Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №300/5255/26
Суддя: Тимощук О.Л.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" листопада 2026 р. справа №300/5255/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026,
В С Т А Н О В И В:
Адвокат Тиндик Роман Володимирович (далі – представник позивача, адвокат Тиндик Р.В.), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) 21.07.2026 звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) в якій просить: визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 23.01.2026 відносно громадянина України ОСОБА_1 , винесене інспектором прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) головним сержантом ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 23.01.2026 позивач разом із своєю дружиною ОСОБА_3 (далі – дружина позивача, ОСОБА_3 ), яка являється особою з другою групою інвалідності, перетинав державний кордон України, через міжнародний пункт пропуску "Мостиська" Львівської області, як супроводжуюча особа. За доводами адвоката Тиндика Р.В., при проходженні паспортного контролю позивач та його дружина надали всі необхідні документи, для перетину кордону, однак у перетині державного кордону України ОСОБА_1 було відмовлено, про що винесено оскаржуване рішення. При цьому, представник позивача наголошує, що згідно з оскаржуваним рішенням причиною відмови є ненадання необхідних документів, які дають право на виїзд з України, однак не зазначено, які саме документи не було надано позивачем. Адвокат Тиндик Р.В. зазначає, що відповідно до пункту 2-Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі – Правила №57) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. За доводами представника позивача факт наявності родинних відносин з особою, яка має інвалідність другої групи підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , факт інвалідності дружини підтверджується посвідченням особи з інвалідністю серії НОМЕР_2 . Таким чином, на переконання представника позивача, ОСОБА_1 мав право на перетин державного кордону України, як особа, яка має дружину з числа осіб з інвалідністю і супроводжує дружину для виїзду за межі України, відповідно до пункту 2-1 Правил №57.
З огляду на викладене, вважаючи протиправним рішення про відмову в перетині державного кордону України від 23.01.2026, позивач, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.27-28).
Пунктом 5 резолютивної частини коментованої ухвали суду витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 вичерпний обсяг доказів, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 23.01.2026, з врахуванням обставин якими обґрунтовується позовна вимога в тому числі, але не виключно фото, відеофіксація в момент подання позивачем відповідних документів з метою перетину держаного кордону України тощо.
На адресу суду, 27.07.2026 від представника відповідача Можчіля Ярослава Олександровича, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026. Таке клопотання мотивоване тим, що частиною 3 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі – Закон №1710-VI) встановлено, що особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Представник відповідача наголосив, що позивач звернувся з позовною заявою до Івано-Франківського окружного адміністративного суду у липні 2026 року, в той час як строк оскарження рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 23 січня 2026 року закінчився 23 лютого 2026 року та не обґрунтував причини пропуску строку звернення до суду (а.с.32-39).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 29.07.2026 в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026 – відмовив. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026 - залишив без руху. Надав позивачу п`ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску (а.с.40-42).
Адвокат Тиндик Роман Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі – представник позивача) направив на адресу суду заяву про усунення недоліків позовної заяви від 01.08.2026, яка надійшла засобами поштового зв`язку 05.08.2026. За доводами представника позивача, відповідач ввів суд в оману твердженням щодо місячного строку для звернення до суду, оскільки такий строк стосується адміністративного оскарження до вищестоячого органу, а у спірному випадку, для звернення до суду, застосовується загальний термін, а саме шестимісячний строк, встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.45-47).
Ухвалою суду від 07.08.2026 продовжено розгляд адміністративної справи №300/5255/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026 (а.с.49-50).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який 11.08.2026 сформував у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.53-64). ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
За доводами відповідача, 23.01.2026 близько 13:50 на виїзд з України під час оформлення потягу №89 "Київ – Перемишль" прибув позивач. Під час здійснення прикордонного контролю ОСОБА_1 , уповноваженою службовою особою було виявлено ознаки фіктивного шлюбу позивача з громадянкою України ОСОБА_3 , з метою безперешкодного перетинання державного кордону України, в умовах правового режиму воєнного стану. Відповідач вказує, що з метою перевірки зазначених обставин, було проведено їх опитування у силу частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі – Закон №1710-VI), пункту Правил №57 та встановлено, що подружжя не орієнтується в особистих даних один одного. За результатами проведеної перевірки, направлено повідомлення представникам НПУ про виявлення ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке, передбачено статтею 332 ККУ та прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України позивачу.
Також, відповідач зазначив, що аргументи позивача щодо того, що оскаржуване рішення не містить переліку документів, які повинен був подати позивач для перетину державного контролю в умовах воєнного стану є безпідставними, оскільки затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №457 від 05.06.2023 формою рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України не передбачено зазначення таких даних.
Таким чином, на переконання ІНФОРМАЦІЯ_1 позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позовну заяву та наявні в матеріалах цієї адміністративної справи докази, встановив такі обставини.
Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 22.04.2025, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 22.04.2025 зареєстрували шлюб (а.с.8).
У відповідності до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.06.2025 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи (а.с.19).
Рішенням про відмову в перетині державного кордону України від 23.01.2026 ОСОБА_1 відмовлено в перетині державного кордону України, причина відмови: позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови №57 (а.с.7-зворотній бік а.с.7).
Вважаючи протиправним рішення про відмову в перетині державного кордону України від 23.01.2026, позивач звернувся до суд за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 №3857-XII (далі - Закон №3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі – Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
За пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" вирішено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Положеннями статті 2 вказаного законодавчого акту визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII), на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є військовозобов`язаним.
Водночас Закон №3543-XII передбачає можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виключний перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наведений у статті 23 вказаного законодавчого акту.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно з витягом із застосунку "Резерв +" ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 22.04.2025 зареєстрували шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 22.04.2025, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.8).
У відповідності до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.06.2025 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи (а.с.19).
Таким чином, з поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи.
Відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, посадова особа відповідача виходила з того, що позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил №57, водночас не вказуючи які саме документи не було подано позивачем.
Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 №661-IV (далі – Закон №661-IV), на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно зі статтею 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" визначає Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII.
Відповідно до статті 3 Закону №3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Частиною 3 статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина 1 статті 7 Закону №1710-VI).
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначають Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01 1995 №57.
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
За змістом пункту 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Абзацом 2 пункту 2-1 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.
Так, зазначеною нормою визначено перелік документів, які надають особам право на перетин державного кордону, відповідний перелік є чітким та додаткового тлумачення не потребує.
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами
Як зазначає представник позивача у позовній заяві та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 для паспортного контролю 23.01.2026 в пункті пропуску "Мостиська" Львівської області пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про шлюб, паспорт громадянина України для виїзду за кордон дружини, посвідчення особи з інвалідністю дружини, військово-обліковий документ, витяг з додатку "Резерв +".
За відсутності доказів на спростування твердження представника позивача про надання для проходження паспортного контролю повного пакету документів, враховуючи положення частини 2 статті 77 КАС України, суд вважає, що такі документи були надані ним в повному обсязі.
Щодо змісту оскаржуваного рішення суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі №380/11916/22 сформулював висновок, згідно з яким рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що рішення прикордонників про відмову з посиланням на ненадання підтверджуючих документів повинно визначати, які саме документи потрібно було надати; покликання у рішенні лише на закон про правовий режим воєнного стану без зазначення конкретної норми законодавства, на підставі якої особу обмежено у праві виїзду, та без визначення конкретного переліку документів, яких особа не надала на паспортний контроль, свідчить про невідповідність такого рішення критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та про протиправне втручання у можливість реалізації конституційного права особи вільно залишати територію України.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб`єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку та встановити законність, обґрунтованість і пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню про відмову в перетинанні державного кордону України від 23.01.2026 в контексті вищенаведених вимог, суд зазначає, що у графі "причини" оскаржуваного рішення відповідач обмежився формулюванням про те, що позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМУ від 27.01.1995 №57.
Водночас зміст оскаржуваного рішення не дозволяє встановити, яких саме документів не надав позивач у момент проходження прикордонного контролю та з яких саме підстав, передбачених статтею 6 Закону №3857-XII, позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України. Оскаржуване рішення не містить конкретного та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати і не надав, а також не містить покликання на конкретну норму законодавства, на підставі якої позивача обмежено у праві виїзду за кордон.
Суд враховує, що можливість підтвердження особою наявності права на перетин державного кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів. Оскільки відповідачем такого переліку ані в момент проходження прикордонного контролю, ані в самому рішенні про відмову, ані у відповіді на адвокатський запит не наведено, позивач був позбавлений об`єктивної можливості усунути ті недоліки, на які, за твердженням відповідача, послалася уповноважена службова особа.
Доводи відповідача про те, що поняття обґрунтованості рішення про відмову не передбачає опису підстав у самому рішенні, форма якого цього не вимагає, та що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 №457 форма не містить вимоги конкретизувати підстави, суд відхиляє. Відповідність рішення затвердженій формі не звільняє уповноважену службову особу від передбаченого частиною першою статті 14 Закону №1710-VI обов`язку зазначити причини відмови. Форма рішення, затверджена підзаконним актом, не може застосовуватися у спосіб, що нівелює вимогу закону вищої юридичної сили щодо обґрунтованості рішення; навпаки, у пункті 1 відповідної форми передбачено зазначення, серед іншого, підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон. Таким чином, посилання відповідача на форму рішення не спростовує висновку про відсутність у рішенні конкретних фактичних і юридичних підстав його прийняття.
При цьому суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено сукупність обставин, які об`єктивно вказували на наявність у позивача підстав для виїзду за кордон у спірний період.
Щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позов, про встановлення працівниками відповідача ознак фіктивності шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.
Вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
Відповідно до частини третьої статті 27 Сімейного кодекс України, державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
В даному випадку, дійсність укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 22.04.2025 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.8).
Нормами частини 1 статті 38 Сімейного кодексу України передбачено, що підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Окрім того, перелік підстав недійсності шлюбу наведений у статті 39 Сімейного кодексу України.
В цьому випадку відповідач не заявляє про наявність підстав, передбачених статтями 22, 24-26, 39 Сімейного кодексу України, необхідних для визнання укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюбу недійсним. В свою чергу судом таких обставин під час розгляду даної справи не встановлено.
Визначення поняттю "фіктивний шлюб" надано в статті 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
Разом з тим, згідно частини 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
Отже, фіктивність укладеного між особами шлюбу може бути встановлено виключно в судовому порядку.
Жодних доказів наявності рішення суду, згідно з яким укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюб був визнаний недійсним у зв`язку з його фіктивністю відповідачем суду не надано.
Таким чином, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи у співвідношенні з наданими сторонами доказами та правовими нормами, які регламентують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіляючи між сторонами судові витрати слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в загальному розмірі 1 331,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи платіжна інструкція на переказ готівки від 06.03.2026 №ПН1837462 (а.с.35).
При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1 331,20 гривень.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 23.01.2026 відносно громадянина України ОСОБА_1 , винесене інспектором прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) головним сержантом ОСОБА_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ;
відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua