Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №340/4734/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4734/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведения нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 13.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премію у відсоткових розмірах, установлених в при проходженні служби), у тому числі грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної та додаткової відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2020 по 13.12.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач у період з 01.03.2016 по 13.12.2022 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. За результатами розгляду адвокатського запиту відповідач листом від 21.05.2026 повідомив, що протягом 2020-2022 років грошове забезпечення позивача обчислювалося із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, яка відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому на 01.01.2018. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на належний тарифний коефіцієнт. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24, а також на положення законів України про Державний бюджет на відповідні роки, якими передбачено збільшення прожиткового мінімуму. На переконання позивача, застосування відповідачем незмінної розрахункової величини 1762,00 грн призвело до заниження належного йому грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 13.12.2022. У зв`язку із цим позивач наполягає на здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня кожного відповідного року, а також на виплаті компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих із належних йому виплат, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200. На думку відповідача, скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 не зумовило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови № 704 та не створило правових підстав для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою від 06.09.2005 № 870, та зазначає, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дії раніше скасованих ним положень. Оскільки у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 Кабінет Міністрів України не вносив відповідних змін до пункту 4 постанови № 704, відповідач вважає правомірним застосування під час обчислення грошового забезпечення позивача розрахункової величини 1762,00 грн. Додатково відповідач посилається на положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Крім того, відповідач зазначає, що військова частина є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок видатків Головного управління Національної гвардії України, від якого не надходило розпоряджень щодо застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року. Окремо наголошує на безпідставності вимог про перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2020, оскільки судове рішення у справі № 826/6453/18 набрало законної сили лише 29.01.2020. З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв у межах наданих повноважень та відповідно до чинного нормативно-правового регулювання, а тому підстави для задоволення позову відсутні (а.с. 23-25).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач у період з 01.03.2016 по 13.12.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з особової справи (а.с. 10).

Не є спірним, що в період проходження військової служби посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн, встановленої як прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018, шляхом її множення на відповідні тарифні коефіцієнти (а.с. 30).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни наділені правом на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі – Інструкція № 200).

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції № 200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів за основними типовими посадами та військовими (спеціальними) званнями, а також додаткові види грошового забезпечення і розміри надбавок, зокрема за вислугу років, для відповідних категорій осіб (далі – Постанова № 704).

Пунктом 2 Постанови № 704 було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України було прийнято постанову "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103 (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 було викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постанова №103 набрала чинності 24.02.2018.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Відтак, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону № 2262-XII та Постанови № 704 виснував таке:

а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий висновок згодом також неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 22.09.2022 у справі № 500/3840/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21 та від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1921,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 грн.

Отже, редакція законів України про державний бюджет на 2018-2022 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх збільшення.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням у період з 29.01.2020 (з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18) по 13.12.2022 включно мав би визначатися відповідачем саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн). З тих же самих мотивів відповідач неправильно нараховував також інші складові грошового забезпечення позивача, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням та які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період.

При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача, суд не надає окремої правової оцінки порядку обчислення кожного з видів виплат, які є похідними від розміру грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення). Розмір таких виплат визначається залежно від розміру грошового забезпечення, тому наслідком встановлення неправильності його обчислення є необхідність проведення відповідного перерахунку похідних виплат, які були нараховані та виплачені позивачу у спірний період.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 13.12.2022 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у цей період, із застосуванням зазначеного показника та з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас вимога про зобов`язання відповідача одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, є передчасною, оскільки обов`язок щодо виплати такої компенсації є похідним від фактичного нарахування та виплати відповідних сум грошового забезпечення, а тому на момент вирішення спору право позивача у цій частині не порушене. Питання про виплату зазначеної компенсації підлягає вирішенню відповідачем під час виконання судового рішення відповідно до вимог Порядку № 44.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 13.12.2022 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 13.12.2022 включно грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН