Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №320/23930/25
Суддя: Войтович І. І.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року Справа №320/23930/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з відновлення, інфраструктури та транспорту України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (далі – відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 13 лютого 2025 року, про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України.
2. Зобов?язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.01.2025 р. (зареєстровані 08.01.2025 р.) про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, а також про визнання її членом його сім?ї, з урахуванням висновків суду у цій справі та з дотриманням принципів адміністративної процедури (зокрема, але не виключно, заслухавши її особисті пояснення на засіданні).
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідно до рапорту командира БПСМОП «АЗОВ» ГУ МВС України в Київській області майора міліції ОСОБА_3 від 28.08.2014, поданого на ім`я Міністра внутрішніх справ України А.Авакова, слідує, її син рядовий міліції (розвідник-гранатометник) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.08.2014 виконував поставлене бойове завдання в складі розвідувальної групи батальйону «АЗОВ» щодо збору інформації про кількість та класифікацію військових угрупувань рф на Новоазовському напрямку в районі селища Рози Люксембург (Донецька область), о 14:30 з телефону одного з членів групи зателефонував невідомий, стало відомо, що двоє членів розвідувальної групи, зокрема її син, потрапили у засідку та перебувають у полоні.
06.01.2025 позивач через засоби поштового зв`язку звернулась до Комісії при Мінінтеграції із заявами у відповідності до форми, затвердженої наказом Мінінтеграції №281 від 01.12.2022 та документами згідно наведеному переліку/Додатки №9-41/ про встановлення з 27.08.2014 факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо її сина ОСОБА_2 , а також про визнання її членом його сім?ї. Позивач також просила заслухати її особисті пояснення на засіданні Комісії, оскільки певні обставини та факти не могла викладати в заяві. Про результати просила повідомити належним чином.
20.03.2025 на свою електронну пошту позивачем отримано лист Мінрозвитку, який мав адміністративну компетенцію Комісії з Мінінтеграції з 07.02.2025, в якому повідомлено, що на засіданні Комісії 13.02.2025 було розглянуто заяву із документами та прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії про України стосовно ОСОБА_2 , відсутність у долучених до заяви документів підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_2 діяльності або по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» №2010-ІХ.
15.04.2025 позивач на свою електронну пошту отримала лист відповідь на її звернення, в якому було відмовлено у наданні належним чином завіреної копії протоколу засідання Комісії, або його витягу з нього, без роз`яснення правових та фактичних підстав ухвалення рішення про відмову.
Позивач вважає, що нею було подано до Комісії усі необхідні документи відповідно до переліку, який наведений у ч.ч. 1-3 ст. 4 Закону №2010-ІХ. В свою чергу, відповідачем прийнято рішення без дотримання адміністративної процедури за Законом України «Про адміністративну процедуру», зазначення в листі «про відсутність підтверджуючих документів» є порушенням принципу належного урядування, оскільки відповідач не обґрунтовує підстави прийнятого рішення, не зазначає які саме документи відсутні для можливого їх повторного подання до Комісії, що ставить позивача у правову невизначеність.
Також, позивач додала, що Комісія уповноважена самостійно збирати інформацію, документи та матеріали від компетентних органів, могла заслухати усні пояснення або до ухваленні рішення витребувати додаткові документи від позивача. Проте, таких дій Комісія не вчинила.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за звернення до суду із позовом, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії; справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Також, суд задовольнив клопотання позивача про витребування по справі додаткових доказів від відповідача, витребувано від відповідача Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України належним чином завірені додаткові докази: - Протоколу від 13 лютого 2025 року засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України або витяг з нього в частині, що стосується розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.01.2025 р.
Витребувані докази вказано надати до суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали суду та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Судом також роз`яснено відповідачу, що відповідно до частин 3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Вимоги ухвали суду від 30.05.2026 відповідачем не виконано, причина невиконання суду не відома.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2026 суд повторно витребував докази від відповідача, а саме Протокол від 13 лютого 2025 року засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України або витяг з нього в частині, що стосується розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.01.2025 р.
22.09.2026 позивачем подано до суду клопотання щодо зміни найменування відповідача у справі з Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
Вирішуючи клопотання позивача суд враховує та зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2026 №963 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство розвитку громад та територій України на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
Враховуючи абзац 2 пункту 8 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації. Забезпечення діяльності такого органу в поточному бюджетному періоді здійснюється в межах видатків, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік органу, найменування якого змінюється.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним задовольнити клопотання позивача та замінює найменування відповідача у справі з Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
07.10.2026 відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 21.09.2026 подано до суду витребувані документи – Витяг з протоколу від 13.02.2025 №05/35-803 ДСК/від 12.06.2025 №1.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив до суду не надав.
Додаткових пояснень, клопотань/заяв від сторін до суду не надійшло.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, згідно наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 08.05.2014 № 171 о/с призначений «міліціонером взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов`я» ГУ МВС України в Донецькій області, зі спеціальним званням «рядовий міліції».
27.06.2014, з дозволу Міністра внутрішніх справ України, ОСОБА_2 був відряджений до БПСМОП «АЗОВ».
З рапорту командира БПСМОП «АЗОВ» ГУ МВС України в Київській області майора міліції ОСОБА_3 від 28.08.2014, поданого на ім`я Міністра внутрішніх справ України А.Авакова, слідує, що ним як командиром, 27.08.2014, з метою виконання завдань по боротьбі з тероризмом та несення служби в районі проведення АТО, було поставлено бойове завдання розвідувальній групі батальйону «АЗОВ» в складі рядового міліції ОСОБА_4 (командир групи) та рядового міліції БІЛЕНЬКОГО Романа Васильовича (розвідник-гранатометник) щодо збору інформації про кількість та класифікацію військових угрупувань РФ на Новоазовському напрямку в районі с-ща Рози Люксембург (Донецька обл ). Близько 12:00 розвідувальною групою до штабу батальйону «АЗОВ» було передано розвідувальну інформацію, після чого їм було поставлено завдання повернутися до місця дислокації. Близько 13:00 з розвідувальною групою зник зв`язок, а о 14:30 з телефону одного з членів групи зателефонував невідомий, представився «бійцем ополчення» та повідомив, що двоє членів розвідувальної групи потрапили у засідку та перебувають у полоні.
06.01.2025 позивач засобами поштового зв`язку звернулась до Комісії при Мінінтеграції із заявами у відповідності до форми, затвердженої наказом Мінінтеграції №281 від 01.12.2022 та документами про встановлення з 27.08.2014 факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо її сина ОСОБА_2 , а також про визнання її членом його сім?ї.
Позивач також просила заслухати її особисті пояснення на засіданні Комісії, оскільки певні обставини та факти не могла викладати в заяві. Про результати просила повідомити належним чином.
До заяв було подано наступні документи:
- рапорт командира БПСМОП «АЗОВ» ГУ МВС України в Київській області майора міліції ОСОБА_3 від 28.08.2014;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.10.2024 у кримінальному провадженні № 12024110000000162;
- лист Слідчого управління ГУ НП в Донецькій області від 30.09.2024;
- лист Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини від 16.09.2024;
- лист ДП «Український національний центр розбудови миру» від 07.03.2023;
- лист Об`єднаного центру при СБУ від 22.09.2020 вих. № 33/8-Б-1 132/138;
- лист Об`єднаного центру при СБУ від 12.03.2023;
- нотаріально завірені пояснення (свідчення) майора ОСОБА_5 від 20.01.2021 (з копіями паспорта, посвідчення УБД, довідки про участь в АТО);
- нотаріально завірена заява солдата ОСОБА_6 від 29.01.2021 (з копіями посвідчення УБД, довідки про участь в АТО);
- нотаріально завірені пояснення (свідчення) ст. солдата ОСОБА_7 від 09.02.2021 р. (з копіями посвідчення УБД, довідки про участь в АТО);
- лист-довідка заст. начальника СВ Волноваського ВГІ ГУ НГІ в Донецькій області від 29.05.2019 по кримінальному провадженню;
- лист Антитерористичного центру при СБУ від 17.09.2019 № 33/8-Б-920/138;
- лист Головного управління Національної Гвардії України від 11.12.2014;
- лист ГУ МВС в Київській області від 07.08.2020;
- лист Департаменту персоналу МВС України від 02.04.2021;
- довідка Управління кадрового забезпечення ГУ МВС в Київській області від 05.11.2015 №36;
- лист Головного слідчого управління МВС України від 16.10.2014;
- лист Антитерористичного центру при СБУ від 24.10.2014 № 33/6592;
- повідомлення про початок досудового розсдідування від 04.12.2014;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від від 07.12.2023 у кримінальному провадженні № 12014100050008300;
- лист Волноваської окружної прокуратури від 08.12.2023;
- постанова слідчого СВ Волноваського РВП ГУ НП в Донецькій області від 11.10.2021 про повне задоволення клопотання;
- лист Волноваського РВП ГУ НП в Донецькій області від 21.09.2021;
- ухвала слідчого судді Волноваського районного суду Донецької області від 20.09.2021 у справі № 221/2202/19;
- лист Мінреінтеграції від 04.04.2021 вих. № 22/Б-78-8.4-303;
- лист Департаменту соціального захисту МВС України від 11.10.2024 вих. № 28469-2024.
20.03.2025 позивач на свою електронну пошту отримала лист Мінрозвитку від 20.03.2025 вих. № 4425/39/14-25, в якому повідомлялося, що 07.02.2025 заява про встановлення факту була передана з Міннац`єдності до Мінрозвитку. Комісія на своєму засіданні, яке відбулося 13.02.2025, розглянула заяву та додані до неї документи та прийняла рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_8 «у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_2 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_2 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Також Комісія зазначила, що у разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факт та обставини позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, позивач може повторно звернутись до Комісії.
15.04.2025 позивач також на свою електронну пошту отримала лист відповідь Мінрозвитку від 04.04.2025 вих. № 8152/31/10-25, яким було відмовлено у наданні належним чином завіреної копії протоколу засідання Комісії або витягу з нього, та не роз`яснено на заяву позивача правові та фактичні підстави ухвалення рішення про відмову.
Вважаючи прийняте рішення протиправним, позивач звернулась до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).
За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Відповідно, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність Конституції України, вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям із дотриманням принципів адміністративного судочинства.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року № 2010-IX (далі – Закон № 2010-IX) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтею 3 Закону № 2010-IX, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі-Положення), Комісія утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно пункту 4 Положення Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;
2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;
3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;
4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.
Пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.
До складу Комісії входять:
представник, визначений Президентом України;
по одному представнику Мінрозвитку, МЗС, Мін`юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим;
не більше п`яти представників від громадських об`єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність.
Персональний склад Комісії затверджується наказом Мінрозвитку.
Згідно із пунктом 7 Положення, організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Комісія правоможна вирішувати питання, якщо на засіданні присутні не менш як дві третини її членів.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається непідтвердженим.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вважається, що у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмовлено.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" Комісія може визначати право на отримання щорічної державної грошової допомоги для особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, на особовий рахунок уповноваженої нею або членом її сім`ї особи у період дії в України або в окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону № 2010-ІХ встановлено, що дія цього Закону поширюється на громадян України, які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
На підставі положень статті 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпунктів а, б пункту 2 частини 1 статті 2 цього Закону.
Так, згідно частини 2 статті 4 Закону № 2010-ІХ підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 2010-ІХ підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;
3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;
4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Відповідно до частини 5 статті 4 Закону № 2010-ІХ підставою для визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відповідно до частини третьої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членом сім`ї якої є заявник;
3) відповідні документи (довідки), які підтверджують, що заявник відповідно до Сімейного кодексу України є членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Згідно частини 6 статті 4 Закону № 2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Відповідно до частини 7 статті 4 Закону № 2010-ІХ за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".
Згідно частини 10 статті 4 Закону № 2010-ІХ рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.
Зокрема, за частини 1 пункт 12 статті 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX визначає одним з принципів адміністративної процедури гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про адміністративну процедуру» особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.
Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.
Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
Відповідно до частини 1 пункт 2 статті 47 Закону України «Про адміністративну процедуру», під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта.
За частини 1 статті 49 Закону України «Про адміністративну процедуру» визначає, що адміністративний орган повідомляє адресата та заінтересованих осіб про початок адміністративного провадження невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів після його початку, у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо адресат та/або заінтересована особа невідомі, адміністративний орган розміщує повідомлення на своєму офіційному веб-сайті або оприлюднює його в інший визначений законодавством спосіб.
У повідомленні зазначаються права та обов`язки учасника адміністративного провадження, у тому числі порядок ознайомлення з матеріалами справи, а також способи подання ним своїх пояснень та зауважень у справі та строк, протягом якого особа має право їх подати. Якщо необхідна особиста присутність учасника адміністративного провадження або його представника під час розгляду та вирішення справи (вчинення процедурної дії), у повідомленні наводиться обґрунтування такої необхідності.
Отже, зміст вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що Комісія уповноважена приймати рішення щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за наявності відповідної заяви та за умови подання визначеного переліку документів. Рішення про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається Комісією за наявності прийнятого рішення щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, приймається Комісією із дотримання Законодавства про адміністративну процедуру забезпечуючи особі право особи на участь в адміністративному провадженні, із дотриманням порядку повідомлення особи про початок адміністративної процедури та розгляд її справи.
Виходячи із зазначеного вище слідує, що у разі відсутності документів, які підтверджують факт позбавлення особи особистої свободи у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 2 Закону № 2010-ІХ, Комісія має право прийняти рішення про відмову у встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, проте, таке рішення має бути обґрунтованим, тобто, повинно містити інформацію про конкретні обставини, що зумовили прийняття такого рішення.
Як свідчать матеріали справи, лист Мінрозвитку № 4425/39/14-25 від 20.03.2025 щодо розгляду заяви та документів, в якому вказано про прийняття Комісією рішення на засіданні 13.02.2025 про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо сина позивача ОСОБА_2 , як і витяг з протоколу від 13.02.2025 №05/35-803 ДСК/від 12.06.2025 №1 засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в яких зазначено про не підтвердження документами на здійснення ОСОБА_2 діяльності або дій по відношенню до заявника, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини 1 статті 2 Закону № 2010-ІХ, не містять інформації щодо обставин, які зумовили прийняття такого рішення.
Відтак, приймаючи рішення від 13.02.2025 Комісією про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_2 , відповідачем не конкретизовано, що саме стало підставою для прийняття рішення про не підтвердження факту.
Зокрема, у вказаному листі № 4425/39/14-25 від 20.03.2025 відповідачем не зазначено, які документи для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не були подані, чи які конкретно із поданих документів не були враховані Комісією і чому, або інші обставини, які стали підставою для висновків про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Суд зазначає, що здійснення розгляду поданої особою заяви передбачає надання оцінки поданим доказам та повідомленим обставинам.
Проте, зі змісту листа № 4425/39/14-25 від 20.03.2025 та витягу з протоколу засідання від 13.02.2025 №05/35-803 ДСК/від 12.06.2025 №1 неможливо встановити чи була надана оцінка поданим позивачем доказам та наведеним обставинам.
Більш того, лист № 4425/39/14-25 від 20.03.2025 не містить у собі будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, у зв`язку з чим позивач не мала належності інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб`єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 3 Закону № 2010-ІХ, що корелюється із нормами підпунктів 2 пункту 4 Положення, Комісія для виконання покладених на неї завдань має зокрема, право одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи. Згідно з частини 6 статті 4 Закону № 2010-ІХ у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості. Рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи наслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, приймається за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру", що визначено частини 7 статті 4 Закону № 2010-ІХ.
Суд вказує, що Комісія наділена повноваженнями щодо вжиття заходів для належного, повного та всебічного розгляду заяви відносно встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України шляхом здійснення запитів, витребування матеріалів, заслуховування пояснень.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України перед прийняттям оскаржуваного рішення до будь-яких уповноважених органів чи до позивача щодо отримання інформації на підтвердження чи спростування факту позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, як і не встановлено право позивача брати участь у розгляді заяви та надавати пояснення, додаткові документи на засіданні Комісії.
Вбачається зі встановленого судом, що відповідач обмежився лише фразою про відсутність у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_2 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_2 . Проте, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем до заяви, відповідачем не зазначено. Також, не дотримано право заявника позивача у розгляді заяви і долучених документів та право надавати пояснення і додаткові документи.
Таким чином, враховуючи обставини справи, судом не встановлено доказів здійснення відповідачем належного та повного розгляду заяви позивача та доданих до заяви документів, рішення, яке було прийнято відповідачем стосовно позивача, а саме: Не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, є таким, що не відповідає положеннями частини 7 статті 4 Закону №2010-ІХ.
Суд зауважує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень суб`єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Щодо позовних вимог в частині зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.01.2025 (зареєстровані 08.01.2025) про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, а також про визнання її членом його сім?ї, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2025 № 35 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, зокрема, у постанову Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 «Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», а саме: 1) у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» заміненословом «Мінрозвитку»; 2) у тексті Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку»; 3) у тексті Порядку створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку».
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2025 року № 35 «Про внесення змін щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій до деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено Зміни щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, а саме згідно з пп. 1 п. 2 у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово Мінреінтеграції замінити словом Мінрозвитку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2025 року №1775 затверджено зміни у пункті 3 Положення зокрема зазначений пункт викладено відповідно «…Для отримання щорічної державної грошової допомоги особа, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, член сім`ї такої особи, її законний представник або законний представник члена сім`ї такої особи звертаються до Мінрозвитку особисто, за допомогою засобів поштового або електронного зв`язку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку…
Виплата щорічної державної грошової допомоги особам, визначеним пунктом 15 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 р. № 1281 “Деякі питання виконання Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 92, ст. 5733), здійснюється після внесення такого рішення до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення.
Щорічна державна грошова допомога особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, під час перебування такої особи в місцях несвободи може надаватися одному з членів її сім`ї в одному році.
За результатами опрацювання заяви Мінрозвитку перераховує відповідні кошти на особовий рахунок особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або члену її сім`ї, реквізити якого зазначені в довідці, доданій до заяви…»
Як встановлено, на час вирішення справи судом постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2026 року №963 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство розвитку громад та територій України на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
Відтак, законодавством покладено обов`язок щодо розгляду заяв про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та на сьогодні перейменований суб`єкт владних повноважень на Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Підсумовуючи викладене, з огляду на дискреційні повноваження Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду її заяви, суд доходить висновку про наявність підстав для належного їх відновлення шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача про встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 06.01.2025 із доданими до них документами, які зареєстровані 08.01.2025, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частина друга статті 77 КАС України).
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позивача та відповідача отримали достатню оцінку.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу витрат у справі у суду відсутні.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
в и р і ш и в:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 13 лютого 2025 року, про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України.
Зобов`зати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з відновлення, інфраструктури та транспорту України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.01.2025 (зареєстровані 08.01.2025) про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, а також про визнання її членом його сім`ї, з урахуванням висновків суду та з дотриманням принципів адміністративної процедури.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua