Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №290/564/26
Суддя: Павицька Т. М.
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №290/564/26 Головуючий у 1-й інст. Шакалов А. В.
Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №290/564/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шакалова А.В. в селищі Романів Житомирської області,
в с т а н о в и в :
У червні 2026 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість:
- за договором позики №45568231 від 10.10.2025 в розмірі 6 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами, 320 грн - сума заборгованості за комісією та 4000 грн - сума заборгованості за пенею;
- за договором позики №8646294 від 24.03.2025 в розмірі 6 786,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами та 3600 грн - сума заборгованості за пенею. Також просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4500 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договори позики №45568231 від 10.10.2025 та №8646294 від 24.03.2025, за умовами яких позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,256% в день, комісії за видачу кредиту 16,00% від суми наданого кредиту та в розмірі 2000 грн строком на 360 днів зі сплатою відсотків в розмірі 0,95% в день, комісії за видачу кредиту 17,25% від суми наданого кредиту. Договори підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу у порядку визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Вказувало, що позикодавець на виконання умов договорів позики виконав свої зобов`язання, зокрема, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірах 2000 грн та 2000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
Зазначало, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитними договорами та станом на день підготовки позовної заяви має заборгованість за договором позики №45568231 від 10.10.2025 в розмірі 6 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами, 320 грн - сума заборгованості за комісією та 4000 грн - сума заборгованості за пенею та за договором позики №8646294 від 24.03.2025 в розмірі 6 786,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами та 3600 грн - сума заборгованості за пенею. Вказувало, що 25 лютого 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №25/02/26 , за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договорами позики №45568231 від 10.10.2025 та №8646294 від 24.03.2025. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Фінпром Маркет» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Фінпром Маркет» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що матеріали справи містять докази про перерахування грошових коштів відповідачу. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту №8646294 здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 4 923,16 грн., що у свою чергу додатково підтверджує отримання відповідачем коштів за договором позики та його укладання. Вказує, що відповідач повідомлений про відступлення права грошової вимоги шляхом звернення з даним позовом до суду, так як в матеріалах справи наявні докази переходу права грошової вимоги від позикодавця до позивача.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 24 березня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №8646294, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 грн., строк позики - 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,95% в день (базова процентна ставка/фіксована), комісія за надання кредиту - 17,25%, дата надання кредиту - 24.03.2025, дата повернення кредиту - 18.03.2026, орієнтовна загальна вартість позики - 9185,00 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка - 5098,35%.
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 833282) що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
Також, 10 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у кредит №45568231, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 грн., строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,256% в день (базова процентна ставка/фіксована), комісія за надання кредиту - 16,00%, дата надання кредиту - 10.10.2025, дата повернення кредиту - 08.11.2025, орієнтовна загальна вартість позики - 2473,60 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1351,11%.
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 52731), що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
24 березня 2025 року позикодавець на виконання п.2.1 договору кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025, виконав свої зобов`язання, зокрема, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 2000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес».
Також на підтвердження фактичного переказу грошових коштів за договором кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 позивачем надано платіжну інструкцію від 24.03.2025.
Крім того, 10 жовтня 2025 року позикодавець на виконання п.2.1 договору надання коштів у кредит №45568231 від 10.10.2025, виконав свої зобов`язання, зокрема, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 2000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «Європейська платіжна система».
Також на підтвердження фактичного переказу грошових коштів за договором надання коштів у кредит №45568231 від 10.10.2025 позивачем надано платіжну інструкцію від 10.10.2025.
Згідно листа №25/02/26-45592767 від 25.02.2026, ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» повідомляє та підтверджує, що на банківський рахунок відповідача на підставі платіжних інструкцій перераховано кошти на виконання умов договору кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 та договору надання коштів у кредит №45568231 від 10.10.2025.
25 лютого 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №25/02/26, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 та договором надання коштів у кредит №45568231 від 10.10.2025.
Відповідно до витягів з реєстрів боржників до договору факторингу №25/02/26 від 25.02.2026, ТОВ «Фінпром Маркет» з 25.02.2026 набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором №45568231 від 10.10.2025 в розмірі 6 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами, 320 грн - сума заборгованості за комісією та 4000 грн - сума заборгованості за пенею та за договором №8646294 від 24.03.2025 в розмірі 6 786,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами та 3600 грн - сума заборгованості за пенею.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №8646294 від 24.03.2025, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 6 786,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами та 3600 грн - сума заборгованості за пенею.
Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №45568231 від 10.10.2025, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 6 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами, 320 грн - сума заборгованості за комісією та 4000 грн - сума заборгованості за пенею.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано первинних документів, що підтверджували б фактичне перерахування коштів за договорами №45568231 та №8646294. Суд також не виявив у матеріалах справи: платіжних доручень або виписок з банківського рахунку; електронних повідомлень або підтверджень платіжних транзакцій; акту/реєстру передачі прав вимоги; будь-яких інших документів, що могли б достовірно підтвердити отримання відповідачем кредитних коштів.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Встановлено, що 24 березня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №8646294.
Вказаний договір позики підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 833282.
Також, 10 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у кредит №45568231.
Вказаний договір позики підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 52731.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фінпром Маркет» надало суду копії зазначених вище договорів №8646294 від 24.03.2025 та №45568231 від 10.10.2025.
На підтвердження фактичного переказу кредитних коштів позивачем надано: довідку ТОВ «ФК Фінекспрес» №КД-000124667 від 02.03.2026, платіжну інструкцію від 24.03.2025, довідку ТОВ «Європейська платіжна система» №КД-000047523 від 09.03.2026, платіжну інструкцію від 10.10.2025 та лист ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» №25/02/26-45592767 від 25.02.2026.
Суд звертає увагу на те, що первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (ч. 4 для платника, ч. 5 для отримувача, а також ч. 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.
Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.
Надані позивачем документи на підтвердження фактичного переказу кредитних коштів містять інформацію про перерахування коштів на банківські картки відповідача НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , визначені відповідачем в кредитних договорах, що у сукупності з іншими доказами, такими як укладені договори та розрахунки заборгованості, належним чином підтверджують факт надання кредитних коштів відповідачу у розмірах 2 000 грн та 2 000 грн.
Враховуючи, що платіжні операції в даному випадку здійснювалися через небанківську платіжну систему, відтак надані позивачем документи на підтвердження фактичного переказу кредитних коштів є належними первинними документами, що підтверджують транзакції про перерахування 2 000 грн 2 000 грн на банківські картки відповідача НОМЕР_2 та НОМЕР_1 .
Крім того, відповідно до розрахунків заборгованості ОСОБА_1 на виконання договору кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 сплачено 4923,16 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 зробив висновок про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Таким чином, з врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку про укладеність договору №45568231 від 10.10.2025 та договору №8646294 від 24.03.2025 між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договорів про надання грошових коштів у позику. Зазначені договори недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких ці правочини можуть бути визнані недійсними (оспорюваними) за відсутності оспорення або визнання їх недійсними у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №8646294 від 24.03.2025, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 6 786,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами та 3600 грн - сума заборгованості за пенею.
Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №45568231 від 10.10.2025, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 6 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами, 320 грн - сума заборгованості за комісією та 4000 грн - сума заборгованості за пенею.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №8646294 від 24.03.2025 ОСОБА_1 на погашення тіла кредиту сплачено 107,56 грн., відтак заборгованість за вказаним договором по тілу кредиту складає 1892,44 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №45568231 від 10.10.2025 ОСОБА_1 погашення по тілу кредиту не здійснював.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними кредитними договорами і взяті на себе зобов`язання останнім не виконано, у передбачені в договорах строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів.
Доказів того, що на картки НОМЕР_2 та НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 2000 грн та 2000 грн відповідачем не надано.
Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеним картковим рахункам за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунки, враховуючи, що ТОВ «Фінпром Маркет» не є банківською установою.
Відтак, заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №8646294 від 24.03.2025 в розмірі 1892,44 грн та за кредитним договором №45568231 від 10.10.2025 в розмірі 2000 грн є доведеною та обґрунтованою.
Згідно умов договору кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 грн., строк позики - 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,95% в день (базова процентна ставка/фіксована).
Також, згідно умов укладеного договору надання коштів у кредит №45568231 позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 грн., строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,256% в день (базова процентна ставка/фіксована).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування законом не передбачене.
Таким чином, відсотки за користування кредитом за договором кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 складають 6 840 грн (із розрахунку 2000 грн х 360 днів х 0,95%). На погашення відсотків ОСОБА_1 сплачено 4070,60 грн., відтак заборгованість за відсотками складає 2 769,40 грн.
Разом з тим, за вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення» роз`яснено, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У зв`язку з викладеним, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за договором кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 в сумі 1294,42 грн є доведеною та підлягає задоволенню.
У свою чергу, відсотки за користування кредитом за договором №45568231 від 10.10.2025 складає 153,60 грн (із розрахунку 2000 грн х 30 днів х 0,256%). На погашення відсотків ОСОБА_1 жодних погашень не здійснював, відтак вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що договором №45568231 від 10.10.2025 передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 16,00%, що складає 320 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення неустойки за кредитним договором №8646294 від 24.03.2025 в сумі 3600 грн та за кредитним договором №45568231 від 10.10.2025 в сумі 4000 грн.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.
Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки, відтак позивачеві слід відмовити у стягненні неустойки за кредитними договорами №8646294 від 24.03.2025 в сумі 3600 грн та №45568231 від 10.10.2025 в сумі 4000 грн.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи рішення по суті не дав належної правової оцінки обставинам справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У позовній заяві, ТОВ «Фінпром Маркет» просило вирішити питання судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та стягнути з відповідача 4500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи наявні: копія договору №25-08/25/ФР про надання правничої допомоги від 25.08.2025, копія витягу з акту №11ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 16.03.2026, копія ордеру на надання правничої допомоги від 03.09.2025 та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 від 03.04.2018.
Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 13 260,46 грн. Справа в силу вимог закону є малозначною та не є складною.
Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 1921,05 грн (42,69% від 4500 грн), що є пропорційним до задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ТОВ «Фінпром Маркет» сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2662,40 грн та 3993,60 грн за подання апеляційної скарги, а всього 6656 грн., оскільки, позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» задоволено частково, що становить 42,69% від заявлених вимог, то з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути 2841,44 грн судового збору (із розрахунку 6656 грн х 42,69%).
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» задовольнити частково.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість:
- за договором кредитної лінії №8646294 від 24.03.2025 в розмірі 3 186,86 грн., з яких: 1892,44 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 1294,42 грн - сума заборгованості за процентами.;
- за договором надання коштів у кредит №45568231 від 10.10.2025 в розмірі 2 473,60 грн., з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 153,60 грн - сума заборгованості за процентами та 320 грн - сума заборгованості за комісією.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 2 841,44 грн судового збору та 1 921,05 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Бондар О. О.
Шевчук А. М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua