Вирок від 02 листопада 2026 р. у справі №304/1437/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1437/26 Провадження № 1-кп/304/233/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисниці ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026071130000053 від 30 березня 2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сімер Ужгородського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, із середньою освітою, розлученого, водія ФОП ОСОБА_6 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2026 року близько 09 години ОСОБА_4 , керуючи технічно справним рейсовим мікроавтобусом марки «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух автодорогою Н-13 на 218 км у межах міста Перечин по вулиці Ужгородській.

Під час руху ОСОБА_4 , діючи з кримінальною протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, був неуважним, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною і порушив вимоги пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, яким на водія покладено обов`язок бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміну.

Усупереч вимогам пункту 10.1 Правил дорожнього руху України він перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить небезпеки іншим учасникам руху, а також, порушуючи пункт 12.1 цих Правил, під час вибору швидкості не врахував дорожню обстановку й особливості перевезення пасажирів, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним.

Під час виконання маневру повороту ОСОБА_4 не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого під дією відцентрової сили пасажирка ОСОБА_7 втратила рівновагу та притиснулася тулубом до дверей мікроавтобуса. Двері під час руху відчинилися, після чого потерпіла випала із салону на проїзну частину дороги.

Унаслідок падіння потерпіла ОСОБА_7 отримала відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, переломи кісток основи, лицевого та мозкового відділів черепа, субарахноїдальний крововилив та інші тілесні ушкодження, які за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння належать до тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення ОСОБА_4 зазначених вимог Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та заподіянням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.

У судовому засіданні ОСОБА_4 винуватість визнав повністю та підтвердив фактичні обставини обвинувачення. Пояснив, що під час проходження повороту не зменшив швидкість настільки, щоб забезпечити безпечне перевезення пасажирів, і визнав, що в разі належного зниження швидкості подія не настала б. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Потерпіла ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд кримінального провадження за її відсутності. У нотаріально посвідченій заяві від 23 липня 2026 року зазначила, що матеріальну та моральну шкоду їй відшкодовано у повному обсязі, претензій до обвинуваченого вона не має, від пред`явлення цивільного позову відмовляється та не заперечує проти призначення мінімально можливого покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Прокурор у судових дебатах просив визнати ОСОБА_4 винуватим за частиною другою статті 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку один рік. Сторона захисту підтримала таку позицію. Обвинувачений із нею також погодився.

З урахуванням повного визнання обвинуваченим своєї винуватості, правильного розуміння ним змісту фактичних обставин обвинувачення, відсутності сумнівів у добровільності його позиції та відсутності заперечень учасників судового провадження суд відповідно до частини третьої статті 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що характеризують його особу, підтверджують відшкодування шкоди, процесуальні витрати та стосуються речових доказів.

До застосування такого порядку суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати в апеляційному порядку фактичні обставини, щодо яких докази не досліджувалися. Обвинувачений підтвердив, що наслідки застосування частини третьої статті 349 КПК України йому зрозумілі.

За встановлених обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за частиною другою статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Вирішуючи питання про вид і розмір покарання, суд відповідно до статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та наслідки, форму вини, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, поведінку після події, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також позиції учасників судового провадження.

Кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України, відповідно до статті 12 КК України належить до тяжких злочинів та вчинене з необережності. Наслідком порушення стало заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку у лікарів-психіатра та нарколога не перебуває. Має посвідчення водія категорій A, B, C, D, E, до події працював водієм у ФОП ОСОБА_6 та має намір надалі працювати за фахом. Також суд ураховує, що він надає допомогу своїй 89-річній матері, яка її потребує.

Після події матеріальну та моральну шкоду потерпілій у сумі 448 251,60 грн відшкодовано у повному обсязі на підставі договору, укладеного 23 липня 2026 року між власником транспортного засобу ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_7 . Потерпіла підтвердила повне відшкодування та відсутність претензій до обвинуваченого. Суд ураховує ці обставини під час індивідуалізації покарання, не ототожнюючи сплату власником транспортного засобу з особистим відшкодуванням шкоди обвинуваченим.

