Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №208/1797/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 208/1797/26

Номер провадження2/173/1195/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 листопада 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Островерхової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокоф`євої Н.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 292797817 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти з урахуванням усіх траншів у загальному розмірі 6100 грн та зобов`язався повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними відповідно до умов, зазначених у договорі.

В подальшому, 20.10.2020 року між первісним кредитором та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 292797817 від 19.10.2020 року, відповідно до умов якої суму кредиту збільшено на 3 100,00 грн.

Крім того, 22.10.2020 року між первісним кредитором та відповідачем укладено ще одну додаткову угоду до зазначеного кредитного договору, на підставі якої суму кредиту збільшено на 1 800,00 грн.

Таким чином, з урахуванням первісної суми кредиту та її подальшого збільшення на підставі додаткових угод, загальна сума наданих відповідачу кредитних коштів становить 11 000,00 грн.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі, визначені умовами кредитного договору та додатковими угодами до нього.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному в Реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги до відповідача.

Надалі 11.07.2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС`уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило право вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС», в тому числі щодо кредитного договору № 292787817 від 19.10.2020 року відносно ОСОБА_1 .

Відповідач не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 74 854,48 грн, яка складається з: 10 942,95 грн - заборгованість за кредитом; 63 911,53 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, а також понесені у справі судові витрати зі сплати судовго збору в розмірі 2 662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн..

Ухвалою судді Заводського районного суду міста Кам`нського від 19.02.2026 року справу було направлено за підсудністю до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позов визнав частково в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 10 942,95 грн., анараховані відсотки за користування кредитом вважжає непропорційними та завищеними, а також наявні в матеріалах справи розрахунки є незрозуміли, а відтак такими, що не можуть бути прийнті судом як доказ, оскільки в них не зрозуміло, на які суми, яким чином нараховувалися відсотки та коли і які точно суми погашалися і куди були зараховані. Сума нарахованих відсотків не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Також відповідач вважає завищеною суму витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просив з нього стягнути, тому просив позов задовольнити частково та стягнути витрати пропорційно задоволеним вимогам..

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що всі нарахування, зазначенні в розрахунку заборгованості є належними та законними, оскільки навіть в самому кредитному договорі, укладеному між первісним кредитором та відповідачем, було узгоджено, що у разі не виконання ним своїх зобов`язань належним чином у визначені договором строки, кредитор має право нараховувати відсотки у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК Ураїни. Тому посилання відповідача на неправильний розрахунок та завищені відсотки є безпідставними. Окрім того також наголошує на тому, що понесені витрати на правничу допомогу є обгрунтованими та документально підтвердженими. Просить суд позовні вимоги задовольнити у поному обсязі.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, з якого слідує, що він вважає не доведеноюспівмірність нарахованих відсотків, вважає їх завищеними та такими, що нараховані з порушенням норм чинного законодавства. Просить суд стягнути лише залишок по тілу кредита, а в іншій частині позовних вимоги відмовити. Також вважає, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомгу є завищеними, тому просить суд зменшити їх розмір.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, коли відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 292797817 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти з урахуванням усіх траншів у загальному розмірі 6100 грн та зобов`язався повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними відповідно до умов, зазначених у договорі.

В подальшому, 20.10.2020 року між первісним кредитором та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 292797817 від 19.10.2020 року, відповідно до умов якої суму кредиту збільшено на 3 100,00 грн.

Крім того, 22.10.2020 року між первісним кредитором та відповідачем укладено ще одну додаткову угоду до зазначеного кредитного договору, на підставі якої суму кредиту збільшено на 1 800,00 грн.

Отже загальна сума кредитування складає 11 000,00 грн.

Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями щодо переказу та зарахування грошових коштів на банківську картку отримувача, а також відповідними довідками про здійснення переказів.

Крім того, у поданому відзиві відповідач не заперечує факту отримання від первісного кредитора зазначеної суми кредитних коштів.

Отже, з огляду на сукупність досліджених доказів, суд вважає доведеним факт виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання відповідачу кредитних коштів у погодженому сторонами розмірі.

Відповідно др п 1.2. Договору, кредит надається строком на 14 (чотирнадцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Згідно п. 1.4. Договору, у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 2,09 (дві цілих дев`ять сотих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом.

Як передбачено п. 4.2. Договору, строк дії цього Договору, вказаний в п. 1.2. Договору, продовжується на весь період, протягом якого Сторони здійснюють свої права і виконують свої обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання Позичальником Кредиту до фактичної дати повернення Кредиту, процентів за Дисконтною та/або Базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов Договору (пені) та інших нарахувань передбачених Договором.

Пунктом 4.3. Договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У подальшому, на підставі додаткових угод до кредитного договору № 292797817 від 19.10.2020 року, укладених між первісним кредитором та відповідачем 03.11.2020 року, 26.11.2020 року, 23.12.2020 року, 22.01.2021 року, 21.02.2021 року, 24.03.2021 року, 22.04.2021 року, 02.06.2021 року, 22.07.2021 року, 20.08.2021 року, 20.09.2021 року та 20.10.2021 року, сторони неодноразово погоджували продовження строку кредитування та відповідні процентні ставки.

З огляду на умови зазначених додаткових угод, останнім днем строку кредитування за вказаним договором є 18.11.2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 292797817, складеним ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» загальна сума заборгованості за тілом кредиту складає 10 942,95 гн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 55 534,15 грн.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно з умовами якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право грошової вимоги за первинними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №292797817 від 19.10.2020 року.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, додаткову угоду №19 від 28.11.2019 року, додаткова угода № 26 від 31.12.2020, додаткову угоду №27 від 31.12.2021, додаткову угоду №31 від 31.12.2022, додаткову угоду №32 від 31.12.2023, витяг з реєстру прав вимоги №165 від 21.12.2021 року.

Згідно з розрахунком, наданим ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», заборгованість відповідача за кредитним договором № 292797817 від 19.10.2020 року становить 74 854,48 грн, яка складається з: 10 942,95 грн - заборгованість за кредитом; 63 911,53 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого відбулося відступлення прав вимоги, у тому числі права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, додаткову угоду №2 від 03.08.2021 року, додаткова угода № 3 від 30.12.2022 року, витяг з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 року.

11.07.2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному в реєстрі прав вимоги.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року, витяг з реєстру боржників, акт прийому-передачі реєстру боржників.

Згідно з випискою з особового рахунку, складеною ТОВ «ФК «ЕЙС» за кредитним договором № 292797817 від 19.10.2020 станом на 26.12.2025 року сума заборгованості становить 74 854,48 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 10 942,95 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 63 911,53 грн.

Надавши оцінку умовам кредитного договору та додаткових угод до нього, дослідивши договори факторингу, а також перевіривши надані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності у взаємному зв`язку, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (частина друга статті 639 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладення електронних договорів визначаються Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до статей 3, 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту, у тому числі шляхом вчинення дій, які відповідно до умов інформаційної системи свідчать про прийняття пропозиції. Електронний договір може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.

Як встановлено судом, відповідно до пункту п. 4.1Договру невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - «Правила»). Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Товариства: www.moneyveo.ua .

Згідно з п. 4.7 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Згідно з 3.15, 3.16 Правил Надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт" ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» порядку укладення договору кредиту в електронній формі відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію", зокрема ініціювання позичальником укладення договору через особистий кабінет інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, формування індивідуальної частини електронного договору (оферти) та ознайомлення з не клієнта, надання згоди клієнтом шляхом підписання, зокрема введенням у спеціальному полі одноразового ідентифікатора.

Отже, алгоритм укладення кредитного договору передбачає вчинення позичальником активних дій, зокрема ініціювання укладення договору через особистий кабінет, внесення власних персональних даних, введення одноразового ідентифікатора тощо.

Суд також звертає увагу на те, що електронна адреса позичальника, зазначена у кредитному договорі, є ідентичною електронній адресі, яку відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, а саме: kuznyuk11@gmail.com

Отже, наведені обставини у сукупності підтверджують, що укладення кредитного договору було здійснено відповідачем шляхом вчинення передбачених договором та законодавством активних дій.

Таким чином, 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 292797817 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Уклавши зазначений договір та в подальшому додаткові угоди до нього, відповідач прийняв запропоновані кредитором умови, зокрема щодо розміру кредиту, порядку його надання, строку кредитування, розміру процентної ставки та порядку сплати процентів.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не погоджувався з умовами договору або додаткових угод до нього, не підписував їх чи не отримував кредитних коштів. Більше того, сам відповідач у відзиві не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання коштів від первісного кредитора.

За таких обставин суд вважає доведеними факт укладення між сторонами кредитного договору, погодження його істотних умов та отримання відповідачем кредитних коштів. Водночас відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд звертає увагу на те, що, згідно з наданим розрахунком заборгованості, відповідач здійснювава часткове погашення заборгованості, зокрема сплатив 57,05 грн у рахунок погашення основної суми кредиту та 25 962,84 грн у рахунок сплати процентів за користування кредитом.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач не лише був обізнаний про існування між ним та первісним кредитором кредитних правовідносин, а й вчиняв дії, спрямовані на виконання взятих на себе договірних зобов`язань. За таких обставин суд враховує наведені платежі як додаткове підтвердження того, що відповідач усвідомлював наявність у нього грошового зобов`язання перед первісним кредитором

Верховний Суд у своїх постановах від 05.06.2018 (у справі №338/180/17) та від 23.12.2020 (у справі №127/23910/14-ц) дійшов такого висновку: не можна вважати неукладеним договір після повного чи частково виконання сторонами; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу або суми санкцій є тією, яка свідчить про признання боргу.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа є його електронний примірник з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 зазначив, що встановлення факту укладення електронного кредитного договору на підставі копії електронного доказу саме по собі не свідчить про недопустимість такого доказу, якщо факт укладення договору та його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів.

Таким чином, надана позивачем копія кредитного договору, який містить відомості про його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором та узгоджується з іншими доказами щодо процедури укладення договору, є належним відтворенням електронного документа та може використовуватися для підтвердження факту укладення відповідачем кредитного договору.

Таким чином, суд вважає доведеним факт наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розміру заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Закінчення строку кредитування саме по собі не припиняє невиконаного грошового зобов`язання позичальника щодо повернення отриманих коштів, однак має правове значення для визначення періоду та правової природи нарахувань, які кредитор вправі вимагати.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права та інтереси кредитодавця забезпечуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Дослідивши умови кредитного договору № 292797817 від 19.10.2020 року, суд установив, що відповідно до пункту 1.2 договору кредит надавався строком на 14 днів.

Згідно з пунктом 1.3 договору на період строку, визначеного пунктом 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, установлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються та до взаємовідносин сторін застосовується базова процентна ставка в розмірі 2,09 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. При цьому позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та нарахованими процентами за базовою ставкою за весь строк користування кредитом.

З метою продовження строку кредитування первісним кредитором та відповідачем укладалися додаткові угоди до зазначеного кредитного договору, а саме від 03.11.2020 року, 26.11.2020 року, 23.12.2020 року, 22.01.2021 року, 21.02.2021 року, 24.03.2021 року, 22.04.2021 року, 02.06.2021 року, 22.07.2021 року, 20.08.2021 року, 20.09.2021 року та 20.10.2021 року.

Як убачається зі змісту останньої додаткової угоди від 20.10.2021 року, сторони, у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов кредитного договору та на підставі його звернення, погодили продовження строку, на який було надано кредит, на 30 календарних днів.

При цьому зазначеною додатковою угодою сторони погодили, що починаючи з 19.10.2021 року позичальник сплачує за користування кредитом проценти за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,53 % за кожен день від суми кредиту. Також сторони визначили, що дія цієї додаткової угоди поширюється на правовідносини, які виникли між ними з 19.10.2021 року.

Таким чином, з урахуванням умов останньої додаткової угоди строк кредитування був продовжений, а останнім днем погодженого сторонами строку кредитування є 18.11.2021 року.

Крім того, пунктом 4.3 кредитного договору сторони передбачили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, сторони передбачили можливість нарахування процентів після закінчення строку кредитування як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас наявність такого положення договору не звільняє кредитора від обов`язку довести погоджений сторонами розмір відповідних процентів, порядок їх обчислення та правильність заявленого до стягнення розрахунку.

Як установлено судом під час дослідження розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором - ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», починаючи з 22.11.2021 року кредитором здійснювалося щоденне нарахування процентів у розмірі 186,03 грн, що становить приблизно 1,7 % від суми 10 942,95 грн.

Аналогічний розмір щоденних нарахувань - 186,03 грн - застосовувався і в подальшому правонаступником первісного кредитора - ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», що підтверджується наданим ним розрахунком заборгованості.

Таким чином, після закінчення погодженого сторонами строку кредитування кредиторами фактично застосовувалася денна процентна ставка в розмірі близько 1,7 % від визначеної ними суми заборгованості.

Однак суд звертає увагу, що ставка в розмірі 1,70 % за кожен день користування кредитом була передбачена пунктом 1.3 первісного договору саме для періоду правомірного користування кредитом у межах строку, визначеного пунктом 1.2 договору. Останньою додатковою угодою від 20.10.2021 року сторони погодили іншу дисконтну ставку - 0,53 % за день користування кредитом.

За таких обставин застосування після закінчення строку кредитування ставки 1,70 % за кожен день прострочення потребувало окремого договірного обґрунтування. Саме по собі посилання на пункт 4.3 кредитного договору, яким визначено правову природу післястрокових процентів як процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, не підтверджує, що сторони погодили застосування після закінчення строку кредитування саме ставки 1,70 % за кожен день прострочення.

При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, відповідно до якого сторони можуть погодити інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, ніж передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, зокрема встановити його на рівні процентної ставки за користування кредитом або в іншому розмірі. Проте така домовленість за своєю правовою природою є домовленістю саме про проценти річних як міру відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, для вирішення питання про стягнення таких процентів суд повинен з`ясувати зміст відповідних договірних умов, установити, чи погодили сторони конкретний розмір процентів за прострочення та чи відповідає заявлений кредитором спосіб їх обчислення досягнутій сторонами домовленості.

У цьому випадку позивачем не надано належного обґрунтування того, на підставі якої саме умови договору після 18.11.2021 року застосовувалася ставка 1,70 % за кожен день прострочення, тоді як останньою додатковою угодою сторони погодили дисконтну ставку 0,53 % за день користування кредитом, а пунктом 4.3 договору лише визначили правову природу нарахувань після закінчення строку кредитування.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в розрахунку заборгованості 22.11.2021 року відображено одноразове нарахування 48 277,28 грн, походження та порядок визначення якого з наданого розрахунку встановити неможливо. Позивачем не наведено належного пояснення щодо правової природи цієї суми, періоду її нарахування, застосованої процентної ставки та арифметичного механізму її визначення.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність зазначеного нарахування та встановити його відповідність умовам кредитного договору, додаткових угод і вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статей 12, 76, 77, 78, 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обставини, які мають значення для вирішення справи, повинні бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, причому жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Отже, обов`язок доведення не лише факту існування заборгованості, а й правильності її розрахунку, зокрема правомірності застосованої процентної ставки, періоду та бази нарахування, покладається на позивача. Саме по собі відображення певних сум у розрахунках первісного кредитора та його правонаступника не є достатнім доказом їх обґрунтованості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування у заявленому розмірі. Відтак підстави для стягнення таких нарахувань відсутні.

Водночас судом установлено, що станом на 18.11.2021 року, тобто на останній день погодженого сторонами строку кредитування, загальна сума нарахованих первісним кредитором процентів становила 25 962,84 грн, тоді як відповідачем за цей період сплачено 24 280,95 грн.

Таким чином, несплачена сума процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування становить:

25 962,84 грн - 24 280,95 грн = 1 681,89 грн.

Отже, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом у межах строку кредитування в сумі 1 681,89 грн, а в частині стягнення процентів, нарахованих після закінчення такого строку, - такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо набуття прав вимог позивачем як новим кредитором суд приходить до таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження переходу прав вимог до позивача як до нового кредитора позивач надав договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, з урахуванням додаткових угод строк закінчення якого 31.12.2024 року.

Відповідно до п.2.1 договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору правов вимоги, зазначену у відповідних Реєстрах прав вимог, а Фактор зобов`язується їх прийняти та грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Згідно з п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру по формі встановленій у відповідному додатку. Позивач надав підписаний сторонами витяг з реєстру прав вимоги №166 від 21.12.2021 року.

Також надано договір факторингу між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу, строк дії якого закінчується 30.12.2024. Згідно з п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру по формі встановленій у відповідному додатку. На підтвердження переходу прав вимог позивач надав витяг з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023.

Окрім того позивач надав договір факторингу від 11.05.2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивачем. Згідно з п.1.2 перехід від Клієнта до Фактора прав вимог заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та відповідні права вимоги.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надав витяг з реєстру боржників від 14.07.2025 рок та акт прийому-передачі реєстру боржників від 14.07.2025 року, які підписані сторонами.

Враховуючи, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало відповідачу кредит, а відповідач кошти не повернув в повному обсязі, заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання умов договору, в розмірі, яку суд вважає обгрунтованою та доведеною, підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» як нового кредитора, який набув право грошової вимоги до відповідача.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходиь до переконливого висновку про те. що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про стягнення заборгованості за договором № 292797817 від 19.102020 року підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає тіло кредитку в розмірі 10 942,95 грн та проценти в розмірі 1 681,89 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволен о частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат зі сплати судового збору в розмірі 449,04 грн. ( 12624,84 /74854,48*2662,40= 449,04 грн).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити їх розмір. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), відповідно до якої при визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що розмір гонорару визначається за домовленістю адвоката з клієнтом, однак під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен застосовувати встановлені процесуальним законом критерії їх обґрунтованості, розумності та співмірності. Отже, домовленість між адвокатом та його клієнтом щодо вартості правничої допомоги не є безумовною підставою для стягнення всієї погодженої суми з іншої сторони спору.

Аналогічний підхід застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява № 19336/04, пункти 268, 269), у якому зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини також наголосив, що угода між адвокатом та його клієнтом щодо розміру гонорару сама по собі не може бути обов`язковою для суду під час визначення суми витрат, яка підлягає відшкодуванню іншою стороною, оскільки суд повинен самостійно оцінити не лише факт понесення таких витрат, а й обґрунтованість їхнього розміру.

Отже, наведені правові позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини свідчать про те, що саме по собі документальне підтвердження витрат на правничу допомогу не зумовлює обов`язку суду стягнути їх у повному обсязі, оскільки при вирішенні цього питання необхідно враховувати фактичний обсяг наданих послуг, їх необхідність для розгляду справи, складність справи та розумність заявленої до відшкодування суми.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем надано відповідні документи, які підтверджують договірні відносини з адвокатом, обсяг погоджених послуг та їх вартість.

Водночас суд зазначає, що належне документальне підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу саме по собі не є безумовною підставою для їх відшкодування в повному обсязі, оскільки при визначенні суми, яка підлягає покладенню на іншу сторону, суд повинен також оцінити співмірність таких витрат зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на її виконання, та значенням справи для сторін

Разом із тим суд бере до уваги характер спірних правовідносин, категорію справи, яка стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, відсутність особливої складності правових питань, необхідності дослідження значного обсягу доказів чи вирішення складних питань права.

Крім того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, що не передбачало необхідності здійснення значного обсягу процесуальних дій, пов`язаних з особистою участю представника позивача в судових засіданнях.

Суд також враховує, що підготовка позовної заяви у справах цієї категорії передбачає опрацювання типових правовідносин, застосування усталених положень цивільного законодавства та відповідної судової практики, а тому не потребує такого обсягу інтелектуальних і часових затрат, який би об`єктивно виправдовував заявлений до відшкодування розмір витрат.

З огляду на наведене, враховуючи співвідношення заявленої вартості правничої допомоги з характером та складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи, часом, необхідним для її виконання, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям співмірності, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн, що, на переконання суду, є розумним, обґрунтованим та співмірним розміром компенсації таких витрат з огляду на фактичний обсяг наданої правничої допомоги та обставини цієї справи.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправка, буд. 6, кабінет 13, ЄДРПОУ 42986956) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 292797817 від 19.10.2020 року у розмірі 12 624 (дванадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн 84 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 449 ( чотириста сорок дев`ять) грн. 04 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Суддя А.В. Островерхова