Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №552/525/26 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших фактів, з них:.

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №552/525/26

Суддя: Карпушин Г. Л.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/525/26 Номер провадження 22-ц/814/4242/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту не проживання в Україні у визначений період, -

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту не проживання в Україні у визначений період.

У заяві зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Полтаві, і з 10.07.1991 року по 24.09.2008 року проживав постійно за кордоном.

З метою виправлення даних йому необхідно надати до органів ДМС точні відомості щодо періоду не проживання в Україні з 10.07.1991 по 24.09.2008. Управління ДМС Полтавської області має некоректну інформацію про дату оформлення його на постійне проживання - 06.04.1992. Але не може підтвердити чи спростувати цю дату юридично, оскільки його справа про виїзд на постійне місце проживання за кордон у 1991 року втрачена.

Факт періоду не проживання постійно в Україні слід довести з тих підстав та з метою, що ДМС Полтавської області має некоректну інформацію щодо дат його не проживання постійно в Україні, та що цей факт істотно впливає на коректне визначення його громадянського стану та виправлення помилок ліквідованих органів попередників.

Тому заявник просив суд встановити факт періоду його постійного не проживання в Україні з 10 липня 1991 року до 24 вересня 2008 року.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту не проживання в Україні у визначений період було відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 у повному обсязі, встановити юридичний факт його постійного не проживання на території України.

В доводах апеляційної скарги зазначав, що вважаю рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, таким що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, особливо в частині повного ігнорування усього обсягу прямих доказів зібраних самим же судом у справі. Наявне однобічне ставлення у бік заінтересованої сторони (ДМС), грубе ігнорування та не дослідження прямих доказів по справі наданих суду та порушення обов`язку суду всебічно дослідити докази закріплений у Цивільному процесуальному кодексі (ЦПК) України.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 77 КАС України, порушив принцип офіційного з`ясування наступних обставин (ст. 9 КАС України) згідно доказів та документів у матеріалах справи, порушив вимоги ст. 242, 246 КАС - не надав жодної правової оцінки та взагалі проігнорував такі письмові докази.

Також на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в якому останній прохає у порядку ч.6 ст.294 ЦПК України скасувати рішення суду першої інстанції, заяву заявника про встановлення факту постійного не проживання на території України залишити без розгляду в зв`язку наявністю спору про право.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи, які брали участь в розгляді справи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 та 257 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту постійного не проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року не зумовлюватиме виникнення, зміни чи припинення його особистих або майнових прав, оскільки належність ОСОБА_1 до громадянства України визначена за народженням, а не у зв`язку з його проживанням на території України у зазначені дати. Крім того, суд урахував, що встановлення цього факту не вплине на належність заявника до громадянства України, а необхідність отримання судового рішення для використання в іншій справі сама по собі не є достатньою підставою для встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України підстав для задоволення заяви.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частини перша, друга статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже притягнення заінтересованих осіб має важливе значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав (постанова Верховного Суду у справі №638/4/19 від 07.04.2020 року).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

За приписами частини 6 статті 294 ЦПК України та ч.4 ст. 315 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зміст спору про право в розумінні положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) означає наявність між заявником та іншими заінтересованими особами невизначеності, суперечності чи конфлікту щодо їхніх особистих або майнових прав та обов`язків, які мають бути вирішені судом у порядку позовного провадження, а не шляхом підтвердження юридичного факту. Основними ознаки спору про право у контексті ст. 315 ЦПК України є: вплив на права інших осіб; оспорювання факту або права; майновий чи немайновий конфлікт.

Як вбачається з матеріалів справи заявник просить суд встановити факт його не проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року «з тих підстав та з метою, що ДМС Полтавської області має некоректну інформацію щодо дат його не проживання постійно в Україні, та що цей факт істотно впливає на коректне визначення його громадянського стану.

Крім того ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 440/7374/26 за якою детально досліджуються всі факти не проживання з 10.07.1991 року та також недійсності процедури визначення громадянства 1996 року. Також Полтавським окружним адміністративним судом від 15 червня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 440/7476/26 проти МЗС України за якою також детально досліджуються всі факти не проживання з 10.07.1991 по 24.09.2008 року.

Таким чином, при розгляді справи в порядку окремого провадження встановлено наявність спору про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження, що зумовлює залишення заяви без розгляду, оскільки вбачається наявність між сторонами правового конфлікту, пов`язаного з встановленням факт не проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, що виключає можливість розгляду в порядку окремого провадження.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 про встановлення факту не проживання в Україні у визначений період - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 377, 382- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2026 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту не проживання в Україні у визначений період - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий – суддя: ___________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ___________________ С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua