Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №279/2611/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/2611/26 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В.

Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/2611/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – Хайнак Тараса Леонідовича на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В. в селищі Лугини Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №39328-08/2023 від 30.08.2023 в розмірі 150 000 грн. Також просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.

В обґрунтування позову зазначало, що 30.08.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №39328-08/2023, відповідно до умов якого відповідачу було надано фінансовий кредит в розмірі 15 000 грн., строком на 360 днів зі сплатою відсотків в розмірі 2,50% в день. Кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі. Вказувало, що ТОВ «Аванс Кредит» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредит в сумі 15 000 грн. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки перед позивачем не виконав, порушив умови кредитного договору. Зазначало, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 150 000 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 15 000 грн., заборгованість за процентами – 135 000 грн. Вказувало, що 13.12.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №13122023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Аванс Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №39328-08/2023 від 30.08.2023. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №39328-08/2023 від 30.08.2023 станом на 22.04.2026 в розмірі 150 000 грн., з яких: 15 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 135 000 грн заборгованість за простроченими відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу в сумі 8000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що апелянт фактично не знав про існування судового провадження, оскільки перебував за межами України. Матеріали справи містять взаємовиключні відомості про вручення кореспонденції відповідачу. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не перевірив у змагальному порядку оригінал електронного договору та первинні документи про фактичну видачу кредиту. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 30 серпня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 в електронній формі.

Відповідно до пунктів 1.1. - 1.4.1. договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби. Кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 30.08.2023. Наданий кредит клієнт зобов`язується погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 23.08.2024. У клієнта відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, у тому числі на підставі звернення до товариства у паперовій формі або в електронній формі із застосування одноразового ідентифікатора. За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього договору.

Згідно з п.1.5 договору клієнт зобов`язується сплачувати проценти кожні 20 днів.

Відповідно до п.1.6 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки 4149-49хх-хххх-8769.

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.

Графік платежів до договору про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023 представлений в якості додатку №1 до договору.

До укладення договору позичальник підписав в електронній формі заявку-анкету на отримання фінансового кредиту, в якій вказав свої персональні дані, номер банківської карти для перерахування коштів, а також паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені контактні дані кредитодавця та основні умови кредитування.

Вказані вище документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором W2975.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом-повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3466_250630111857 від 30 червня 2025 року, відповідно до якого 30.08.2023 здійснено переказ на картку 4149-49хх-хххх-8769 у розмірі 15 000 грн., номер транзакції в системі iPay.ua – 278943364.

Крім того, факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260616/91936-БТ від 18.06.2026, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано карту 4149-49хх-хххх-8769. За період з 30.08.2023 по 04.09.2023 було зарахування коштів на суму 15 000 грн.

13 грудня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №13122023, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги, у тому числі за кредитним договором №39328-08/2023 від 30.08.2023.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №13122023 від 13.12.2023 та акту прийому-передачі реєстру боржників від 13.12.2023, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з 13.12.2023 набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором №39328-08/2023 від 30.08.2023 в сумі 54 750,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 15 000 грн., заборгованість за відсотками – 39 750,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №73659 від 13.12.2023 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» згідно договору факторингу №13122023 від 13.12.2023 здійснило оплату на користь ТОВ «Аванс Кредит».

10.04.2026 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило відповідачу досудову вимогу, у якій повідомило про наявність договору відступлення права вимоги та необхідність сплати заборгованості за кредитом.

Відповідно до розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 150 000 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 15 000 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом – 135 000 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач жодним чином заявлені до нього позовні вимоги не спростував, відзиву на позов не надав, тому суд вважав позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про витребування доказів.

В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 – ОСОБА_2 заявлено клопотання про витребування поштових відправлень, реєстрації місця проживання відповідача, оригіналу електронного кредитного договору, а також первинних бухгалтерських і платіжних документів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до частини 2 статті 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі №646/857/18 зазначив, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023.

Матеріали справи містять копію договору про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023, лист-повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3466_250630111857 від 30 червня 2025 року та лист АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260616/91936-БТ від 18.06.2026 про перерахування грошових коштів, що у результаті комплексного аналізу всіх наявних у справі доказів є достатніми для вирішення даної справи. Сумніваючись у достовірності копії, суди мають керуватись тим, що сумніви мають бути обґрунтованими та об`єктивними, а також не можуть бути усунені іншими допустимими доказами у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 в справі №916/3027/21 зроблено висновок, що «подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Згідно ч. 1 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Отже, електронні документи як докази у справі можуть бути подані стороною до суду як в оригіналі, так і в паперовій копії, при цьому, огляд електронного доказу (веб-сайту або сторінки) за його місцезнаходженням в мережі Інтернет здійснюється лише з метою встановлення та фіксування його змісту, а також за умови, що його не можна доставити до суду.

Таким чином, наведені обставини дають підстави для відмови у задоволенні клопотання про витребування оригіналу електронного кредитного договору, а також первинних бухгалтерських і платіжних документів в оригіналі та проведення огляду електронних доказів, оскільки обґрунтування заявленого клопотання стосується надання належної оцінки доказам, що здійснюється судом за результатами перегляду судового рішення.

