Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №160/27383/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуСправа № 160/27383/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Виприка Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Виприка Сергія Олександровича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.03.2026 №23/в про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 та виплатити належну їй частку одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивачка з грудня 2014 року проживала однією сім`єю разом із ОСОБА_2 , як дружина та чоловік, але без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 .

07 березня 2022 року ОСОБА_2 було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

З того часу цивільний чоловік позивача знаходився на війні, мужньо та хоробро виконуючи свій конституційний обов`язок громадянина України щодо захисту нашої Вітчизни.

31.10.2023 позивачем було отримано сповіщення сім`ї № 22477 про те, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Красногорівка, Донецька області, внаслідок мінометно - артилерійського обстрілу.

Згідно чинного законодавства України, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, під час виконання ним військового обов`язку, члени сім`ї загиблого мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Так, з метою отримання гарантованої державою грошової допомоги позивач звернулася із відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У відповідь листом від 27 лютого 2025 року, за вих. № 256/3609, ІНФОРМАЦІЯ_4 в задоволенні вказаної заяви було відмовлено через недоведеність позивачем статусу члена сім`ї загиблого та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу із загиблим ОСОБА_2 .

З метою встановлення зазначеного факту, необхідного для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, позивач звернулася до Самарського районного суду міста Дніпра із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 206/2205/25 зазначену заяву було задоволено: «Встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з грудня 2014 року по 23 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В зв`язку із підтвердженням факту проживання однією сім`єю із загиблим позивач повторно звернулася із заявою про отримання разової грошової допомоги.

Однак, розглянувши вказане звернення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмовила позивачу в призначенні грошової допомоги. Відмову мотивовано тим, що позивачка не відноситься до одного з подружжя, а також на розгляд комісії не надходили документи, які б підтверджували право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги як утриманця.

Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить чинному законодавству України та грубо порушує її права.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 08.09.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву та всі документи, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.

15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на таке.

ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому саме на цю дату застосовується законодавство щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на день смерті ОСОБА_2 23.10.2023) право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге; діти, які не досягли повноліття; утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

З огляду на зазначене відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

16.09.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він посилається на суперечність практики Верховного Суду та просить задовольнити позов.

Розглянувши надані докази, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , санітар польової лазні взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_8 , проходив військову службу у Збройних Силах України з 20.03.2022.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.12.2023 № 352 солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Красногорівка Донецької області внаслідок відкритої рани голови, вибухової травми під час виконання бойових завдань, захищаючи та обороняючи суверенітет своєї Держави; смерть пов`язана із захистом Батьківщини. У зазначеному наказі позивачку вказано як цивільну дружину загиблого.

Факт смерті ОСОБА_2 23.10.2023 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 01.11.2023 Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 4657.

Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії від 01.03.2024 № 873 травма, поранення (23.10.2023), які отримав солдат ОСОБА_2 , які призвели до смерті, та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_9 від 27.02.2025 № 256/3609 позивачці було відмовлено у задоволенні заяви щодо отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з недоведеністю статусу члена сім`ї загиблого та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 206/2205/25 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.08.2025), яке набрало законної сили 22.07.2025, встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з грудня 2014 року по 23 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26.09.2025 позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю цивільного чоловіка ОСОБА_2 , до якої, зокрема, додала копію рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 206/2205/25.

ІНФОРМАЦІЯ_10 склав висновок від 29.10.2025 № 7/28772/18 щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам або утриманцям військовослужбовця ОСОБА_2 , у якому зазначено, що цивільна дружина ОСОБА_1 не має права на одержання рівними частками одноразової грошової допомоги. Також у висновку зазначено батьків загиблого (батько – ОСОБА_3 , 1957 р.н., мати – ОСОБА_4 , 1954 р.н.), які із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не зверталися, місцезнаходження їх невідоме.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 27.03.2026 № 23/в (пункт 22), затвердженим заступником Міністра оборони України 31.03.2026, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 .

Підставою для відмови зазначено те, що у редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинній на дату смерті військовослужбовця, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця; відповідно до наданих документів заявниця не відноситься до одного з подружжя; встановлення судом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя; документи, які б підтверджували право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як утриманця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на розгляд комісії не надходили.

Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ІНФОРМАЦІЯ_11 від 07.04.2026 № 7/16489/119.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 29.07.2022 № 2489-IX, чинній на дату смерті ОСОБА_2 (23.10.2023), було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» (далі – Закон № 3515-IX), який набрав чинності 29.03.2024, статтю 16-1 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, пунктом 4 якої до членів сімей загиблих (померлих) осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, віднесено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Закон № 3515-IX не містить положень про поширення його дії на правовідносини, у яких право на одноразову грошову допомогу виникло до набрання ним чинності.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – Порядок № 975).

Абзацом другим пункту 2 Порядку № 975 передбачено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Аналогічні положення містить пункт 1.4 розділу I Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45 (далі – Порядок № 45), згідно з яким право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до абзаців другого, третього пункту 23 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII, здійснюється станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

З огляду на це подальші зміни законодавства, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Такий підхід відповідає статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За усталеною позицією Конституційного Суду України (зокрема, рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99) дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Законом № 3515-IX (29.03.2024). Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції Закону № 2489-IX, чинній на дату смерті військовослужбовця, а положення пункту 4 статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції Закону № 3515-IX щодо жінки (чоловіка), з якою (з яким) загибла особа проживала однією сім`єю без шлюбу, застосуванню не підлягають.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25, від 02.06.2026 у справі № 560/9476/25, від 19.05.2026 у справі № 600/1860/25 та від 29.09.2026 у справі № 140/2135/25, у яких зазначено, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Щодо належності позивача до кола отримувачів одноразової грошової допомоги суд зазначає таке.

Стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на 23.10.2023, встановлювала вичерпний перелік осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Загальна категорія «член сім`ї» як самостійна підстава для отримання допомоги цією редакцією не передбачалася; термін «члени сім`ї» вживався в ній виключно для визначення категорії утриманців, тобто членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.

Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з частиною другою цієї статті проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Частиною першою статті 36 СК України визначено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 не перебувала. Отже, до категорії «один із подружжя» вона не належить.

Суд погоджується з доводом позивача про те, що рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 206/2205/25 має преюдиційне значення в силу частини четвертої статті 78 КАС України, а тому факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з грудня 2014 року по 23.10.2023 повторного доказування не потребує та відповідачем не заперечується. Водночас преюдиційність поширюється на встановлені обставини, а не на їх правову оцінку. Установлений судом факт спільного проживання без реєстрації шлюбу може підтверджувати належність позивача до членів сім`ї у розумінні статті 3 СК України, проте не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів одноразової грошової допомоги і не надає позивачу статусу одного з подружжя.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2026 у справі № 140/2135/25, ухваленій у подібних правовідносинах (смерть військовослужбовця до набрання чинності Законом № 3515-IX, факт проживання однією сім`єю без шлюбу встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили), зазначив, що сам по собі встановлений у судовому порядку факт спільного проживання без реєстрації шлюбу має преюдиційне значення виключно щодо підтвердження відповідних фактичних обставин, однак не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів такої допомоги. Положення статті 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення права) мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим застосування норм інших галузей права, зокрема СК України, не може змінювати або розширювати суб`єктний склад отримувачів, прямо визначений спеціальним законом. Ототожнення фактичних сімейних відносин із юридично значущим статусом отримувача допомоги фактично розширює визначений законом перелік осіб, що суперечить принципу правової визначеності та виходить за межі допустимого судового тлумачення.

Щодо можливості віднесення позивача до утриманців загиблого, суд зазначає, що утриманцями для цілей статті 16-1 Закону № 2011-XII вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач на таку підставу не посилалася, документів, які б підтверджували перебування її на утриманні загиблого та наявність у неї права на пенсію у разі втрати годувальника, ні відповідачу, ні суду не надано. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 206/2205/25 факт перебування позивача на утриманні ОСОБА_2 не встановлювався.

За таких обставин відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату його смерті.

Щодо доводів позивача про суперечливість практики Верховного Суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що у постанові від 05.02.2025 у справі № 120/17960/23, на яку посилається позивач, Верховний Суд виходив з обставин, за яких позивачка раніше перебувала із загиблим військовослужбовцем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, після чого вони продовжували проживати однією сім`єю та разом виховували спільних дітей. Натомість у постановах від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25 та від 29.09.2026 у справі № 140/2135/25 Верховний Суд розглядав спори, обставини яких є найбільш подібними до обставин цієї справи (особа проживала із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, факт встановлено рішенням суду, смерть настала до набрання чинності Законом № 3515-IX), та дійшов висновку про відсутність у такої особи права на одноразову грошову допомогу за статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату смерті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Суд зважає на те, що за наявності різних висновків колегій суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду саме висновки, викладені в постановах від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25, від 19.05.2026 у справі № 600/1860/25, від 02.06.2026 у справі № 560/9476/25 та від 29.09.2026 у справі № 140/2135/25, є останніми та сформульовані щодо правовідносин, найбільш подібних до спірних. Тому суд при вирішенні цієї справи враховує саме ці висновки.

Посилання позивача на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 277/1342/24 та від 05.08.2026 у справі № 484/82/25 суд відхиляє, оскільки, як зазначає і сам представник позивача, вони ухвалені у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, предметом розгляду в яких не був спір про право особи на одноразову грошову допомогу та правомірність рішення суб`єкта владних повноважень про її призначення.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 суд також не бере до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 16.06.2025, у ній вирішувалося питання юрисдикції спорів про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу з військовослужбовцем, а не питання належності такої особи до кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

Що стосується доводів позивача про невідповідність статті 16-1 Закону № 2011-XII статті 22 Конституції України, слід зазначити таке.

Позивач стверджує, що редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинна на дату загибелі ОСОБА_2 , звузила порівняно з попередньою редакцією (за якою право на допомогу мали члени сім`ї, батьки та утриманці, а члени сім`ї визначалися відповідно до СК України) коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу.

Суд зазначає, що право позивача на одноразову грошову допомогу могло виникнути лише в день загибелі ОСОБА_2 , тобто 23.10.2023, коли вже діяла редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, яка не відносила до кола отримувачів особу, що проживала із загиблим однією сім`єю без шлюбу. Отже, зміна законодавства, що відбулася до цієї дати, не позбавляла позивача вже набутого права.

Крім того, визначення підстав, умов та кола осіб, які мають право на соціальні виплати з державного бюджету, належить до сфери соціальної та економічної політики, у межах якої законодавець має широку свободу розсуду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Беланє Надь проти Угорщини» (Belane Nagy v. Hungary), заява № 53080/13, п. 113). Зазначена редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII неконституційною у встановленому порядку не визнавалася, а суд не вбачає підстав вважати, що її застосування до спірних правовідносин порушує сутність конституційних прав позивача, з огляду на що підстав для незастосування цієї норми немає. Суд також зазначає, що він зобов`язаний керуватися практикою Верховного Суду.

Доводи позивача щодо застосування принципу тлумачення на користь особи суд також відхиляє, оскільки стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця, містила чіткий вичерпний перелік отримувачів, а сам по собі факт подальшого розширення законодавцем цього переліку свідчить про запровадження нового правового регулювання, а не про неоднозначність попереднього.

Суд не бере до уваги доводи позивача про порушення відповідачем частини другої статті 77 КАС України. Правові висновки Верховного Суду не є доказами у розумінні статті 72 КАС України. Оскаржене рішення відповідача ґрунтується на тих самих фактичних обставинах і нормах права (стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції на дату смерті військовослужбовця, стаття 21 СК України), правильність застосування яких перевіряється судом. Посилання відповідача у відзиві на постанови Верховного Суду, ухвалені після прийняття оскаржуваного рішення, не є зміною мотивів цього рішення, а суд відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України зобов`язаний враховувати висновки Верховного Суду, чинні на момент вирішення справи.

Зазначення в оскарженому рішенні про те, що днем виникнення права на допомогу є «дата складання актового запису про смерть», не відповідає змісту пункту 2 Постанови № 168 та може вважатися технічною помилкою, проте це не вплинуло на правильність вирішення питання по суті, оскільки і дата смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), і дата складання актового запису про смерть (01.11.2023) передують набранню чинності Законом № 3515-IX.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, яке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Оскільки підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення не встановлено, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу частку одноразової грошової допомоги також задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах проводяться в межах позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, п. 58) зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматися як вимога детально відповідати на кожен аргумент. Суд надав оцінку доводам сторін, які мають суттєве значення для вирішення спору; інші доводи висновків суду не спростовують.

З урахуванням встановлених обставин та наведених норм права суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не належать до задоволення.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Виприка Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун