Суд: Володимирський міський суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №154/2227/26
Суддя: Вітер І. Р.
154/2227/26
2/154/1420/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області у складі:
головуючого судді Вітера І.Р.,
за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А.,
відповідачки ОСОБА_1 ,
її представника - адвоката Хомича Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
01 червня 2026 року до Володимирського міського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1639-5820 від 21 грудня 2025 року.
Зміст позовних вимог та заперечень відповідачки
Позивач зазначив, що 21 грудня 2025 року між сторонами за допомогою інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1639-5820, відповідно до якого відповідачці надано кредит у сумі 8 400,00 грн строком на 365 календарних днів.
За твердженням позивача, кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором А8483, а кредитні кошти перераховані через надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» на банківську картку, реквізити якої відповідачка зазначила під час оформлення кредиту.
Посилаючись на невиконання позичальницею зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, позивач просить стягнути заборгованість станом на 10 квітня 2026 року в загальному розмірі 23 100,00 грн, з яких: 8 400,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 9 240,00 грн - проценти за користування кредитом; 4 200,00 грн - проценти на підставі статті 625 ЦК України; 1 260,00 грн - комісія за видачу кредиту.
Крім того, позивач просить покласти на відповідачку витрати зі сплати судового збору.
07 серпня 2026 року представник відповідачки адвокат Хомич Р.В. подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову.
На обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не довів фактичного надання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8 400,00 грн. Зокрема, на думку представника, поданий кредитодавцем лист ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» не підтверджує зарахування коштів на банківський рахунок, який належить саме відповідачці.
Представник відповідачки також заперечив правомірність нарахування процентів за статтею 625 ЦК України в період дії воєнного стану та стягнення комісії за видачу кредиту, посилаючись на положення законодавства про споживче кредитування.
Під час судового розгляду відповідачка заперечила факт отримання спірних кредитних коштів і належність їй банківської картки, на яку, за твердженням позивача, було здійснено їх перерахування.
Рух справи
Ухвалою суду від 16 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою від 18 серпня 2026 року суд задовольнив клопотання представника відповідачки про витребування доказів та витребував у ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» документи й електронні відомості щодо фактичного виконання платіжної операції з перерахування кредитних коштів, ідентифікації платіжного засобу одержувача, а також документи, які визначали умови кредитування та діяли на момент укладення спірного договору.
14 вересня 2026 року представник позивача подав заяву про виконання зазначеної ухвали, в якій виклав пояснення щодо механізму укладення електронного договору та перерахування коштів через платіжну установу, долучив договір про надання платіжних послуг і документи щодо правового статусу відповідної установи.
Оскільки надані позивачем відомості не усунули суперечностей щодо належності платіжного засобу відповідачці та фактичного отримання нею кредиту, ухвалою від 16 вересня 2026 року суд додатково витребував інформацію в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також у ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - відомості щодо електронної ідентифікації особи, яка оформлювала кредит, номера мобільного телефону, використаного як логін Особистого кабінету, та направлення і використання одноразового ідентифікатора А8483.
На виконання ухвали суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надіслало повідомлення від 25 вересня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260922/97024 щодо належності спірного платіжного засобу.
09 жовтня 2026 року представник позивача подав заяву про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року в задоволенні цієї заяви відмовлено, оскільки її подано після початку розгляду справи по суті.
Представником відповідачки також подано заяви про поновлення процесуальних строків та клопотання про витребування додаткової інформації у ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» щодо платіжної операції № 1730002973 від 21 грудня 2025 року, проте після подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду просив свої клопотання також залишити без розгляду.
03 листопада 2026 року представник відповідачки просив розглянути справу на підставі наявних матеріалів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за доказами сторін
У матеріалах справи міститься роздруківка договору про відкриття кредитної лінії № 1639-5820 продукту «MiniKasa» від 21 грудня 2025 року, в якому кредитодавцем зазначено ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а позичальницею - ОСОБА_1 .
У договорі зазначені паспортні дані відповідачки, її реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса проживання, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 , маскований номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 та одноразовий ідентифікатор А8483.
За умовами договору сума кредиту становить 8 400,00 грн, строк кредитування - 365 календарних днів, базовий період сплати процентів - 16 календарних днів, передбачено нарахування процентів за встановленими договором ставками та одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 15 відсотків суми кредиту.
Пунктом 3.2 договору передбачено оформлення заявки на вебсайті кредитодавця або в мобільному додатку з використанням інформації про особисті дані заявника, отриманої, зокрема, через систему BankID НБУ.
Відповідно до пункту 3.4 договору кредитодавець під час розгляду заявки проводить автентифікацію банківської платіжної картки або рахунку позичальника. Позичальник зобов`язаний зазначити реквізити платіжного засобу чи рахунку, які належать особисто йому. Цим самим пунктом передбачено, що у разі надання позичальником реквізитів платіжного засобу третьої особи позичальник підтверджує передачу такій особі майнового права на отримання коштів, зі збереженням за позичальником інших прав та обов`язків за договором.
У пункті 3.5 договору зазначено про проведення дистанційної ідентифікації та верифікації позичальника шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ.
Позивач подав також роздруківки Правил відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa», паспорта споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту.
На підтвердження перерахування кредитних коштів позивач надав довідку ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту та лист ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 15 квітня 2026 року.
Згідно з цими документами 21 грудня 2025 року о 19 год 07 хв через платіжний сервіс EasyPay здійснено операцію № 1730002973 на суму 8 400,00 грн із зазначенням платіжного засобу НОМЕР_2 . У листі платіжної установи статус операції визначено як «Виконано», а у призначенні платежу зазначено договір № 1639-5820 та персональні дані ОСОБА_1 .
На підтвердження правових відносин із надавачем платіжних послуг позивач подав копію договору № 02/06/2020 від 10 червня 2020 року, укладеного з ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», а також документи щодо правового статусу цієї фінансової установи.
У матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості станом на 10 квітня 2026 року, складений позивачем, відповідно до якого заборгованість за основною сумою кредиту становить 8 400,00 грн, за процентами - 9 240,00 грн, за процентами на підставі статті 625 ЦК України - 4 200,00 грн, за комісією - 1 260,00 грн.
Згідно із зазначеним розрахунком проценти за користування кредитом нараховані за 110 календарних днів із застосуванням ставки 1 відсоток на день, а проценти за статтею 625 ЦК України - за 25 календарних днів у розмірі 168,00 грн за день.
Позивачем також подано вимогу від 17 квітня 2026 року про дострокове повернення кредиту, в якій зазначено загальну заборгованість 23 100,00 грн.
Водночас відповідачкою надано довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 31 серпня 2026 року № C6K7KOAP2OKJC65E, відповідно до якої станом на 21 грудня 2025 року ОСОБА_1 не мала рахунків у цьому банку.
На виконання ухвали суду від 16 вересня 2026 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало повідомлення від 25 вересня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260922/97024, в якому зазначило, що на ім`я ОСОБА_1 картку № НОМЕР_1 банком не емітовано та ця картка не обслуговується банком за вказаною клієнткою.
Одночасно банк повідомив, що встановити власника платіжного засобу за наявними маскованими реквізитами неможливо через недостатність даних для пошуку, та зазначив необхідність надання повного номера відповідного рахунку.
У матеріалах справи відсутні відомості про конкретний номер мобільного телефону, який використовувався під час реєстрації Особистого кабінету за договором № 1639-5820, документи щодо направлення та доставлення одноразового ідентифікатора А8483, технічні дані його введення та використання, а також електронні записи, що підтверджують здійснення ідентифікації відповідачки через BankID НБУ саме під час оформлення спірного договору.
Мотиви суду та застосовані норми права
Оцінивши подані докази в їх сукупності, з урахуванням доводів і заперечень сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають із таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, та підписаний його стороною або сторонами.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, електронна форма кредитного договору та використання одноразового ідентифікатора самі по собі не суперечать вимогам законодавства. Водночас у разі виникнення спору щодо укладення договору конкретною особою підлягають доказуванню обставини її ідентифікації, здійснення нею відповідного волевиявлення та використання електронного підпису для акцепту визначених умов договору.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статей 76-80 ЦПК України суд установлює обставини справи на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, сукупність яких є достатньою для висновку про існування відповідних обставин.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони, однак не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише на підставі твердження учасника справи. Обставина має бути підтверджена такими доказами, за результатами оцінки яких висновок про її існування є переконливішим, ніж протилежний.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24 (провадження № 61-8095св25), ухваленій за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про стягнення кредитної заборгованості, зазначено, що кредитор повинен довести виконання власного обов`язку щодо надання кредитних коштів позичальнику. Верховний Суд звернув увагу на необхідність належного дослідження обставин електронної ідентифікації позичальника, використання номера телефону для підписання договору одноразовим ідентифікатором та належності платіжного засобу, на який перераховувалися кредитні кошти.
У цій постанові Верховний Суд наголосив на необхідності перевірки доказів у їх сукупності та скасував постанову апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв`язку з неповнотою перевірки обставин укладення електронного договору.
У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25) зазначено, що за наявності спору щодо укладення електронного кредитного договору суд повинен оцінити докази використання одноразового ідентифікатора, цілісності та незмінюваності електронного документа, способу його направлення позичальнику та можливості перевірки відповідних електронних даних.
Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають урахуванню при оцінці доказів у цій справі, оскільки спір безпосередньо стосується укладення кредитного договору в електронній формі, ідентифікації особи позичальниці та фактичного перерахування їй кредитних коштів.
У матеріалах справи наявний договір № 1639-5820 від 21 грудня 2025 року, який містить персональні дані ОСОБА_1 та зазначення про підписання одноразовим ідентифікатором А8483.
Водночас наявність персональних даних у сформованому кредитодавцем електронному документі та зазначення в ньому одноразового ідентифікатора не становлять безумовного підтвердження того, що відповідні електронні дії вчинила саме особа, персональні дані якої зазначені у договорі.
Ця обставина набуває істотного значення з огляду на встановлену невідповідність відомостей про платіжний засіб, який позивач пов`язує з відповідачкою.
Позивач стверджує, що під час укладення договору ОСОБА_1 особисто зазначила реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 та використала одноразовий ідентифікатор А8483 для підписання договору.
Однак офіційна інформація АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підтверджує належність зазначеної картки ОСОБА_1 . Навпаки, банком прямо повідомлено, що така картка на її ім`я не емітувалася та за нею не обслуговується.
Наведені відомості мають істотне доказове значення, оскільки спростовують конкретне твердження позивача про належність відповідачці платіжного засобу, зазначеного у кредитному договорі як її особистий.
Суд враховує, що пункт 3.4 спірного договору передбачає можливість перерахування кредитних коштів на рахунок або платіжний засіб третьої особи за умови, що відповідні реквізити надані самим позичальником.
Разом із тим застосування зазначеної умови передбачає встановлення волевиявлення позичальника на перерахування коштів третій особі. Сам факт зазначення реквізитів чужої картки у сформованому кредитодавцем договорі не підтверджує, що ці реквізити були особисто надані ОСОБА_1 або що вона погодилася на передання третій особі права отримати кредитні кошти.
Доказів такого волевиявлення, відокремлених від самого тексту спірного електронного договору та його роздруківок, позивачем не надано.
Крім того, за змістом пунктів 3.4 та 3.5 договору кредитодавець мав здійснити автентифікацію платіжного засобу та дистанційну ідентифікацію позичальниці. Проте в матеріалах справи відсутні технічні відомості про результати відповідної автентифікації, записи ідентифікації через BankID НБУ, дані про використаний номер мобільного телефону та підтвердження направлення й використання одноразового ідентифікатора А8483.
Такі відомості безпосередньо витребовувалися судом, оскільки саме їх дослідження давало можливість перевірити, яка особа здійснювала електронні дії при оформленні договору та внесенні реквізитів платіжного засобу.
Позивач у своїй заяві від 14 вересня 2026 року докладно виклав загальний механізм укладення електронного кредитного договору, однак опис установленої ним процедури не підтверджує фактичного виконання цієї процедури саме ОСОБА_1 під час оформлення конкретного договору № 1639-5820.
Неподання позивачем витребуваних відомостей унеможливило підтвердження відповідного зв`язку між персональними даними відповідачки, використаним одноразовим ідентифікатором, електронними діями щодо укладення договору та реквізитами спірної платіжної картки.
Водночас суд надає належну оцінку документу ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 15 квітня 2026 року, яким підтверджено виконання платіжної операції № 1730002973 на суму 8 400,00 грн.
Зазначений документ є належним доказом щодо обставин здійснення платіжної операції та підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.
Однак наведені в ньому відомості щодо маскованого номера платіжного засобу, суми, дати та статусу транзакції не дозволяють установити особу фактичного одержувача коштів і не підтверджують, що отримання коштів іншою особою було здійснене за волевиявленням ОСОБА_1 .
Зокрема, платіжна установа не надала відомостей, які дали б можливість однозначно ідентифікувати кінцевий платіжний засіб, установити його зв`язок із конкретним одержувачем та співвіднести зазначену операцію з підтвердженим волевиявленням відповідачки на отримання кредиту.
При цьому суд ураховує повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про неможливість ідентифікації іншого власника картки за неповними реквізитами, що додатково підтверджує необхідність розмежування самого факту виконання платіжної операції та факту надання кредиту конкретному позичальнику.
Той факт, що у призначенні платежу зазначені прізвище, ім`я, по батькові та РНОКПП відповідачки, свідчить про використання цих даних при формуванні платіжного документа, але не встановлює, кому фактично зараховано кошти та за чиїм розпорядженням було зазначено відповідні реквізити.
Таким чином, лист платіжної установи підтверджує факт виконання платіжної операції із зазначеними в ньому реквізитами, однак у сукупності з іншими доказами не є достатнім для встановлення належного виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання кредиту саме ОСОБА_1 або визначеній нею третій особі.
Суд також ураховує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, який відображає здійснені ним нарахування за умовами спірного договору. Водночас такий розрахунок сам по собі не підтверджує фактичного виникнення кредитного зобов`язання у відповідачки, належного надання їй кредиту та погодження нею перерахування коштів на визначений позивачем платіжний засіб.
Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи без поважних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, та значення відповідних доказів може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, здійснити розгляд справи за наявними доказами, а в разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Позивачеві була забезпечена можливість подати докази на підтвердження обставин, покладених в основу заявлених вимог, у тому числі після їх витребування судом. Неподання таких доказів оцінюється судом у сукупності з наявними матеріалами справи відповідно до статей 81, 84 та 89 ЦПК України.
Сукупність досліджених доказів не дає достатніх підстав для висновку, що саме ОСОБА_1 здійснила електронні дії щодо укладення договору № 1639-5820 від 21 грудня 2025 року, використала одноразовий ідентифікатор А8483, зазначила реквізити платіжного засобу № НОМЕР_1 та надала згоду на зарахування кредитних коштів на платіжний засіб третьої особи.
Водночас факт перерахування 8 400,00 грн на рахунок або платіжний засіб, який належав безпосередньо відповідачці, не підтверджений, а наявні у справі офіційні банківські документи свідчать про протилежне.
За встановлених обставин позивач не довів належними, достовірними та достатніми доказами виникнення саме у ОСОБА_1 обов`язку повернути заявлену до стягнення суму кредиту.
Відсутність доведеного основного кредитного зобов`язання виключає правову підставу для стягнення з відповідачки нарахованих за цим договором процентів у сумі 9240,00 грн та комісії за видачу кредиту в сумі 1 260,00 грн.
Окремо суд ураховує, що позивач заявив до стягнення 4 200,00 грн процентів, нарахованих як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за таке прострочення.
Отже, незалежно від висновку щодо доведеності надання кредиту, нарахована позивачем за період дії воєнного стану відповідальність у розмірі 4 200,00 грн не підлягає стягненню також з огляду на зазначену спеціальну норму матеріального права.
З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що позивач не довів наявності передбачених законом і договором підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявленої кредитної заборгованості в будь-якій із її складових.
Тому в задоволенні позову ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» слід відмовити повністю.
Судові витрати
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.
Підстав для стягнення з позивача інших судових витрат за наявними матеріалами справи не встановлено.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 84, 89, 95, 100, 133, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, статтями 202, 204, 207, 509, 526, 629, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1639-5820 від 21 грудня 2025 року в сумі 23 100,00 грн - відмовити повністю.
Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження в порядку, встановленому статтею 354 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.Р. Вітер
Оригінал: reyestr.court.gov.ua