Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №283/2705/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/2705/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 73 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м. Житомирі цивільну справу №283/2705/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна, за апеляційною скаргою Коростенської окружної прокуратури на заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О. в м. Малин Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 є внутрішньо переміщеними особами та фактично проживають по АДРЕСА_1 разом зі своїм онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що за місцем проживання сім`я позивача характеризується позитивно, умови проживання сім`ї задовільні. Дитину доглядає саме позивач та її чоловік. У свою чергу, мати дитини ОСОБА_2 самоусунулося від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується характеристикою з місця проживання та особистою заявою відповідача про те, що вона уповноважує позивача самостійно вирішувати будь-які питання щодо утримання дитини. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено опіку над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено йому опікуна ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Коростенська окружна прокуратура подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що розгляд справи №283/2705/25 мав здійснюватися за обов`язкової участі прокурора. Усупереч положенням законодавства, суд першої інстанції не повідомив прокурора про дату, час і місце судового засідання. Звертає увагу на те, що фактично єдиним доказом невиконання відповідачем батьківських обов`язків є слова бабусі. Вказує, що в справі є докази, які підтверджують піклування матері про свою дитину. Так, із нотаріально засвідченої заяви відповідачки №635 від 14.10.2025 вбачається, що на період своєї відсутності вона уповноважила бабусю ОСОБА_1 самостійно вирішувати питання щодо утримання дитини, догляду, медичного обстеження у будь-яких закладах охорони здоров`я та в разі необхідності вирішувати питання надання медичної допомоги дитині. Причиною відсутності матері та фактично передання дитини на утримання бабусі в заяві зазначено необхідність роботи в м. Києві та Київській області. Зазначений документ свідчить, що мати вжила заходів для того, щоб дитина під час її відсутності була забезпечена належними умовами проживання та доглядом з боку її бабусі. Дитина не була покинута напризволяще, натомість мати оформила юридичний документ, який надає можливість бабусі належним чином виховувати та слідкувати за здоров`ям онука. Більше того, мати повідомила куди і для чого виїжджає. Відсутність інформації про місцезнаходження матері є підставою для її розшуку, а не для безумовного позбавлення батьківських прав.

Зазначає, що місцезнаходження матері тривалий час невідоме, вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, а матеріали справи також не містять доказів про обізнаність відповідачки про спір. Відтак, мати була позбавлена можливості висловити свою думку з приводу позову, що також свідчить про передчасність прийнятого судом першої інстанції рішення. Доказів наявності родинних зв`язків між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та дитиною позивач не надала, а суд першої інстанції не перевірив. Вказує, що висновком органу опіки та піклування констатовано, що відповідачка характеризується позитивно, спокійна, скромна, замкнута, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалась. Враховуючи вищевикладене просить скасувати заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

29 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_2 майже відразу після народження своєї дитини самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, являються безпідставними.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22.08.2023 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00041070883 від 22.08.2023. Батько ОСОБА_4 записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України зі слів матері.

ОСОБА_1 є прабабусею ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується характеристиками Нововороб`ївського старостинського округу Малинської міської ради №221/14-19/10-01 від 27.08.2025 та №220/14-19/10-01 від 27.08.2025, згідно яких ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 здійснюють постійний догляд за своїм внуком ОСОБА_4 .

Згідно довідки виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №96 від 23.04.2025, станом на 23.04.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_2 .

Згідно довідки виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області ОСОБА_1 проживає разом із своїм чоловіком ОСОБА_5 та внуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.05.2025 в будинку АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 дитину не відвідує, участі у вихованні сина не приймає і її місцезнаходження невідоме.

Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який складений 08.09.2025 головним спеціалістом Служби у справах дітей та фахівцем Малинського міського центру соціальних служб, дитина проживає в будинку АДРЕСА_1 та забезпечена всіма необхідними речами.

Відповідно до довідки ТОВ «Пролісок-Плюс» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку у лікаря педіатра вказаного лікувального закладу. Декларацію з лікарем педіатром укладала бабуся ОСОБА_1 .

Згідно характеристики Нововороб`ївського старостинського округу Малинської міської ради №222/14-19/10-01 від 27.08.2025 ОСОБА_2 (мати дитини) зареєстрована по АДРЕСА_1 . В 2019 році закінчила 11 класів Нововороб`ївського НВК, ДНЗ-ЗНЗ І-ІІІ ступенів, а в 2021 році - Бородянський професійний аграрний ліцей зас спеціальністю «повар-офіціант». Характеризується як спокійна, скромна, замкнута, взагалі не мала друзів, важко йде на контакт. Неодноразово застосовувала силу стосовно своєї матері. В 2023 році народила сина ОСОБА_8 , якого через місяць покинула на бабусю ОСОБА_1 . На даний час місцезнаходження ОСОБА_9 невідоме, участі у вихованні сина не приймає.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви №635 від 31.10.2023, ОСОБА_2 повідомила, що її дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуватиме на утриманні бабусі ОСОБА_1 , яка має право самостійно вирішувати будь-які питання щодо утримання дитини, догляду, медичного обстеження у будь-яких закладах охорони здоров`я та в разі необхідності вирішувати питання надання медичної допомоги дитині, у період її відсутності, у зв`язку з її роботою у м. Києві та Київській області.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №96 від 10.03.2026 вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №96 від 10.03.2026 вирішено, що в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вразі позбавлення його матері батьківських прав доцільно встановити опіку призначивши ОСОБА_1 опікуном над внуком.

Задовольняючи позов суд першої інстанції погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки наявні у справі докази вказують на те, що відповідач свідомо ухиляється від виховання свого сина. Оскільки суд першої інстанції вирішив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому встановив опіку над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо участі прокурора у розгляді справи.

05 серпня 2026 року набув чинності Закон України №2541-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв`язку з утворенням Державної служби України у справах дітей», яким змінено порядок розгляду судами окремих категорій справ з приводу прав неповнолітніх осіб, у тому числі з приводу позбавлення батьківських прав.

Зокрема із урахуванням змін, внесених вказаним Законом до Цивільного процесуального Кодексу України та до Закону України «Про прокуратуру», з метою забезпечення захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини суд розглядає з обов`язковою участю прокурора; участь прокурора під час розгляду справ вказаних категорій є обов`язковою; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно з ч. 3 ст. 45 ЦПК України суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. З метою забезпечення захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини суд розглядає з обов`язковою участю прокурора.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 56 ЦПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокурор можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за власною ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурора у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених цим Кодексом, іншими законами, або якщо суд визнає це за необхідне. Участь прокурора є обов`язковою під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини.

Як вбачається з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи предмет розгляду цієї справи, а також те що вимога про участь прокурора під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав є імперативною, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та розглянув справу за відсутності прокурора.

Щодо суті спору.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавиться життям дитини, не займається її вихованням, не забезпечує матеріально.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №96 від 10.03.2026 вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зазначеному вище висновку встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку служби у справах дітей як такий, що опинився в складних життєвих обставинах, з підстави ухилення батьків від виконання їх батьківських обов`язків.

Сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_5 починаючи з 12.09.2025 перебуває на обліку, а з 24.09.2025 перебуває під соціальним супроводом міського центру соціальних служб, як сім`я, яка опинилася у складних життєвих обставинах. В ході здійснення соціального супроводу з`ясовано, що ОСОБА_1 разом з чоловіком більше року здійснюють догляд, виховання та утримання над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання матері невідоме, на телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає.

Відповідно до листа РУП ГУНП в Житомирській області відділення поліції №1 №206491-2025 від 23.09.2025 ОСОБА_2 до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася, факт неналежної поведінки не зареєстровано.

Згідно частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №96 від 10.03.2026, яким вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 носить рекомендаційний характер.

Поряд з цим, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, не проаналізована ймовірність зміни нею свого ставлення до дитини, не вказані заходи, які вживалися органом опіки та піклування з тим, щоб змінити її.

Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Відсутні відомості і про дослідження органом опіки та піклування ефективності інших менш суворих альтернативних заходів впливу, ніж роз`єднання сім`ї, як того вимагають європейські стандарти для вирішенні питання пропорційності втручання у сімейне життя, наприклад встановлення опіки родичами, тимчасовий догляд або залучення соціальних служб для зміни поведінки матері. Такі заходи захищають дитину, але зберігають за батьками обов`язки та шанс відновити стосунки.

Таким чином, позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання сина ОСОБА_8 або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про однозначний негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Докази про антисоціальний, аморальний спосіб життя ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Надані позивачем докази, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Доказів того, що до ОСОБА_2 застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки матеріали справи не містять.

При цьому колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини.

Отже у цій справі колегією суддів не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених частиною 2 статті 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, то таке підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної чи касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб судовий збір не справляється.

Оскільки апеляційну скаргу Коростенської окружної прокуратури задоволено, то з ОСОБА_1 на користь держави необхідно стягнути 1453,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Коростенської окружної прокуратури задовольнити.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1453,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 03 листопада 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.