Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №420/15511/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15511/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 30.04.2026 включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 30.04.2026 включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач у період з 02.03.2015 по 29.06.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2018 № 133 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та знятий з всіх видів забезпечення. Проте, як стверджує позивач, при виключенні зі списків особового складу йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення. 10.06.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування і виплату мені індексації грошового забезпечення за 02.03.2015 по 29.06.2018. Відповідачем не було надано відповідь на заяву у визначений законодавством термін, з огляду на що позивач звернувся до суду для вирішення спору. 11.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 по справі № 420/23475/24 відповідачем частково виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 29.06.2018 у сумі – 1943,14 грн., що підтверджується квитанцією Ukrsibbanku № 61996872257 про надходження коштів; 30.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 по справі № 420/23475/24 відповідачем здійснено доплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 29.06.2018 у сумі 113 536,36 грн., що підтверджується квитанцією Ukrsibbanku № 63803156502 про надходження коштів. Таким чином, тільки 30.04.2026 остаточно було виплачено належну індексацію грошового забезпечення.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 29.06.2018 року, а остаточний розрахунок проведено 30.04.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку. Отже, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

Цією ж ухвалою суду від 01.06.2026 року витребувано від Військової частини НОМЕР_2 інформацію, у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, а саме: розрахункові відомості/платіжні документи щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23475/24; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення); Довідку про повний розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2028 року 133. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 надати до Одеського окружного адміністративного суду витребувані докази у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали суду.

Електронний примірник ухвали суду від 01.06.2026 року доставлений в електронний кабінет Військової частини НОМЕР_2 02.06.2026 року.

Станом на 07.09.2026 року витребувані ухвалою суду від 01.06.2026 року документи до суду не надійшли.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року повторно витребувано від Військової частини НОМЕР_2 інформацію, у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, а саме: розрахункові відомості/платіжні документи щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23475/24; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення); Довідку про повний розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2028 року 133.

30.10.2026 року від Військової частини НОМЕР_2 супровідним листом надійшли витребувані матеріали, а саме довідка про середній заробіток та платіжні документи щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23475/24.

Відзив на адміністративний позов до суду не надходив.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене та відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 .

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2018 року №133, старшого лейтенанта юстиції - ОСОБА_2 , помічника командира з правової роботи військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом Командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від "16" червня 2018 року №54 на посаду офіцера юридичної групи військової частини НОМЕР_5 , з 29 червня 2018 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 .

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року по справі №420/23475/24 на рахунок позивача зараховані кошти, а сама:

11.03.2026 перераховано грошові кошти у розмірі 1943,14 грн, що підтверджується квитанцією №61996872257. Призначення платежу: 2101020;2800;виплата iндексацiї грошового забезпечення колишнiмвiйськовослужбовцям;згiдно рiшення Одеського окружного адмiнiстративного суд у №420/23475/24 вiд 30 вересня 2024 року, частковаоплата;. **1/2;2800.130;**;

30.04.2026 перераховано грошові кошти у розмірі 113536,36 грн, що підтверджується квитанцією №63803156502. Призначення платежу: 2101020;2112;виплата iндексацiїї грошового забезпечення колишнiм вiйськовослужбовцям; згiдно рiшення Одеського окружного адмiнiстративного су ду №420/23475/24 вiд 30 вересня 2024 року, часткова оплата;. **1/2; 2112.011;**

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року по справі №420/23475/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2015 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.06.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.

Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено невиплатою середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.03.2015 по 30.04.2026.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 29.06.2018) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 29.06.2018), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Згідно обставин справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року по справі №420/23475/24 11.03.2026 на рахунок позивача зараховані кошти у розмірі 1943,14 грн., а 30.04.2026 - у розмірі 113536,36 грн.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 29.06.2018 року, а остаточний розрахунок проведено 30.04.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Однак, у даному випадку суд не погоджується з доводами позивача.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач не був звільнений з військової служби з військової частини НОМЕР_2 , а вибув до нового місця проходження військової служби.

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2018 року №133, старшого лейтенанта юстиції - ОСОБА_2 , помічника командира з правової роботи військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом Командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від "16" червня 2018 року №54, на посаду офіцера юридичної групи військової частини НОМЕР_5 , з 29 червня 2018 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 .

Вирішуючи спір суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Таким чином, оскільки ст.117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, враховуючи, що позивач після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 29.06.2018 року був направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 , тобто не був звільнений з військової служби з військової частини НОМЕР_2 , суд доходить висновку, що відповідач не може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Як встановлено судом у цій справі, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд висновує про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за спірний за період з 02.03.2015 по 30.04.2026 рр.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 30.04.2026 включно, а також про зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 30.04.2026 включно, - слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

При цьому, у зв`язку із тим, що у даному випадку у позивача не виникло права на виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд не надає оцінку наведеному у позові розрахунку суми середнього заробітку.

У постанові Верховного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 зазначено, що в обставинах невчасного отримання належної суми грошового забезпечення позивач не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 року по справі №420/13313/26, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 30.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №420/23475/24, а також зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 30.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №420/23475/24.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.