Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №279/6637/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 279/6637/25 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Галацевич О.М.,

Котляра А.М.,

за участю секретаря Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/6637/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Каченюк Олег Ігорович

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2025 року

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України"), у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ директора філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" від 27 грудня 2024 року № 409-к про його звільнення, поновити його на посаді майстра лісу обходу № 4 Ушомирського лісництва зазначеної філії, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2025 року до дня ухвалення судового рішення.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 19 квітня 2023 року працював на посаді майстра лісу обходу № 4 Ушомирського лісництва філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України".

24 жовтня 2024 року його було попереджено про наступне звільнення у зв`язку із закриттям філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України".

Наказом директора філії від 27 грудня 2024 року № 409-к його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не запропонував йому жодної вакантної посади, на яку він міг бути переведений, чим порушив установлений трудовим законодавством порядок звільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

З огляду на викладене вважав, що наявні правові підстави для скасування оскаржуваного наказу, поновлення його на попередній посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звернувся до суду 29 жовтня 2025 року, тобто майже через рік після звільнення, пропустивши встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі. Суд дійшов висновку, що пропуск зазначеного строку є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі.

Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої відмовлено у зв`язку з пропуском установленого законом строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Каченюка О.І. подав апеляційну скаргу.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем установленого законом строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. При цьому суд не врахував, що матеріали справи не містять належних доказів вручення позивачу копії наказу про звільнення, з яким положення статті 233 КЗпП України пов`язують початок перебігу місячного строку звернення до суду у справах про звільнення.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції фактично обмежився вирішенням питання щодо дотримання строку звернення до суду, не надавши належної правової оцінки доводам позивача про незаконність звільнення та порушення роботодавцем установленого трудовим законодавством порядку вивільнення працівників.

Зокрема, судом не було належним чином досліджено обставин щодо виконання відповідачем обов`язку запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, та забезпечення можливості його переведення на іншу роботу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Каченюк О.І. залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2025 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Каченюк О.І. задоволено частково, постанову Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до ДСГП "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Повертаючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав, що матеріали справи не містять доказів щодо вручення ОСОБА_1 копії наказу (розпорядження) про його звільнення. Фактичні обставини щодо вручення / не вручення такої копії та щодо дати її вручення судами не досліджувалися та не встановлені, що унеможливлює визначити день, з якого потрібно обчислювати строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору у справі про звільнення позивача. При цьому той факт, що про своє звільнення з роботи позивач ОСОБА_1 дізнався в грудні 2024 року, не має значення для обрахування визначеного частиною другою статті 233 КЗпП строку для звернення до суду у справі про звільнення, оскільки, як зазначалося вище, для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову через пропуск встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 17 серпня 2026 року цивільна справа №279/6637/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді Панкеєвої В.А., суддів: Галацевич О.М., Миколайчука П.В.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 20 серпня 2026 року справу призначено до розгляду на 10:00 год 29 жовтня 2026 року.

У зв`язку з пеперебуванням судді Миколайчука П.В. на лікарняному, 27 жовтня 2026 року було проведено повторний автоматизований розподіл справи № 279/6637/25. За його результатами визначено новий склад суду: головуючий суддя Панкеєва В.А., судді Галацевич О.М., Котляр А.М.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Вислухавши представника позивача та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 19 квітня 2023 року працював на посаді майстра лісу обходу № 4 Ушомирського лісництва філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України", що підтверджується відомостями, які містяться в трудовій книжці (а.с.16).

25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 під особистий підпис було ознайомлено з попередженням від 24 жовтня 2024 року про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із закриттям філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" згідно наказу ДСГП "Ліси України" від 18 жовтня 2024 року № 1871 "Про припинення філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" (а.с.22).

Відповідно до наказу № 409-К від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із припинення філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" шляхом закриття (а.с.23).

Матеріали справи не містять доказів щодо вручення ОСОБА_1 копії наказу про звільнення.

Також встановлено, що відповідно до наказу № 1520 від 09 вересня 2024 року створено філію "Столичний лiсовий офiс" ДСГП "Ліси України". Визначено наступні види економічної дiяльності філії "Столичний лiсовий офiс" ДСГП "Ліси України": 02.10 лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві; 02.20 лісозаготівлі; 2.40 надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 01.70 мисливство, відловлювання тварин i надання пов`язаних з ними послуг (а.с.19).

Згідно листа-повідомлення від 02 жовтня 2024 року, який розміщений на сайті ДСГП "Ліси України", з 01 січня 2025 року до нових філій перейдуть працівники 130 лісових філій. При цьому зазначено, що у результаті реорганізації працівники лісництва залишаються на місцях. Фахівці, пов`язані з лісовим господарством, переходять у нову об`єднану структуру. Частині працівників адміністративного апарату пропонуються альтернативні робочі місця, пов`язані з виробництвом. У ДП "Ліси України" є 5 тисяч вільних вакансій (а.с.24).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Із наведених конституційних положень випливає обов`язок держави забезпечувати належні організаційно-правові механізми реалізації та захисту трудових прав особи, зокрема шляхом гарантування ефективного судового захисту від незаконного звільнення як однієї з основних гарантій права на працю.

Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом, працівник мав право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів є складовою механізму реалізації права на судовий захист та спрямовані на забезпечення юридичної визначеності й стабільності трудових правовідносин.

В абзаці першому пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова) роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20.

Верховний Суд у прийнятій 22.01.2025 у справі №757/5467/21 постанові вказав, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині другій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За загальним правилом строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Однак норма статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення працівнику копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду 29 липня 2026 року у справі № 279/6637/25.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі 23 жовтня 2025 року.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів вручення ОСОБА_1 копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідач таких доказів суду не надав, у зв`язку з чим встановити дату вручення позивачу копії зазначеного наказу, з якою закон пов`язує початок перебігу місячного строку звернення до суду у справах про звільнення, не вбачається можливим.

За таких обставин відсутні підстави для достовірного встановлення початку перебігу місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, а отже, і для висновку про його сплив на момент пред`явлення позову.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та положень статей 233-234 КЗпП України колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав вважати, що позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Тобто саме відповідач повинен спростувати доводи позивача та довести законність звільнення з роботи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення. Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23.

Як роз`яснив Пленуму Верховного Суду України у пункті 19 постанови розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як установлено судом, із 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 працював на посаді майстра лісу обходу № 4 Ушомирського лісництва філії.

Наказом ДСГП "Ліси України" від 18 жовтня 2024 року № 1871 передбачено припинення філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" шляхом її закриття. Цим наказом директору відповідної філії Білявському А.Г. доручено здійснити попередити працівників філії "Коростенське лісомисливське господарство" про її припинення шляхом закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством (а.с.20-21).

25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 під особистий підпис ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв`язку із закриттям філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" (а.с.22).

Наказом від 27 грудня 2024 року № 409-К ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із припиненням філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" (а.с.23).

Разом із тим із копії листа-повідомлення від 02 жовтня 2024 року, який розміщений на сайті ДСГП "Ліси України", вбачається, що з 01 січня 2025 року працівники 130 лісових філій мали перейти до нових філій. Повідомлялося, що в результаті реорганізації працівники лісництв залишаються на своїх робочих місцях. Фахівці, пов`язані з лісовим господарством, переходять у нову об`єднану структуру. Частині працівників адміністративного апарату пропонуються альтернативні робочі місця, пов`язані з виробництвом. У ДП "Ліси України" близько п`яти тисяч вільних вакансій (а.с.24).

Наведені відомості не підтверджують наявності конкретних вакантних посад, які відповідали б кваліфікації та професійному досвіду ОСОБА_1 . Водночас вони мають істотне значення для з`ясування обставин щодо наявності у роботодавця реальної можливості забезпечити подальше працевлаштування позивача на підприємстві, з урахуванням проведених організаційних змін та відомостей про наявність вакантних робочих місць.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

За таких обставин колегія суддів приходить висновку, що звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням установленого законом порядку, у зв`язку з чим наказ директора філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України" від 27 грудня 2024 року № 409-К про звільнення позивача підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на попередній роботі.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 683/1256/22 зроблено висновок, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 27 грудня 2024 року, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати виходячи із заробітної плати, нарахованої за два останні календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення, а саме за жовтень та листопад 2024 року, з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у цей період робочих днів.

Разом з тим, у листопаді 2024 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, тому цей місяць відповідно до п.4 Порядку не враховується при обчисленні середньоденної заробітної плати.

Відповідно враховується вересень та жовтень 2024 року.

Згідно з довідкою філії "Столичний лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" (а.с.39), у вересні 2024 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в розмірі 23919,75 грн, а в жовтні 2024 року - 33178,74 грн. Загальна сума нарахованої заробітної плати за зазначені місяці становить 57098,49 грн. У вересні 2024 року було 21 робочий день, у жовтні - 23 робочі дні, а разом - 44 робочі дні.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1297,69 грн (57098,49 грн ? 44 робочі дні).

За період вимушеного прогулу з 28.12.2024 до 29.10.2026 включно кількість робочих днів становить 479 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за зазначений період становить 621593,51 грн (1297,69 грн ? 479 робочих днів).

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2024 по 29.10.2026 включно в сумі 621593,51 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для їх задоволення, який не відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на наведене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У позовній заяві та апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Каченюк О.І. просив покласти витрати на професійну правничу допомогу на відповідача. Водночас у зазначених процесуальних документах не визначено розміру таких витрат, а також не надано належних доказів, які б підтверджували їх фактичне понесення або наявність у позивача обов`язку щодо їх сплати.

За відсутності належних доказів, які підтверджують розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу або витрат, що підлягають сплаті, колегія суддів не вбачає правових підстав для їх розподілу та стягнення з відповідача за результатами апеляційного перегляду справи.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 під час звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу був звільнений від сплати судового збору за заявленими позовними вимогами.

За звернення до суду із позовною вимогою про скасування наказу про звільнення, розмір судового збору становив 1211,20 грн. Позивач судовий збір не сплачував.

Відтак, із ДСГП "Ліси України" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції за вимогу про скасування наказу про звільнення.

За розгляд справи в суді апеляційної інстанції із ДСГП "Ліси України" на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12957,51 грн (за дві вимоги немайнового характеру (про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі) та однієї вимоги майнового характеру (про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу) (із розрахунку: 1211,20 грн + 1211,20 грн + (621593,51 грн ? 1 %) = 8638,34 грн; 8638,34 грн ? 150 % = 12957,51 грн.

Таким чином, за наведеним розрахунком загальна сума судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій становить 14168,71 грн (1211,20 грн + 12957,51 грн).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Каченюк Олег Ігорович, задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора філії "Коростенське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 27 грудня 2024 року № 409-К "Про звільнення з роботи ОСОБА_2 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді майстра лісу обходу № 4 Ушомирського лісництва філії "Коростенське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" з 28 грудня 2024 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь ОСОБА_1 621593,51 (шістсот двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто три гривні 51 копійка) грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в дохід держави судовий збір у розмірі 14168,71 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят вісім гривень 71 копійка) грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді О.М. Галацевич

А.М. Котляр

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.