Крім того, 16 червня 2026 року ОСОБА_4 перерахував 30 000 грн на підтримку Збройних Сил України. Цей внесок не є відшкодуванням шкоди потерпілій і не визнається судом окремою обставиною, передбаченою статтею 66 КК України, однак у сукупності з іншими даними характеризує поведінку обвинуваченого після події.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд відповідно до статті 66 КК України визнає щире каяття обвинуваченого. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Урахувавши наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім основним покаранням є позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією частини другої статті 286 КК України.

Водночас повне визнання вини, щире каяття, відсутність судимостей, позитивна характеристика, поведінка після події, повне відшкодування шкоди потерпілій, відсутність із її боку претензій та її прохання про м`яке покарання дають суду підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання. Тому до нього належить застосувати статтю 75 КК України, звільнивши від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та встановивши іспитовий строк із покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 76 КК України.

Вирішуючи питання про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд виходить із того, що санкція частини другої статті 286 КК України передбачає можливість призначення такого покарання або без нього, а отже його застосування не є обов`язковим та залежить від конкретних обставин провадження.

Такий підхід узгоджується з висновком Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 вересня 2026 року у справі № 944/19/25, згідно з яким під час вирішення цього питання належить ураховувати не лише наслідки кримінального правопорушення, а й сукупність конкретних обставин та даних про особу, що свідчать про можливість її виправлення без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд не применшує того, що правопорушення вчинене ОСОБА_4 під час професійного перевезення пасажирів і спричинило тяжкі наслідки. Разом із тим обвинувачення не стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння; ОСОБА_4 визнав конкретне порушення, яке допустив, та усвідомив, що належне зниження швидкості запобігло б події. Матеріали, досліджені судом, не містять даних про попереднє притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху або про інші дорожньо-транспортні пригоди з його вини. Прокурор на існування таких обставин не посилався та просив додаткового покарання не призначати.

Керування транспортними засобами є професією та джерелом доходу обвинуваченого, а також дає йому можливість надавати необхідну допомогу літній матері. З огляду на одноразовий необережний характер порушення, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого, відсутність установленої систематичності порушень, усунення майнових наслідків для потерпілої та покладення на нього обов`язків у період випробування суд не вбачає, що позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним для його виправлення або запобігання новим кримінальним правопорушенням. Тому додаткове покарання суд не призначає.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Документально підтверджені процесуальні витрати на проведення двох інженерно-транспортних експертиз за висновками № СЕ-19/107-26/3910-ІТ від 08 травня 2026 року та № СЕ-19/107-26/6030-ІТ від 03 червня 2026 року становлять по 3 850,88 грн, усього 7 701,76 грн, та відповідно до частини другої статті 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів та арешт майна належить вирішити відповідно до статей 100, 174 КПК України. Мікроавтобус належить ОСОБА_6 , який не є обвинуваченим у цьому провадженні, та ухвалою суду від 16 вересня 2026 року переданий йому на відповідальне зберігання з правом користування; чинною залишено лише заборону відчуження та розпорядження. Після набрання вироком законної сили потреба в подальшому арешті цього майна відпадає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65, 66, 75, 76, частиною другою статті 286 КК України, статтями 100, 124, 174, 349, 368-371, 373-376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік.

На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 7 701 (сім тисяч сімсот одна) гривня 76 копійок.

Речовий доказ - мікроавтобус марки «RENAULT MASTER», 2005 року випуску, білого кольору, кузов VIN: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , переданий на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_6 , після набрання вироком законної сили залишити його законному власнику.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2026 року у справі № 304/625/26, скасувати після набрання вироком законної сили.

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видане на ім`я ОСОБА_6 , залишити власнику.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а потерпілій, яка не була присутня в судовому засіданні, надіслати не пізніше наступного дня.

Головуюча:ОСОБА_1