Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №420/11764/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №420/11764/26

Суддя: Кузьменко Н.А.

Справа № 420/11764/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 від 16.01.2026р.;

- визнати незаконним та скасувати Наказ військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 5-ОС від 08.01.2026р. “По особовому складу”, яким продовжено дію контракту від 16.01.2023р., укладеного між військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби та виключити з особового складу військової частини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 отримала відповідь від командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (надалі Відповідач) про відмову у задоволені її рапорту про звільнення з військової служби. З цієї відповіді вона дізналась, що наказом Відповідача від 08.01.2026 року №5 ОС «По особовому складу» Позивачу, в односторонньому порядку, було продовжено дію контракту понад встановлені строки до закінчення воєнного стану, з 16.01.2026р.

16.01.2023р. під час дії воєнного стану, між Позивачем та Відповідачем було укладено строковий Контракт про проходження громадянкою України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки. Згідно пункту 3 зазначеного Контракту, він визнавався строковим та укладався на 3 роки з 16.01.2023р. по 15.01.2026р. Будь-яких додаткових умов, стосовно автоматичної пролонгації строку дії в цьому Контракті не зазначено. По закінченню строку проходження служби за контрактом, 16.01.2026р. Позивачка звернулась до Відповідача із рапортом про звільнення зі служби, який був зареєстрований за №04.4/737/26. У рапорті Позивачка чітко заявила, що новий контракт укладати не бажає і просить звільнити її у запас за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість у відповіді Відповідача зазначено, що наказом від 08.01.2026 № 5-ОС дію контракту їй продовжено понад встановлені строки до закінчення воєнного стану, а підстав для звільнення немає, бо до того часу вона не повідомляла про небажання продовжувати службу.

Індивідуальний наказ Відповідача про продовження строку контракту не може обмежувати право, надане законом. За ієрархією нормативних актів закон має вищу юридичну силу, ніж індивідуальний адміністративний акт командира та його тлумачення командуванням частини. Якщо закон допускає звільнення в конкретному випадку, то наказ про продовження контракту, виданий із ігноруванням цього винятку, не може вважатися належною підставою для відмови у звільненні. Отже, на підставі аналізу викладених норм, твердження Відповідача, що контракт укладений з Позивачкою може бути таким, що продовжений понад встановлених строків до закінчення воєнного стану є протиправним та незаконним.

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

11.05.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ ЕС50840/26) представника Військової частини НОМЕР_1 , в якому вказано, що відповідач вважає, що адміністративний позов є таким, що не підлягає задоволенню.

У відзиві вказано, що доводи позивачки з приводу порушення процедури, формальності під час винесення наказу командира № 5-ОС від 08.01.2026, відсутності повноти та об`єктивності при розгляді рапорту № 04.4/737/26 від 16.01.2026, який розглянуто на її думку без з`ясування всіх обставин, та як наслідок в односторонньому порядку продовжено строк дії контракту, ґрунтуються виключно на припущеннях, не містять належного обґрунтування та свідчать про конклюдентну поведінку останньої щодо згоди на продовження строку дії контракту. Натомість позовна заява містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним рішенням та наказом.

Водночас, питання про наявність підстав для звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану за обставин укладення такого контракту після 18.05.2024 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11.04.2024 (далі Закон № 3633)) та висловлення впродовж строку дії даного контракту свого небажання продовжувати військову службу (пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон № 2232)), не є спірним.

Між позивачкою та ескадрильєю, 16.01.2023 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби строком на 3 роки по 15.01.2026. Згідно з наказом командира ескадрильї № 5-ОС від 08.01.2026 «По особовому складу» позивачці було продовжено дію контракту понад встановлені строки до закінчення воєнного стану, з 16 січня 2026 року. Відповідно до відомостей витягу з Системи електронного документообігу (далі– СЕД) вбачається, що 08.01.2026 о 16:50 год. проект вказаного наказу був завізований (погоджений) позивачкою перед підписанням його командиром ескадрильї. Більше того, згідно з резолюцією командира ескадрильї до наказу № 5-ОС від 08.01.2026 вбачається, що даний документ після його підписання було передано серед інших осіб для виконання позивачці, як співвиконавцю, що підтверджується витягами з СЕД. Разом із цим, у відповідності до витягу із СЕД вбачається, що на виконання вказаної резолюції командира позивачкою у вказаній системі здійснено інформаційний запис від 11.01.2026 - «Враховано».

У свою чергу, позивачка 16.01.2026 звернулася до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Листом відповідача від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих позивачку було повідомлено, що у задоволенні її рапорту про звільнення відмовлено, у зв`язку із відсутністю правових підстав. 12.02.2026 даний лист направлено позивачці засобами поштового зв`язку рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, зокрема відправленням за № R067100546164. Відповідно до витягу трекінгу відправлень з офіційного веб-сайту Укрпошта вбачається, що 18.03.2026 вказане поштове відправлення вручено одержувачу.

Законні підстави для звільнення позивачки з військової служби на підставі поданого рапорту від 16.01.2026 відсутні, а дії відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

11.05.2026 представником відповідача до суду подано клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено частково. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та скасувати наказ, зобов`язання вчинити певні дії – залишено без руху. Надано позивачу строк – 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви. Повідомлено позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений строк.

18.05.2026 року до суду від представника позивача засобами підсистеми «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 19.05.2026 року продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та скасувати наказ, зобов`язання вчинити певні дії.

25.05.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що головне питання, яке відповідач намагається поставити в центр спору, полягає в тому, що на момент укладення контракту 16.01.2023 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» нібито ще не передбачав підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 як підстави для звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. З цього відповідач робить помилковий висновок, що ця норма не може застосовуватись до позивачки. Такий підхід є неправильним. Предметом спору є не правомірність укладення контракту у 2023 році, а правомірність рішення відповідача у 2026 році щодо відмови у звільненні позивачки після закінчення строку контракту та одностороннього продовження дії контракту. На момент подання та розгляду рапорту позивачки відповідна норма вже діяла, а правовідносини проходження військової служби були триваючими. Саме тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Закону № 2232-XII, чинна на момент розгляду рапорту позивачки, а не редакція, яка діяла на дату укладення контракту.

Контракт позивачки укладено 16.01.2023, тобто під час дії воєнного стану. Строк контракту закінчився у січні 2026 року. Позивачка не висловила бажання продовжувати військову службу, а навпаки — подала рапорт про звільнення. Отже, відповідач був зобов`язаний розглянути рапорт позивачки з урахуванням прямої дії підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 XII, а не застосовувати загальне правило про продовження контракту понад встановлені строки.

Відзив відповідача не спростовує позовних вимог і не доводить правомірності оскаржуваних дій та наказу. Позиція відповідача ґрунтується на помилкових припущеннях про те, що підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII застосовується лише до контрактів, укладених після 18.05.2024; що індивідуальний наказ командира може мати пріоритет над законом; що технічні дії у системі документообігу можуть вважатися волевиявленням на продовження служби; що пункт 35 Положення № 1115/2009 встановлює обов`язок подавати заяву про відмову від продовження служби за три місяці. Жоден із цих доводів не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Матеріали справи підтверджують, що позивачка має право на звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки її контракт був укладений під час дії воєнного стану, строк контракту закінчився, а бажання продовжувати військову службу вона не висловлювала.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 окрема авіаційна ескадрилья Державної прикордонної служби України).

16.01.2023 року між командиром НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу.

Згідно п. 3 контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на – 3 (три) роки з 16.01.2023 року по 15.01.2026 року.

Контракт може бути достроково припинено з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Наказом командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України від 08.01.2026 року № 5-ОС, продовжено дію контракту понад встановлені строки штаб-сержанту ОСОБА_1 , штаб-сержанту 3 категорії - начальнику групи документального забезпечення штабу, з 16 січня 2026 року.

16.01.2026 року ОСОБА_1 подано рапорт, в якому відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також підпункту «ж» пункту 265 Положення про проходження громадян військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України № 1115/2009), просила клопотання перед вищим командуванням про звільнення її з військової служби у запас, у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В рапорті зазначено - новий контракт на проходження військової служби укладати не бажаю та повідомляю про свою категоричну відмову від продовження строку дії контракту на новий термін (як у добровільному так і автоматичному порядку).

Листом від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих НОМЕР_2 окремою авіаційною ескадрильою Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) надано відповідь, в якій зазначено:

«За результатами розгляду рапорту інформуємо, що згідно наказу командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї від 08.01.2026 № 5-ОС «По особовому складу» Вам було продовжено дію контракту понад встановлені строки до закінчення воєнного стану, з 16 січня 2026 року. Даний наказ станом на даний час є чинним.

До вказаного періоду від Вас жодних відомостей про наміри продовжувати службу чи заперечень щодо її проходження у встановленому порядку не надходило.

Відповідно до вимог статті 35 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 вбачається, що для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення.

Начальник, уповноважений укласти новий контракт 3 військовослужбовцем, який виявив таке бажання, приймає рішення про укладення нового контракту або про відмову в його укладенні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Строки, зазначені в абзацах першому та другому цього пункту, можуть бути скорочені за згодою сторін, але не менше ніж до двох тижнів.

Таким чином, з огляду на те, що Вами було виявлено бажання не продовжувати проходження військової служби уже після винесення вищевказаного наказу, який у свою чергу згідно відомостей СЕД Вами завізований (погоджено) у день його підписання (винесення), з урахуванням того, що станом на даний час питання про скасування вищевказаного наказу не ініційовано, а тому підстави для звільнення Вас у запас за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні.

Окрім цього, слід додатково роз`яснити, що відповідно до відомостей листа Адміністрації Держприкордонслужби № 08/31454-24-Вих від 16.05.2024 «Про щодо окремі питання проходження військової служби» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом звільнення з військової служби, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, застосовується військовослужбовців, які під час дії воєнного стану прийняті на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років на один рік та військовослужбовців, які прийняті на військову службу за контрактом, із числа громадян, які здобули медичну та/або психологічну освіту та які приймаються на військову службу за контрактом на посади за медичними, психологічними напрямами на один рік».

Не погоджуючись з вищевказаним наказом та діями щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу та дій, суд дійшов до таких висновків.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ст.19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Відповідно до ст.20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Згідно з ч.ч.2, 3 п.2 ч.9 ст.23 Закону № 2232-ХІІ для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років;

Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Під час дії особливого періоду, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Законом України № 3633-ІХ від 11.04.2024р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі – Закон № 3633-ІХ), який набрав чинності 18.05.2024р., було внесено зміни до деяких законів України, зокрема викладено ст.26 Закону № 2232-ХІІ в новій редакції.

Зокрема, пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній з 18.05.2024р.) встановлено нову підставу для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Аналізуючи зміст наведеної правової норми у її системному зв`язку, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ виникає за наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

При цьому, зміни, внесені до Закону №2232-ХІІ Законом № 3633-IX, узгодило між собою положення ст.23 Закону № 2232-ХІІ та пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ та усунуло будь-які розбіжності у правозастосуванні, чітко пов`язавши закінчення встановленого строку служби військовослужбовців, які уклали контракт під час дії воєнного стану, із виникненням у них безумовного права на звільнення за умови відсутності наміру продовжувати службу.

Зокрема, відповідно до п.2 ч.8 ст.23 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Згідно з ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджено Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009 (надалі – Положення № 1115/2009). Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до п.2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Згідно із п.6 Положення № 1115/2009 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом №2232-XII.

Відповідно до п.15, 17, 18 Положення № 1115/2009 прийняття громадян на військову службу за контрактом здійснюється Головою Державної прикордонної служби України та начальниками органів Держприкордонслужби, які мають право видавати накази по особовому складу згідно з повноваженнями, визначеними пунктом 29 цього Положення.

З громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Перший контракт про проходження військової служби укладається на строки, визначені частинами другою, третьою і п`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із п.26 Положення № 1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Приписами пп.1 п.27 Положення № 1115/2009 визначено, що днем припинення (розірвання) контракту є, зокрема день закінчення строку контракту.

Відповідно до п.30 Положення № 1115/2009 контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється гербовою печаткою органу Держприкордонслужби. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця.

Згідно із п.35 Положення № 1115/2009 для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення.

Начальник, уповноважений укласти новий контракт з військовослужбовцем, який виявив таке бажання, приймає рішення про укладення нового контракту або про відмову в його укладенні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Строки, зазначені в абзацах першому та другому цього пункту, можуть бути скорочені за згодою сторін, але не менше ніж до двох тижнів.

Відповідно до п.39 Положення № 1115/2009 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та своєчасно не виявили бажання укласти новий контракт, звільняються з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Нормами п.41 Положення № 1115/2009 передбачено, що про продовження строку контракту про проходження військової служби видається наказ.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

З матеріалів справи слідує, що 16.01.2023 року між командиром НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу.

Згідно п. 3 контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на – 3 (три) роки з 16.01.2023 року по 15.01.2026 року.

Таким чином, вказаний контракт був підписаний під час дії воєнного стану, який введений на території України з 24.02.2022р.

16.01.2026 року ОСОБА_1 подано рапорт, в якому відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», просила клопотання перед вищим командуванням про звільнення її з військової служби у запас, у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Проте, листом від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих НОМЕР_2 окремою авіаційною ескадрильою Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) було відмовлено ОСОБА_1 у звільненні, з посиланням на наказ командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї від 08.01.2026 № 5-ОС «По особовому складу» яким продовжено дію контракту понад встановлені строки до закінчення воєнного стану, з 16 січня 2026 року та на те, що до вказаного періоду від Вас жодних відомостей про наміри продовжувати службу чи заперечень щодо її проходження у встановленому порядку не надходило.

Відповідач також вказав, що позивачем було виявлено бажання не продовжувати проходження військової служби уже після винесення вищевказаного наказу, який у свою чергу згідно відомостей СЕД завізований (погоджено) у день його підписання (винесення), з урахуванням того, що станом на даний час питання про скасування вищевказаного наказу не ініційовано, а тому підстави для звільнення у запас за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні.

Однак, суд враховує, що нормами п.35 Положення № 1115/2009 визначено необхідність подання військовослужбовцем такого рапорту виключно для укладення нового контракту, якщо останній виявив таке бажання.

Також, згідно з п.1 контракту, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання, зокрема за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту це пізніше ніж за три місяці до дня закінчення цього строку подати відповідний рапорт у порядку підпорядкування посадовій особі, уповноваженій укладати новий контракт.

Натомість у цьому випадку, подавши рапорт про звільнення, військовослужбовець (позивач) навпаки висловила своє небажання продовжувати військову службу.

У матеріалах справи також відсутні відомості про те, що військова частина НОМЕР_1 ДПС України у тримісячний строк до завершення контракту зверталась до позивача з пропозицією про продовження строку дії контракту від 16.01.2023р.

Аналізуючи положення пунктів 30, 31 Положення № 1115/2009, суд зазначає, що контракт про проходження військової служби є двостороннім правочином, який укладається у письмовій формі у двох примірниках і підписується сторонами. Відтак, будь-які зміни чи доповнення до чинного контракту, або його продовження (укладення на новий строк), вимагають взаємного погодження та спільного волевиявлення обох сторін, що має бути засвідчено їхніми особистими підписами на відповідних документах.

Зазначений порядок повністю кореспондує умовам пункту 4 контракту, укладеного між позивачем та командиром НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України, згідно з яким зміни та доповнення до цього контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності волевиявлення чи згоди позивача на продовження строку дії контракту або укладення нового. Матеріали справи не містять будь-яких письмових документів (заяв, рапортів, додаткових угод тощо), які б свідчили про дотримання відповідачем процедури узгодження таких змін із позивачем або про досягнення між сторонами згоди щодо подальшого проходження військової служби на договірних засадах.

Разом з тим, резолюція позивача в програмі СЕД свідчить лише про її ознайомлення з наказом, та не може підміняти собою законодавчо встановлену процедуру щодо виявлення бажання для укладення нового контракту, а саме не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку подати у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі.

Суд звертає увагу, що закінчення строку дії контракту позивача відбулося в період дії особливих правових норм, які чітко регламентують порядок припинення (розірвання) контрактів та звільнення військовослужбовців. Зокрема, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено, що в разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, такий контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку служби, за умови відсутності їхнього добровільного волевиявлення (бажання) щодо продовження військової служби

Таким чином, зважаючи на настання визначеного строку, НОМЕР_2 окрема авіаційна ескадрилья Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) була зобов`язана на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ (в редакції, чинній з 18.05.2024р.) звільнити позивача з військової служби у зв`язку із закінченням строку служби з 16.01.2026.

За таких підстав, оцінюючи зміст наведених правових норм, суд зазначає, що передбачена пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ підстава для звільнення з військової служби в період дії воєнного стану у зв`язку із закінченням строку служби (у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) виступає правовою гарантією забезпечення розумних строків проходження військової служби. Вказана норма спрямована на захист прав та легітимних очікувань осіб, які добровільно вступили на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану, забезпечуючи правову визначеність щодо тривалості їхніх договірних зобов`язань перед державою.

Відтак, настання строку закінчення контракту є правовою підставою для виникнення у військовослужбовця права на звільнення, що тягне за собою обов`язок компетентного органу військового управління здійснити всі необхідні процедурні дії для його забезпечення за умови відсутності наміру особи продовжувати службу.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що позивач мала безумовне право на звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ, яке вона і реалізував шляхом подання на ім`я командування Військової частини НОМЕР_1 відповідного рапорту.

При цьому судом встановлено дотримання позивачем законодавчо визначеної процедури звільнення з військової служби за контрактом, що підтверджується сукупністю таких умов: закінченням строку дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану; виявленим у встановленому порядку небажанням продовжувати військову службу; поданням рапорту про звільнення.

Наведені обставини свідчать про протиправність відмови відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ, яка викладена в листі від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих, а тому наявні підстави для скасування наказу військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 5-ОС від 08.01.2026р. “По особовому складу”.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом не прийняв відповідного рішення, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено. Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, викладену в листі від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих; визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 5-ОС від 08.01.2026р. “По особовому складу”, яким продовжено дію контракту від 16.01.2023р., укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 ; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, з урахування висновків суду викладених у даному рішенні.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 1331,20 грн. судового збору.

Проте, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судовий збір з відповідача на користь позивача не стягується.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та скасувати наказ, зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, викладену в листі від 10.02.2026 № 08/474-26-Вих.

Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 5-ОС від 08.01.2026р. “По особовому складу”, яким продовжено дію контракту від 16.01.2023р., укладеного між військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, з урахування висновків суду викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua