Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №140/9000/26 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №140/9000/26

Суддя: Волдінер Фелікс Арнольдович

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/9000/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого просить суд:

1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 ;

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з відомостей застосунку «Резерв+» дізнався про внесення щодо нього інформації про порушення правил військового обліку та звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції з метою його доставлення. З відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2026 №4716 позивачу стало відомо, що підставою для такого звернення визначено його неприбуття за повісткою № НОМЕР_1 , сформованою 22.12.2025 та надісланою засобами поштового зв`язку. Водночас, на думку позивача, відповідач не надав доказів належного вручення йому цієї повістки, не склав протоколу про адміністративне правопорушення та не прийняв постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Позивач вважає, що за відсутності належних доказів його повідомлення про виклик, оформлених матеріалів адміністративного провадження та постанови про притягнення до відповідальності відповідач не мав правових підстав вносити до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ним правил військового обліку та звертатися до органів Національної поліції щодо його доставлення. За таких обставин позивач вважає протиправними дії відповідача щодо внесення та збереження у Реєстрі відомостей про порушення ним правил військового обліку, а також щодо направлення звернення до органів Національної поліції, і наполягає на виключенні відповідних відомостей із державних інформаційних систем.

Ухвалою судді від 10.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю, оскільки оформлення відстрочки від призову на військову службу по мобілізації, наявність бронювання та своєчасне уточнення облікових даних військовозобов`язаними не виключає обов`язку у військовозобов`язаного з`являтися за викликом до відповідного ТЦК та СП.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованим 29.03.2026 через мобільний застосунок «Резерв+», позивач має статус військовозобов`язаного та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . У документі зазначено, що військово-облікові дані були уточнені 18.05.2024. Водночас документ містить відомості про порушення позивачем правил військового обліку із зазначенням причини звернення до Національної поліції - «не прибули за повісткою до ТЦК та СП, дата звернення 06.02.2026.

05.05.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію чи внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») відомості про виключення ОСОБА_2 з військового обліку військовозобов`язаних, а також копії документів, що підтверджують виконання зазначених дій.

Листом від 13.05.2026 за №4716 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що для належного оформлення військово-облікових документів та для внесення необхідних змін до реєстру «Оберіг» ОСОБА_1 потрібно особисто звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_3 або відповідно до ч.1 ст. 279-9 КУПАП, останній повинен особисто в письмовій формі подати відповідну заяву/заяви до ІНФОРМАЦІЯ_3 з документами, що посвідчують особу та військово-обліковим документом (для зняття порушення та внесення змін в реєстр «Оберіг»).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

На підставі частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІКабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є:

1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;

2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період;

3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення(дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Отже, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення особи до відповідальності за порушення правил обліку.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 20-1 частини 1 статті 7 Закону №1951-VIII внесенню до Реєстру підлягають саме відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП із зазначенням, зокрема, дати, номера та короткого змісту протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Отже, підставою для внесення таких відомостей до Реєстру є не припущення про порушення, а наявність належно оформлених матеріалів у встановленій процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, протокол та постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не складалися, провадження у справі про адміністративне правопорушення фактично не здійснювалося.

За таких обставин, внесення відповідачем відомостей про порушення правил військового обліку з боку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, без наявності передбачених законом документів, а саме: протоколу та/або постанови, не відповідає вимогам Закону №1951 -VIII, а отже є таким, що вчинене поза межами наданих повноважень та не у спосіб, визначений законом, з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.

Крім того, у справі відсутні належні докази того, що відповідач будь-яким чином довів до відома позивача інформацію про порушення ним правил військового обліку і про внесення відомостей про це до Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Оскільки за приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов`язання відповідача виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Разом з цим, щодо позовні вимоги в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Так, включення відомостей щодо в ІКС «ІПНП» відбувається на підставі електронного звернення (набору даних), сформованого уповноваженим органом ведення Реєстру (ТЦК та СП) та переданого шляхом електронної інформаційної взаємодії.

За наявності підстав відомості про відсутність необхідності доставлення особи до ТЦК та СП вносяться працівником ТЦК та СП до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і шляхом відповідної електронної взаємодії надсилаються до системи ІПНП.

Отже, сам механізм припинення актуальності раніше сформованого звернення (розшуку/доставлення) передбачає вчинення первинних дій саме органом ведення Реєстру ТЦК та СП, який є ініціатором відповідного звернення, та подальше надходження відомостей до ІПНП шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Як встановлено судом, підставою для звернення відповідача до органів Національної поліції України щодо встановлення місцезнаходження та доставлення позивача стало внесення до відповідних інформаційних обліків відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та неявку до ТЦК та СП.

Водночас, судом встановлено, що внесення відповідачем відомостей про порушення правил військового обліку з боку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснено без наявності передбачених законом підстав, а саме без складення протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення, відомості про які відповідно до пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» підлягають внесенню до Реєстру.

Отже, звернення відповідача до органів Національної поліції України з метою адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування було похідним від неправомірно внесених відомостей про порушення ним правил військового обліку та ґрунтувалося на даних, внесених з порушенням вимог закону.

За відсутності належно оформлених у встановленому законом порядку матеріалів про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а також за відсутності правомірно внесених відомостей до Реєстру, у відповідача були відсутні належні правові підстави для ініціювання перед органами Національної поліції питання про адміністративне затримання та доставлення позивача до ТЦК та СП.

Суд враховує, що відповідно до пункту 15 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки звертаються до територіального органу (підрозділу) поліції для адміністративного затримання та доставлення до районного (міського) ТЦК та СП осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.

Водночас, застосування вказаного механізму можливе лише за наявності належних правових та фактичних підстав, які в даному випадку відповідачем не доведені.

Таким чином, дії відповідача щодо направлення звернення до органів Національної поліції України з метою адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування також є протиправними.

Щодо належного способу захисту порушеного права у цій частині суд зазначає, що включення відомостей до інформаційних обліків органів Національної поліції у спірних правовідносинах відбувається на підставі електронного звернення (набору даних), сформованого уповноваженим органом ведення Реєстру, яким є відповідний ТЦК та СП, та переданого шляхом електронної інформаційної взаємодії, відтак, саме відповідач, як ініціатор внесення спірних відомостей та направлення відповідного звернення, повинен вчинити дії, спрямовані на усунення наслідків допущеного порушення, зокрема, повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Саме такий спосіб захисту є належним та ефективним у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки він безпосередньо спрямований на реальне відновлення порушеного права позивача та припинення триваючих негативних наслідків протиправних дій відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у частині визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, визнання протиправними дій щодо направлення звернення до органів Національної поліції України з метою адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування, зобов`язання виключити відповідні відомості з Реєстру та повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Щодо інших посилань сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія А. З 03-А; пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному об`ємі правомірність своїх дій.

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до задоволення.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 08.07.2026 №9958-1А09-2Х9К-59ВН.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та щодо направлення звернення до органів Національної поліції України з метою адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ).

Суддя Ф. А. Волдінер

Оригінал: reyestr.court.gov.ua