Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №280/6908/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуСправа № 280/6908/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період з 30.08.2024 (наступний день після звільнення) по 28.02.2025, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 №100;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 30.08.2024 (наступний день після звільнення) по 28.02.2025, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 №100.

Ухвалою суду від 14 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 12.10.2011 по 29.08.2024. Позивач стверджує, що в день його звільнення з військової служби відповідачем не було проведено повного розрахунку щодо виплати належного йому грошового забезпечення, у зв`язку з чим він звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з відповідним позовом. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/2002/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за відповідні періоди. Позивач зазначає, належні йому грошові кошти в сумі 347849,77 грн. було виплачено лише 26.06.2026, тобто зі значним порушенням строків проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби. У подальшому позивач звертався до відповідача в усному порядку, з метою вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку. Однак за результатами такого звернення позивачу було повідомлено про відмову у здійсненні відповідного нарахування та виплати. Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, обґрунтовуючи свою позицію тим, що законодавством, яке регулює питання оплати праці військовослужбовців, не встановлено строків проведення остаточного розрахунку з особами, звільненими з військової служби, а також не передбачено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум під час звільнення. Крім того, представник відповідача зазначав, що, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен враховувати принцип співмірності ймовірного розміру майнових втрат працівника, зумовлених несвоєчасним проведенням розрахунку, із сумою середнього заробітку, заявленою позивачем до стягнення. З огляду на викладене представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 12.10.2011 по 29.08.2024.

Також судом встановлено, що станом на 29.08.2026 з позивачем не було проведено повного розрахунку щодо виплати всіх належних йому сум грошового забезпечення.

Судом встановлено, що 26.06.2026 відповідачем на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/2002/25 проведено остаточний розрахунок із позивачем шляхом виплати індексації та перерахованого грошового забезпечення в загальному розмірі 347849,77 грн.

Позивач, вважаючи, що йому має бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції на момент виключення позивача зі списків особового складу) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов`язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, оскільки спеціальним законодавством, що регулює порядок та умови оплати праці військовослужбовців, не передбачено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум при звільненні з військової служби, до відповідних правовідносин допустимим є застосування положень статей 116 та 117 КЗпП України як загальних норм, що регулюють питання проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності за порушення строків його здійснення.

Під час розгляду справи представником відповідача додатково було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

До зазначеного клопотання було долучено витяг із наказу від 28.08.2024 №183 про виключення майора ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

З зазначеного наказу судом встановлено, що ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також визнано таким, що вибув для подальшого проходження військової служби до Національного університету оборони України (м. Київ).

Суд зазначає, факт виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 не свідчить про припинення ним проходження військової служби, зазначена обставина свідчить лише про припинення проходження військової служби у відповідній військовій частині у зв`язку з вибуттям до іншого місця подальшого проходження військової служби.

Зміст долученого витягу з наказу безпосередньо вказує на те, що ОСОБА_1 вибув не у зв`язку зі звільненням з військової служби, а з метою її подальшого проходження в Національному університеті оборони України.

За таких обставин виплата грошового забезпечення позивачу має здійснюватися за новим місцем проходження військової служби з дня, наступного за днем його виключення зі списків особового складу попередньої військової частини.

Таким чином, судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, оскільки він не був звільнений з військової служби у встановленому законом порядку, а продовжував її проходження на новому місці служби.

Отже, факт виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не може бути підставою для виникнення у нього права на отримання компенсації середнього заробітку, розрахованого виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передували місяцю виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки таке виключення не було пов`язане із припиненням військової служби, а зумовлене зміною місця її проходження.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постановах від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, від 03.02.2026 по справі №400/5149/24, які враховуються судом під час ухвалення рішення у цій справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова