Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №120/14972/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 листопада 2026 р. Справа № 120/14972/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 025750008561 щодо відмови у призначенні пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 22.08.2025 року щодо призначення позивачу пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період її роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 15.09.1993 року та 15.09.1993 року по 01.09.1996 року, а також період роботи з 15.04.2001 року по 18.05.2001 року.

До суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якій представник відповідача вказує на безпідставність позовних вимог. Зокрема, наголошує, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Позивач 22.08.2025 року звернулася до органів Пенсійного фонду України для призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 29.08.2025 року № 025750008561 про відмову у призначенні пенсії.

Відмова була мотивована тим, що для призначення пенсії за віком у зв`язку із відсутність достатнього страхового стажу та не врахування до страхового стажу певних періодів трудової діяльності, зокрема, з 01.01.1992 року по 15.09.1993 року та 15.09.1993 року по 01.09.1996 року, оскільки така трудова діяльність здійснювалась на території російської федерації, а також період роботи з 15.04.2001 року по 18.05.2001 року у зв`язку із відсутністю відомостей в реєстрі застрахованих осіб.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

З приводу відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території рф з 01.01.1992 року по 15.09.1993 року та з 15.09.1993 року по 01.09.1996 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абз. абз. 2-3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Згідно із ст. 2 Федерального Закону російської федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 року "Про трудові пенсії в російській федерації", який застосовувався до 01.01.2015 року, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації.

При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені ст. ст. 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 року № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації (ч. 1 ст. 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).

Згідно із ч. 2 ст. 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені ст. ст. 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.

Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Закону російської федерації від 28.12.2013 року № 400-ФЗ "Про страхові пенсії" (ст. ст. 3, 11, 14).

Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.

Суд зазначає, що на момент роботи позивачки Угода була чинною, а тому її положення підлягають застосуванню при зарахуванні до страхового стажу позивачу спірних періодів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

У цьому випадку і при обставинах, що зумовили денонсацію Угоди, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території рф.

В межах цього спору орган Пенсійного фонду не ставить під сумнів сплату страхових внесків, а тому таким обставинам оцінка судом не надається.

Суд наголошує на тому, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року не є підставою для позбавлення позивача гарантованого їй законодавчими приписами права на належне пенсійне забезпечення.

Щодо неврахування відповідачем періоду роботі позивача з 15.04.2001 року по 18.05.2001 року, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст. 20 Закону № 1058-IV.

Зокрема, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у п. п. 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ч. 10 цієї статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у ст. 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокрема ст. 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Частиною 1 ст. 16 Закону № 1058 встановлено, що застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058).

Статтею 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених норм вказує на те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії фізичній особі за спірний період не є підставою для позбавлення її права на зарахування даних періодів до страхового стажу для обчислення пенсії.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2019 року у справі №242/5448/16-а (провадження № К/9901/39004/18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.03.2019 року у справі №688/947/17 (провадження К/9901/35103/18).

Відтак, пенсійним органом неправомірно не зарахований до страхового стажу позивача період роботи з 15.04.2001 року по 18.05.2001 року.

Оцінюючи обставини справи в сукупності, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Визначаючись щодо способу відновлення порушених прав позивача суд зазначає, що остаточне визначення розміру страхового стажу з урахуванням періодів навчання та роботи, наявність підстав для зарахування яких суд встановив вище, а також вирішення питання про наявність чи відсутність у позивача права на пенсію за віком з урахуванням дати досягнення відповідного віку, відноситься до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України, який має здійснити всебічний, повний та об`єктивний розгляд усіх документів.

Відтак, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

Підстав для розподілу судових витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 025750008561 від 29.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у повному обсязі періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 15.09.1993 року та 15.09.1993 року по 01.09.1996 року, а також період роботи з 15.04.2001 по 18.05.2001 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 року, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Максим АЛЬЧУК