Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №285/2825/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2825/25 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г.

Категорія 40 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №285/2825/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на рішення (заочне) Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корсун Т.Г. у с. Ємільчине,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (АТ «А-Банк») звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 18.04.2024 у розмірі 39013,30 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит в розмірі 20000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 85% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.

Позивач свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме-надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов Договору.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 26.05.2025 має заборгованість – 39013,30 грн, яка складається з наступного: 20000 грн - заборгованість за кредитом; 16467,54 грн - заборгованість по відсоткам, 2545,76 грн – загальний залишок заборгованості за пенею.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №AN7GCT155101301961 від 18.04.2024 у розмірі 36467 (тридцять шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн 54 коп. та судовий збір в розмірі 2265 грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішення, представник АТ «А-Банк» - адвокат Омельченко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути на користь скаржника судові витрати за подання апеляційної скарги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник зазначив, що 24.12.2023 + 30 днів набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого неустойка не застосовується до кредитів, що укладені до 24.01.2024, тобто з цієї дати така заборона відсутня.

Відповідач правом відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у стягненні суми заборгованості за пенею, тому в іншій частині на законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не переглядається.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.02.2024 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, за змістом якої відповідач погодився з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті, становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. У заяві відповідач засвідчив, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодний з його умовами, зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.6-7).

18 квітня 2024 року відповідач уклав з банком кредитний договір за послугою «Швидка готівка» на суму 20000 грн, строк кредиту 24 місяців, процентна ставка – 85% на рік, розмір щомісячного платежу – 1773,16 грн (а.с.8-10).

Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит загальна вартість кредиту становить 42555,84 грн (а.с.11).

Згідно з меморіальним ордером № TR.35840432.30770.2904 від 18.04.2024 ОСОБА_1 було перераховано 20000 грн згідно кредитного договору (а.с.11 зворотній бік).

Розрахунок заборгованості за договором від 18 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «А-Банк» станом на 26 травня 2026 року містить заборгованість в загальній сумі: 39013,30 грн, з яких 20000,00 грн - тіло кредиту, 16467,54 грн - заборгованість по відсоткам, 2545,76 грн пені (а.с.11).

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України унормовано, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Між тим, відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №АN7GCT155101301961 від 18 квітня 2024 року вбачається, що станом на 26 травня 2025 року заборгованість за тілом кредиту становила 20000,00 грн, а заборгованість за процентами – 16467,54 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині ніким не оспорюється, а тому не є предметом апеляційного розгляду.

Разом з тим, крім суми кредиту та відсотків за користування кредитом позивач просив стягнути пеню.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування та стягнення пені з 24.01.2024 помилковими, такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права та повністю спростовуються чинним законодавством України з огляду на таке.

Представник зазначає, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, з 24.01.2024 відсутня заборона на застосування неустойки до кредитів, укладених після цієї дати.

Проте Апелянт залишає поза увагою, що Закон № 3498-IX не скасував загальний мораторій на нарахування неустойки під час дії воєнного стану, а лише оптимізував та змінив законодавчу техніку його викладення.

Так, указаним Законом № 3498-IX пункт 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» дійсно було виключено, але одночасно пункт 6 цього ж Розділу було викладено в новій редакції. Згідно з чинною редакцією пункту 6 Розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором, нараховані за цей період, підлягають списанню кредитодавцем.

Крім того, основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України). Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем і звільняється від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року дотепер.

Оскільки в Україні з 24.02.2022 і до сьогодні безперервно діє воєнний стан, нарахування будь-якої неустойки (пені, штрафу) за прострочення зобов`язань за кредитним договором є прямою забороною закону. Набрання чинності Законом № 3498-IX жодним чином не скасувало вказаних імперативних гарантій захисту прав споживачів фінансових послуг у період дії воєнного стану.

Враховуючи викладене, довід апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення пені є безпідставним, а рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише заборгованість за кредитним договором, тоді як правові підстави для стягнення решти заборгованості відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення, а рішення (заочне) Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Григорусь Н.Й.

Судді Павицька Т.М.

Шевчук А.М.