Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №691/1205/24 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 691/1205/24

Провадження № 22-ц/821/1363/26

Категорія: 307000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.

суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,

секретаря - Волошоної Н. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєва Н. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сучила Артема Олеговича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєва Н. В., про визнання заповіту недійсним, у складі: головуючого судді Подороги Л. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який на день смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на вказаний будинок, який належав батькові на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.08.2013, індексний номер 7611548.

Зазначає, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він звернувся до приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Зуєвої Н. В. із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги за законом. Також із відповідною заявою звернулася його племінниця ОСОБА_2 , яка подала заповіт ОСОБА_3 , в якому батько заповідав їй усе своє майно.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 26.12.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвої Н. В. про визнання заповіту недійсним, було відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 06.08.2024, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач ставить під сумнів дійсність оспорюваного заповіту, зокрема власноручно проставлений підпис батька ОСОБА_1 , оскільки батько зловживав спиртними напоями, але деякий час, від повної алкогольної залежності його рятувала робота, оскільки в нетверезому стані заборонено їздити за кермом. Мати - ОСОБА_4 , намагалася допомогти батьку із залежністю, але ці старання призвели лише до серйозних проблем з її здоров`ям. У його сестри ОСОБА_5 народилась дитина і вона переїхала у с. Вільшана де проживає і на сьогоднішній день.

У 1977 році батько в черговий раз залишив сім`ю та пішов жити до іншої жінки у с. Руська Поляна, після чого стан здоров`я матері погіршився і позивач здійснював за нею догляд. Батько та сестра не цікавились матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати померла і батько офіційно повідомив, що переїжджає жити у м. Черкаси, але дізнавшись про великий борг по комунальним послугам, знову переклав всі витрати на позивача.

Незадовго після смерті матері позивач одружився.

Навесні 2000 року батька госпіталізували з відкритою черепно-мозковою травмою, він проходив лікування та курс реабілітації, став інвалідом і втратив роботу.

Після отриманої травми у батька почали проявлятися зміни в його психічному здоров`ї. У нього були провали в пам`яті, тимчасова втрата орієнтації, приступи істерії і т.д. Батько знову став зловживати алкоголем, що призвело до того, що він убив чоловіка своєї співмешканки, за що був засуджений до двох років позбавлення волі за ненавмисне вбивство.

Після виходу батька з в`язниці позивач допомагав йому, він оформляв довіреності на нього, щоб привести будинок до ладу і постійно повторював, що це робиться все для позивача та його сім`ї.

З часом батько переїхав проживати до своєї колишньої співмешканки і вони стали рідко бачитися. Після смерті співмешканки, він знову забрав батька жити до себе.

Психічний стан ОСОБА_3 погіршувався і декілька разів батько консультувався та проходив медикаментозне лікування у лікаря-психіатра. Періоди ремісії змінювались на загострення.

Згодом у батька виявили початкову стадію раку легенів, що призвело до проявів агресій стосовно родини позивача. У деяких випадках слід було викликати працівників поліції. Тому позивач вимушений був із сім`єю переїхати проживати в Італію до тещі ОСОБА_6 .

Позивачу невідомо, яким чином був вчинений заповіт, але він впевнений, що особи скористались хворобливим станом батька та підпис, проставлений у заповіті було здійснено не батьком, а сторонньою особою.

Просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 від 26.03.2018, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвою Н. В. зареєстрований в реєстрі за № 204 та посвідчений на користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що надані позивачем докази не доводять заявлені позовні вимоги, зокрема, що покійний ОСОБА_3 не підписував складений ним заповіт від 26.03.2018, а тому не є підставою для скасування оспорюваного заповіту.

Суд звернув увагу на те, що про існування оскаржуваного заповіту позивач був обізнаний ще 12.10.2018, про що відображено в тексті заяви до нотаріуса про прийняття позивачем спадщини, зокрема останній зазначив про свої наміри оскаржити цей заповіт.

Крім того, визнав помилковим твердження позивача про те, що лише після винесення судом рішення у справі № 691/266/19, яке набрало законної сили, він міг реалізувати своє право на пред`явлення позову з інших підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Сучило А. О. оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати стягнути із відповідача ОСОБА_2 .

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення є необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що йому невідомо, яким чином був вчинений заповіт, але він впевнений, що особи скаристались хворобливим станом батька та підпис, проставлений у заповіті було здійснено не батьком, а сторонньою особою.

Вважає, що є підстави для проведенння судової почеркознавчої експертизи, але суд відмовив у її проведенні.

Для проведення експертизи було здійснено збір документів, які містять зразки підписів померлого. Однак, указані документи на адресу суду не надійшли у зв`язку з їх відсутністю або неможливістю подання.

Вважає, що необхідність надання документів необхідних для проведення експертизи покладається на суд, який у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів.

Тому суд мав зобов`язати скаржника надати документи, які на його думку необхідні експерту для проведення почеркознавчої експертизи, чого зроблено не було.

Крім того, суд належним чином не з`ясував та не надав оцінки відповідям щодо неможливості надання витребовуваних документів, що ставить під сумнів бажання суду у всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому розгляді справи.

Зауважує, що в оскаржуваному рішенні суд визнав дві підстави для відмови у задоволенні позову: у зв`язку із недоведеністю позовних вимог та у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Кучеренко Н. В. просить суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 02.04.2026 залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Городище Черкаської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04 жовтня 2018 року (т.1 а.с. 15).

За життя ОСОБА_3 відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 серпня 2013 року, індексний номер 7611548, належав житловий будинок по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 16-17, 24).

26 березня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно відповідачу ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвою Н. В. і зареєстровано в реєстрі за № 204.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 163011312 від 10.04.2019, на нерухоме майно земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_3 , накладено обтяження на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.03.2016 (т.1 а.с. 19, 22). Відповідно до посмертного епікризу № 60 від 04 вересня 2018 року, ОСОБА_3 інтоксикація. Рак легень st IV, кл. гр. IV (т.1 а.с. 18).

12.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвої Н. В. із заявою, у якій висловив свій намір щодо оскарження складеного ОСОБА_3 26.03.2018 заповіту (т.1 а.с. 20-21).

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26.07.2017 скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.04.2017, у справі № 712/2208/16-ц та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку та відшкодування витрат на будівництво (т.1 а.с. 43-45).

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 26.12.2023, у справі № 691/266/19, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвої Н. В., про визнання заповіту недійсним. Постановою Черкаського апеляційного суду від 06.08.2024 вказане рішення залишено без змін (т.1 а.с. 25-28, 40-42).

Вказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_3 за життя звертався до медичних закладів за медичною допомогою з діагнозом центральний Сг правої легені (рак легень) з метастазами в головний мозок IV ступеня. Виразкова хвороба шлунку, про що свідчить витяг з історії хвороби № 14727 КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР, Епікриз виписка із історії хвороби № 249 смт Вільшана. На лікуванні перебував з 31.08.2018 по 03.09.2018.

Згідно з відвовіддю КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 27.02.2025 № 715 на запит, пацієнт ОСОБА_3 перебував на лікуванні в період часу з 21.08.2018 по 30.08.2018 у відділенні терапії № 1 (т.1 а.с. 167).

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно. Адвокат Сучило А. О. надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю прибуття в судове засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Відмовляючи у задоволенні клопотання адвоката Сучила А. О. про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить із того, що згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Суд зауважує, що Черкаським апеляційним судом було призначено розгляд даної справи 01 липня 2026 року на 15:00 год., проте належним чином повідомлений скаржник, зокрема адвокат Сучило А. О., повідомлений через особистий кабінет в системі «Електронний суд», не з`явився в судове засідання, проте через систему «Електронний суд» направив клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи було відкладено на 14 липня 2026 року на 14:00 год, про що скаржник був належним чином повідомлений.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2026 року дану цивільну справу направлено до Городищенського районного суду Черкаської області на дооформлення, а розгляд справи відкладено на 28 жовтня 2026 року на 14:30 год. про що належним чином повідомлені сторони у справі.

У контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) та «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Обов`язок щодо належного представлення своєї позиції лежить саме на зацікавленій стороні, а не на суді.

Більше того, у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ підкреслив, що право на розгляд справи упродовж розумного строку (ст. 6 Конвенції) накладає на учасників процесу обов`язок демонструвати належну сумлінність у виконанні процесуальних дій та уникати тактик, спрямованих на затягування розгляду.

Колегія суддів зауважує, що перебування особи у щорічній відпустці, не є безумовною причиною для відкладення правосуддя.

Враховуючи викладене та керуючись положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія вважає, що відкладення розгляду призведе до необґрунтованого порушення принципу юридичної визначеності та прав відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивача (як спадкоємця за законом) і пов`язані з наявністю заповіту, складеного на ім`я відповідача ОСОБА_2 , який, на думку позивача, складений від імені його батька ОСОБА_3 , проте підписаний не ним особисто, а іншою особою.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).

Згідно зі ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до ст. 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Право на заповіт може бути здійснено протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Нормами Книги шостої ЦК України визначено вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (ст. ст. 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (ст. ст. 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України). Порушеннями вимог закону щодо форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її ст. ст. 1247-1249, 1253 (див. пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).

Згідно зі ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

У ст. 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення, недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

З матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно відповідачу ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвою Н. В. і зареєстровано в реєстрі за № 204.

Оспорюваним заповітом ОСОБА_3 заповів житловий будинок по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 , дочці ОСОБА_5 , тобто своїй онуці.

З метою перевірки дійсності підпису, представник позивача звертався до суду з клопотаннями про витребування доказів, з метою подальшого призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 04.03.2025 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Сучило А. О. про витребування доказів у приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Зуєвої Н. В. - оригінал журналу оформлення нотаріальних дій, в якому міститься підпис ОСОБА_3 щодо посвідчення заповіту від 26.03.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 204; у Вільшанської селищної лікарні та КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» - оригінали документів з медичної справи, що містять підпис померлого ОСОБА_3 ; у Городищенському районному суді - оригінали документів із цивільної справи, що містять підпис ОСОБА_3 .

Указані документи на адресу суду не надійшли у зв`язку з їх відсутністю, або неможливістю подання.

Також представник позивача надав повідомлення КНП «Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги» про неможливість надання належним чином завіреної копії медичної справи ОСОБА_3 , у зв`язку з її відсутністю.

На виконання ухвали Городищенського районного суду Черкаської області від 04.03.2025 та від 02.10.2015, Соснівським районним судом м. Черкаси, надано оригінал позовної заяви та копію довідки з місця проживання та про склад сім`ї, із цивільної справи № 712/6495/18.

У витребуваній судом позовній заяві міститься підпис від імені ОСОБА_3 .

Будь-яких інших оригіналів письмових доказів, які містять зразки підписів спадкодавця, матеріали справи не містять, а позивачем не було надано.

Ухвалою суду від 02.06.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі відмовлено, оскільки суду не надано зразки почерку та підписів особи, щодо якої необхідно провести експертне дослідження.

Подаючи апеляційну скаргу, представником ОСОБА_3 – адвокатом Сучило А. О. також було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, наголошуючи на тому, що підпис, проставлений у заповіті було здійснено не ОСОБА_3 , а сторонньою особою.

Проте, до поданого клопотання скаржником не було надано жодного доказу, який містить зразок підпису спадкодавця.

Клопотань про витребування будь-яких доказів апеляційна скарга не містить.

Крім того, Черкаським апеляційним судом було призначено розгляд даної справи 01 липня 2026 року на 15:00 год., проте належним чином повідомлений скаржник, зокрема адвокат Сучило А. О., не з`явився в судове засідання, проте через систему «Електронний суд» направив клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з необхідністю вирішення питання щодо призначення почеркознавчої експертизи, з`ясування думки сторон щодо необхідності її проведення, розгляд справи було відкладено на 14 липня 2026 року на 14:00 год, про що скаржник був належним чином повідомлений.

У подальшому розгляд справи було відкладено на 28 жовтня 2026 року на 14:30 год. про що належним чином повідомлені сторони у справі, проте сторона скаржника повторно заявила клопотання про відкладення розгляду справи та не з`являвся в судове засідання.

Враховуючи, що заявником не надано суду зразків підписів спадкодавця та не заялялись клопотання про витребування доказів, Черкаський апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2026 року відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно з ч. 1- ч. 3 ст. 12, ч. 1, ч. 5 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був сам збирати докази на підтвердження доводів позову, є необґрунтованими та суперечать положенням ч. 2 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, та ч. 7 ст. 81 ЦПК України, згідно з якою суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Слід також зазачити, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 мав спір із позивачем ОСОБА_1 стосовно спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зокрема, 01 березня 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку та відшкодування витрат на будівництво, у задоволенні якого було відмовлено.

06 червня 2018 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , третя особа Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Наявність вказаних спорів свідчить про те, що між ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 був тривалий конфлікт стосовно житлового будинку АДРЕСА_1 ,

На ряду з цим, під час розгляду справи № 691/266/19 Верховний Суд виснував, що посилання на наявність тяжкої хвороби та зловживання алкогольними напоями спадкодавцем ОСОБА_3 саме по собі не може свідчити про відсутність у нього волі на складення оспорюваного заповіту на ім`я своєї онуки, з якою він спілкувався. Крім того, заповіт складено у березні 2018 року, а помер заповідач у вересні 2018 року, тобто розпорядження на випадок свої смерті він зміг зробити завчасно, що додатково підтверджує виваженість рішення ОСОБА_3 про складення заповіту на ім`я відповідача.

Враховуючи відсутність доказів у підтвердження доводів скаржника, що підпис від імені спадкодавця ОСОБА_3 у спірному заповіті вчинено не ним, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписання заповіту відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, як наслідок вірно відмовив у визнанні заповіту недійсним з підстав зазначених позивачем.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сучила Артема Олеговича залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. М. Новіков

Ю. В. Сіренко