Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №160/30218/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуСправа № 160/30218/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.09.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року - 3028 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року - 3028 гривень 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у Збройних Силах України. У період з 27.11.2019 року по 04.06.2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка, за твердженнями позивача, входить до складу військової частини НОМЕР_1 . З 05.06.2025 року позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . 13.08.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо надання інформації про порядок та розміри нарахування і виплати йому грошового забезпечення. Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2026 року №225/56/1968 позивачу повідомлено, що у період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року при нарахуванні грошового забезпечення застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, у спірний період при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також похідних від них складових грошового забезпечення, повинні були застосовуватися розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлені законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а не фіксований розмір 1762 грн. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідачем неправильно визначено розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших надбавок та доплат, щомісячної премії, а також допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки. З огляду на наведене позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати зазначених складових грошового забезпечення без урахування відповідних розмірів прожиткового мінімуму та зобов`язати відповідача здійснити їх перерахунок і виплату за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірах, визначених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, а також здійснити відповідні виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 24.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчену копію особової справи позивача ОСОБА_1 та документи, що підтверджують проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у період з 27.11.2019 року по 04.06.2025 року, із зазначенням займаних посад, військових звань, тарифних розрядів та періодів їх зміни; інформацію про те, яка саме військова частина була відповідальною за нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, із зазначенням правових та організаційних підстав здійснення таких нарахувань і виплат; довідки про розміри та складові грошового забезпечення позивача за кожний місяць у період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року із зазначенням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавок, доплат, премій та інших складових грошового забезпечення; розрахунки посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за кожний рік спірного періоду із зазначенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався при їх визначенні, тарифного коефіцієнта та результату відповідного розрахунку; нормативні, розпорядчі та інші документи, на підставі яких при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період застосовувався прожитковий мінімум у розмірі 1762 грн; розрахунки та платіжні документи щодо виплати позивачу допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки із зазначенням розміру грошового забезпечення, використаного для визначення її розміру; розрахунки та платіжні документи щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки із зазначенням розміру грошового забезпечення, використаного для її обчислення; помісячні розрахунково-платіжні відомості, особові рахунки та інші документи, що підтверджують фактично нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року; інформацію та документи щодо сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення позивача, а також сум компенсації податку з доходів фізичних осіб, нарахованих та виплачених позивачу за спірний період; копію листа військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2026 року №225/56/1968, наданого позивачу за результатами його звернення від 13.08.2026 року, разом із документами, на підставі яких сформовано зазначену відповідь; у разі здійснення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період - відповідні розрахунки такого перерахунку, відомості про фактично виплачені суми та документи, що підтверджують їх виплату. Судом зобов`язано витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27.10.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

06.10.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах отримував грошове забезпечення у розмірах, визначених чинним законодавством України, а тому твердження позивача про протиправність дій військової частини щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року є необґрунтованими. Насамперед відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, а тому, на переконання військової частини, до них підлягає застосуванню спеціальний місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. На підтвердження зазначеної позиції відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.05.2022 року у справі №9901/484/21, від 09.12.2021 року у справі №9901/241/21, а також на постанови Верховного Суду від 23.06.2022 року у справі №540/2001/21, від 28.09.2022 року у справі №420/358/22 та від 29.09.2022 року у справі №420/3978/22. Відповідач наголошує, що грошове забезпечення військовослужбовця є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий особі в момент його отримання. Відтак позивач мав об`єктивну можливість своєчасно з`ясувати складові свого грошового забезпечення, порядок їх обчислення та нормативно-правові підстави відповідних нарахувань. Водночас позивач протягом тривалого часу не висловлював заперечень щодо проведених розрахунків та не звертався до військової частини з вимогами про їх перегляд. На думку відповідача, звернення позивача із заявою про надання інформації щодо виплаченого грошового забезпечення лише 13.08.2026 року та отримання відповіді від 27.08.2026 року №225/56/1968 не змінюють моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав, та не свідчать про наявність поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду. Крім того, відповідач зазначає, що після внесення Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX змін до статті 233 Кодексу законів про працю України законодавством запроваджено строкові обмеження щодо звернення до суду у спорах про оплату праці. У зв`язку із цим правові висновки Верховного Суду щодо можливості звернення з вимогами про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком, сформовані за попередньої редакції статті 233 КЗпП України, на переконання відповідача, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без урахування відповідних законодавчих змін. Щодо суті заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців належить до повноважень Кабінету Міністрів України. З огляду на це встановлення розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями належить до компетенції Уряду. На підтвердження зазначених доводів відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 24.06.2025 року у справі №420/5584/24 та від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, в яких, за твердженням відповідача, висловлено правову позицію щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати структуру, складові, порядок обчислення та розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Військова частина НОМЕР_1 також стверджує, що для визначення посадових окладів осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у 2021-2025 роках застосовувалася незмінна розрахункова величина у розмірі 2102 грн. Відповідач вважає, що положення законів України про Державний бюджет України на відповідні роки не передбачали підстав для щорічного збільшення цієї розрахункової величини для військовослужбовців, а тому позивач не набув права на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року та 01.01.2025 року. Окремо відповідач обґрунтовує відсутність підстав для задоволення вимог щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Посилаючись на положення розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, військова частина зазначає, що така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, виплата якого здійснюється на підставі рапорту військовослужбовця та відповідного наказу командира з урахуванням наявних бюджетних асигнувань. При цьому відповідач стверджує, що позивач не отримував матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки, а доказів подання відповідних рапортів за зазначені роки до суду не надано. Відтак, на переконання відповідача, вимоги про перерахунок такої допомоги за вказані періоди є безпідставними. Крім того, військова частина НОМЕР_1 наголошує, що відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21, а також постанову Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі №400/249/23. Підсумовуючи викладене, відповідач зазначає, що нарахування та виплата ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства. Військова частина НОМЕР_1 вважає, що діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а позивачем не доведено протиправності її дій. З огляду на наведене відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходить військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2019 року №256 ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_4 , з 27.11.2019 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою старшого оператора радіолокаційної станції військової частини НОМЕР_2 .

Таким чином, починаючи з 27.11.2019 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка входила до складу військової частини НОМЕР_1 та перебувала на її фінансовому забезпеченні.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.03.2022 року №68 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оператора радіолокаційної станції (П-18) військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до зазначеного наказу позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 2910 грн за 6 тарифним розрядом.

Із наданих військовою частиною НОМЕР_1 письмових пояснень та відомостей щодо розмірів і складових грошового забезпечення позивача вбачається, що протягом 2020 та 2021 років посадовий оклад ОСОБА_1 визначався за 5 тарифним розрядом із застосуванням тарифного коефіцієнта 1,6.

Починаючи з 2022 року для визначення посадового окладу позивача відповідачем застосовувався 6 тарифний розряд із тарифним коефіцієнтом 1,65. Зазначені тарифний розряд та тарифний коефіцієнт застосовувалися протягом 2022, 2023, 2024 років, а також у період з 01.01.2025 року по 04.06.2025 року включно.

При цьому протягом спірного періоду позивач мав військове звання молодшого сержанта, для якого відповідно до додатка 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 передбачено тарифний коефіцієнт 0,38 для визначення окладу за військовим званням.

Отже, розмір посадового окладу позивача визначався залежно від установленого йому тарифного розряду та відповідного тарифного коефіцієнта, тоді як розмір окладу за військовим званням обчислювався із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,38.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.06.2025 року №144 ОСОБА_1 , який згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 30.05.2025 року №18-РС був призначений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 , визнано таким, що 04.06.2025 року здав справи та посаду, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Таким чином, період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , становив з 27.11.2019 року по 04.06.2025 року включно.

З 05.06.2025 року позивач продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , яка, відповідно до відомостей позовної заяви, перебуває на фінансовому забезпеченні НОМЕР_6 комендатури охорони та обслуговування.

Предметом спору у цій адміністративній справі є правомірність обчислення та виплати військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки.

Судом також встановлено, що 13.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Листом від 27.08.2026 року №225/56/1968 військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь щодо порядку обчислення та виплати грошового забезпечення.

Як зазначено в позовній заяві, з отриманої відповіді позивачу стало відомо про застосування відповідачем під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762 грн, яка відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому законом станом на 01.01.2018 року.

Вважаючи такий порядок обчислення грошового забезпечення неправильним, позивач зазначає, що під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - 2102 грн, у 2021 році - 2270 грн, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн, у 2024 році - 3028 грн та у 2025 році - 3028 грн.

На переконання позивача, застосування відповідачем незмінної розрахункової величини 1762 грн призвело до заниження посадового окладу та окладу за військовим званням, що, своєю чергою, вплинуло на розміри інших складових грошового забезпечення, які визначаються у відсотковому співвідношенні до зазначених окладів.

Зокрема, позивач вважає, що неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло на розмір надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат, а також грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Із матеріалів справи також убачається, що військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалися нарахування грошової допомоги на оздоровлення позивача за окремі роки проходження військової служби.

Водночас відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025 року №144 грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік позивачу не виплачувалася.

Цим самим наказом зафіксовано відомості щодо використання позивачем щорічних основних відпусток, зокрема зазначено, що за 2022 рік щорічна основна відпустка не надавалася, за 2023 та 2024 роки використана тривалістю по 30 діб, а за 2025 рік використана частково тривалістю 15 діб.

Крім того, у зазначеному наказі відображено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не виплачувалася.

У відзиві на позовну заяву від 06.10.2026 року військова частина НОМЕР_1 також повідомила, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки, за твердженням відповідача, позивач не подавав відповідних рапортів про її надання.

При цьому суд зазначає, що наведені відповідачем обставини щодо відсутності рапортів та невиплати матеріальної допомоги є складовою його заперечень проти позову та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

22.09.2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Крім того, позивач просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату належного йому грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок і доплат, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі №160/30218/26.

06.10.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на правомірність здійснених нарахувань та виплат, а також на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Таким чином, спір між сторонами виник щодо правильності визначення військовою частиною НОМЕР_1 розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, а також наявності правових підстав для перерахунку похідних від цих окладів щомісячних та одноразових виплат.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою та третьою статті 9 зазначеного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавець визначив складові грошового забезпечення військовослужбовців та делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення їх розмірів.

Водночас реалізація таких повноважень повинна здійснюватися з дотриманням Конституції України, законів України та принципу верховенства права.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, розміри надбавки за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлено застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 постанови №704.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року зазначене рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Таким чином, починаючи з 29.01.2020 року відновлено дію пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала використання для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21 та від 30.04.2025 року у справі №620/9741/24.

Верховний Суд виходив із того, що після скасування пункту 6 постанови №103 застосування для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями незмінного показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року не відповідає нормативному регулюванню, яке діяло після 29.01.2020 року.

При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності врахування зміни прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.

Суд також враховує, що положення пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, якими встановлено обмеження щодо використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, не усувають необхідності застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом.

Мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум для працездатних осіб є різними державними соціальними стандартами, а тому законодавче обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не може розглядатися як самостійна підстава для використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що у період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року відповідач повинен був визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та належних тарифних коефіцієнтів.

Застосування військовою частиною НОМЕР_1 протягом зазначеного періоду незмінної розрахункової величини 1762 грн не відповідало наведеним положенням законодавства.

Щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 та обчислення грошового забезпечення з 20.05.2023 року по 04.06.2025 року.

12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення сталої розрахункової величини 1762 грн на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зазначена постанова набрала чинності 20.05.2023 року.

Таким чином, починаючи із зазначеної дати Кабінетом Міністрів України було змінено порядок визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців шляхом закріплення фіксованої розрахункової величини.

Водночас відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 року у справі №340/507/22 сформулював правову позицію, згідно з якою суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, що суперечать Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи залишаються вони формально чинними.

Особливе значення для вирішення цього спору має постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд розглянув питання застосування пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 під час визначення розміру грошового забезпечення станом на 01.01.2024 року.

Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 року у справі №420/3824/25, щодо відсутності підстав для застосування прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року після набрання чинності постановою №481.

Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого під час обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями для оформлення довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2024 року застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксованої величини 1762 грн.

Суд враховує, що предметом розгляду Верховного Суду у справі №520/5814/24 було оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у справі, що розглядається, предметом спору є безпосереднє нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю.

Разом із тим обидві категорії правовідносин передбачають застосування положень пункту 4 постанови №704 щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

З огляду на це правовий висновок судової палати Верховного Суду щодо належної розрахункової величини має значення для вирішення цього спору з урахуванням відмінностей у його предметі.

Крім того, суд враховує постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року у справі №580/3701/26.

У зазначеній справі суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 року, яким задоволено позов військовослужбовця щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 26.03.2026 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Шостий апеляційний адміністративний суд, аналізуючи положення постанови №481, виходив із необхідності застосування нормативно-правового акта вищої юридичної сили та врахував правову позицію Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

Суд зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року у справі №580/3701/26 не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, однак відображає підхід суду апеляційної інстанції до застосування положень постанови №704 після внесення змін постановою №481.

Разом із тим суд враховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року і відмовлено в задоволенні вимог щодо скасування пункту 2 постанови №481.

Отже, суд не виходить із того, що пункт 2 постанови №481 був скасований судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Водночас вирішення питання про відповідність нормативно-правового акта вимогам законодавства та його скасування не є тотожним застосуванню судом положень частини третьої статті 7 КАС України під час вирішення конкретного спору щодо належних особі виплат.

У межах цієї адміністративної справи суд не вирішує питання чинності постанови №481, а перевіряє правомірність визначення відповідачем складових грошового забезпечення конкретного військовослужбовця.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованим застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 постанови №704 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, також у період з 20.05.2023 року по 04.06.2025 року.

При цьому суд виходить із необхідності забезпечення однакового підходу до визначення основних складових грошового забезпечення військовослужбовця та дотримання принципу верховенства права.

Отже, суд доходить висновку, що застосування відповідачем протягом спірного періоду з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року незмінної розрахункової величини 1762 грн призвело до неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Щодо належного способу перерахунку грошового забезпечення позивача.

Судом встановлено, що протягом 2020-2021 років посадовий оклад ОСОБА_1 визначався за 5 тарифним розрядом із застосуванням тарифного коефіцієнта 1,6.

Починаючи з 2022 року та по 04.06.2025 року для визначення посадового окладу позивача застосовувався 6 тарифний розряд із тарифним коефіцієнтом 1,65.

Оклад за військовим званням молодшого сержанта визначався із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,38.

Водночас відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня становив: у 2020 році - 2102 грн, у 2021 році - 2270 грн, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн, у 2024 році - 3028 грн, у 2025 році - 3028 грн.

Таким чином, для визначення належного розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача необхідно застосовувати відповідну розрахункову величину на 1 січня календарного року та тарифний коефіцієнт, передбачений для фактично займаної посади і військового звання.

При цьому суд зазначає, що перерахунок грошового забезпечення повинен здійснюватися з урахуванням фактичних періодів перебування позивача на відповідних посадах, дат установлення тарифних розрядів, змін військового звання та інших обставин, які впливають на розмір належних виплат.

Неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням впливає на розмір надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії та інших додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються залежно від зазначених окладів.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також відповідний перерахунок похідних від них щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Перерахунок повинен здійснюватися із застосуванням фактично встановлених позивачу відсоткових значень надбавок, доплат і премій та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки.

Відповідно до розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір зазначеної допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які враховуються відповідно до положень Порядку №260.

Отже, грошова допомога на оздоровлення є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, розмір якого залежить від правильності визначення складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на встановлену судом неправильність визначення відповідачем посадового окладу та окладу за військовим званням позивача суд доходить висновку про наявність правових підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за ті роки спірного періоду, в яких відповідна допомога була призначена та виплачена.

Такий перерахунок повинен здійснюватися з урахуванням належних складових місячного грошового забезпечення позивача на дату виникнення права на відповідну виплату та з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025 року №144 грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік позивачу не виплачувалася.

Суд зазначає, що факт неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням сам по собі не підтверджує виникнення права на первинне призначення одноразової допомоги, якщо таке право залежить від додаткових юридичних обставин.

За наведеного правового регулювання вимоги позивача щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню в частині фактично призначених виплат, розмір яких було визначено з використанням неправильної розрахункової величини.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Порядок призначення такої допомоги передбачає наявність визначених законодавством підстав, звернення військовослужбовця, прийняття відповідного рішення командиром військової частини та врахування бюджетних асигнувань.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю правовою природою відрізняється від обов`язкових щомісячних складових грошового забезпечення.

Її надання залежить від установлених законодавством умов, а тому саме по собі проходження військової служби протягом відповідного календарного року не є безумовною підставою для виникнення права на її виплату.

Із відзиву військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2026 року вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не подавав рапортів про надання зазначеної допомоги за відповідні роки.

Матеріали справи не містять доказів прийняття командуванням військової частини рішень про призначення позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки.

При цьому суд зазначає, що вимоги про перерахунок уже призначеної та виплаченої матеріальної допомоги не є тотожними вимогам про її первинне призначення.

Якщо матеріальна допомога була призначена та виплачена, її розмір повинен визначатися з урахуванням належних складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Водночас за відсутності доказів виникнення права на відповідну допомогу суд не може покласти на відповідача обов`язок здійснити її виплату виключно з тієї підстави, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися неправильно.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки.

Водночас у разі підтвердження факту призначення та виплати матеріальної допомоги за 2022 рік її розмір підлягає перерахунку з урахуванням належних складових місячного грошового забезпечення позивача.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Суд також надає оцінку доводам військової частини НОМЕР_1 щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідач посилається на частину п`яту статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Водночас предметом цього спору є правильність нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця.

Суд враховує, що до правовідносин щодо виплати належного грошового забезпечення за відсутності спеціального регулювання можуть застосовуватися положення законодавства про працю.

При цьому особливе значення для вирішення питання дотримання строку звернення до суду має рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025.

Зазначеним рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України наголосив, що право особи на отримання належних їй виплат та право на ефективний судовий захист у сфері оплати праці мають конституційне значення.

При цьому встановлення процесуальних обмежень не повинно призводити до непропорційного звуження змісту права на судовий захист.

Судом встановлено, що 13.08.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання інформації щодо порядку обчислення його грошового забезпечення.

27.08.2026 року військова частина НОМЕР_1 надала відповідь №225/56/1968, із якої позивач встановив застосування відповідачем розрахункової величини 1762 грн.

22.09.2026 року позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Отже, з моменту отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 до звернення до адміністративного суду минуло менше одного місяця.

Водночас суд враховує, що початок перебігу строку звернення до суду не в усіх випадках пов`язується з датою отримання відповіді на звернення, а визначається з урахуванням моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, враховуючи характер спірних правовідносин та рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025, суд не вбачає підстав для відмови в судовому захисті обґрунтованих вимог позивача виключно з мотивів, наведених відповідачем щодо строку звернення до суду.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до положень зазначеного Порядку компенсація здійснюється для відшкодування сум податку, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат, право на які особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктами 3-5 Порядку №44 виплата компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Таким чином, у разі проведення перерахунку та виплати позивачу належних сум грошового забезпечення відповідач повинен одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічний підхід щодо розподілу обов`язку доказування викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, врахувавши положення Конституції України, Закону №2011-XII, постанови №704, Порядку №260, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 з обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року із застосуванням розрахункової величини 1762 грн та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату належного грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Такий перерахунок повинен охоплювати посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження військової служби, щомісячну премію та інші виплати, розмір яких залежить від зазначених складових грошового забезпечення, з урахуванням фактично встановлених позивачу тарифних коефіцієнтів, відсоткових значень та раніше виплачених сум.

Також підлягають задоволенню вимоги щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у частині фактично призначених виплат, розмір яких було визначено з використанням неправильної розрахункової величини.

Водночас відсутні підстави для задоволення вимог щодо первинного нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 та 2023-2025 роки за відсутності доказів виникнення права на відповідну допомогу.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

При цьому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року із застосуванням для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762 грн замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 04.06.2025 року, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії та інших додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, із визначенням зазначених окладів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року - 2102 грн, станом на 01.01.2021 року - 2270 грн, станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, станом на 01.01.2023 року - 2684 грн, станом на 01.01.2024 року - 3028 грн, станом на 01.01.2025 року - 3028 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням фактично займаних посад, військового звання, установлених відсоткових розмірів додаткових видів грошового забезпечення та раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки без урахування належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, яка була призначена та виплачена позивачу, із урахуванням належного розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування належного розміру місячного грошового забезпечення, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з належного розміру місячного грошового забезпечення, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, та відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник