Вирок від 01 листопада 2026 р. у справі №646/3375/24 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Суд: Основ’янський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Непокора

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №646/3375/24

Суддя: Глоба М. М.

02 листопада 2026 року

Справа № 646/3375/24

№ провадження 1-кп/646/241/2026

ВИРОК

іменем України

02.11.2026 року Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4

та обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020001518 від 18.03.2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ланівці Борщівського району Тернопільської області, громадянина України, освіта професійна-технічна, військовослужбовця в/ч № НОМЕР_1 , Учасника бойових дій, неодруженого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до наказу командира військової частини № НОМЕР_1 (далі – військова частина) за № 3 від 07.04.2022 року ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини.

Указом Президента України 24.02.2022 року за № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжено.

ОСОБА_5 , відповідно до положень ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Як зазначено у ст. 28 Статуту внутрішньої служби, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Начальник має праве віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника (ст. 30 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до вимог ст. 31 Статуту внутрішньої служби, начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби, за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу – для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу – для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу – для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали- для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали – для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін (ст. 37 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.

Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президенте України від 10.12.2008 року за № 1153/2008 (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Разом з тим солдат ОСОБА_5 , під час проходження військової служби у складі військової частини, 04.12.2023 року діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 04.12.2023 року приблизно о 18 год. 00 хв. командиром 1 стрілецької роти військової частини страшим лейтенантом ОСОБА_6 вишикувано особовий склад 1 стрілецької роти військової частини, в тому числі солдата ОСОБА_5 в АДРЕСА_2 з метою доведення бойового розпорядження командира НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону № 35/2166 дск ОКП – АДРЕСА_1 від 03.12.2023 року. Під час вишукування, доведено бойове розпорядження до підлеглого ОСОБА_5 відповідно до якого, останній мав перейти з особовим складом 1 стрілецької роти в оперативне підпорядкування командирам 9, 10 та 11 пдр для подальшого виконання бойового завдання з оборони БРО в районі с. Берестове Куп`янського району Харківської області на позиціях відділень: «Сінгапур» з центром лісосмуги, «Марвел» з центром лісосмуги, «Гімалаї» з центром лісосмуги та «Косий» з центром лісосмуги. Після прибуття особового складу в районі виконання бойових задач продовжити рух в напрямку: ВП Панама, ВП Маямі. Із завданням зайняти вказані позиції організувати охорону оборони та спостереження з метою виявлення висування противника (атаки противника), продовжити обладнання системи інженерних загороджень, удосконалити в інженерному відношенні вогневі позиції та позиції відділень, стійко утримувати оборонні позиції.

Однак солдат ОСОБА_5 , будучи невдоволеним вищезазначеним наказом, 04.12.2023 року, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, в скоєному щиро розкаявся. Фактичні обставини справи не оспорював, підтвердивши факти і обставини їх вчинення, так як це зазначено вище. Також зазначив, що відмовився виконувати наказ - бойове розпорядження командира НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону № 35/2166 дск ОКП – АДРЕСА_1 від 03.12.2023 року, оскільки був ним невдоволений, він розумів, що вчиняє непокору під час дії в країні воєнного стану. Вказаний наказ був доведений йому командиром 1 стрілецької роти військової частини страшим лейтенантом ОСОБА_6 під час дислокації у с. Берестове Куп`янського району Харківської області. Для виконання вказаного наказу він був забезпечений належною зброєю та засобами захисту. Він почував себе задовільно, до медичного працівника не звертався.

Пояснення ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, визнаних судом встановленими та викладених у вироку, беручи до уваги, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду не оспорювали фактичні обставини справи, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши положення ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченого ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та розглядає справу у відповідності до ст. 349 КПК України.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , кримінальне правопорушення було вчинене обвинуваченим, в діяннях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а тому вина ОСОБА_5 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження – непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він несудимий, має професійну-технічну освіту, військовослужбовець, є Учасником бойових дій, неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується позитивно.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд, відповідно до ст. 66 КК України, визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, приймаючи до уваги наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також відомості про особу обвинуваченого, який приймає участь у відсічі агресії РФ проти України, критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки, враховуючи його рівень розвитку, суд приходить до висновку, що виправлення, перевиховання ОСОБА_5 та попередження нових кримінальних правопорушень можливе в умовах призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, та на підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на службові обмеження для військовослужбовців із відрахуванням суми грошового забезпечення в дохід держави.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року).

Цивільний позов не заявлявся, речові докази, судові витрати – відсутні.

Приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та оцінюючи сукупність обставин, встановлених ст. 178 КПК України, враховуючи вид та міру покарання, яке призначається судом ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді застави.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, суд зараховує в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення з 08.02.2024 року по 09.02.2024 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_5 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням суми грошового забезпечення у розмірі 20 (двадцяти) відсотків в дохід держави строком на 2 (два) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 у виді службового обмеження для військовослужбовців рахувати з дня, з якого фактично буде розпочато відрахування в дохід держави із його грошового забезпечення.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді застави.

Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 60560 ( шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., внесену відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 08.02.2024 року по кримінальному провадженню № 62024170020001518 від 18.03.2024 року на р/р № UA208201720355299002000006674, отримувач ТУДСА України в Харківській області, повернути заставодавцю ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення з 08.02.2024 року по 09.02.2024 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 58 КК України, під час відбування покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Основ`янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий –

Оригінал: reyestr.court.gov.ua