Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №240/25406/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/25406/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням уточненої редакції просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.06.2026 № 1556 у частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.06.2026 № 1585 у частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.07.2026 № 1625 в частині, що стосується зменшення розміру премії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 занести у службову картку ОСОБА_1 інформацію про скасування накладених дисциплінарних стягнень згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.06.2026 № 1556 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.06.2026 № 1585;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці щомісячну премію за червень 2026 року у повному обсязі без урахування факту притягнення до дисциплінарної відповідальності наказами від 27.06.2026 № 1556 і від 30.06.2026 № 1585 та без урахування зменшення розміру премії наказом від 05.07.2026 № 1625;

- стягнути з відповідача на користь позивачки 200000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що оскаржувані накази є протиправними, оскільки видані з порушенням строку накладення дисциплінарного стягнення, встановленого частиною першою статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, без доведення в установленому порядку самої події дисциплінарного проступку та вини позивачки, без проведення службового розслідування, без відібрання у позивачки пояснень та без урахування передбачених частиною другою статті 86 цього ж Статуту критеріїв індивідуалізації стягнення. Із протиправністю зазначених наказів позивачка пов`язує як вимогу про стягнення невиплаченої премії, так і вимогу про відшкодування моральної шкоди, яку, за її твердженням, спричинено приниженням професійної честі, гідності та ділової репутації офіцера, тривалими репутаційними наслідками, фінансовим стресом, психотравмуючим станом та вимушеною зміною місця служби.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

26.08.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначив, що 10-денний строк, передбачений частиною першою статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, нібито не має імперативного характеру, а достатнім є дотримання 6-місячного строку; що службове розслідування призначається на розсуд командира, а в цій справі обставини проступків не потребували додаткового встановлення; що позивачку ознайомили з наказами та надали можливість дати пояснення; що рапорти містять оціночні судження, а не відомості, які підлягають доведенню; що моральну шкоду не заподіяно.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 27.07.2026 по 31.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

27.08.2026 позивачка подала відповідь на відзив, у якій навела заперечення проти кожного з доводів відповідача, наполягаючи на обґрунтованості позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 24.01.2024.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.12.2023 № 2871 старшого солдата ОСОБА_1 призначено заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення штурмової роти штурмового батальйону НОМЕР_3 окремого десантно-штурмового полку десантно-штурмових військ Збройних Сил України, цим же наказом їй присвоєно первинне військове звання офіцерського складу "молодший лейтенант".

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2025 № 358 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 (військово-облікова спеціальність НОМЕР_4 ), з визначенням, що з 12.12.2025 вона вважається такою, що прийняла справи та посаду і приступила до виконання службових обов`язків.

15.06.2026 начальником штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 подано рапорт № 1961/35902-в, у якому зазначено, що старший лейтенант ОСОБА_1 неналежним чином виконала поставлені завдання щодо організації та контролю звітності щодо переплат, унаслідок чого відповідний звіт не було надіслано у визначені терміни. Рапорт містить висновок про те, що своїми діями (бездіяльністю) позивачка проявила безвідповідальне ставлення до виконання службових обов`язків, допустила низький рівень виконавчої дисципліни та не забезпечила належного контролю за виконанням поставлених завдань, у зв`язку з чим ініціатор рапорту просив притягнути позивачку до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

27.06.2026 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1556 (пункти 2.9, 5.4) старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Тим самим наказом (пункт 13.9) начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 доручено виплатити позивачці щомісячну премію за червень 2026 року в розмірі 90 відсотків установленого розміру відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

29.06.2026 тим самим начальником штабу подано рапорт № 1961/39033-в, за змістом якого старший лейтенант ОСОБА_1 29.06.2026 неналежним чином організувала роботу підпорядкованої групи, унаслідок чого було допущено порушення встановлених строків проведення службових розслідувань, чим вона, на думку автора рапорту, порушила вимоги статей 1 та 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також статей 11, 16 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; рапорт також містить прохання про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

30.06.2026 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1585 (пункти 1.17, 3.9) старшого лейтенанта ОСОБА_1 повторно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Пунктом 17.2 цього наказу, з посиланням на абзац четвертий пункту 4 розділу XVI Порядку № 260, визначено виплатити позивачці щомісячну премію за червень 2026 року в розмірі 60 відсотків установленого розміру як особі, до якої протягом місяця застосовано два дисциплінарні стягнення у вигляді догани.

04.07.2026 позивачка звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами № 1961/40347-в та № 1961/40349-в, у яких заперечила проти обґрунтованості обох дисциплінарних стягнень та просила про їх скасування.

У рапорті № 1961/40347-в позивачка зазначила, що контроль за станом надміру сплачених коштів не належить до компетенції очолюваної нею групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень, а відповідальною за такий контроль у наказах про призначення відповідних службових розслідувань визначено іншу посадову особу.

У рапорті № 1961/40349-в зазначила, що станом на дату подання рапорту службові розслідування, які перебували під контролем очолюваної нею групи, завершено у строки, визначені наказами про їх призначення, а в переважній більшості випадків - достроково.

05.07.2026 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1625 затверджено виплату щомісячних премій за червень 2026 року військовослужбовцям частини з урахуванням наказів від 27.06.2026 № 1556 та від 30.06.2026 № 1585; пунктом 4 розділу 3 додатка № 1 до наказу № 1625 позивачці визначено до виплати премію за особистий внесок у загальні результати служби за червень 2026 року в розмірі 60 відсотків установленого розміру.

09.07.2026 командир військової частини НОМЕР_1 листом № 1961/14876 відмовив у задоволенні рапортів позивачки від 04.07.2026, зазначивши, що оскаржувані накази видано в межах повноважень, визначених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, а наведені в рапортах доводи не є підставою для їх перегляду чи скасування.

10.07.2026 позивачку переведено до іншої військової частини, що підтверджується копією відповідного припису № 1961/14965.

Із наданих позивачкою копій екранних знімків мобільного застосунку "Приват24" вбачається, що грошове забезпечення позивачки за березень, квітень та травень 2026 року становило відповідно 36767,26 грн, 36930,15 грн і 37211,52 грн, тоді як за червень 2026 року позивачці нараховано і виплачено 28979,79 грн.

Вважаючи зазначені накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та зменшення розміру премії протиправними, позивачка звернулася до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі.

Правове регулювання проходження громадянами України військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 2 якого визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з обороною України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення військовослужбовців включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що під належною працівникові заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких особа має право відповідно до умов трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, а зазначені підходи за аналогією поширюються й на оцінку правової природи складових грошового забезпечення осіб, які проходять публічну, зокрема військову, службу.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців, їх взаємовідносини та правила внутрішнього порядку у військовій частині визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - СВС ЗСУ).

Відповідно до статті 3 СВС ЗСУ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб, пов`язаній із захистом України, а порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 26 СВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з законом, а статтею 28 СВС ЗСУ встановлено принцип єдиноначальності, який полягає, зокрема, у наділенні командира (начальника) правом одноособово приймати рішення, віддавати накази та забезпечувати їх виконання, керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтею 11 СВС ЗСУ визначено основні обов`язки військовослужбовців, зокрема сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) та додержуватися військової дисципліни.

Частиною першою статті 14 СВС ЗСУ встановлено, що з питань службового та особистого характеру військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 16 СВС ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, які визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, і встановлюються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За змістом статей 30 та 31 СВС ЗСУ начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання, підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою; найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.

Статтями 35 та 36 СВС ЗСУ передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, можуть віддаватися одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку, при цьому наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно зі статтею 37 СВС ЗСУ військовослужбовець після отримання наказу відповідає "Слухаюсь" і виконує його, має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ, зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові про виконання або невиконання наказу, вказавши причини невиконання чи несвоєчасного (неповного) виконання, а якщо військовослужбовець розуміє, що неспроможний виконати наказ своєчасно, він зобов`язаний доповісти про це негайно.

Сутність військової дисципліни, права командирів щодо застосування дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна є одним з вирішальних факторів бойової готовності та боєздатності військ і полягає у суворому й точному додержанні всіма військовослужбовцями порядку та правил, встановлених законодавством та військовими статутами.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту кожний військовослужбовець повинен додержуватися Конституції та законів України, виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників), а поведінка військовослужбовця має сприяти зміцненню військової дисципліни та правопорядку.

Частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника, а статтею 6 Дисциплінарного статуту визначено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу, при цьому наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк, а відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків або порушення військової дисципліни командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Види дисциплінарних стягнень визначені статтею 48 Дисциплінарного статуту, серед яких і догана (пункт "б"), а стаття 54 Дисциплінарного статуту визначає обсяг дисциплінарної влади командирів окремих військових частин щодо накладення таких стягнень.

Статтею 83 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовця можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають його військовому званню та дисциплінарній владі командира.

Відповідно до частини першої статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення про накладення дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування для з`ясування причин та умов правопорушення і ступеня вини військовослужбовця.

За частиною першою статті 86 цього Статуту рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається лише за умови повної доведеності вини. Під час обрання виду стягнення відповідно до частини другої статті 86 ураховуються характер і обставини правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, тривалість військової служби та рівень знань про порядок її проходження.

Строки накладення дисциплінарних стягнень установлено статтею 87 Дисциплінарного статуту. За частиною першою цієї статті стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а в разі проведення службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення; при обчисленні цих строків не враховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Частина друга статті 87 установлює, що стягнення не може бути накладене після спливу 6 місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).

За пунктом 1 розділу II цього Порядку службове розслідування може призначатися, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків.

Пункт 2 розділу II передбачає, що службове розслідування не призначається, зокрема, якщо причини й умови правопорушення, ступінь вини, розмір матеріальної шкоди та інші істотні обставини не потребують додаткового встановлення (уточнення) або якщо їх уже встановлено під час інспектування, інвентаризації, аудиту чи за рішенням суду.

Зменшення розміру щомісячної премії військовослужбовця врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 розділу XVI цього Порядку командири (начальники) військових частин мають право щомісяця преміювати військовослужбовців відповідно до їхнього особистого внеску в загальні результати службової діяльності. Абзацом другим пункту 4 розділу XVI передбачено виплату премії в розмірі 90 відсотків установленого розміру в разі накладення протягом місяця однієї догани, а абзацом четвертим - виплату в розмірі 60 відсотків у разі накладення протягом місяця двох доган.

Суд зазначає, що предметом судового контролю в цій справі є не абстрактна оцінка додержання позивачкою військової дисципліни впродовж проходження служби взагалі, а перевірка того, чи існували на момент прийняття спірних наказів належні, допустимі й достатні докази, які встановлювали б конкретний факт вчинення нею дисциплінарного проступку, що поставлений їй у вину, та підтверджували б обґрунтованість застосування до неї дисциплінарного стягнення.

Вирішуючи спір, суд насамперед перевіряє дотримання строку накладення дисциплінарного стягнення за наказом від 27.06.2026 № 1556, оскільки його пропуск за відсутності передбачених законом підстав для виключення певних періодів є самостійною підставою для визнання наказу протиправним. Окремо суд оцінює доводи щодо доведеності проступку та дотримання інших вимог дисциплінарної процедури.

Матеріалами справи підтверджується, що рапорт начальника штабу від 15.06.2026 № 1961/35902-в було подано командирові військової частини НОМЕР_1 цього ж дня. Відповідач не заперечує, що саме 15.06.2026 командирові стало відомо про обставини, покладені в основу наказу № 1556. Наказ видано 27.06.2026, тобто після спливу 10 діб від дня, коли командирові стало відомо про можливе правопорушення. Матеріали справи не містять відомостей про призначення службового розслідування щодо цього епізоду. Також відповідач не послався на перебування позивачки на лікуванні або у відпустці в період обчислення строку та не надав доказів відповідних обставин. Тому відповідачем пропущено передбачений частиною першою статті 87 Дисциплінарного статуту 10-денний строк.

У відзиві відповідач заперечує імперативність частини першої статті 87 Дисциплінарного статуту та вважає достатнім дотримання 6-місячного строку, передбаченого частиною другою цієї статті. Суд відхиляє це тлумачення. Формулювання "має бути накладене" встановлює обов`язок дотримання 10-денного строку, а не надає командирові право на власний розсуд його ігнорувати. Якби законодавець мав на меті встановити лише граничний 6-місячний строк, перше речення статті 87 не мало б самостійного регулятивного значення. Отже, за відсутності службового розслідування та підтверджених періодів, які не зараховуються до строку, командир мав накласти стягнення в межах десяти діб від дня, коли йому стало відомо про правопорушення.

Позиція відповідача є непослідовною і з огляду на його твердження про те, що обставини проступку не потребували додаткового встановлення. Якщо такі обставини були встановлені вже 15.06.2026, відповідач мав довести, чому наказ не було видано в межах наступних 10 діб. Матеріали справи не містять пояснення чи доказів, які б виправдовували неврахування цього строку. Сам по собі аргумент про те, що не сплив 6-місячний строк, не усуває наслідків пропуску строку, передбаченого частиною першою статті 87 Дисциплінарного статуту.

За таких обставин наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2026 № 1556 у частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності видано з порушенням установленого частиною першою статті 87 Дисциплінарного статуту строку. Це є самостійною підставою для визнання наказу протиправним. Разом із тим суд надає оцінку й іншим доводам позивачки, оскільки вони мають значення для перевірки обґрунтованості наказу № 1556 та аналогічного наказу від 30.06.2026 № 1585.

У рапорті від 15.06.2026 № 1961/35902-в позивачці поставлено за провину неналежне виконання завдання "щодо організації та контролю звітності переплат", унаслідок чого, за твердженням автора рапорту, звіт не було надіслано в установлений строк. Водночас у рапорті не зазначено, яким саме розпорядчим документом і на кого покладено обов`язок звітування про стан переплат, за який період звіт не подано, кому він мав бути направлений та в якій формі. Оціночні вислови про "безвідповідальне ставлення", "низький рівень виконавчої дисципліни" та "неналежний контроль" не замінюють конкретного опису діяння, яким порушено визначений службовий обов`язок.

Частина перша статті 86 Дисциплінарного статуту вимагає повної доведеності вини військовослужбовця, а частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок довести правомірність оскаржуваного рішення. Крім рапорту начальника штабу, відповідач не надав документів, які підтверджували б зміст, адресата й строк виконання спірного завдання, або інших матеріалів, що засвідчували б факт його невиконання позивачкою. За таких обставин доказів недостатньо, щоб вважати доведеними подію дисциплінарного проступку та особисту вину позивачки.

Позивачка у рапорті від 04.07.2026 № 1961/40347-в заперечувала, що контроль за станом надміру сплачених коштів належить до компетенції очолюваної нею групи, та посилалася на накази про призначення відповідних службових розслідувань, у яких, за її твердженням, відповідальною за контроль визначено іншу посадову особу. Відповідач не надав цих наказів і не навів доказів, що спростовували б наведене заперечення. За відсутності доказів покладення на позивачку саме такого обов`язку суд не може вважати встановленою об`єктивну сторону проступку.

У відзиві відповідач додатково посилається на статтю 37 Статуту внутрішньої служби та обов`язок військовослужбовця доповідати про неможливість своєчасного виконання наказу. Однак ні рапорт від 15.06.2026 № 1961/35902-в, ні наказ № 1556 не визначають порушення цього обов`язку як підставу дисциплінарного стягнення. Посилання на нову фактичну або правову підставу, наведене лише в судовому процесі, не може замінити мотиви, з яких владне рішення було прийняте. Крім того, відповідач не надав доказів існування, змісту та доведення до позивачки конкретного наказу про звітування у спосіб і строк, які їй ставлять у провину. Тому посилання на статтю 37 не усуває недоведеності проступку.

Щодо непроведення службового розслідування суд зазначає, що сама відсутність такого розслідування не є автоматичною підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки Порядок № 608 допускає його непризначення, якщо обставини не потребують додаткового встановлення чи уточнення. Водночас у цьому випадку рапорт містить загальні оцінки, а відповідач не надав інших належних доказів, з яких можна було б установити зміст порушеного обов`язку, факт прострочення та особисту вину позивачки. Отже, вирішальним є не сам факт відсутності розслідування, а те, що відповідач не довів законність і фактичну обґрунтованість стягнення.

У матеріалах справи немає доказів того, що перед виданням наказу № 1556 командир оцінив характер і обставини проступку, його наслідки, попередню поведінку позивачки, тривалість її служби та рівень знань про порядок служби, як того вимагає частина друга статті 86 Дисциплінарного статуту. Не надано також документів, які засвідчували б з`ясування позиції позивачки щодо обставин, які вона згодом заперечила в рапорті від 04.07.2026 № 1961/40347-в. Саме по собі неповідомлення про наказ до його видання не слід ототожнювати з окремим безумовним порушенням, однак відсутність пояснень та будь-якого належного з`ясування спірних обставин у цій справі додатково підтверджує необґрунтованість рішення.

З огляду на пропуск строку накладення стягнення, відсутність належних доказів змісту й невиконання позивачкою конкретного службового завдання та недоведеність особистої вини, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2026 № 1556 у частині оголошення позивачці догани підлягає скасуванню. Висновку про протиправність наказу суд доходить не лише через процедурні недоліки, а передусім через пропуск строку та відсутність достатньої доказової основи для дисциплінарної відповідальності.

На відміну від наказу № 1556, наказ № 1585 видано 30.06.2026, тобто наступного дня після подання рапорту від 29.06.2026 № 1961/39033-в, у якому позивачці поставлено за провину неналежну організацію роботи підпорядкованої групи, що нібито призвело до порушення строків проведення службових розслідувань. Проте в рапорті не зазначено, які саме розслідування, якими наказами призначені, який строк їх завершення встановлено, коли їх фактично завершено та в чому полягала особиста бездіяльність позивачки. Загальні оцінки про низький рівень виконавської дисципліни не дають змоги перевірити ані сам факт прострочення, ані його причини, ані причинний зв`язок із діями позивачки.

У рапорті від 04.07.2026 № 1961/40349-в позивачка заперечила наведене звинувачення, зазначивши, що службові розслідування, які перебували під контролем очолюваної нею групи, завершено у визначені наказами строки, переважно достроково. Це твердження можна було б перевірити за наказами про призначення розслідувань та документами про їх завершення. Однак відповідач таких документів не надав і не спростував конкретного заперечення позивачки. З огляду на частину другу статті 77 КАС України саме відповідач повинен був довести фактичні підстави застосованого стягнення.

Навіть якщо припустити, що строки окремих службових розслідувань було порушено, сам цей факт не доводить автоматично особистої вини позивачки як керівника групи. Для дисциплінарної відповідальності слід установити, які саме обов`язки керівника вона порушила, які дії мала і могла вчинити та чому невиконання конкретного завдання залежало від неї. Наказ № 1585 і відзив не містять належного аналізу цих обставин та не підкріплені відповідними доказами.

Відповідач стверджує, що позивачку ознайомили з наказами та надали їй можливість дати пояснення, однак доказів такого ознайомлення чи отримання пояснень до видання наказу № 1585 суду не надано. Водночас суд не розглядає саму відсутність письмових пояснень як безумовну самостійну підставу для скасування стягнення. У цій справі вона оцінюється в сукупності з неконкретністю рапорту, наявністю письмових заперечень позивачки та відсутністю документів, які підтверджували б обставини проступку й урахування критеріїв, установлених частиною другою статті 86 Дисциплінарного статуту.

Щодо непроведення службового розслідування стосовно обставин рапорту від 29.06.2026 суд виходить із того, що Порядок № 608 не встановлює безумовного обов`язку призначати його в кожному випадку. Проте відповідач не довів, що обставини, покладені в основу наказу № 1585, були належним чином установлені іншим способом або не потребували уточнення. За відсутності матеріалів розслідувань, наказів із конкретними строками та доказів фактичного прострочення відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування.

Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2026 № 1585 у частині оголошення позивачці догани є протиправним, оскільки відповідач не довів конкретного порушення службового обов`язку та особистої вини позивачки, не підтвердив обставин, наведених у рапорті, і не надав доказів того, що під час обрання стягнення враховано критерії, передбачені частиною другою статті 86 Дисциплінарного статуту. Пропуск строку, встановленого статтею 87 цього Статуту, щодо цього наказу суд не встановив.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність наказів № 1556 і № 1585, слід перевірити законність похідного зменшення премії за червень 2026 року. Із наказів № 1556 і № 1585 та наказу № 1625 випливає, що розмір премії позивачки було зменшено саме у зв`язку із застосуванням двох доган: спочатку до 90 відсотків установленого розміру, а потім до 60 відсотків. Інших підстав для такого зменшення в матеріалах справи не зазначено.

Після скасування дисциплінарних стягнень відпадає підстава застосовувати до позивачки зменшувальні відсотки, передбачені абзацами другим і четвертим пункту 4 розділу XVI Порядку № 260 саме у зв`язку із цими стягненнями. Тому наказ № 1625 у частині визначення позивачці премії в розмірі 60 відсотків установленого розміру є протиправним і підлягає скасуванню. При цьому належна виплата має бути визначена виходячи з розміру премії, який підлягав би застосуванню до позивачки за червень 2026 року без урахування скасованих стягнень, із зарахуванням уже виплаченої суми.

Застереження пункту 4 розділу XVI Порядку № 260 щодо зняття дисциплінарного стягнення в тому самому календарному місяці регулює іншу ситуацію й саме по собі не визначає наслідків судового скасування незаконного наказу. Тлумачити його як підставу для збереження зменшеної премії після такого скасування означало б залишити в силі майновий наслідок акта, визнаного протиправним.

Належним способом захисту є не лише скасування наказу № 1625 у відповідній частині, а й зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці премію за червень 2026 року без застосування зменшення, обумовленого скасованими дисциплінарними стягненнями. Такий спосіб захисту спрямований на реальне відновлення порушеного майнового права.

Вимога позивачки про зобов`язання відповідача внести до її службової картки відомості про скасування дисциплінарних стягнень, накладених наказами від 27.06.2026 № 1556 та від 30.06.2026 № 1585, є похідною від вимог про визнання цих наказів протиправними та їх скасування і випливає з наведеного вище висновку суду про обґрунтованість позову в цій частині.

Службова картка військовослужбовця є офіційним документом персонального обліку, відомості якого враховуються, зокрема, під час атестування військовослужбовця, присвоєння йому чергового військового звання та призначення на посаду, а наявність у ній запису про дисциплінарне стягнення, визнане судом протиправним, за відсутності покладення на відповідача обов`язку внести відповідні коригувальні відомості, продовжувала б породжувати для позивачки негативні юридичні наслідки, що суперечило б самій меті судового захисту порушеного права. Зобов`язання відповідача внести до службової картки позивачки відомості про скасування зазначених стягнень є належним та ефективним способом приведення офіційного обліку у відповідність із встановленим судовим рішенням юридичним станом, а тому ця вимога також підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідач заперечує проти відшкодування моральної шкоди, посилаючись, зокрема, на постанову Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, практику Європейського суду з прав людини та відсутність доказів поширення щодо позивачки недостовірної інформації. Однак позивачка не заявляла окремої вимоги про спростування відомостей за статтею 277 ЦК України: вона просить компенсувати моральну шкоду, яку пов`язує з виданням незаконних дисциплінарних наказів та зменшенням премії. Тому предметом оцінки є наявність шкоди й причинного зв`язку, а не склад правопорушення, пов`язаного з поширенням недостовірної інформації.

Для вирішення цієї вимоги слід застосовувати статтю 23 ЦК України, а також, з огляду на характер оскаржуваних рішень, положення статей 1173 і 1174 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадової особи під час здійснення повноважень. За спеціальними правилами цих статей вина не є обов`язковою умовою відшкодування, проте позивач має довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між нею і протиправним рішенням. Отже, відсутність вини сама по собі не була б підставою для відмови, однак і сам факт незаконності наказу не підтверджує автоматично всіх інших умов відповідальності.

Посилання відповідача на те, що оцінні судження не підлягають доведенню як істинні чи хибні, не змінює предмета доказування у цій справі. Для накладення дисциплінарного стягнення командир мав установити конкретні факти невиконання службового обов`язку, а для відшкодування моральної шкоди суд має окремо перевірити факт немайнових втрат і причинний зв`язок.

Суд визнав накази № 1556 і № 1585 протиправними, а зменшення премії, оформлене наказом № 1625, - таким, що не має належної правової підстави. Водночас протиправність цих рішень є лише однією з необхідних передумов відшкодування моральної шкоди та не звільняє суд від оцінки інших елементів відповідальності.

Матеріали справи підтверджують зменшення виплати позивачці за червень 2026 року порівняно з попередніми місяцями, а також наявність у неї щомісячних фінансових зобов`язань і відсутність іншого джерела доходу, крім грошового забезпечення. Ці обставини засвідчують майнові наслідки спірних рішень і мають значення для вимоги про відновлення премії. Проте самі по собі вони не доводять приниження честі, гідності чи ділової репутації або конкретних душевних страждань, які виходили б за межі переживань, що можуть супроводжувати майновий спір.

Позивачка також стверджує, що відомості про догани були доведені до підлеглого особового складу та негативно вплинули на її професійну репутацію. Однак у матеріалах справи немає доказів поширення цих відомостей серед підлеглих або інших осіб, конкретних негативних наслідків для репутації позивачки чи відмови в призначенні на посаду, атестуванні або присвоєнні звання саме через оскаржувані накази. Існування службової картки та можливість урахування дисциплінарних стягнень у подальшому самі по собі не підтверджують, що такі наслідки фактично настали.

Суд не вважає, що моральні страждання в кожному випадку мають обов`язково підтверджуватися медичними документами. Проте в цій справі позивачка не надала таких документів, свідчень чи будь-яких інших даних, які дали б змогу встановити характер, інтенсивність або тривалість стверджуваних страждань, а також їхній конкретний вплив на її повсякденне життя. Самого загального опису фінансового стресу й психотравмуючого стану без додаткових даних недостатньо, щоб установити моральну шкоду та визначити обґрунтований розмір її грошової компенсації.

Не доведено й причинного зв`язку між оскаржуваними наказами та переведенням позивачки до іншої військової частини 10.07.2026. Наявний припис підтверджує факт переведення, але сам по собі не встановлює, що переведення було вимушеним або що його причиною були дисциплінарні накази. Послідовність подій у часі не замінює доказів причинного зв`язку. Так само в матеріалах справи немає достатніх даних, які підтверджували б заявлене приниження репутації внаслідок видання цих наказів.

Оскільки в цій справі не доведено ані конкретних немайнових втрат позивачки, ані причинного зв`язку таких втрат із наказами, умови для стягнення моральної шкоди не встановлені.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивачки 200000,00 грн на відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що позивачка подала до суду "завідомо безпідставні позовні вимоги", що, на його думку, є зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 45 КАС України і підставою для критичної оцінки доказів та доводів позивачки через "недоброчесність особи, яка їх наводить".

Суд відхиляє цей довід як необґрунтований. Право на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів гарантовано статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України, а сама лише реалізація цього права не може розглядатися як зловживання процесуальними правами. Відповідно до частини другої статті 45 КАС України зловживанням процесуальними правами може визнаватися, зокрема, подання завідомо безпідставного позову або позову за відсутності предмета спору чи в спорі, що має очевидно штучний характер. У цій справі суд, за результатами розгляду справи по суті, дійшов висновку про обґрунтованість переважної більшості позовних вимог позивачки, тому відсутні підстави вважати звернення позивачки до суду зловживанням процесуальними правами, а наведений відповідачем довід не спростовує жодної з позовних вимог і не впливає на оцінку наданих позивачкою доказів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Питання розподілу фактично сплаченої суми судового збору вирішується за правилами статті 139 КАС України з урахуванням результату розгляду кожної позовної вимоги.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України судові витрати позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а в разі часткового задоволення позову - розподіляються пропорційно до задоволених вимог. У цій справі задоволено вимоги про скасування трьох наказів у відповідних частинах, внесення відомостей до службової картки та нарахування й виплату премії за червень 2026 року. Отже, з відповідача на користь позивачки належить стягнути частину фактично сплаченого збору, що припадає на задоволені вимоги, у розмірі 5324,80 грн, а частина збору, сплачена за вимогу про моральну шкоду, відшкодуванню відповідачем не підлягає.

У позовній заяві позивачка зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн і повідомила про намір подати договір та акт наданих послуг додатково. Частина сьома статті 139 КАС України передбачає подання доказів розміру судових витрат до закінчення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення дебатів сторона зробила відповідну заяву. Оскільки станом на час ухвалення цього рішення докази розміру витрат не подано, питання їх розподілу може бути вирішено додатковим судовим рішенням за умови подання доказів у встановлений строк.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72, 73, 77, 79, 90, 132, 139, 143, 242, 243, 245, 246, 250, 252, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.06.2026 № 1556 у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.06.2026 № 1585 у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.07.2026 № 1625 у частині, що стосується зменшення розміру щомісячної премії ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести до службової картки ОСОБА_1 відомості про скасування дисциплінарних стягнень, накладених наказами командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.06.2026 № 1556 та від 30.06.2026 № 1585.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за червень 2026 року в розмірі, який підлягав би виплаті без застосування зменшення, пов`язаного з дисциплінарними стягненнями, накладеними наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2026 № 1556 та від 30.06.2026 № 1585, з урахуванням скасування відповідної частини наказу від 05.07.2026 № 1625 та з урахуванням фактично виплаченої за цей місяць суми.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5324,80 грн (п`ять тисяч триста двадцять чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 жовтня 2026 р.

02.11.26