняв – не штовхав та не бив обвинуваченого. Сам момент нанесення обвинуваченим удару ножем на бачила, лише побачила як ОСОБА_6 впав. Обвинувачений допомагав зупинити потерпілому кров. Швидку викликала сусідка, яка зайшла до них до кімнати. Також пояснила суду, що надані нею під час слідчого експерименту показання є більш точними, оскільки слідчий експеримент продився невдовзі після події злочину.
В ході слідчого експерименту 17.03.2026 свідок показала, що вони втрьох вжили 0,5 л горілки. Надалі ОСОБА_6 неодноразово пропонував обвинуваченому продовжити вживати горілку. ОСОБА_4 відмовлявся, посилаючись на те, що болить нога й він хоче спати. Начебто обвинувачений заснув, коли до нього знову підійшов потерпілий із тією ж пропозицією. Потім ОСОБА_4 схопив ніж та, сидячи на дивані, вдарив ножем потерпілого, який стояв перед ним. Раніше бувало, що обвинувачений та потерпілий мали сварки, при чому обидва були ініціаторами. Обвинувачений раніше був судимий за крадіжки, а ОСОБА_6 – «сидів 5 років за те, що побилися … зарізали хлопця». Потерпілий впав на протилежний диван та втратив свідомість. Свідок робила йому штучне дихання. Обвинувачений не намагався надати медичну допомогу потерпілому, оскільки не розумів, що сталося. Швидку допомогу, напевно, викликала сестра, оскільки свідок гукала її. Також свідок показала місце знаходження ножа перед нанесенням обвинуваченим удару – в чохлі біля ліжка праворуч. (т. 1, а.с. 196-206).
Свідок ОСОБА_9 показала, що є сусідкою обвинуваченого та потерпілого. Про подію кримінального правопорушення їй відомо зі слів ОСОБА_7 , а саме те, що обвинувачений наніс потерпілому ножем тілесне ушкодження, про що сильно шкодував. Уточнила, що вона прийшла з роботи додому о 20:30 год., а кримінальне правопорушення на цей час вже відбулося.
Як вбачається із рапортів чергового відділу поліції № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, до 16.03.2026 о 19:41 год. до служби 102 надійшло повідомлення про те, що до швидкої медичної допомоги надійшов виклик про те, що 16.03.2026 о 19:41 год. за адресою: АДРЕСА_4 , чоловік 40 років отримав ножове поранення у живіт, поки в свідомості, телефонувала родичка, тел. НОМЕР_2 . Окрім цього того ж дня о 20:39 надійшов виклик з 5 міської клінічної лікарні про доставлення швидкою медичною допомогою ОСОБА_6 , 43 роки, з пояснень 16.03.2026 отримав ножове поранення, д-з: Колото-різана рана черевної порожнини (т. 1, а.с. 126-127).
16.03.2026 у період часу з 21:21 до 21:41 год. ст. слідчий ОСОБА_10 в присутності понятих та ОСОБА_7 , з дозволу останньої, оглянув місце події – кімнату АДРЕСА_3 . В ході огляду вилучено предмет, схожий на ніж, з наявними на лезі слідами РБК, чохол чорного кольору, зроблені змиви РБК (т. 1, а.с. 128-143).
Відповідно до протоколу затримання від 16.03.2026 з додатками у затриманого ОСОБА_4 вилучено одяг, зроблено змиви з рук (т. 1, а.с. 73-75; т. 2, а.с. 65-68).
18.03.2026, відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_6 подав заяву про злочин, де зазначено, що 16.03.2026 у вечірній час доби ОСОБА_11 , перебуваючи у кімнаті АДРЕСА_3 , на ґрунті особистих неприязних стосунків наніс потерпілому один удар ножем у праву частину живота (т. 1, а.с. 167).
20.03.2026 слідчий оглянув та вилучив одяг, в якому перебував потерпілий на час госпіталізації (т. 1, а.с. 153-163).
В ході слідчого експерименту обвинувачений показав, що потерпілий наніс йому кілька ударів (ляпасів) по обличчю, кричав на нього. Потерпілий при цьому нічого у руках не тримав. Коли він нахилися, ОСОБА_4 дістав ножа, який знаходився праворуч від дивана, та наніс потерпілому удар ножем. Обвинувачений продемонстрував механізм нанесення удару (т. 2, а.с. 70-79).
Згідно з висновками судово-медичного експерта № 689п від 20.04.2026, поранення бокової поверхні передньої черевної стінки, що проникає у черевну порожнину із евентерацією петель тонкого кишківника, наскрізним пораненням 6 сегмента печінки 13 явищами внутрішньочеревної кровотечі важкого ступеня, проявами гіповолемічного шоку 3-4 ст. та гострої постгеморагічної анемії важкого ступеня у ОСОБА_6 , 1983 р. н. кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя у відповідності до пп. 2.1.1.а, 2.1.2., 2.1.3.к «Правил судово-медичного визначення ступня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р., № 6. Тілесне ушкодження утворилося за механізмом гострої травми, тобто від дії предмета, що володіє колюче-ріжучими властивостями. Морфологічні характеристики тілесного ушкодження не суперечать давності травмування вказаній у постанові слідчого та наданій медичній документації. Взаємне розташування постраждалого та особи, яка спричинила йому тілесне ушкодження могло бути будь-яким за умови доступності травмованої ділянки тіла для безпосереднього травматичного впливу. Локалізація тілесного ушкодження допускає утворення його від дії травмуючого предмета, що утримувався власною рукою. У вигляді тілесного ушкодження на тілі постраждалого відобразився один травматичний вплив (т. 1, а.с. 210-212).
Відповідно до висновків судово-медичної експертної комісії № 732/к від 27.04.2026, зважаючи на збіг за характером травмуючого предмета (клинок ножа діє як предмет, який має колючо-ріжучі властивості), кількістю та локалізацією травматичних впливів (один в ділянку передньо-бічної поверхні живота, переважний напрямок травматичного впливу справа наліво та дещо спереду назад), слід вважати за можливе утворення тілесного ушкодження, вказаного у п. 1, за механізмом, на який вказує ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час допиту та слідчого експерименту (т. 1, а.с. 213-224).
Згідно з висновками судово-медичної експертної комісії № 731/к від 27.04.2026, зважаючи на збіг за характером травмуючого предмета (клинок ножа діє як предмет, який має колючо-ріжучі властивості), кількістю (один) та локалізацією травматичних впливів (праву частину «черевної порожнини»), слід вважати, що загалом механізм травмування продемонстрований свідком не суперечить результатам проведення судово-медичної експертизи. Водночас руку в якій утримувався травмуючий предмет, спосіб його утримання та напрямок впливу свідок вказує орієнтовно (т. 1, а.с. 225-236).
Відповідно до висновків судово-медичної експертної комісії № 730/к від 27.04.2026, зважаючи на збіг за характером травмуючого предмета (клинок ножа діє як предмет, який має колючо-ріжучі властивості), кількістю та локалізацією травматичних впливів (один в ділянку передньо-бічної поверхні живота, переважний напрямок травматичного зазначеного впливу справа наліво), слід вважати за можливе утворення тілесного ушкодження, вказаного у п. 1, за механізмом, на який вказує ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час допиту та слідчого експерименту (т. 1, а.с. 237-249).
Згідно з висновком експерта від 23.03.2026, наданий на дослідження предмет схожий на ніж є контактною короткоклинковою холодною зброєю колюче-ріжучої дії, а саме мисливськи ножом загального призначення. Наданий ніж виготовлений саморобним способом (т. 2, а.с. 14-17).
За висновками експерта № 1365, при судово-цитологічному дослідженні слідів на клинку ножа (об`єкт № 2) встановлена наявність крові людини, при визначенні групової належності якої виявлений антиген Н, що не виключає її походження від особи (осіб) групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВО, в тому числі від ОСОБА_6 та (або) ОСОБА_4 за умови наявності у останнього на момент скоєння злочину тілесних ушкоджень, що супроводжувалися зовнішною кровотечею. Статеву належність виявленої крові не представилося можливим встановити через відсутність в препаратах клітин крові, придатних для даного виду дослідження. Епітеліальні клітини, придатні для дослідження, не знайдені. При дослідженні того ж ножа (об`єкт № 1, тобто руків`я ножа) наявність крові не встановлена; епітеліальні клітини, придатні для дослідження, не знайдені (т. 2, а.с. 4-6).
Згідно з висновком експерта від 20.03.2026 № КСЕ-19/108-26/5613-Д, на поверхнях ножа, вилученого 16.03.2026 року в ході проведення огляду місця події за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8-Березня, буд. № 27 кімн. 21, сліди папілярних узорів рук не виявлені (т. 2 а.с. 76-81).
Медична документація свідчить, що обвинувачений мав низку тілесних ушкоджень (т. 2, 43-45).
Згідно з висновками судово-медичного експерта № 493п від 18.03.2026 садна в лівій скроневій ділянці, в правій щічні ділянці, в ділянці правого передпліччя, в ділянці лівого передпліччя, правої кисті; синець в ділянці лівого передпліччя, правої щоки, «подряпини лівої гомілки» у гр. ОСОБА_4 , 1973 р.н., як кожне окремо так і у сукупності, самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, у відповідності до пп. 2.3.2.6, 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6. Всі виявлені тілесні ушкодження утворилися за механізмом тупої травми, тобто від дії тупого предмета (предметів). Морфологічні характеристики тілесних ушкоджень не суперечать давності травмування вказаної потерпілим - 16.03.2026. Тілесні ушкодження, утворилися не менш ніж від 7-ти травматичних впливів. Взаємне розташування між потерпілим та нападаючим в момент спричинення тілесних ушкоджень могло бути будь-яким при умові доступності відповідних ділянок тіла для їх травмування. Тілесні ушкодження розташовані на ділянках тіла, що є доступними для спричинення власної руки. Судово-медичних даних за якими можна було б встановити чи нанесені ушкодження в один і той же час чи різний а також їх послідовність немає. Будь-яких документів які відображали б показання потерпілого (протокол допиту, протокол слідчого експерименту, тощо) стосовно механізму спричинення йому тілесного ушкодження в розпорядження експерта не надано. Діагноз: «Забій м/т ділянок лівого колінного суглобу» об`єктивними даними не підтверджений та у відповідності до п.4.6. не повинен враховуватися при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (т. 2, а.с. 41-42).
За висновками експерта № 1366 при дослідженні слідів на речах підозрюваного ОСОБА_4 : куртці (об`єкти № 3-5), футболці (об`єкти № 8-11) та штанах (об`єкти № 13-15) встановлена наявність крові людини, при визначенні групової належності якої виявлений антиген Н, що не виключає походження крові від особи (осіб) групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВО, в тому числі як від потерпілого ОСОБА_6 так і самого ОСОБА_4 при наявності у нього тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечою, на момент скоєння злочину. При дослідженні вищеописаних речей підозрюваного ОСОБА_4 : куртки (об`єкти № 1, 2, 6) та штанах (об`єкти № 12, 16) наявність крові не встановлена (т. 2, а.с. 57-61).
Відповідно до висновків експерта № 1367 при судово-імунологічному дослідженні слідів на футболці сірого кольору (об`єкт № 1), штанах з джинсової тканини чорного кольору (об`єкт № 2) із ременем чорного кольору (об`єкт № 3), трусах чоловічих сірого кольору (об`єкт № 4), шкарпетках (парі) сірого кольору (об`єкти № 5, 6) та кросівках (парі) чорного кольору (об`єкти № 7, 8), що належать потерпілому ОСОБА_6 , встановлена наявність крові людини та виявлений антиген Н, а в об`єктах № 1, 4, 5 - з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, що не виключає походження крові від особи (осіб) з групою крові 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВО, в тому числі від самого потерпілого ОСОБА_6 . Походження крові від підозрюваного ОСОБА_4 не виключається при наявності у останнього тілесних ушкоджень, що супроводжувалися зовнішньою кровотечою на момент скоєння злочину (т. 2, а.с. 37-42).
Відповідно до висновків щодо результатів медичного огляду від 17.03.2026 ОСОБА_4 не перебував у стані алкогольного сп`яніння (т. 1, а.с. 76).
Відомості про потерпілого, що надані прокурором, свідчать, що ОСОБА_6 раніше був затриманий в прядку ст. 208 КПК України у кримінальному провадженні 12019080080002059 (т. 1, а.с. 190).
Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень (відповідно до положень ч. 5 ст. 4, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів, суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру), у тому кримінальному провадженні Шевченківським районом судом м. Запоріжжя по справі № 336/6933/19 ухвалений вирок від 24 квітня 2020 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Обвинувачений у 2025 році тричі звертався до органів поліції з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 191, 192).
Також судом досліджені відомості, що характеризують особу обвинуваченого.
Інші досліджені судом докази не мають суттєвого значення для кримінального провадження
Суд зауважує, що відповідно до вищезгаданих рапортів чергового відділу поліції №3 ЗРУ ГУНП в Запорізькій області (т. 1, а.с. 126-127), до служби 102 надійшло повідомлення від швидкої медичної допомоги о 19:41 год. про отримання виклику. О 20:39 год. такий виклик надійшов вже від лікарського закладу, куди був госпіталізований потерпілий. На те, що кримінальне правопорушення вчинено не пізніше 20:30 год., вказує і свідок ОСОБА_9 . Отже, судом встановлено час вчинення кримінального правопорушення – не пізніше 19:41 год.
На підставі наведеного, керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, оскільки це не погіршує становище особи, суд вважає за необхідне уточнити у вироку час вчинення кримінального правопорушення.
Суд перевірив доводи обвинуваченого щодо перебування у стані необхідної оборони.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
Частиною 3 ст. 36 КК України визначено, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, такої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави, якою відповідно до ч. 1 ст. 36 КК такою визнається лише вчинення особою суспільно небезпечного посягання.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 154/215/19.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Із показань обвинуваченого випливає, що потерпілий у стані алкогольного сп`яніння вів себе неадекватно. На наявність конфліктів між ОСОБА_4 та потерпілим вказувала і свідок ОСОБА_7 в ході слідчого експерименту. Як встановлено судом, обвинувачений у 2025 році тричі звертався до органів поліції з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 191, 192), сам ОСОБА_6 був засуджений у 2020 році за вчинення насильницького злочину, що призвів до смерті людини.
Аналізуючи перебіг подій, суд встановив, що ввечері 16.03.2026 між обвинуваченим та потерпілим стався конфлікт, в ході якого потерпілий наніс обвинуваченому легкі тілесні ушкодження, що підтверджується показаннями обвинуваченого та висновками судової експертизи № 493п від 18.03.2026.
Суд при цьому критично ставиться до показань потерпілого та свідка ОСОБА_7 стосовно того, що потерпілий не наносив удари, адже такі показання суперечать поясненням обвинуваченого та вказаним висновкам судової експертизи, та обумовлені бажаннями потерпілого та свідка, яка є його матір`ю, зменшити роль потерпілого у конфлікті.
Також суд ставиться критично до показань обвинуваченого у судовому засіданні про те, що потерпілий тримав ніж, яким надалі заволодів ОСОБА_4 . Так, і потерпілий, і свідок під час слідчих експериментів та в судовому засіданні послідовно показували, що ніж обвинувачений зберігає коло себе, а потерпілий у руках нічого не тримав. Те ж саме показав і обвинувачений під час слідчого експерименту.
Водночас наявність у обвинуваченого лише легких тілесних ушкоджень, відсутність у потерпілого предметів, якими він міг би нанести обвинуваченому більш тяжкі тілесні ушкодження, свідчать про те, що в цьому разі поведінка потерпілого не мала реальних підстав для побоювання обвинуваченого за своє життя чи здоров`я.
Тому суд доходить висновку, що у ОСОБА_4 не було невідкладної необхідності в заподіянні шкоди потерпілому, а дії останнього не загрожували негайною і невідворотною шкодою охоронюваним правам та інтересам обвинуваченого, а тому ОСОБА_4 не перебував у стані необхідної оборони та не діяв з її перевищенням.
За наведеного суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке ушкодження, тобто тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає часткове визнання вини та усвідомлення обвинуваченим своєї протиправної поведінки.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Обвинувачений в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, на обліку психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. З лютого 2022 року проходить військову службу й хоча згідно з матеріалами службового розслідування ОСОБА_4 не повернувся до військової частини з місця лікування, на теперішній час він повернувся до військової частини і продовжує проходження військової служби.
Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, а також неправомірну поведінку потерпілого, яка передувала кримінальному правопорушенню, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого можливе при застосуванні до нього покарання у вигляді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
Беручи до уваги позицію потерпілого стосовно можливості призначення обвинуваченому мінімального покарання без його реального відбування, відсутність у потерпілого до обвинуваченого матеріальних і моральних претензій, продовження проходження обвинуваченим військової служби під час повномасштабної агресії рф, суд вважає за можливе та необхідне звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням строком на три роки із покладанням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Згідно із ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
16 березня 2026 року обвинувачений був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2026 обвинуваченому обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, який був надалі продовжений. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2026 обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту в певний період доби.
Згідно з приписом ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
За наведеного витрати на проведення судових експертиз, а саме комплексної судової дактилоскопічна експертиза (висновок № КСЕ-19/108-26/5613-Д від 20.03.2026) в розмірі 1782 гривень 80 копійок; комплексної судова експертиза зброї (висновок № КСЕ-19/108-26/5613-ХЗ від 23.03.2026) в розмірі 1782 гривень 80 копійок; комплексної судової дактилоскопічна експертиза (висновок № КСЕ-19/108-26/8288-Д від 24.04.2026) в розмірі 1925 гривень 44 копійок, судової молекулярно-генетична експертиза (висновок № КСЕ-19/108-26/8288-БД від 11.05.2026) в розмірі 14 915 гривень 96 копійок (т. 1, а.с. 106); судова молекулярно-генетична експертиза (висновок № СЕ-19/108-26/7216-БД від 27.04.2026) в розмірі 12 502 гривень 99 копійок (т. 1, а.с. 105), а всього на суму 32 909 гривні 99 копійок, відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Доля речових доказів вирішується в порядку ст. 100 КПК України. При цьому суду не надано достатньо документів, на підставі яких можна вирішити долю предметів одягу потерпілого, ножа обвинуваченого тощо, а тому доля цих доказів може бути вирішена в подальшому судом в порядку ст. 537, 539 КПК України.
Цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст. 373-376, 395 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням строком на три роки, поклавши на нього передбачені ч. 1 ст. 76 КК України обов`язки, а саме:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання строк тримання під вартою з 16 березня 2026 року по 15 червня 2026 року включно.
До набрання вироку законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, у сумі 32 909 гривні 99 копійок.
Речові докази:
- куртку камуфльовану, футболку камуфльовану, штани камуфльовані, що зберігаються на підставі квитанцій 1134 у відділі поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області – повернути ОСОБА_4 , знявши з них арешт;
- змиви з долонь обвинуваченого, що зберігаються на підставі квитанцій 1134 у відділі поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області – знищити.
Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення, особам, які не були присутні при проголошенні вироку, його копія не пізніше наступного дня направити поштою.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua