Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №380/13362/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №380/13362/26

Суддя: Грень Наталія Михайлівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 рокусправа № 380/13362/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :

- Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату перерахунку грошового забезпечення за період з 25.05.2023 по 29.05.2026 року у розмірі 203370,44 гривень (двісті три тисячі триста сімдесят гривень 44 копійки), із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та наказом командира від 25.05.2023 № 145 був виключений зі списків особового складу частини у зв`язку зі звільненням у запас. Проте повного розрахунку в день звільнення з ним проведено не було. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі № 380/11311/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язано нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 20.06.2022 по 19.05.2023, грошову допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористані дні відпусток та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. На виконання судового рішення військова частина 29.05.2026 виплатила позивачу кошти в сумі 93028,98 грн. Вважаючи, що відповідач допустив затримку остаточного розрахунку при звільненні, позивач із посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України та правові висновки Верховного Суду наголошує на наявності підстав для виплати середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки розрахунку в розмірі 203370,44 грн. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 13.07.2026 замінено позивача у справі з Військової частину НОМЕР_2 на її правонаступника- Військову частину НОМЕР_1 .

Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву (вх.№65833 від 27.07.2026), у якому зазначає, що до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 380/11311/24 між сторонами існував спір про право щодо алгоритму визначення розміру грошового забезпечення, відтак належні позивачу суми не мали статусу безспірних. Стверджує про відсутність вини військової частини у затримці виплати, оскільки виплата коштів здійснювалася на виконання судового рішення за рахунок коштів Державного бюджету України в межах відповідних бюджетних процедур та асигнувань. Також покликається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо компенсаційного характеру статті 117 Кодексу законів про працю України та необхідності дотримання принципів розумності, справедливості й співмірності. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.06.2022 №108 позивача зараховано до списків особового складу військової частини.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.05.2023 №145 позивача звільнено з військової служби у запас, знято з усіх видів забезпечення та з 25.05.2023 виключено зі списків особового складу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі № 380/11311/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 : визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та зобов`язано нарахувати і виплатити вказані суми. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 зазначене рішення залишено без змін, відтак воно набрало законної сили.

На виконання рішення суду Військова частина НОМЕР_2 перерахувала позивачу кошти в сумі 93028,98 грн, що підтверджується банківською квитанцією від 29.05.2026.

02.06.2026 позивач звернувся до військової частини із заявою про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У зв`язку з неотриманням задоволення заяви позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

При визначенні періоду затримки виплати всіх сум, що належали позивачу суд виходив з такого.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України, у редакція як до 19.07.2022 так і у чинній редакції, встановлено обов`язок роботодавця щодо виплати всіх сум, які належать працівнику у день його звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 117 КЗпП України у чинній редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Позивача виключено зі списків особового складу 25.05.2023 року, а грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 29.05.2026 року.

Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача.

Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).”.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 25.05.2023 року по 29.05.2026.

Згідно з п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.”.

Як наслідок, до періоду з 25.05.2023 до 29.05.2026 - не застосовуються такі висновки, оскільки виплату обмежено шестимісячним терміном, передбаченим ст.117 КЗпП України.

Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування – суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справа № 420/23176/21 зазначено, що “…індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.”.

Положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Спеціальною нормою, абзацом другим пункту 7 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що розмір грошового забезпечення, який належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому, продовжується у цьому абзаці, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, для обрахунку середнього заробітку суд враховує календарні дні.

У відповідності до підп. “з” п.1 розділу І, п.5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Відповідно до абзацу четвертого п.2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становив 61457,83грн. ( за квітень 2023 ( 30діб) – 33522,45 грн, за травень 2023 (25 діб) – 27935,37 грн).

Кількість календарних днів за квітень 2023 року – травень 2023 року становить 55 днів.

Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1117,42 грн (61457,83 грн / 55 днів).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає грошове забезпечення позивача за 6 місяців, а саме за 182 дні в сумі 203370,44 гривень. (1117,42 грн х 182 календарних дні).

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 203370,44 грн.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, слід прийти до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 203370,44 грн.

Щодо вимоги про проведення виплати з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, з доходів яких утримується такий податок.

Оскільки середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є виплатою, пов`язаною з проходженням військової служби, нарахування та виплата зазначеної суми підлягає здійсненню з одночасною компенсацією утриманих сум податку на доходи фізичних осіб згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що відповідач в порушення п.1 ч.2 ст.2 КАС України протиправно не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, які належать при звільненні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги № АБ-01/43 від 01.06.2026 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати реальні витрати, пов`язані з наданням правової допомоги.

Пунктом 4 Договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору оплачується відповідно згідно акту виконаних робіт.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 25.06.2026 року, Виконавцем (Адвокатом Гомзяк І.А.) в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) виконано зобов`язання:

- підготовка та подання заяви про стягнення середнього грошового забезпеченняза несвоєчасний розрахунок при звільненні до Військової частини НОМЕР_2 – 2 години /500 грн за годину = 1000,00.грн.

- підготовка проекту позовної заяви та подання позову з додатками до Суду – 6 годин /1250 грн за годину = 7500,00 грн.

-судовий супровід справи, подання процесуальних заяв. Клопотань, отримання рішення Суду та виконавчі листи – 3 години / 500 грн за годину = 1500,00 грн.

Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

Щодо цього суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

у х в а л и в :

1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.

2. Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату перерахунку грошового забезпечення за період з 25.05.2023 по 29.05.2026 року у розмірі 203370,44 гривень (двісті три тисячі триста сімдесят гривень 44 копійки), із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

3.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 3000 ( три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua