Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №240/22698/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/22698/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- скасувати рішення про відмову у задоволенні рапорту від 02 квітня 2026 року №6632 про звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами визначеними підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , яке оформлено відповіддю вих. №2817 від 16 квітня 2026 року, складене та підписане командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 з військової служби у запас на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: «у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи, має виражений ступінь обмеження щодо пересування та самообслуговування і потребує догляду, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.04.2026 звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби.

Ухвалою суду від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, вказав, що на підставі наданих позивачем документів у нього відсутнє право на звільнення зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечуються сторонами.

02.04.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу через сімейні обставини», а саме: у зв`язку зі здійсненням постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи. До рапорту позивач додав відповідний пакет документів.

Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

ОСОБА_3 являється особою з інвалідністю II групи, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №176/26/141/В. Інвалідність призначена безстроково.

Згідно довідки ЛКК комунального некомерційного підприємства «Прилуцький міський центр первинної медико-санітарної допомоги» №140 від 09.04.2026, ОСОБА_3 має порушення функцій організму, через які не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_3 має доньку - ОСОБА_5 , яка на даний час постійно перебуває та проживає за кордоном. Так, ОСОБА_5 з 12.03.2022 перебуває в евакуації в Республіці Польща, а з 01.09.2023 працює у початковій школі №221 з інтеграційними відділеннями ім. Барбари Броніслави Чарновської у Варшаві на підставі трудового договору, укладеного на невизначений термін.

Вищевказана обставини перебування доньки ОСОБА_3 за кордоном підтверджується також актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 14.04.2026.

Згідно вказаного акту комісією встановлено, що до осіб І ступеня споріднення з ОСОБА_3 , відносяться: чоловік ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 , а також військовослужбовець син ОСОБА_1 (позивач); до осіб ІІ ступеня споріднення з ОСОБА_3 , відносяться: неповнолітня онука ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітня онука ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За результатами розгляду рапорту позивача відповідачем відмовлено у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Така відмова оформлена листом №3053 від 28.04.2026. Відмова мотивована тим, що у матері позивача наявні родичі другого ступеня споріднення, які не позбавлені можливості забезпечити необхідний догляд та вирішення соціально-побутових питань.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232.

За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У свою чергу, пунктом 3 частини дванадцятої цієї статті визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, на таких підставах:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII), яким визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема конкретизовано, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років), документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

- документи, що підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами) , зокрема, один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту норми п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Поряд з цим, відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно з статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, зокрема Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Як встановлено судом, позивач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 12.11.2025 по теперішній час.

Згідно з свідоцтва про народження позивача його матір`ю є ОСОБА_3 . Батько його помер.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 2 групи та має порушення функцій організму, через які не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою ЛКК комунального некомерційного підприємства «Прилуцький міський центр первинної медико-санітарної допомоги».

Згідно з актом перевірку сімейного стану військовослужбовця, ОСОБА_3 , яка потребує стороннього догляду має: доньку ОСОБА_5 , онуків ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином суд встановив, що в ОСОБА_3 окрім позивача є інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення. Зокрема: дочка та онуки, одна з яких ІНФОРМАЦІЯ_4 досягла повноліття.

На підтвердження неможливості здійснення догляду за матір`ю її донькою позивач долучив докази того, що вказана особа постійно проживає та працює за кордоном та об`єктивно не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи.

Відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Верховний Суд зазначав, що у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мають перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

Досліджуючи питання наявності у ОСОБА_5 реальної можливості здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача суд зазначає, що така з огляду на постійне проживання за межами України, позбавлена об`єктивної можливості забезпечити безперервний та постійний догляд за особою, яка його потребує.

Щодо посилань відповідача на те, що ОСОБА_3 має родичів другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, суд зазначає.

Як вже зазначалося раніше, згідно норм Цивільного кодексу України членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості, є зокрема, онуки.

У даній ситуації установлено, що ОСОБА_3 , крім сина та дочки має двох онучок, які на момент прийняття рішення від 28.04.2026 про відмову у задоволенні рапорту від 02 квітня 2026 року №6632 були неповнолітніми.

Варто зазначити, що жодними нормами законодавства України не передбачено, що неповнолітні діти зобов`язані утримувати або здійснювати постійний догляд за непрацездатними членами сім`ї, а тому сама по собі наявність у матері позивача неповнолітніх онучок не свідчить про наявність інших осіб, здатних забезпечити їй постійний догляд, та не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби.

Досягнення онукою повноліття під час судового розгляду справи саме собою не підтверджує її реальної можливості здійснювати постійний догляд за бабусею та не може обґрунтовувати правомірність оскаржуваної відмови, оскільки на час її прийняття онука була неповнолітньою.

Отже, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, відповідачем не надана оцінка фактичної можливості/неможливості доньки та онуками забезпечувати постійний догляд за матір`ю.

За таких обставин під час розгляду рапорту відповідач повинен надати належну оцінку не лише формальній наявності доньки та онуків, а й фактичній можливості останніх забезпечувати необхідний постійний догляд, з урахуванням характеру потреб матері та об`єктивних обставин проживання її доньки за кордоном, а також з урахуванням фактичної можливості онуків забезпечувати постійний догляд бабусі.

Відмова у звільненні з військової служби позивача, мотивована виключно наявністю інших членів сім`ї без належного дослідження їх реальної можливості здійснювати постійний догляд, а тому підлягає перевірці відповідачем та обґрунтуванням підстав можливості здійснення постійного догляду за матір`ю позивача.

Враховуючи, що позивач перебуває на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 , суд дійшов висновку, що відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.

Разом з тим, суд не може надавати правову оцінку відмові у звільненні з військової служби, оскільки відсутні обґрунтування, в частині фактичної можливості/неможливості забезпечувати постійний догляд ОСОБА_3 її донькою, яка тривалий час знаходиться за межами України та її онуками, які на момент розгляду рапорту були неповнолітніми.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених норм законодавства та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним відмову відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт від 02 квітня 2026 року №6632 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти обґрунтоване рішення за результатами такого розгляду.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02 квітня 2026 року №6632 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02 квітня 2026 року №6632 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти обґрунтоване рішення за результатами такого розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов

03.11.26