Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №380/18711/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 рокусправа № 380/18711/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області №134650039423 від 07.08.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу період роботи з 01.04.1997 по 31.12.2003;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.04.1997 по 31.12.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 31 липня 2026 року звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі частини першої статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV), досягнувши віку 60 років 11 місяців. За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивачки здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 серпня 2026 року № 134650039423 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (не менше 32 років). Згідно з указаним рішенням пенсійний орган обчислив страховий стаж позивачки тривалістю лише 28 років 07 місяців 22 дні, не зарахувавши до стажу період трудової діяльності з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 31 серпня 1983 року з мотивів того, що на печатці підприємства при звільненні відсутній код ЄДРПОУ, що, на думку відповідача, порушує постанову Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 “Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України”, а також у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування та сплату страхових внесків.

Позивачка стверджує, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним, протиправним та непослідовним. Позивачка звертає увагу суду, що під час її первинного звернення за призначенням пенсії у вересні 2025 року рішенням цього ж органу пенсійного фонду від 23 вересня 2025 року № 134650039423 її страховий стаж було визначено тривалістю 31 рік 00 місяців 21 день, при цьому період роботи з 02 квітня 1997 року по 30 червня 2000 року зараховувався до страхового стажу в повному обсязі, а не зараховувався лише період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року. Натомість в оскаржуваному рішенні від 07 серпня 2026 року пенсійний орган, діючи суперечливо та всупереч принципу правової визначеності, безпідставно зменшив раніше визнаний страховий стаж позивачки до 28 років 07 місяців 22 днів, викинувши весь період роботи з 01 квітня 1997 року.

Позивачка наголошує, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує трудовий стаж за період до 01 січня 2004 року відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та Порядку № 637. Записи про роботу в ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” внесені своєчасно, послідовно, містять посилання на дати та номери наказів про прийняття та звільнення. Працівник не повинен нести відповідальність за дефекти печатки суб`єкта господарювання (відсутність коду ЄДРПОУ на її відтиску) чи за невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо своєчасного перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України. Зарахування спірного періоду роботи додає до стажу понад 6 років і 9 місяців, що в сукупності становить більше 35 років страхового стажу та надає позивачці безумовне право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. З огляду на це позивачка просить скасувати рішення відповідача та зобов`язати призначити їй пенсію за віком.

Ухвалою від 10 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

30 вересня 2026 року від представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком у 2025-2026 роках необхідна наявність не менше 32 років страхового стажу. За доданими до заяви документами страховий стаж ОСОБА_1 склав 28 років 07 місяців 22 дні, що є недостатнім. Відповідач зазначає, що період роботи позивачки з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року не зараховано правомірно на підставі пункту 4.7 Порядку № 22-1 та Порядку № 637, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою підприємства, на якій відсутній ідентифікаційний код за ЄДРПОУ, що порушує постанову КМУ від 22 січня 1996 року № 118, а в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація щодо сплати страхових внесків роботодавцем за позивачку. Оскільки факт сплати внесків документально не підтверджений, відповідач вважає рішення від 07 серпня 2026 року законним і обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень, та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про одруження. Станом на 31 серпня 2025 року позивачка досягла пенсійного віку 60 років.

16 вересня 2025 року ОСОБА_1 вперше звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 вересня 2025 року № 134650039423 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного 32-річного страхового стажу. При цьому за розрахунком форми РС-право пенсійний орган тоді встановив наявність у позивачки 31 року 00 місяців 21 дня страхового стажу. До страхового стажу не було зараховано лише період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року через відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб. Натомість період роботи позивачки з 02 квітня 1997 року по 30 червня 2000 року (тривалістю 3 роки 2 місяці 29 днів) було беззаперечно зараховано до її страхового стажу.

31 липня 2026 року ОСОБА_1 повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, маючи вік 60 років 11 місяців та надавши для підтвердження трудового стажу оригінал трудової книжки, довідку про перейменування підприємства та інші документи.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивачки було розподілено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 серпня 2026 року № 134650039423 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV через відсутність необхідного 32-річного страхового стажу. За новим розрахунком відповідача страховий стаж позивачки раптово зменшився до 28 років 07 місяців 22 днів.

Як зазначено в тексті оскаржуваного рішення від 07 серпня 2026 року, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 31 серпня 1983 року з таких підстав: “на печатці при звільненні відсутній код підприємства, що є порушенням Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 “Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України”, та відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що суперечить нормам частини другої статті 24 Закону № 1058”.

Дослідивши долучену до матеріалів справи копію трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 31 серпня 1983 року, суд установив:

19 липня 1983 року позивачка була прийнята на роботу в цех обрізувачем 4 розряду на Львівське виробниче взуттєве об`єднання “Прогрес” (наказ № 612 від 01.09.1983);

запис № 5: 01 квітня 1997 року позивачка звільнена з роботи за п. 5 ст. 36 КЗпП України по переводу в ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” (наказ № 104-к від 01.04.1997);

запис № 6: 01 квітня 1997 року позивачка прийнята на роботу по переводу пакувальником взуття 2 розряду в ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” (наказ № 01 від 01.04.1997);

запис № 7: 31 серпня 2004 року позивачка звільнена з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (наказ № 34 від 31.08.2004). Запис завірено підписом уповноваженої особи та чітким відтиском печатки підприємства ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” (м. Львів, вул. Жовківська, 30).

Згідно з архівною довідкою ТзДВ “Львівське взуттєве виробничо-торговельне підприємство “Прогрес” від 26 серпня 2025 року № 162 Львівське державне взуттєве виробничо-торговельне підприємство “Прогрес” у 1994 році перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Львівське взуттєве виробничо-торговельне підприємство “Прогрес”, а у 2011 році — у Товариство з додатковою відповідальністю “ЛВВТП “Прогрес” (код ЄДРПОУ: 00308235).

Незгода позивачки із рішенням пенсійного органу від 07 серпня 2026 року № 134650039423 щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року та відмовою у призначенні пенсії за віком стала підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років (для осіб, які досягли пенсійного віку у 2025 році, норматив стажу становить 32 роки).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено:

“Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування”.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV також закріплено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01 січня 2004 року), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року, був Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі — Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637):

“Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами”.

Аналогічне положення містить стаття 48 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Згідно з пунктами 2.2, 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Щодо необґрунтованості відмови через відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства:

Відповідач у рішенні від 07 серпня 2026 року та у відзиві посилається на те, що на відтиску печатки підприємства при звільненні позивачки 31 серпня 2004 року відсутній код ЄДРПОУ, що, на переконання пенсійного органу, є порушенням постанови КМУ від 22 січня 1996 року № 118 та позбавляє права на зарахування стажу за період з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року.

Суд визнає такі висновки пенсійного органу абсолютно безпідставними, формальними та незаконними з огляду на таке:

Записи у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 за номерами 5, 6 та 7 виконані послідовно, розбірливо, українською мовою, без підчисток, виправлень чи дописок. У них чітко зазначено посаду, підрозділ, структурне підприємство (ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес”), підставу звільнення за статтею 36 КЗпП України та реквізити відповідних наказів (наказ № 01 від 01.04.1997 та наказ № 34 від 31.08.2004). Запис про звільнення належним чином засвідчений підписом посадової особи та гербовою печаткою підприємства, текст на якій є повністю читабельним та співпадає із найменуванням роботодавця.

Суд підкреслює, що обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки, дотримання правил її заповнення, виготовлення печаток та зазначення на них ідентифікаційних кодів відповідно до законодавства покладено виключно на адміністрацію роботодавця (підприємства), а не на найманого працівника.

Працівник не володіє повноваженнями щодо виготовлення печаток підприємства та не здійснює контролю за наявністю на відтиску печатки тих чи інших реквізитів, включаючи код ЄДРПОУ.

Верховний Суд ще у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, сформулював правову позицію:

“Підставою для призначення пенсії є фактичний стаж роботи особи, а не дотримання всіх формальних вимог щодо оформлення трудової книжки підприємством.

Формальні неточності, описки або недоліки щодо заповнення трудової книжки, у тому числі відсутність на відтиску печатки підприємства коду ЄДРПОУ або неповне його зазначення, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до трудового (страхового) стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Покладення на особу тягаря відповідальності за неналежне оформлення роботодавцем записів у трудовій книжці чи дефекти відтиску печатки є неприпустимим та грубо суперечить принципу соціальної справедливості”.

Крім того, факт функціонування та перейменувань виробничого взуттєвого об`єднання “Прогрес” повністю підтверджений наявною у справі архівною довідкою від 26 серпня 2025 року № 162.

Таким чином, відсутність ідентифікаційного коду ЄДРПОУ на відтиску печатки ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” не нівелює факту трудової діяльності позивачки та не є законною підставою для виключення спірного періоду з її трудового стажу.

Щодо посилань відповідача на відсутність даних у персоніфікованому обліку та несплату страхових внесків:

Іншою підставою для незарахування періоду роботи з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року відповідач визначив відсутність інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV.

Суд вважає вказаний висновок відповідача хибним та спростовує його з таких мотивів:

Спірний період охоплює часовий проміжок з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року.

Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV набрав чинності лише 01 січня 2004 року.

Як прямо передбачено нормами частини другої та частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, обчислення страхового стажу за даними системи персоніфікованого обліку здійснюється лише після набрання чинності цим Законом, а за періоди до 01 січня 2004 року (до впровадження системи персоніфікованого обліку) стаж обчислюється на підставі документів у порядку, визначеному Законом № 1788-XII, тобто виключно на підставі записів трудової книжки.

Вимагати від особи, яка працювала у період з 1997 по 2003 роки, підтвердження сплати внесків у системі персоніфікованого обліку, запровадженій пізніше Законом № 1058-IV, є прямим порушенням принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України).

Більше того, щодо обов`язку зі сплати внесків Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово вказував (зокрема у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 480/12392/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 226/1994/17), що “Обов`язок щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування (страхових внесків) за працівників покладено виключно на роботодавця (страхувальника), який утримує відповідні суми із заробітної плати найманого працівника.

Найманий працівник не є суб`єктом перерахування коштів до Пенсійного фонду та позбавлений будь-яких правових механізмів контролю за фінансово-господарською дисципліною роботодавця чи своєчасністю подання ним звітності до органів фонду.

Невиконання підприємством обов`язку щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду або наявність заборгованості підприємства перед Пенсійним фондом не може бути підставою для незарахування до страхового стажу працівника фактично відпрацьованого ним періоду, оскільки особа не повинна нести тягар негативних наслідків через недобросовісність або неплатоспроможність страхувальника”.

Суд наголошує, що позбавлення громадянина права на зарахування трудового стажу внаслідок несплати роботодавцем внесків чи відсутності повних відомостей у державних реєстрах є непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (пенсійними правами), що гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та покладає на особу надмірний індивідуальний тягар.

Суд також констатує суттєву суперечливість у діях пенсійного органу, оскільки у рішенні від 23 вересня 2025 року № 134650039423 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області офіційно зарахувало позивачці період роботи з 02 квітня 1997 року по 30 червня 2000 року за цією ж самою трудовою книжкою та визначило її страховий стаж тривалістю 31 рік 00 місяців 21 день.

Однак при повторному зверненні позивачки у 2026 році той самий орган пенсійного фонду в рішенні від 07 серпня 2026 року № 134650039423 без будь-яких нових даних чи спростування попередніх розрахунків раптово скасував зарахування цього ж періоду роботи та зменшив стаж позивачки до 28 років 07 місяців 22 днів.

Такі дії суб`єкта владних повноважень є порушенням принципу правової визначеності та принципу “належного врядування”, який неодноразово висвітлювався у рішеннях Європейського суду з прав людини (справи “Рисовський проти України”, “Москаль проти Польщі”). Державні органи повинні діяти послідовно та передбачувано, а помилки або зміна внутрішніх підходів державного органу не можуть виправлятися за рахунок позбавлення громадянина його фундаментального конституційного права на соціальне забезпечення.

Враховуючи те, що запис у трудовій книжці позивачки підтверджує її роботу пакувальником взуття в ДП ВТФ ЖОМВ ВАТ ЛВВТП “Прогрес” з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року (період до введення Закону № 1058-IV), вказаний період підлягає обов`язковому зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Тривалість спірного періоду з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року становить 06 років 09 місяців 00 днів.

Додавши цей період до безспірно визнаного відповідачем у рішенні від 07 серпня 2026 року страхового стажу позивачки (28 років 07 місяців 22 дні), загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить:

28 років 07 місяців 22 дні + 06 років 09 місяців 00 днів = 35 років 04 місяці 22 дні.

Суд підкреслює, що відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком особам, які досягли пенсійного віку у 2025 році, необхідна наявність не менше 32 років страхового стажу.

Оскільки фактичний страховий стаж ОСОБА_1 становить понад 35 років, що значно перевищує законодавчо встановлений норматив (32 роки), а позивачка досягла визначеного законом пенсійного віку 60 років, вона має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією. Позивачка повторно звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 31 липня 2026 року.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, а також зобов`язати відповідача вчинити певні дії з метою ефективного захисту порушеного права.

Оскільки у пенсійного органу відсутня дискреція щодо відмови у призначенні пенсії за наявності всіх передбачених законом умов (віку та страхового стажу), належним та вичерпним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 серпня 2026 року № 134650039423 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з дня звернення із заявою - з 31 липня 2026 року.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов вичерпного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, нормативно та документально обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач законності прийнятого рішення від 07 серпня 2026 року № 134650039423 не довів, а його аргументи повністю спростовані вимогами Закону № 1788-XII, Закону № 1058-IV, Порядку № 637 та усталеною практикою Верховного Суду. Натомість позивачкою надано вичерпні письмові докази наявності необхідного страхового стажу та права на призначення пенсії.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, трудову книжку позивачки, архівну довідку підприємства “Прогрес” та рішення пенсійного органу у їх системному взаємозв`язку, суд дійшов вичерпного переконання про необхідність повного задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судом установлено, що позивачка за звернення до суду сплатила судовий збір у сумі 1064,96 грн згідно з квитанцією від 07 вересня 2026 року, із застосуванням коефіцієнта 0,8 для позовів, поданих в електронній формі. Оскільки позов задовольняється повністю, судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 серпня 2026 року № 134650039423 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ: 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) період роботи з 01 квітня 1997 року по 31 грудня 2003 року в Дочірньому підприємстві “Взуттєва торгівельна фірма “ЖОМВ” Відкритого акціонерного товариства “Львівське взуттєве виробничо-торговельне підприємство “Прогрес” згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 31 серпня 1983 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 31 липня 2026 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ: 21910427) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 листопада 2026 року.

Суддя О.І. Коморний