Щодо витребування поштових відправлень та реєстрації місця проживання відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи містять відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру №2801305 від 28.05.2026, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а також поштову кореспонденцію адресовану ОСОБА_1 , що повернулася на адресу суду з відмітками «адресат відсутній», «відмова від отримання» та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні клопотання про витребування доказів слід відмовити.

Щодо суті спору.

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Встановлено, що 30 серпня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №39328-08/2023.

Вказаний договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором W2975.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало суду копію зазначеного вище договору про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023.

На виконання умов договору 30.08.2023 відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 15 000 грн шляхом перерахунку на банківський рахунок ОСОБА_1 за допомогою системи iPay.ua, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3466_250630111857 від 30 червня 2025 року.

Крім того, факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260616/91936-БТ від 18.06.2026, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано карту НОМЕР_1 хх-хххх-8769. За період з 30.08.2023 по 04.09.2023 було зарахування коштів на суму 15 000 грн.

Суд звертає увагу на те, що первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (ч. 4 для платника, ч. 5 для отримувача, а також ч. 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Надані позивачем листи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3466_250630111857 від 30 червня 2025 року та АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260616/91936-БТ від 18.06.2026 містить інформацію про перерахування коштів на банківську картку НОМЕР_1 хх-хххх-8769, визначену відповідачем в договорі №39328-08/2023 від 30.08.2023, що у сукупності з іншими доказами, такими як укладений договір та розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу у розмірі 15 000 грн.

Враховуючи, що платіжні операції в даному випадку здійснювалися через небанківську платіжну систему, відтак, вказані листи є належними первинними документами, що підтверджують транзакцію про перерахування 15 000 грн на банківський рахунок НОМЕР_1 хх-хххх-8769.

Відтак, суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про відкриття кредитної лінії. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №39328-08/2023 від 30.08.2023 в розмірі 150 000 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 15 000 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом – 135 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 на погашення тіла кредиту жодних платежів не здійснювалося.

Відтак, заборгованість за тілом кредиту в сумі 15 000 грн підтверджена належними та допустимими доказами.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023, а тому з нього на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» слід стягнути заборгованість за наданим тілом кредиту в сумі 15 000 грн.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідач отримав кошти у розмірі 15 000 грн на строк 360 днів, процентна ставка 2,50% в день та застосовується в межах строку кредиту. Дата надання кредиту 30.08.2023. Наданий кредит клієнт зобов`язується погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 23.08.2024.

Разом з тим, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (п.п.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (п.п.13 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №3498-ІХ максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. При цьому, згідно з п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22.04.2024 включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Із системного аналізу вказаних вище норм слідує, що дія п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки є загальною для всіх договорів споживчого кредитування, які укладатимуться, починаючи з 24.12.2023; крім того в силу приписів п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-ІХ дія вказаного пункту поширюється і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом 24.12.2023, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після 24.12.2023 (дати набрання чинності Законом №3498-IX), а також за договорами строк кредитування за якими буде продовжено після 24.12.2023, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору.

Отже, у даній справі відсотки необхідно обраховувати наступним чином:

- за період з 30.08.2023 по 22.04.2024 відсоткова ставка 2,50% погоджена сторонами у п.1.4.1 договору, відтак відсотки за вказаний період складають 88 500 грн (із розрахунку 15 000 грн х 2,50% х 236 днів);

- за період з 23.04.2024 по 20.08.2024 відсоткова ставка 1,50%, відповідно до п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», відтак відсотки за вказаний період складають 27 000 грн (із розрахунку 15 000 грн х 1,50% х 120 днів);

- за період з 21.08.2024 по 23.08.2024 відсоткова ставка 1,00%, відповідно до п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», відтак відсотки за вказаний період складають 450 грн (із розрахунку 15 000 грн х 1% х 3 дні).

Таким чином, загальний розмір відсотків за договором №39328-08/2023 від 30.08.2023 складає 115 950 грн.

На погашення відсотків ОСОБА_1 жодних погашень не здійснювалося, відтак заборгованість за відсотками складає 115 950 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості з 150 000 грн до 130 950 грн.

Щодо витрат на правову допомогу стягнуту судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, копію акту №349 наданих послуг від 10.04.2026, згідно якого загальна вартість робіт складає 8 000 грн., копію детального опису наданих послуг від 10.04.2026, копію ордеру на надання правничої допомоги від 02.07.2025.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 150 000 грн. Справа в силу вимог закону не є складною.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «Кредит Капітал» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову ТОВ «ФК «Кредит Капітал» сплачено 2662,40 грн., позов задоволено на 87,30%, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» необхідно стягнути 2 324,28 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3993,60 грн., апеляційну скаргу задоволено на 12,70%, то з ТОВ «ФК «Кредит Капітал» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 507,19 грн.

Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» необхідно стягнути 1817,09 грн судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про витребування доказів.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №39328-08/2023 від 30.08.2023 в розмірі 130 950,00 грн., з яких: 15 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 115 950,00 грн – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 1817,09 грн судового збору та 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 03 листопада 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.