Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №520/16371/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 листопада 2026 року № 520/16371/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби.

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що є військовослужбовцем В/Ч НОМЕР_2 . 11 червня 2017 року від відносин між мною та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . 08 червня 2026 року між мною – ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Цифровим офісом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 9394. Дружина ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується відповідними документами. Таким чином, позивач та його дружина одночасно проходимо військову службу та маємо спільну дитину віком до 18 років. 05 травня 2026 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з тим, що обоє з подружжя проходять військову службу та мають дитину віком до 18 років. За результатами розгляду рапорту військовою частиною НОМЕР_2 надано відмову у звільненні з військової служби, мотивовану тим, що право на звільнення за вказаною підставою нібито належить виключно дружині. Позивач важає такі висновки відповідача необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному та формальному тлумаченні норм законодавства, без урахування їх системного зв`язку, мети правового регулювання та конституційних принципів.

Відповідач у відзиві зазначив, що із заявленими позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права, не відповідають дійсним обставинам та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим вважає, що у задоволенні поданого позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно положень ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За нормами ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства – у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

В свою чергу, підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абз.6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з пунктами 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року (надалі – Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Звільнення відбувається на підставі наказу командира.

Судом встановлено, що 10 травня 2026 року до військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт від позивача про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (через сімейні обставинами або інші поважні причини) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII), а саме: «якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років».

За результатами розгляду рапорту позивачу було надано відмову лист №2839 від 16 травня 2026 року), з наступних підстав: «Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Враховуючи те, що позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і на даний час в Україні діє воєнний стан, підстави звільнення з військової служби для такої категорії військовослужбовців передбачені п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232-XII. Відповідно до вказаної позивачем підстави для звільнення з військової служби у запас право на звільнення є лише у дружини – військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_4 .». Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Позивач обґрунтовує протиправність дій відповідача при розгляді рапорту, заявляє про формальне слідування нормам права без врахування їх системного зв`язку, мети правового регулювання та конституційних принципів. Зокрема, на думку позивача, дотримання відповідачем положень законодавства фактично призводить до дискримінації його як військовослужбовця за ознакою статі.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ч.12 ст. 26 Закону №2232-XII чітко розмежовують підстави для звільнення з військової служби в залежності від обставин її здійснення: у мирний час; під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану); під час дії воєнного стану.

Зокрема, під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, право на звільнення має один із подружжя (п.2 ч.12 ст.26).

При цьому законодавець чітко визначив, що під час дії воєнного стану, аналогічне право на звільнення є лише у дружини (п.3 ч.12 ст.26).

У зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України , Закону України «Про правовий режим воєнного стану» , Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває по даний час.

Відповідно до положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (надалі – Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Більше того Верховний Суд неодноразово наголошував, що в умовах воєнного стану права громадян, зокрема військовослужбовців, можуть бути обмежені законом заради інтересів національної безпеки та оборони.

За таких обставин, в діях відповідача відсутня протиправність при розгляді рапорту позивача. Також суд звертає увагу на ті обставини, що шлюб позивачем було зареєстровано 08 червня 2026 року, вже після подачі рапорту та отримання відмови.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії-залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.