Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №140/6877/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6877/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності;

зобов`язання розглянути рапорт від 19.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за станом здоров`я (за наявності інвалідності) у визначений законом спосіб та прийняти рішення по суті питання відповідно до вимог закону.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у жовтні 2025 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2026 №177/26/816/Р позивачу встановлено III групу інвалідності, у зв`язку із чим він не має наміру продовжувати військову службу.

З цих підстав позивач 19.03.2026 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби в запас за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплатити грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу, грошову допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсацію за недоотримане речове майно та інші виплати згідно з чинним законодавством. Також просив направити його для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . До рапорту долучив копію витягу з рішення експертної команди від 06.03.2026 №177/26/816/В.

Однак листом від 31.03.2026 №6435/1 в/ч НОМЕР_1 повідомила позивача, що для подання рапорту, його розгляду, прийняття та доведення рішення, а також звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця, оскільки він самовільно залишив військову частину. При цьому відповідач зазначив, що підстави для звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я як особи з інвалідністю III групи наявні, однак через неналежне засвідчення долучених документів та порушення встановленого порядку подання рапорту (необхідність особистої присутності) у його задоволенні відмовлено.

Позивач не погоджується із зазначеною відмовою та вказує, що у зв`язку із захворюваннями внаслідок перенесеного енцефаліту та черепно-мозкової травми неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з 21.06.2024 по 26.06.2024, з 14.08.2024 по 26.08.2024, з 11.09.2024 по 20.09.2024, з 15.10.2024 по 25.10.2024, з 08.11.2024 по 22.11.2024, з 20.08.2025 по 29.08.2025, а також на амбулаторному лікуванні з 08.04.2025 по 14.04.2025 з діагнозом: залишкові явища перенесеного енцефаліту та черепно-мозкової травми у вигляді змішаної енцефалопатії, частих стійких цефалгій за типом мігренеподібних пароксизмів (5–6 разів на місяць), вираженого вестибуло-атактичного синдрому, лікворних кризів частотою 4–5 разів на місяць, церебрастенії на ґрунті лікворно-венозної дисциркуляції, що підтверджується виписками №14788-24, №2404, №2691, №3086, №3341, №2548.

Крім того, позивач зазначає, що у період з 10.12.2025 по 17.12.2025 перебував на лікуванні з аналогічним діагнозом, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого. Зокрема, скаржився на важкість у голові, помірне запаморочення та порушення координації, виражений тиснучий і розпираючий біль із переважною локалізацією в лобно-тім`яній ділянці, нудоту, напади головного болю з частотою 4–5 разів на місяць, головокружіння, шум у голові та вухах, потемніння в очах, хиткість під час ходьби, швидку втомлюваність, тривогу та безсоння.

Згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 06.01.2026 у позивача встановлено залишкові явища перенесеного енцефаліту та струсу головного мозку у вигляді змішаної енцефалопатії, частих стійких цефалгій за типом мігренеподібних пароксизмів із частотою 5–6 разів на місяць, вираженого вестибуло-атактичного синдрому, лікворних кризів частотою 4–5 разів на місяць, церебрастенії на ґрунті лікворно-венозної дисциркуляції.

У зв`язку з наявністю хронічного тяжкого захворювання позивач не має фізичної можливості особисто прибути до військової частини для подання рапорту про звільнення з військової служби.

Посилання відповідача на самовільне залишення військової частини не може бути підставою для відмови в розгляді рапорту, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов`язку розглядати рапорти військовослужбовців та вирішувати порушені в них питання відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідач не надав доказів внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за фактом самовільного залишення військової частини.

З огляду на викладене позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті його рапорту про звільнення з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності відповідно до абзацу другого підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та доданих до нього документів.

З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.43).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.46-50) представник відповідача позов не визнав та зазначив, що солдат ОСОБА_1 відсутній на військовій службі з 29.10.2025 по теперішній час.

В/ч НОМЕР_1 не заперечує права військовослужбовців, які є особами з інвалідністю, на звільнення з військової служби, проте таке звільнення має здійснюватися в порядку, визначеному вимогами чинного законодавства.

Позивач у позовній заяві посилається на неодноразове перебування на стаціонарному лікуванні протягом 2024–2025 років, однак не надав жодних документів, які підтверджують об`єктивні причини неможливості його особистого прибуття до військової частини з березня 2026 року, тобто з моменту подання рапорту про звільнення, по теперішній час.

Відповідач наголошує, що сам факт встановлення особі інвалідності III групи не є безумовним підтвердженням неможливості її особистого прибуття до місця служби для вирішення питань оформлення документів та виключення зі списків особового складу.

На думку відповідача, інвалідність III групи передбачає часткову втрату працездатності, однак не виключає здатності особи до самостійного пересування, комунікації та виконання організаційних дій, зокрема отримання документів.

З огляду на викладене відповідач вважає, що наявність інвалідності III групи не звільняє позивача від обов`язку з`явитися до військової частини для завершення необхідних адміністративних процедур або забезпечити їх виконання в передбачений законом спосіб, а тому просить в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.62-63).

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2026 №177/26/816/В ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності (а.с.32-36).

Позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом від 19.03.2026 про звільнення з військової служби в запас за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності III групи (а.с.35-36). У зазначеному рапорті позивач повідомив про небажання продовжувати військову службу у зв`язку зі станом здоров`я та просив виплатити належне грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу, грошову допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсацію за неотримане речове майно та інші передбачені законодавством виплати, а також направити його для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . До рапорту долучено, зокрема, копію витягу з рішення експертної команди від 06.03.2026 №177/26/816/В.

Листом від 31.03.2026 №6435/1 в/ч НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про відмову в задоволенні рапорту, оскільки для його подання, розгляду, прийняття та доведення рішення і звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця, тоді як позивач самовільно залишив військову частину. При цьому відповідач зазначив, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я як особи з інвалідністю III групи наявні, однак через неналежне засвідчення долучених до рапорту документів та порушення встановленого порядку подання рапорту (необхідність особистої присутності) в його задоволенні відмовлено (а.с.37-39).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Порядок №1153).

Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, зокрема, передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі – Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку №531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку №531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №531).

Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення - рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту, при цьому відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2026 ОСОБА_1 подав на командира в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (а.с.35).

Отже, позивач подав рапорт «по команді» до в/ч НОМЕР_1 із клопотанням про його звільнення з військової служби з обґрунтуванням підстав такого звільнення та наданням доказів, що підтверджують такі підстави.

При цьому після отримання рапорту відповідач був зобов`язаний розглянути його по суті, перевірити надані документи, прийняти одне з передбачених правових рішень - задовольнити рапорт або надати мотивовану відмову - та довести відповідне рішення до військовослужбовця.

Як встановлено судом, за результатами розгляду рапорту позивача в/ч НОМЕР_1 листом від 31.03.2026 №6435/1 повідомила, що для подання рапорту, його розгляду, прийняття та доведення рішення і звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця, тоді як позивач самовільно залишив військову частину. При цьому відповідач зазначив, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я як особи з інвалідністю III групи наявні, однак через неналежне засвідчення долучених до рапорту документів та порушення встановленого порядку подання рапорту (необхідність особистої присутності) в його задоволенні відмовлено. У разі належного подання позивачем рапорту з відповідними документами, з урахуванням встановлених правил оформлення в Збройних Силах України, рапорт буде розглянутий по суті у строки, визначені законодавством (а.с.37-39).

Таким чином, зміст листа відповідача свідчить, що рапорт позивача по суті не розглянуто, зокрема відповідач не надав доказів прийняття наказу про звільнення або відмови у прийнятті такого наказу з посиланням на акти законодавства та з роз`ясненням порядку оскарження.

Відмова у розгляді рапорту мотивована необхідністю особистої присутності військовослужбовця та самовільним залишенням військової частини.

Надаючи оцінку такій підставі не розгляду рапорту, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

В той же час, відповідачем не надано доказів, що відносно позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

В матеріалах справи відсутні докази про самовільне залишення позивачем військової частини (рапорти, акти розслідувань, накази тощо).

Разом з тим, в матеріалах справи наявні медичні виписки №14788-24, №2404, №2691, №3086, №3341 та №2548, які підтверджують, що позивач упродовж 2024–2025 років неодноразово проходив стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу наслідків перенесеного енцефаліту та черепно-мозкової травми (а.с.23-29).

Відповідно до медичної документації позивач проходив стаціонарне лікування з 21.06.2024 по 26.06.2024, з 14.08.2024 по 26.08.2024, з 11.09.2024 по 20.09.2024, з 15.10.2024 по 25.10.2024, з 08.11.2024 по 22.11.2024, з 20.08.2025 по 29.08.2025, а також амбулаторне лікування з 08.04.2025 по 14.04.2025, з 10.12.2025 по 17.12.2025.

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2026 №177/26/816/В підтверджується, що ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності (а.с.32-36).

Відтак позивач документально підтвердив стан свого здоров`я, тривалий характер захворювань, неодноразове проходження лікування та встановлення III групи інвалідності. При цьому відповідач у листі від 31.03.2026 №6435/1 прямо визнав наявність у позивача відповідної підстави для звільнення з військової служби.

Суд вважає необґрунтованою відмову в розгляді рапорту з посиланням на необхідність особистої присутності позивача, оскільки Порядком №531 прямо передбачено можливість направлення підписаного оригіналу рапорту поштою. Отже, подання рапорту в такий спосіб саме по собі не може бути підставою для відмови в його розгляді по суті.

Також суд зауважує, що відмова у розгляді рапорту з підстав неналежного завірення долучених документів є необґрунтованою, адже в процесі розгляду рапорту відповідач міг перевірити дійсність таких документів, при тому що факт встановлення позивачу інвалідності не заперечується.

За наявності недоліків поданих документів відповідач мав конкретизувати такі недоліки, зазначити вимоги до їх усунення та документи, необхідні для вирішення рапорту по суті, а не ставити можливість його подальшого розгляду в залежність виключно від особистого прибуття позивача.

Такий підхід узгоджується з пунктом 4 розділу III Порядку №531, який передбачає, що якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

При цьому, варто зауважити, що ані Положення №1153/2008, ані будь-який інший нормативно правовий акт не передбачають можливості залишити рапорт військовослужбовця без розгляду, не надаючи на нього відповіді по суті заявлених питань.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

Принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.07.2025 у справі №580/6020/22.

Відсутність позивача на службі в умовах воєнного часу жодним чином не нівелює обов`язок командування належним чином здійснювати свої обов`язки щодо видання наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.

За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.

Однак, як встановлено судом, командування в/ч НОМЕР_1 , яке має повноваження щодо розгляду рапортів про звільнення, не приймало будь-якого рішення щодо належного розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, отже допустило протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатом розгляду його рапорту.

При цьому, в межах даної справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), оскільки суб`єктом владних повноважень відповідне рішення ще прийнято не було.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за станом здоров`я, зобов`язання в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача та прийняти рішення за результатом його розгляду про звільнення чи відмову у звільненні з військової служби.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Отже, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Таким чином, сплачена сума судового збору за подання позову у цій справі в розмірі 1331,20 грн може бути повернена особі, яка його сплатила, за відповідним клопотанням, як передбачено частиною першою статті 7 Закону №3674-VI.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі абз.2 пп «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі абз.2 пп «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та за результатом його розгляду прийняти рішення про звільнення чи відмову у звільненні з військової служби.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій