Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №380/16194/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 рокусправа № 380/16194/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” до Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,-

встановив:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” до Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просить суд:

-визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті №ОПШ 166084 від 15.07.2026 про застосування до Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною постановою відповідача до позивача застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Позивач зазначив, що основним видом діяльності ДП “Львівстандартметрологія” є “Технічні випробування та дослідження” (КВЕД 71.20). 28.05.2026 транспортний засіб FORD CARGO (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить підприємству, виконував внутрішньогосподарський технічний рейс для забезпечення виконання основних статутних завдань ДП “Львівстандартметрологія”. Автомобіль використовувався виключно для транспортування робочого обладнання (еталонних метрологічних гир), що є технічними засобами провадження метрологічної діяльності і належить підприємству. Підприємство не надавало комерційних послуг із перевезення сторонніх вантажів, не виступало в ролі фрахтівника, не перевозило товарно-матеріальні цінності з метою реалізації та не здійснювало вантажних перевезень, відповідно підприємство не володіло статусом автомобільного перевізника вантажів. Факт надання метрологічних послуг підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №ВМ05-00045-76 від 28.05.2026. Оскільки переміщувалося власне обладнання для виконання метрологічних послуг за укладеним договором, а не товар чи вантаж у розумінні Правил перевезень вантажів, у підприємства не було обов`язку оформлювати товарно-транспортну накладну.

Також зазначає, що під час перевірки (28.05.2026) водій використовував тахокарту, яка була пред`явлена інспектору. Відсутність тахокарт за попередні дні та бланка підтвердження діяльності обґрунтовується тим, що у попередні (вихідні) дні транспортний засіб не експлуатувався, водій не виконував рейси, а облік його робочого часу вівся у загальному порядку через табелі обліку робочого часу на підприємстві згідно з КЗпП України.

Крім того, позивач зазначає, що в акті перевірки посадові особи контролюючого органу зафіксували порушення статей 34 та 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, проте у самій постанові про штраф безпідставно послалися на статтю 39 цього ж Закону, яка регулює правила перевезення пасажирів. Така зміна кваліфікації без жодних обґрунтувань свідчить про упередженість і порушення процедури притягнення до відповідальності. Укртрансбезпека повністю проігнорувала письмові заперечення підприємства та долучені до них первинні документи, чим порушила принципи об`єктивності та належної адміністративної процедури.

Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 05.08.2026 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представником відповідача подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до даних ЄДРПОУ Позивач має серед видів діяльності КВЕД 49.41 “Вантажний автомобільний транспорт”. Оскільки підприємство використовувало власний спеціалізований вантажний автомобіль FORD CARGO (д.н.з. НОМЕР_1 ) для переміщення майна (обладнання) за межі підприємства, воно підпадає під визначення “автомобільного перевізника” у розумінні статті 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” (як суб`єкт господарювання, що здійснює за власний кошт або на комерційній основі перевезення вантажів). За результатами аналізу фінансово-господарських документів (зокрема акта приймання-передачі виконаних робіт до договору на надання послуг), позивач включив до вартості робіт для свого замовника окрему позицію -“транспортні витрати” на суму 10 483,90 грн. Відтак, це прямо свідчить про те, що перевезення не було “внутрішньогосподарським” у відриві від господарської діяльності, а здійснювалося в рамках комерційних послуг замовнику із закладенням транспортної складової в ціну послуги. Оскільки під час рейдової перевірки на автодорозі М-19 транспортний здійснював перевезення вантажу (еталонних гир) для виконання робіт на об`єкті замовника, водій був зобов`язаний мати при собі повний пакет документів, визначений статтею 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”. З огляду на відсутність товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законом документа на вантаж під час зупинки, інспектори правомірно зафіксували порушення.

Відповідач обґрунтовує правомірність штрафу в частині недотримання водієм вимог законодавства щодо пред`явлення тахокарт або карток водія за попередній період (28 днів), оскільки водій не надав повного комплекту підтвердних документів щодо режиму праці та відпочинку за минулі дні, що є порушенням положень ЄУТР та наказу Міністерства транспорту та зв`язку №340. Перевірка та подальше винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу були здійснені чітко відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (постанова КМУ №1562). Позивачу було надано можливість подати пояснення та заперечення, які були розглянуті контролюючим органом перед прийняттям остаточного рішення про накладення штрафу в розмірі 17 000 грн.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вказує, що Укртрансбезпека помилково ототожнює наявність у підприємства статистичного КВЕД 49.41 із фактичним здійсненням комерційних вантажних перевезень. Транспортний засіб FORD CARGO є спеціалізованим технічним засобом (оосновним засобом підприємства), який використовувався виключно для внутрішніх виробничих потреб - доставки власних працівників (за наказом про відрядження) та виїзної метрологічної лабораторії/обладнання (еталонних гир) до місця надання послуг з повірки. Позивач не є автомобільним перевізником і не надає послуги з перевезення майна третім особам.

Відповідач безпідставно тлумачить рядок “транспортні витрати” в акті приймання-передачі виконаних робіт як доказ комерційного перевезення. Ця сума є складовою частиною розрахунку (калькуляції) вартості специфічної виїзної метрологічної послуги відповідно до державного порядку ціноутворення (зокрема, постанови КМУ №865), а не платою за договором перевезення вантажу (глава 64 ЦК України). Замовник сплачує за метрологічну повірку ваг на своїй території, а не за транспортування вантажу.

Також відповідач наполягає на порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” через відсутність товаро-транспортної накладної. Оскільки переміщувалося власне майно підприємства (обладнання, що перебуває на балансі), а не товар чи вантаж, обов`язок оформлення товаро-транспортної накладної не виникає ані за Законом “Про автомобільний транспорт”, ані за Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363. Водій мав при собі всі необхідні документи на право керування та документи на еталонне обладнання. У день перевірки тахокарта була встановлена та пред`явлена інспекторам. Відсутність тахокарт за попередні дні пояснюється тим, що у вихідні дні транспортний засіб не експлуатувався, а облік праці водія вівся централізовано через табелі обліку робочого часу підприємства відповідно до КЗпП України, що повністю відповідає нормам Положення №340. Відповідач в акті перевірки інкримінував порушення ст. 34 та 48 Закону, натомість у постанові про штраф безпідставно змінив кваліфікацію на ст. 39 (яка стосується пасажирських перевезень). Це свідчить про грубе порушення принципу правової визначеності, належної адміністративної процедури та ігнорування вмотивованих заперечень підприємства.

Представником відповідача подано додаткові пояснення, в яких зазначає, що позивач здійснював перевезення вантажу за плату в межах господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку і залучав найману працю водія, за таких обставин наявність у позивача статусу автомобільного перевізника залишається поза всяким сумнівом.

Відповідач обґрунтовував свою позицію посиланням на правові висновки Верховного Суду (зокрема у справі №440/5873/23), відповідно до яких наявність у суб`єкта господарювання власного вантажного транспорту та перевезення ним матеріальних цінностей для виконання робіт за договорами з контрагентами зобов`язує перевізника виконувати вимоги ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” щодо наявності товарно-транспортної накладної та інших обов`язкових документів.

Крім того, транспортний засіб позивача був обладнаний тахографом, отже відповідно до вимог чинного законодавства позивач зобов`язаний забезпечувати експлуатацію тахографу, а водій повинен мати при собі відповідні документи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Державне підприємство “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” (ЄДРПОУ: 04725912) зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа.

Основним видом діяльності позивача є ; 71.20 Технічні випробування та дослідження.

Інші види діяльності позивача є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт.

28.05.2026 посадовими особами Укртрансбезпеки у Волинській області, відповідно до направлення на перевірку №ЕНР000691 від 22.05.2026, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, якими здійснюються перевезення пасажирів та вантажів.

Під час такої перевірки о 09 год 40 хв. 28.05.2026 був зупинений транспортний засіб марки FORD CARGO, номерний знак НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником зазначеного транспортного засобу є Державне підприємство “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації”. На момент проведення рейдової перевірки транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 .

У ході рейдової перевірки транспортного засобу було встановлено порушення ст. 34 Закону України “Про автомобільний транспорт” під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія товаро-транспортною накладною або іншим визначений законодавством документом на вантаж, а також при аналоговому тахографі тахокартами режиму праці та відпочинку з 30.04.2026 по 27.05.2026 та бланком підтвердження діяльності чим порушено ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

За результатами рейдової перевірки складено Акт №ОАР005164 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 28.05.2026.

04.06.2026 позивачем подано заперечення на акт перевірки №ОАР005164 від 28.05.2026.

Повідомленням №53748/33.2/24-26 від 22.06.2026 про розгляд матеріалів справи (Запрошення на розгляд матеріалів справи), позивачу було направлено засобами поштового зв`язку.

15.07.2026 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. заступником начальника управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Слободою Б.Б. винесено постанову №ОПШ166084 про застосування адміністративного-господарського штрафу, якою до Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” про перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент перевірки документів визначених ст. 39 і 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Копію постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт № ОПШ166084 від 15 липня 2026 року, позивачу було направлено рекомендованим поштовим відправленням.

Не погоджуючись зі згаданою постановою, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року №2344-III “Про автомобільний транспорт” (далі - Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтею 1 якого визначено, що:

1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;

3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом;

4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Ч. 1 ст. 18 Закону №2344-ІІІ передбачено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340).

Пунктом 6.1 Положення №340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (п. 6.3 Положення №340).

Відповідно до п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

За приписами п. 3.5 Інструкції №385 перевізники, серед іншого:

забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;

аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Відповідно до п. 3.6 Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);

наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.

Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу.

Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону №2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 520/11723/23.

Водночас у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 140/6098/22 Верховний Суд виснував, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, водії тощо).

Запровадивши такий інститут відповідальності законодавець чітко окреслив, що він стосується саме перевізників та визначив ознаки, за якими визначають особу автомобільного перевізника. Це означає, що такий не обов`язково має бути власником транспортного засобу, оскільки норми законодавства не забороняють використання транспортних засобів, що належать іншим особам, у перевезеннях вантажів на підставі договорів укладених між власником та перевізником або інших правочинів.

Ураховуючи наведене, а також приписи Закону №2344-III, до власника автомобільного транспорту можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за умови, якщо він відповідає усім характеристикам, визначеним Законом №2344-III для автомобільних перевізників. У разі якщо особа не відповідає цим вимогам, відсутні підстави для застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III.

Суд встановив, що в акті перевірки №ОАР005164 від 28.05.2026 встановлено порушення ст. 34 та 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме перевізник не забезпечив водія товаро-транспортною накладною або іншим визначений законодавством документом на вантаж, а також при аналоговому тахографі тахокартами режиму праці та відпочинку з 30.04.2026 по 27.05.2026 та бланком підтвердження діяльності.

Отже, вирішальним під час розгляду цієї справи є встановлення факту чи було Державне підприємство “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” на час проведення спірної рейдової перевірки автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III та правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу як до власниці транспортного засобу, яка, на думку відповідача, надавала послугу з перевезення на комерційній основі як суб`єкт господарювання.

Як встановлено з матеріалів справи, основним видом діяльності Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” за КВЕД є 71.20 Технічні випробування та дослідження.

Наказом №366 від 22.05.2026 працівників підприємства (начальника сектору повірки засобів вимірювальної техніки та параметрів об`єму речовини на місці експлуатації метрологічного центру Волинскої філії Огородника М. та водія ОСОБА_1 ) було відряджено до м. Любомль Волинської області для проведення повірки засобів вимірювальної техніки ТОВ “Ерідон Логістик” за договором № ВМ26-02896-85.

Перевезення здійснювалося спеціалізованим вантажним автомобілем FORD CARGO (д.н.з. НОМЕР_1 ), що належить на праві власності Позивачу.

Транспортний засіб використовувався для транспортування еталонного (технічного) обладнання підприємства. Вказане обладнання є невід`ємною частиною даного автомобіля та технічним інструментом, необхідним для надання метрологічних послуг з повірки засобів вимірювальної техніки.

Факт надання метрологічних послуг підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №ВМ05-0045-76 від 28.05.2026.

Включення до акта приймання-передачі метрологічних послуг № ВМ05-00045-76 від 28.05.2026 позиції “Транспортні витрати” є складовою калькуляції собівартості виїзної метрологічної послуги відповідно до Постанови КМУ від 28.10.2015 №865, а не виконанням договору перевезення вантажу у розумінні ст. 909 Цивільного кодексу України.

Наявність у ЄДРПОУ додаткового КВЕД 49.41 носить статистичний характер і не перетворює автоматично будь-яке переміщення службового транспорту на комерційне вантажне перевезення.

Із наведених норм слідує, що відповідальність, передбачена частиною першою статті 60 Закону №2344-III, застосовується виключно до автомобільних перевізників, а не до власників чи користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору із замовником про перевезення вантажу надає відповідну послугу, тобто здійснює перевезення на комерційній основі, а тому статус перевізника не може визначатися лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі №520/11723/23 та у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 140/6098/22, в якій Верховний Суд виснував, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, водії тощо).

Відповідачем не надано доказів здійснення позивачем перевезення вантажу на комерційній основі, тобто не доведено, що Підприємство на час проведення спірної рейдової перевірки вважалося автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 440/5873/23 не береться до уваги, оскільки у тій справі вирішувалося питання перевезення суб`єктом господарювання товару, призначеного для реалізації, тоді як у цій справі здійснювалося переміщення власного еталонного обладнання, необхідного для виконання робіт за основним статутним видом діяльності (КВЕД 71.20).

Суд зазначає, що положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Оскільки транспортний засіб FORD CARGO (д.н.з. НОМЕР_1 ) не здійснював перевезення вантажу, а використовувався для транспортування власного еталонного (технічного) обладнання підприємства, відповідно позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Як наслідок у позивача не було обов`язку пред`являти посадовим особам Укртрансбезпеки під час рейдової перевірки 28 травня 2026 року товарно-транспортну накладну на обладнання що перевозилося.

Обов`язок ведення, зберігання та надання контролюючому органу облікових документів режиму праці та відпочинку водія, передбачених Положенням №340 (у тому числі тахокарт за попередні 28 днів або бланка підтвердження діяльності), на позивача не поширюється, оскільки останній не є автомобільним перевізником.

З огляду на наведене, суд висновує, що Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі, у зв`язку з чим вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 262 КАС України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.07.2026 №ОПШ 166084.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Державного підприємства “Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” судовий збір у розмірі 3328 ,00 грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна