Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №380/19675/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 рокусправа № 380/19675/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною відмову відповідача військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 23 липня 2026 року про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 23 липня 2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та звільнити позивача ОСОБА_1 з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді оператора безпілотних літальних апаратів.

23 липня 2026 року позивач звернувся по команді до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовим рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX) - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) від 26 червня 2026 року № 7/26/3631/В.

Позивач вказує, що його мати наразі у зареєстрованому шлюбі не перебуває: шлюб із його батьком ОСОБА_3 розірвано 04 серпня 2006 року згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , а подальший шлюб із ОСОБА_4 припинено на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2022 року у цивільній справі № 466/8062/22, яке набрало законної сили. ОСОБА_2 зареєстрована та фактично мешкає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження відсутності інших осіб, спроможних здійснювати постійний догляд за матір`ю, позивач посилається на Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 серпня 2026 року, складений та затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зафіксовано факт необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи ОСОБА_2 та зазначено про спільне проживання матері виключно із сином - військовослужбовцем ОСОБА_1 .

Листом від 31 серпня 2026 року № 50/02/12-9019-2026, скерованим на адресу представника позивача листом від 03 вересня 2026 року № 50/02/2/1-3/333-Аз за результатами розгляду адвокатського запиту, тимчасово виконуючий обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомив солдата ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для його звільнення з лав військової служби за сімейними обставинами. Свою відмову орган військового управління мотивував тим, що за змістом доданого до рапорту Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 серпня 2026 року у хворої ОСОБА_2 наявні інші близькі родичі, а саме: член сім`ї першого ступеня споріднення - рідна мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та член сім`ї другого ступеня споріднення - рідний повнорідний брат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно яких військовослужбовцем не надано висновків медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії чи рішень експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про наявність у них власної потреби в постійному сторонньому догляді.

Позивач вважає прийняте відповідачем рішення про відмову у задоволенні рапорту протиправним, необґрунтованим та ухваленим із формальних підстав без урахування реальних життєвих обставин сім`ї. Зокрема, сторона позивача зазначає, що рідний брат матері - ОСОБА_6 ще з 2004 року проживає окремо від сестри, жодних родинних зв`язків та спілкування з нею не підтримує, його точне місце проживання чи перебування родині наразі невідоме, спільним побутом вони не пов`язані, а відтак він не є членом сім`ї ОСОБА_2 у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України та Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99. Крім того, позивач покликається на приписи статті 267 Сімейного кодексу України, відповідно до якої обов`язок повнолітніх братів і сестер щодо надання матеріальної допомоги та утримання непрацездатних повнолітніх братів і сестер виникає лише за умови відсутності в особи чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дітей, тобто наявність повнолітнього працездатного сина (позивача) виключає можливість покладення таких обов`язків на рідного брата хворої.

Щодо матері хворої - ОСОБА_5 , то позивач наголошує, що їй виповнилося 78 років, вона є особою похилого віку, отримує пенсію за віком, має ряд хронічних захворювань опорно-рухового апарату та серцево-судинної системи, а також є особою з інвалідністю III групи безтерміново за загальним захворюванням відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 075644 від 15 червня 2000 року. На переконання позивача, ОСОБА_5 через свій похилий вік та стан здоров`я об`єктивно неспроможна надавати сторонню фізичну допомогу своїй тяжкохворій онкохворій доньці, а сама фактично потребує побутової опіки. З огляду на це позивач переконаний, що він є єдиною реально наявною працездатною особою, здатною забезпечити життєво необхідний постійний догляд за матір`ю, а допущена військовою частиною відмова у звільненні є протиправною бездіяльністю, що порушує гарантовані Конституцією України права його матері на охорону здоров`я та належний соціальний захист.

Ухвалою від 22 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

30 вересня 2026 року від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та такими, що суперечать нормам спеціального законодавства України.

Заперечення військової частини обґрунтовані тим, що відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язковою, вичерпною та імперативною передумовою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, є сукупна відсутність інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення такої особи, або ж наявність у всіх таких родичів медичних висновків про те, що вони самі потребують постійного стороннього догляду.

Представник відповідача підкреслює, що граматичне та логіко-семантичне тлумачення синтаксичної конструкції “такої особи”, вжитої у зазначеній нормі закону, свідчить про те, що ступені споріднення та коло зобов`язаних осіб обраховуються законодавцем не щодо військовослужбовця, який проходить службу, а безпосередньо щодо самої особи з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду. Згідно з офіційними даними Акта перевірки сімейного стану від 02 серпня 2026 року у матері позивача ОСОБА_2 є в наявності живі родичі як першого ступеня споріднення (її мати ОСОБА_5 , 1948 року народження), так і другого ступеня споріднення (її рідний повнорідний повнолітній брат ОСОБА_6 , 1973 року народження).

Відповідач наголошує, що позивачем ані до рапорту про звільнення, ані до позовної заяви не було надано передбачених законом документів - висновків медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров`я чи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО), які б засвідчували, що ОСОБА_5 або ОСОБА_6 самі за станом здоров`я потребують постійного стороннього догляду. Наявність у ОСОБА_5 лише III групи інвалідності без визначення потреби в сторонньому догляді та посилання позивача на окреме проживання чи тривалу відсутність зв`язку з ОСОБА_6 не звільняють від виконання чіткої вимоги спеціального закону. Посилання сторони позивача на норми Сімейного кодексу України відповідач вважає безпідставними, оскільки питання мобілізації та проходження військової служби врегульовані нормами публічного, а не приватного права. Військова частина НОМЕР_1 діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не маючи дискреційних прав ухвалювати рішення про звільнення зі служби за відсутності передбаченого законом повного пакета підтверджуючих документів, у зв`язку з чим відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Львові, є громадянином України, військовозобов`язаним (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” проходить дійсну військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, обіймаючи посаду оператора безпілотних літальних апаратів.

Матір`ю позивача є ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище за першим шлюбом - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що достовірно підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_4 , виданим 13 жовтня 1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського міськвиконкому (актовий запис № 5174), та паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 .

Зміна дошлюбних та шлюбних прізвищ матері позивача підтверджується належними письмовими доказами цивільного стану:

витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00059438504 від 01 липня 2026 року, згідно з яким 02 травня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб (актовий запис № 523), після укладення якого дружині присвоєно прізвище “ ОСОБА_10 ”;

свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 04 серпня 2006 року Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, яким засвідчено розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (актовий запис № 381);

витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00059423248 від 01 липня 2026 року, згідно з яким 11 квітня 2009 року Личаківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 (актовий запис № 63), після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище “ ОСОБА_7 ”;

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2022 року у цивільній справі № 466/8062/22, яке набрало законної сили та яким позовну заяву ОСОБА_2 задоволено повністю й розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 01 липня 2026 року №2026/010897452 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою з 27 жовтня 2012 року зареєстрований і позивач ОСОБА_1 (витяг з реєстру територіальної громади від 01 липня 2026 року № 2026/010897486).

Згідно з витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) КНП ЛОР “Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр” від 26 червня 2026 року № 7/26/3631/В (номер рішення 7/26/3631/Р) за результатами очного оцінювання ОСОБА_2 встановлено другу (II) групу інвалідності з 26 червня 2026 року строком на один рік (дата повторного оцінювання - 01 липня 2027 року) у зв`язку із загальним захворюванням (злоякісне новоутворення правої грудної залози C50.9, лімфостаз правої верхньої кінцівки, адгезивний капсуліт, стан після мастектомії). Пунктом 17.1.3 зазначеного витягу з рішення ЕКОПФО встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

23 липня 2026 року військовослужбовець Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України солдат ОСОБА_1 звернувся по команді до командира військової частини із письмовим рапортом (зареєстрований за вх. № 1971 від 27 липня 2026 року), у якому, посилаючись на підпункт “г” пункту 2 частини четвертої та абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, просив командування звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.

До рапорту військовослужбовцем долучено нотаріально та посадово засвідчені копії паспорта та картки платника податків ОСОБА_1 , витягу з реєстру територіальної громади, свідоцтва про народження, свідоцтва про розірвання шлюбу, судового рішення про розірвання другого шлюбу матері, витягів з ДРАЦС щодо дошлюбних прізвищ, витягу з рішення ЕКОПФО від 26 червня 2026 року № 7/26/3631/В щодо інвалідності матері та потреби в догляді, копії пенсійного посвідчення та довідки МСЕК баби військовослужбовця ОСОБА_5 , а також Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 серпня 2026 року.

Як встановлено судом зі змісту долученого до рапорту Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 серпня 2026 року, складеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 та затвердженого його начальником полковником ОСОБА_12 , комісією за результатами виходу за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено факт проживання ОСОБА_2 разом із позивачем та наявність у неї потреби в постійному догляді згідно з рішенням ЕКОПФО від 26 червня 2026 року.

Водночас у зазначеному Акті перевірки сімейного стану офіційно встановлено та зафіксовано наявність інших близьких родичів особи з інвалідністю ОСОБА_2 , а саме:

члена сім`ї першого ступеня споріднення - рідної матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є особою з інвалідністю III групи безтерміново за загальним захворюванням відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 № 075644 від 15 червня 2000 року;

члена сім`ї другого ступеня споріднення — рідного повнорідного брата ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_6 ).

Розглянувши поданий рапорт солдата ОСОБА_1 від 23 липня 2026 року та додані до нього матеріали, тимчасово виконуючий обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковник ОСОБА_13 листом від 31 серпня 2026 року № 50/02/12-9019-2026 повідомив військовослужбовця про відсутність законних підстав для прийняття наказу про його звільнення з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Підставою для відмови стало те, що згідно з поданими документами та Актом перевірки сімейного стану від 02 серпня 2026 року у хворої матері позивача наявні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення (мати ОСОБА_5 та брат ОСОБА_6 ), щодо яких військовослужбовцем не надано медичних висновків МСЕК, ЛКК закладу охорони здоров`я або рішень експертної команди (ЕКОПФО) про те, що вони самі потребують постійного стороннього догляду.

31 серпня 2026 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом № 23.07.26/03 щодо стану розгляду рапорту та надання копії прийнятого рішення. Листом від 03 вересня 2026 року № 50/02/2/1-3/333-Аз командир військової частини надав адвокату запитувану інформацію та надіслав копію рішення про відмову у звільненні від 31 серпня 2026 року № 50/02/12-9019-2026.

Незгода позивача із законністю прийнятого військовою частиною рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами стала підставою для його звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється спеціальним Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII).

У зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 “Про загальну мобілізацію”, затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” (який набрав чинності 18 травня 2024 року) статтю 26 Закону № 2232-XII викладено в новій редакції та принципово оновлено підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.

Відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини:

“необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи”.

Здійснюючи системний, логіко-граматичний та телеологічний аналіз наведеної спеціальної норми права, суд зазначає, що законодавець під час оновлення норм військового законодавства у 2024 році суттєво посилив вимоги щодо звільнення з військової служби, встановивши вичерпний та неподільний комплекс кумулятивних (одночасних) умов, необхідних для реалізації права на звільнення за вказаною підставою:

наявність у одного з батьків військовослужбовця інвалідності I чи II групи;

наявність офіційно підтвердженої належним медичним документом потреби зазначеного з батьків у постійному сторонньому догляді;

повна відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (тобто особи з інвалідністю, яка потребує постійного догляду);

або наявність у всіх інших наявних членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення належним чином оформленого висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров`я чи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) про те, що вони самі потребують постійного стороннього догляду.

Недоведеність або відсутність хоча б однієї із наведених умов повністю виключає юридичну можливість прийняття командуванням військової частини наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами.

Щодо тлумачення кола членів сім`ї та ступенів споріднення особи, яка потребує догляду:

Суд звертає увагу на помилковість правової конструкції, застосованої стороною позивача при тлумаченні кола членів сім`ї, відсутність яких вимагається законом.

У тексті абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII законодавець сформулював імперативну синтаксичну конструкцію: “за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду...”.

Вживання законодавцем займенника “такої особи” у родовому відмінку прямо та нерозривно вказує на суб`єкта, про якого йшлося безпосередньо у першій частині речення - тобто на особу з інвалідністю I чи II групи, за якою декларується необхідність догляду (у цьому спорі - матір позивача ОСОБА_2 ), а не на військовослужбовця.

Відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, приписів Цивільного кодексу України та усталених доктринальних засад правознавства:

членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення є її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені;

членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення є її рідні брати та сестри, її баба та дід як з боку матері, так і з боку батька, а також онуки.

Таким чином, для вирішення питання щодо наявності чи відсутності в солдата ОСОБА_1 права на звільнення зі служби, перевірці підлягала наявність або відсутність родичів першого та другого ступенів споріднення саме щодо його матері - ОСОБА_2 .

Як беззаперечно підтверджено матеріалами справи, офіційними даними реєстрів цивільного стану та відображено в Акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 серпня 2026 року, у ОСОБА_2 наявні такі близькі родичі:

член сім`ї першого ступеня споріднення - її рідна мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

член сім`ї другого ступеня споріднення - її рідний повнорідний брат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказані обставини стороною позивача визнаються, підтверджуються доданими до рапорту та позову документами і сумніву не викликають.

Щодо правового співвідношення спеціального військового законодавства та норм Сімейного кодексу України, то сторона позивача обґрунтовує вимоги позову тим, що брат матері - ОСОБА_6 з 2004 року проживає окремо, родинних стосунків із сестрою не підтримує, спільним побутом із нею не пов`язаний, а за приписами статті 267 Сімейного кодексу України обов`язок повнолітніх братів і сестер щодо утримання виникає виключно за умови відсутності чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дітей. Оскільки у хворої є повнолітній працездатний син (позивач), обов`язок щодо догляду за матір`ю за законом покладається на сина, а не на брата, відтак ОСОБА_6 не повинен враховуватися як перешкода для звільнення.

Суд вважає вказану правову позицію позивача юридично неспроможною та повністю спростовує її з огляду на таке:

За загальною теорією права у разі колізії або паралельного регулювання правовідносин нормами різних нормативно-правових актів перевага безумовно надається тому акту, який спеціально регулює конкретну сферу суспільних відносин.

Відносини з приводу проходження військової служби, підстав та порядку звільнення військовослужбовців у період дії правового режиму воєнного стану врегульовані нормами публічного права - спеціальним Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Натомість Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини у сфері приватного права (зокрема виникнення аліментних зобов`язань щодо матеріального утримання між членами сім`ї).

Суд підкреслює, що до внесення змін Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX попередня редакція підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII містила відсилочну умову: “за умови відсутності інших осіб, які зобов`язані її (його) утримувати відповідно до закону”. Саме ця колишня правова конструкція обумовлювала необхідність застосування судами статей 202, 267 Сімейного кодексу України щодо встановлення черговості обов`язків утримання (зокрема щодо першочергового обов`язку дітей порівняно з братами та сестрами).

Однак законодавець Законом № 3633-IX змінив диспозицію цієї норми, повністю виключивши із Закону № 2232-XII поняття “осіб, які зобов`язані утримувати відповідно до закону”, і запровадив прямий критерій - “відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення”.

Метою таких законодавчих змін було усунення правової невизначеності та встановлення жорсткого механізму, що унеможливлює маніпулювання нормами цивільного чи сімейного права про утримання для звільнення з військової служби під час війни.

Отже, інститут аліментних зобов`язань, врегульований статтею 267 Сімейного кодексу України, не є релевантним до публічно-правових вимог абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки зазначена норма говорить не про обов`язок матеріального утримання (аліменти), а про наявність у особи з інвалідністю близьких кровних родичів першого та другого ступенів, здатних забезпечити догляд.

Щодо посилань позивача на визначення терміна “член сім`ї”, наведене в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, з акцентом на обов`язковості спільного проживання та ведення спільного господарства, суд зазначає, що вказане рішення стосувалося офіційного тлумачення терміна “член сім`ї” в контексті житлового законодавства та положень частини другої статті 64 Житлового кодексу УРСР щодо користування жилим приміщенням.

Військове законодавство (Закон № 2232-XII) прямо прив`язує статус членів сім`ї до ступенів споріднення, що базуються на кровному спорідненні та біологічному зв`язку між особами. Факт окремого проживання рідного брата ОСОБА_6 , відсутність спілкування із сестрою, тривалий розрив контактів чи суб`єктивне небажання підтримувати родинні взаємини жодним чином не припиняють кровного споріднення між ними і не означають його юридичної чи фізичної відсутності.

Закон пов`язує поняття “відсутність” із фактом об`єктивного неіснування особи (смерть, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім у встановленому законом судовому порядку), а не з фактом окремого місця проживання чи небажання спілкуватися. Працездатний рідний брат матері ОСОБА_6 , 1973 року народження, існує фізично та юридично, доказів його смерті або визнання судом безвісно відсутнім матеріали справи не містять.

Щодо оцінки стану здоров`я родичів та вимог до медичних документів:

Законодавець в абзаці тринадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII чітко та однозначно передбачив єдине виключення, за наявності якого військовослужбовець може бути звільнений зі служби навіть за наявності живих родичів 1-го чи 2-го ступенів споріднення:

“або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи”.

Вказана норма містить вичерпний перелік медичних органів та документів, якими підтверджується неможливість здійснення догляду іншими родичами: висновок МСЕК, висновок ЛКК закладу охорони здоров`я або рішення ЕКОПФО, у яких має бути встановлено факт того, що родич сам потребує постійного стороннього догляду.

Жодні інші документи - акти обстеження матеріально-побутових умов, акти перевірки сімейного стану, пенсійні посвідчення за віком, довідки про розмір пенсії тощо - не можуть підміняти собою зазначені медичні висновки спеціалізованих комісій.

Оцінюючи доводи позивача щодо його баби - ОСОБА_5 , суд зазначає, що її похилий вік (78 років) та статус одержувача пенсії за віком відповідно до закону не звільняють її від статусу члена сім`ї першого ступеня споріднення та автоматично не свідчать про потребу в сторонньому догляді.

Надана позивачем довідка до акта огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 075644 від 15 червня 2000 року засвідчує встановлення ОСОБА_5 третьої (III) групи інвалідності безтерміново у зв`язку із загальним захворюванням. Суд звертає увагу, що III група інвалідності за своєю медико-соціальною характеристикою є групою з помірним ступенем обмеження життєдіяльності та передбачає збереження здатності до самообслуговування. Більше того, у самій довідці МСЕК зазначено висновок про умови праці (“робота зі зменшеним обсягом до 5-6 годин”), що підтверджує збереження працездатності, та не міститься жодного запису про потребу ОСОБА_5 у постійному сторонньому догляді.

Чинного висновку МСЕК, висновку ЛКК або рішення експертної команди (ЕКОПФО) про те, що ОСОБА_5 сама потребує постійного догляду, позивачем до рапорту надано не було.

Щодо брата матері ОСОБА_6 - позивач взагалі не надав жодного медичного документа щодо стану його здоров`я.

Таким чином, факт потреби ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у постійному сторонньому догляді належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 73– 76 КАС України не доведений.

Щодо судової практики Верховного Суду та стандартів Європейського суду з прав людини:

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25 зазначив:

“Право на звільнення з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану за сімейними обставинами є винятковим правом, реалізація якого суворо регламентована імперативними нормами статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Встановлені законом обмеження обумовлені конституційним обов`язком захисту Вітчизни (стаття 65 Конституції України) та публічним інтересом оборони держави.

Вимоги закону щодо наявності медичних висновків про потребу інших членів сім`ї у постійному догляді є імперативними. За відсутності офіційного висновку МСЕК або ЛКК про потребу таких осіб у догляді, факт їх нездатності здійснювати догляд не може презюмуватися судом, встановлюватися на підставі пояснень військовослужбовця чи свідчити про неможливість виконання обов`язку”.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України не допустила протиправної бездіяльності чи порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач повністю довів правомірність відмови у звільненні позивача зі служби, підтвердивши невідповідність поданого пакета документів імперативним вимогам спеціального законодавства України. Натомість позивачем не надано належних і допустимих доказів відсутності у його матері інших родичів першого та другого ступенів споріднення або наявності у них медичних висновків про потребу в постійному догляді.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, рішення ЕКОПФО, Акт перевірки сімейного стану від 02 серпня 2026 року та відповідь військової частини у їх системному взаємозв`язку, суд дійшов переконання про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні адміністративного позову судові витрати позивача відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Доказів понесення відповідачем судових витрат матеріали справи не містять, тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 про визнання відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 листопада 2026 року.

Суддя О.І. Коморний